29 грудня 2005 року в інформаційному агентстві УНІАН Лабораторія законодавчих ініціатив провела прес-конференцію „Парламентсько-президентська Україна–2006: якою вона буде”.

У ході прес-конференції Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Ігор Когут та керівник державно-правових програм Лабораторії Денис Ковриженко окреслили коло питань, які конституційна реформа залишає без відповіді, і які мають бути врегульовані шляхом прийняття окремих законів, визначили основні сценарії розвитку подій у зв’язку з набуттям чинності Законом „Про внесення змін до Конституції України” та окреслили специфіку державного ладу, який запроваджуватиметься з Нового Року. Експерти дійшли висновку, що конституційна реформа в умовах відсутності законів, які розвиватимуть її положення, не досягатиме більшості цілей, поставлених її ініціаторами.

Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Ігор Когут підкреслив: „Без негайного прийняття парламентом законів про Кабінет Міністрів, про центральні органи виконавчої влади, та внесення ґрунтовних змін до Регламенту Верховної Ради України цілком імовірно, що березневі вибори 2006 року будуть не останніми в новому році”. Керівник державно-правових програм Лабораторії законодавчих ініціатив Денис Ковриженко наголосив на тому, що„затягування парламентом процесу формування Конституційного Суду створює пастку для самого ж законодавчого органу: якщо глава держави з 1 січня 2006 року ігноруватиме конституційні зміни, Верховна Рада не зможе оскаржити жодну його дію або рішення, оскільки орган, який має стояти на сторожі конституційного ладу, фактично не функціонує”.

12 грудня 2005 року Лабораторія законодавчих ініціатив спільно з Представництвом Фонду Конрада Аденауера в Україні провели круглий стіл„Політична реформа: нові виклики для влади політиків та суспільства”, присвячений проблемам реалізації політичної реформи.

Участь у круглому столі взяли народні депутати України Т.Чорновіл (фракція Партії регіонів “Регіони України”), Є.Філіндаш (фракція Соціалістичної партії України), Г.Крючков (фракція комуністів), Г.Руденко (позафракційний), Постійний представник Верховної Ради України в Конституційному Суді УкраїниА.Селіванов, Представник Президента України в Конституційному Суді України В.Шаповал, науковці (М.Козюбра, В.Речинський), політологи (В.Карасьов), експерти (Д.Ковриженко, Є.Захаров, І.Коліушко) та інші.

У ході круглого столу експерти проаналізували положення Закону України „Про внесення змін до Конституції України”, оцінили його відповідність чинній Конституції України, обговорили правові підстави оскарження Закону „Про внесення змін до Конституції України” в Конституційному Суді України, окреслили шляхи та механізми подальшої реалізації та розвитку політичної реформи.

Експерт Лабораторії законодавчих ініціатив Д.Ковриженко наголосив на тому, що конституційна реформа не досягає більшості поставлених перед нею завдань – передбачає збереження значного впливу Президента на діяльність уряду, не вирішує проблеми частих міжфракційних переходів народних депутатів України, багаторазового ветування Президентом законів.

На думку судді Конституційного Суду України у відставці, завідувача кафедрою державно-правових наук Національного університету „Києво-Могилянська академія”, професора М.Козюбри, представників Харківської правозахисної групи Є.Захарова та В.Речинського, Закон „Про внесення змін до Конституції України” був прийнятий з порушенням Конституції і може бути оскаржений на предмет його конституційності в Конституційному Суді України, причому – навіть після набрання ним чинності.

У своєму виступі І.Коліушко (Голова Центру політико-правових реформ) підкреслив, що після реалізації конституційної реформи Кабінет Міністрів фактично стане заручником в руках парламенту та глави держави.

Постійний представник Верховної Ради у Конституційному Суді України А.Селіванов свій виступ присвятив основним завданням, які стоятимуть перед парламентом після набуття чинності Законом „Про внесення змін до Конституції України”.

Народні депутати України, які взяли участь у роботі круглого столу, загалом погодились з тим, що конституційні зміни, які незабаром набудуть чинності, містять ряд недоліків, але реалізація конституційної реформи в цілому матиме позитивні наслідки.

30 листопада 2005 року (середа) Рада Європи спільно з Лабораторією законодавчих ініціатив провели презентацію Української школи політичних студій (далі – УШПС).

Під час презентації було вперше  детально висвітлено наступні питання:

• Мета та завдання Української школи політичних студій.
• Цільові групи на які спрямовано діяльність УШПС.
• Умови відбору учасників УШПС.
• Тематика та формат заходів Української школи політичних студій.
• Стратегії розвитку УШПС.
• Керівництво Українською школою політичних студій.
• Роль Ради Європи у діяльності мережі шкіл політичних студій.
• Значення УШПС у процесах демократичних реформ та Європейській інтеграції.

Участь у презентації взяли участь:

• Жан-Луї Лоранс, Генеральний директор з питань політичної діяльності Ради Європи.
• В’ячеслав Брюховецький, член Наглядової Ради УШПС і Президент Національного університету „Києво-Могилянська академія”.
• Ігор Когут, Директор УШПС і Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив.

На початку презентації Директор УШПС і Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Ігор Когут зазначив, що українська школа політичних студій є незалежним, позапартійним проектом, який має на меті формування нової генерації політиків, державних службовців, лідерів громадянського суспільства, підприємців, журналістів, юристів, яким під силу реалізувати українську європейську ідею.

Його слова підтримав Генеральний директор з політичних відносин Ради Європи Жан-Луї Лоранс який розказав, що подібні школи Радою Європи були засновані у 12 країнах Східної Європи та СНД. «Ця школа є доволі специфічною, оскільки вона не має ні стін, ні вчителів, ні студентів. Єдине, що єднає учасників школи – це невтомне бажання сприяти розвитку демократичного суспільства. На жаль з великим запізненням ми розпочинаємо цей проект в Україні», – підсумував він.

Присутній на презентації В’ячеслав Брюховецький, член Наглядової Ради УШПС і Президент Національного університету „Києво-Могилянська академія”, зауважив, що враховуючи цільову групу учасників школи, а це молоді лідери, бізнесмени, політики, юристи, журналісти можна стверджувати, що створення школи є одним з пунктів для створення нової формації, на яку могли б спиратися майбутні Президенти України».

У рамках презентації було оголошено про початок процесу відбору учасників, які матимуть можливість взяти участь у трьох сесіях Школи, що відбудуться в Україні, та одній – у м.Страсбург, Франція. Детальнішу інформацію про процедуру подання заявок для участі у УШПС розміщено тут. 

За словами І.Когута, на перший навчальний рік планується набрати 35 слухачів. «Єдине обмеження – вікове. Нашими слухачами можуть стати людина до 35 років, яка вже досягла певних успіхів у своїй професійній діяльності», – повідомив він.

«Ми віримо, що цей проект буде перспективним і в подальшому на базі і цієї Школи буде відкритий філіал у Східній Україні, а також зорганізувати партійні курси», – підсумував І. Когут.

Діяльність УШПС підтримується Радою Європи та Посольством Японії в Україні.

У вересні 2005 року Лабораторією законодавчих ініціатив було розпочато спільний проект за участі представників аналітичних кіл України, Румунії та Молдови, головним результатом якого стала підготовка якісно нового дослідження в галузі наближення національних законодавств України та Молдови до вимог Європейського Союзу, що враховуватиме позитивний досвід Румунії у відповідній сфері.

До складу експертної групи, що працювала над дослідженням, увійшли представники органів влади трьох країн і незалежні експерти. Українська частина експертної групи  включає представників Державного департаменту з питань адаптації законодавства при Мін’юсті, Комітету ВРУ з питань європейської інтеграції, а також незалежних експертів. Сфера питань, які охоплюються дослідженням, включає як загальний політико-економічний контекст адаптації, так і спеціальні питання, зокрема:

• сучасний рівень відносин України з ЄС в контексті Європейської політики сусідства;
• ступінь виконання Україною політичного та економічного критеріїв набуття членства в ЄС;
• питання інституційного забезпечення процесу європейської інтеграції та, зокрема, адаптації законодавства;
• рівень співпраці органів влади та організацій громадянського суспільства у процесі адаптації законодавства;
• загальну характеристику законодавства України на предмет його адаптованості до законодавства ЄС (згідно зі статтею 51 УПС);
• аналіз проблем адаптації законодавства на прикладі окремо взятої сфери (технічне регулювання).

За результатами дослідження підготовлено рекомендації для органів влади та недержавних аналітичних центрів, які покликані сприяти прогресу в адаптаційній роботі, а також налагодженню тіснішого діалогу органів влади та організацій громадянського суспільства у цьому процесі. Усі тексти будуть невдовзі розміщені в інформаційно-аналітичному журналі «Часопис ПАРЛАМЕНТ» та на веб-сторінці Лабораторії законодавчих ініціатив (parlament.org.ua).

Кінцеві результати роботи експертної групи було презентовано 25 листопада 2005 року в м. Кишинів (Молдова). Під час презентації тематичних доповідей представниками трьох країн-учасниць проекту було розглянуто досвід кожної з них у процесі адаптації, а найкорисніші приклади узагальнено та включено до практичних рекомендацій.

Дослідження здійснюється в рамках проекту «Співпраця громадськості в Україні, Молдові та Румунії з метою забезпечення ефективної адаптації національного законодавства» за підтримки програми Міжнародного фонду «Відродження» «Схід-Схід: партнерство без кордонів».

23 листопада 2005 року о 12.00 год. Лабораторією законодавчих ініціатив спільно із Науковим товариством «Гуманітарна Колегія» Українським фондом підтримки реформ та діловим вісником «Сейчас» було проведено круглий стіл на тему «Легалізація лобізму: світовий досвід та українська перспектива».

На обговорення учасників були винесені такі питання:

• Шляхи легалізації інституту лобізму;
• Доцільність прийняття спеціального закону про лобістську діяльність;
• Механізми впливу лобізму на суб’єктів законодавчої, виконавчої влади і органів місцевого самоврядування;
• Сприйняття поняття «лобізм» в суспільній свідомості;
• Створення єдиного реєстру лобістів і лобістських організацій.

На розгляд учасників круглого столу був винесено проект Закону України «Про діяльність лобістів у Верховній Раді України», розроблений за участі експертів Лабораторії законодавчих ініціатив.

У дискусії взяли участь: Валерій Барков, завідуючий відділом соціальних відносин і громадянського суспільства Національного інституту стратегічних досліджень; Анжела Євгеньєва, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив; Віталій Холод, Наукове товариство «Гуманітарна Колегія»; Артем Біденко, виконавчий директор Асоціації зовнішньої реклами України; Юрій Сиротюк, редактор Інформаційно-аналітичного порталу «Депутат.org.ua»; Сергій Руденко, головний редактор ділового видання «Сейчас» та інші.

09 листопада 1995 року Україна приєдналась до Ради Європи. Десять років характеризувалися плідною співпрацею, одним із результатів якої є відкриття Української школи політичних студій (далі – УШПС).

УШПС – це тринадцята Школа, що започатковується Генеральним директоратом з політичних справ Ради Європи на теренах країн Центральної та Східної Європи. Українським партнером проекту виступає Лабораторія законодавчих ініціатив.

Українська школа політичних студій – незалежний, позапартійний проект, який має на меті формування, навчання та підтримку нової генераціїуправлінців, політиків, лідерів НУО, керівників профспілок, журналістів, бізнесменів, яким під силу сформулювати та реалізувати українську європейську ідею.

Серед першочергових заходів УШПС: проведення масштабної всеукраїнської кампанії із відбору 35 учасників, які матимуть можливість взяти участь у трьох сесіях Школи, що відбудуться в Україні та одній – у м. Страсбург, Франція. До участі будуть запрошені молоді люди (до 35 років), які вже досягли значного успіху у сфері журналістики, бізнесу, державної служби, громадської, політичної або профспілкової діяльності. Тренерами та лекторами виступлять провідні українські та зарубіжні суспільно-політичні діячі. У рамках УШПС учасникам буде надано не лише знання, а й навички, необхідні для побудови успішної політичної кар’єри, участі у процесі прийняття рішень на усіх рівнях влади, розв’язання суспільних проблем.

Потреба у започаткуванні УШПС виникла завдяки подіям, які мали місце в Україні у листопаді-грудні 2004 року. Починаючи із лютого 2005 року і досі, ми можемо спостерігати за процесом “кадрової революції” – чи не найбільш масштабною зміною кадрів на усіх рівнях влади за роки незалежності. Спостерігаючи за цим процесом, не можна не помітити тотального дефіциту кваліфікованих лідерів із новим демократичним мисленням. Саме тому сьогодні значні зусилля слід спрямувати на підготовку молодої генерації політиків, яка була б здатною запровадити у політичне життя України нові європейські стандарти.

Додаткову інформацію про УШПС буде поширено під час презентації, що відбудеться на початку грудня 2005 року, та розміщено на веб-сторінці parlament.org.ua. 

Українська школа політичних студій – незалежний, позапартійний проект Лабораторії законодавчих ініціатив та Ради Європи (Генеральний директорат з політичних справ) у партнерстві з Інститутом політичної освіти.

Реалізація в Україні демократичних політичних та економічних реформ, інтеграція нашої держави в європейське співтовариство, адаптація європейських стандартів до умов і традицій українського суспільства, утвердження політичних прав і свобод, свободи слова та інформації, верховенства права та захисту прав людини – справа, яку має здійснити нова генерація політиків, службовців, підприємців, менеджерів, журналістів.

Українська школа політичних студій ставить собі за мету максимальне сприяння формуванню нової генерації управлінців, політиків, лідерів НУО, керівників профспілок, журналістів, бізнесменів, яким під силу сформулювати та реалізувати українську європейську ідею.

Україна відчуває великий брак професіоналів, вихованих на європейських демократичних цінностях.

Українська школа політичних студій ставить собі завдання формування, навчання, інтелектуальну та інформаційну підтримку української мережі лідерів, її ціннісне орієнтування, підвищення рівня громадської самосвідомості, розуміння механізмів та принципів функціонування демократичного ладу.

Українська школа політичних студій – це організація та проведення семінарів, конференцій, літніх шкіл, стратегічних ігор та навчальних візитів з метою громадянської та політичної освіти національних та регіональних політиків, громадських активістів, науковців, держаних службовців, бізнесменів, журналістів.

Українська школа політичних студій – це слухачі з усіх регіонів України, різноманітних політичних орієнтацій, різних національностей та релігійних переконань.

Українська школа політичних студій – очолюється директором школи. Керівництво школи здійснюється виконавчим секретаріатом. Наглядову та консультативну функцію покладено на Наглядову Раду, яка формується з українських на закордонних достойників, громадських чи політичних авторитетів, лідерів бізнесу.

У листопаді 2005 року з нагоди 10-ї річниці вступу України до Ради Європи Українська школа політичних студій розпочинає свою діяльність. Після анкетування та відбору учасників, у 2006 році Українська школа політичних студій має на меті організацію 3-х триденних семінарів у Києві та регіонах України для 35 слухачів школи та навчальний візит у м. Страсбург (Франція) для знайомлення з діяльністю європейських інституцій.

Стратегія розвитку УШПС на ближчу перспективу: утворення відділення школи на східних теренах України; формування асоціації випускників школи; створення мережі інформаційних партнерів УШПС, насичення навчальної програми за рахунок додаткових форм та видів діяльності (круглі столи, літні школи, конференції тощо). На дальшу перспективу: формування „Бібліотечки УШПС” та створення вищих партійних курсів (для організації систематичного навчання партійних кадрів).

Лабораторія законодавчих ініціатив спільно з Комітетом з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, Інститутом виборчого права, Інститутом політичної освіти за підтримки Проекту „Сприяння організації виборів в Україні” 18 жовтня 2005 року провела круглий стіл “Законодавство про місцеві вибори: пошук балансу між конституційністю, доцільністю та реальністю”.

Метою організаторів був пошук шляхів до прискорення прийняття Закону “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, сільських, селищних та міських голів” у новій редакції, яка, з одного боку, забезпечить баланс інтересів політичних сил, місцевого самоврядування та виборців, а з іншого – отримає підтримку народних депутатів України під час голосування.

На обговорення учасників круглого столу були винесені наступні питання:

• Виборчі системи для місцевих виборів: пошук балансу між конституційністю, доцільністю та реальністю
• Проблеми удосконалення процедурних аспектів законодавства про місцеві вибори: висування та реєстрації кандидатів, формування виборчих комісій, складання та уточнення списків виборців, проведення передвиборної агітації

Актуальність обговорюваних питань зумовлена насамперед тим, що положення нового закону про місцеві вибори, який набув чинності 1 жовтня цього року, суттєво ускладнюють процедуру підготовки та проведення місцевих виборів.

У круглому столі взяли участь Юрій Ключковський, народний депутат України, заступник Голови Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, Борис Беспалий, народний депутат України, секретар Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, Михайло Мельничук, народний депутат України, член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин, Георгій Пономаренко, народний депутат України, член Комітету з питань бюджету, Микола Мельник, заступник Голови Центральної виборчої комісії, Олександр Барабаш, експерт проекту “Сприяння організації виборів в Україні”, Олена Охріменко, Фонд сприяння демократичним виборам, Володимир Коробов, Херсонське регіональне відділення Асоціації міжнародного співробітництва “Атлантична Рада України”, Денис Ковриженко, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив та інші експерти та представники влади.

Під час роботи експертного клубу були презентовані та обговорені результати незалежного аналізу проекту державного бюджету – 2006 в контексті:

• реалістичності доходів бюджету,
• здатності бюджету забезпечити соціальні зобов’язання держави,
• проблем із фінансуванням місцевих бюджетів,
• стратегічного спрямування бюджету (“проїдання” – витрати розвитку).

В експертному обговоренні взяли участь:

• Ігор Бураковський, директор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій,
• Наталя Лещенко, науковий співробітник Інституту економічних досліджень та політичних консультацій
• Сергій Панцир, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив,
• Габріел Асланян, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив,
• Дмитро Боярчук, економіст Центру соцiально-економiчних дослiджень — CASE Украина.

Пропонуємо вам аналітичні матеріали, підготовлені до заходу експертами Лабораторії законодавчих ініціатив.

Ключові характеристики проекту:

• позитиви – збільшення податкових надходжень та обсягу загального фонду, мінімальна кількість податкових змін через бюджетне законодавство, зменшення фіскального тиску на фонд оплати праці;
• недоліки – необґрунтованість деяких розрахункових показників, неправомірність майже примусової приватизації землі під вже приватизованими підприємствами

1. В співставних умовах обсяг надходжень зведеного бюджету передбачено збільшити на 19,9 млрд. грн., або на 15,4% в порівнянні з плановим річним показником надходжень зведеного бюджету поточного року, а неофіційно заявлені 14,7 млрд. грн.

2. Подальше скорочення частки спеціального фонду і відповідне збільшення частки загального фонду в структурі надходжень як державного так і зведеного бюджетів, що можна віднести до позитивних рис запропонованого бюджету.

3. Структура доходної частини державного бюджету згідно проекту закону „Про Державний бюджет України на 2006 рік” має суттєво змінитися  порівняно з фактичними даними щодо виконання державного бюджету в 2004 році та плановими показниками на 2005 рік. Зокрема,

• продовжується тенденція до збільшення частки податкових надходжень в структурі загальних надходжень державного бюджету за рахунок збільшення часток надходжень всіх податкових джерел;
• зменшення частки неподаткових надходжень;
• а також, майже 3-разове збільшення частки доходів від операцій з капіталом.

4. Оцінка прогнозних показників:

• податок на прибуток: річний прогнозний показник надходжень податку на прибуток на 2006 рік, наведений у Пояснювальній записці до проекту Державного бюджету України на 2006 рік, занижено на принаймні 3 млрд. грн. (згідно експертної оцінки). Обґрунтування: за результатами виконання надходжень податку на прибуток підприємств за 8 місяців 2005 року – 14,6 млрд. грн. проти річного плану у 18,8 млрд. грн. Виходячи з динаміки надходжень попередніх років можна прогнозувати, що річний обсяг надходжень податку до державного бюджету в поточному році становитиме 25,6-26,0 млрд. грн. – тобто такий обсяг, який закладається на 2006 рік. Закладення річного обсягу надходжень з цього джерела на рівні минулорічного є необґрунтованим, оскільки не передбачається структурної кризи економіки, а, навпаки, в бюджетні розрахунки закладаються відповідні темпи рости – як в реальних значеннях, так і в номінальних.
• податок на додану вартість: існує ризик того, що прогнозний показник надходжень податку на додану вартість на 2006 рік завищено. Про це свідчить неврахування при розрахунку планового показника надходжень податку на додану вартість сум простроченої бюджетної заборгованості з відшкодування податку. У 2005 році проблема простроченої бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість постала дуже серйозно: якщо на 1 січня 2005 року простроченої бюджетної заборгованості ПДВ не існувало, то на 27 липня цього ж року вона збільшилася до 3,7 млрд. грн. Неповне погашення  простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ у поточному році означатиме необхідність збільшення плану обсягів відшкодування податку у 2006 році. Проте, в Пояснювальній записці до проекту Закону України «Про Державний бюджету України на 2006 рік», при розрахунку обсягу бюджетного відшкодування ПДВ на 2006 рік проблема погашення сум бюджетного відшкодування податку із простроченим терміном погашення не було взято до уваги.

Водночас, загроза недонадходження сум податку у 2006 році може спонукати забезпечити виконання бюджету з цього джерела шляхом накопичення сум простроченої бюджетної заборгованості податку, інакше кажучи, шляхом невідшкодування податку платникам цього податку.

• Акцизний збір: основною проблемою розрахунку прогнозного показника надходжень акцизного збору на 2006 рік є необґрунтованість високих темпів приросту надходжень з цього джерела. У 2006 році темпи приросту надходжень з даного джерела передбачаються практично такими ж, як і в поточному році. Таке збільшення надходжень з даного джерела у 2005 році обумовлювалось збільшенням ставок на окремі види підакцизних товарів (на деякі види алкогольної продукції, на тютюнові вироби тощо), запровадженням адвалерних ставок із одночасним запровадженням мінімального податкового зобов’язання (на деякі види бензинів моторних та на дизельне пальне), а також скасуванням пільг та звільнень від сплати акцизного збору, зокрема, наданих згідно положень законодавчих актів про створення вільних економічних зон та зон пріоритетного розвитку. У 2006 році подібних змін в умовах справляння збору не передбачено. Інших аргументів на користь запланованого зростання акцизних надходжень не наведено.
• Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції: певні невідповідності розрахункових показників надходжень податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції тим тенденціям, які склалися в Україні у поточному році. Такі невідповідності можуть поставити під сумнів реалістичність розрахунків наведених, наведених у Пояснювальній записці до проекту закону «Про державний бюджет на 2006 рік». Надходження вивізного мита з інших товарних груп, зокрема, з насіння та плодів, у 2006 році передбачається збільшити з 128,3 млн. грн. до 152,8 млн. грн., або на 19,1%. Водночас, у 2004 році до державного бюджету надійшло 78,0 млн. грн. експортного мита, що на 64,5% менше, запланованого у поточному році. Більше того, згідно інформації ділового щотижневика «Контракти», у 2004/2005 маркетинговому році (вересень-серпень) Україна скоротила експорт насіння соняшника у 80 разів. Протягом зазначеного періоду з України було експортовано 11,5 тис. т насіння соняшника, тоді як у попередньому періоді обсяг експорту даного товару становив 928 тис. т. Таке значене скорочення обсягів експорту насіння соняшника ставить під сумнів можливість виконання державного бюджету за цією статтею у поточному році, а також реалістичність річного прогнозного показника надходжень вивізного мита з зазначеної групи товарів.

5. Доходи від операцій з капіталом. Основним чинником збільшення обсягу надходжень з даного джерела має стати запровадження обов’язкового продажу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти, які приватизовано або підлягають приватизації (статті 85-87 законопроекту «Про Державний бюджет на 2006 рік»). При чому, по об’єктах, які приватизовані у минулі роки, очікується отримати 1 056,7 млн. грн., в той час як по об’єктах, які передбачається приватизувати у 2006 році – 443,3 млн. грн. Слід звернути увагу на можливість виникнення ситуацій, коли землю, на який знаходиться приватизований об’єкт, буде викуплено іншими особами, в тому числі й іноземцями. Для пом’якшення вимоги обов’язкового викупу земель під приватизованими об’єктами їх власників, варто було б передбачити умови надання розстрочки на сплату суми за приватизації відповідної земельної ділянки.

6. В проекті Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік міститься значно менша кількість норм податкового законодавства, порівняно із законами про державний бюджет 2004 та 2005 років. Відмова від кардинальних коригувань податкового законодавства через закони про державний бюджет є позитивним кроком, який сприятиме налагодженню нормального податкового клімату в країні. Ті ж податкові статті, які все ж таки знайшли своє місце в проекті Державного бюджету на 2006 рік, діють вже протягом кількох років згідно з відповідними бюджетними законами. Тому є всі підстави розглянути питання про закріплення на постійній основі деяких з цих норм у відповідному податковому законодавстві.

7. Статтею 84 передбачено збільшення в 2,5 рази розміру пені, передбаченої за збільшення валового доходу платника податку на прибуток на суму заборгованості, попередньо віднесеної ним до безнадійної заборгованості. Дана норма носить суто фіскальну направленість і може сприяти зростанню обсягу дебіторської заборгованості.

8. Ставку збору на пенсійне страхування при придбанні безготівкової іноземної валюти пропонується зменшити з 1,5% до 0,75%. Вітаючи дану пропозицію, варто відзначити, що як цей збір, так й інших (на продаж ювелірних виробів, автомобілів, нерухомого майна, за користування стільниковим зв’язком) було введено в 1998-1999 роках як тимчасовий захід з метою вирішення проблеми заборгованості з виплати пенсій. Їх стягнення передбачалося припинити після повного погашення такої заборгованості з виплати пенсій, які здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України.

9. Проектом передбачено здійснити перші кроки на шляху до зменшення фіскального тиску на фонд оплати праці. Зокрема:

• передбачено зменшення розмірів страхових тарифів на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності в середньому на 0,2 відсоткові пункти
• передбачено зменшення ставки збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на 1,5 відсоткові пункти – з 32,3% до 30,8%.
• пропонується зменшити розмір внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття на 0,3 відсоткові пункти

1. Щодо проблеми стратегічного спрямування проекту бюджету-2006. Виконання соціальних зобов’язань держави, визначених Конституцією України та законодавством, неправомірно визначати, як «проїдання» видаткової частини держбюджету. Будь-які соціальні видатки варто оцінювати як соціальні інвестиції спрямовані на людський розвиток. Крім того, соціальні видатки варто оцінювати як другорядний чинник, що впливає на  економічний розвиток. Так, стрімке збільшення соціальних видатків з квітня 2006 року мали негативним наслідком погіршення макроекономічних показників (зростання інфляції, індексу цін), проте вони відіграли роль інвестицій у дрібний та середній бізнес, відповідно підвищивши їх роль у структурі ВВП. Така тенденція вважається позитивною. Інша справа, що можна було мінімізувати негативні макроекономічні тенденції забезпечивши збалансоване зростання соціальних видатків та економічного зростання. Гострої суспільної потреби у різкому збільшенні соціальних видатків протягом 2005 не було. В перспективі варто прагнути максимального виконання соціальних зобов’язань держави з врахуванням інтересів економічного зростання.

2. Урядом у проекті бюджету-2006 традиційно допущено обмеження соціальних гарантій держави в меншій мірі ніж у 2004 році і в більшій ніж у бюджеті-2005. У розрізі складових соціальної політики характерними є наступні обмеження:

• Оплата праці. Традиційно обмежено право працівників бюджетної сфери (освіта, медицина, культура) на зарплату на рівні не нижчому від середньої заробітної плати працівників у промисловості. Оплата праці правників бюджетної сфери на даний момент опирається на стандарт мінімальної заробітної плати із збереженням міжкваліфікаційних співвідношень в межах бюджетних асигнувань на оплату праці. Іншими словами,гарантії оплати праці працівників бюджетної сфери фінансуються з бюджету менше ніж у 2 рази від визначеної у законодавстві потреби.
• Соціальні стандарти. Традиційно, мінімальна заробітна плата в супереч законодавству та міжнародному праву встановлюється без врахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто у меншому розмірі. Протягом 2006 року пропонується тричі збільшувати розмір мінімальної зарплати: з 1 січня – 350 грн. або 72,4% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 липня – 360 грн. або 72,5%, з 1 грудня – 400 грн. або 79%. Таким чином, як і раніше, мінімальна заробітна плата не виступає у ролі соціального стандарту оплати праці, а залишається технічним нормативом для розрахунку зарплати у бюджетній сфері відповідно до можливостей видаткової частини бюджету. Розмір прожиткового мінімумув супереч закону не враховує витрат по сплаті прибуткового податку, тобто є заниженим. В супереч закону визначено поетапне зростання розміру прожиткового мінімуму (з 1 січня – 453 грн., з 1 квітня – 465 грн., з 1 жовтня – 472 грн.). За законом, прожитковий мінімум може переглядатись протягом року з врахуванням поточного рівня інфляції та індексу цін, тобто його розмір можна переглядати протягом бюджетного року у визначених випадках. Крім того, цей стандарт розраховано на основі застарілої структури споживчого кошику, яка повинна була переглядатись саме у 2005 році. Відповідно, можна робити висновок, про застосування маніпуляцій при визначенні прожиткового мінімуму і використання цього стандарту як технічного нормативу для забезпечення пенсійних виплат відповідно до реальних можливостей Пенсійного фонду та держбюджету.
• Соціальний захист сімей з дітьми та дітей-сиріт. Сенсаційна соціальна допомога при народженні дитини, розмір якої відповідно до законодавства з 2005 повинен становити 22,6 прожиткових мінімумів для дітей віком до 6 років, несподівано також зазнала обмежень. Чинність зазначеної норми на 2006 рік призупинено і визначено розмір допомоги на 9% (947 грн.) менший за гарантований законом. Допомога по погляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку всупереч урядовим ініціативам 2005 року та законодавству також обмежена. Для визначення розміру цього виду допомоги законодавством з 1 січня 2006 року дозволяється застосовувати РЗПМ («гарантований мінімум») в обсязі 50% прожиткового мінімуму, що на 25% більше попередньої гарантії. У проекті бюджету-2006 дія цієї норми призупинена і запропоновано обмежити гарантований розмір допомоги через механізм врахування середнього показника доходів сім’ї на одну особу. Таким чином, замість гарантованих спеціальним законом 250 грн. допомоги проектом бюджету гарантується виплата максимум 160 грн. або 66% «гарантованого мінімуму», або 32% прожиткового мінімуму. Варто відзначити, що розрив  між розмірами двох видів допомоги сім’ям з дітьми становить 53 рази.Фінансування заходів по забезпеченню дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей із державного бюджету не передбачається, оскільки ці витрати не будуть враховуватись при визначенні між бюджетних трансфертів.
• Соціальний захист малозабезпечених сімей, осіб похилого віку, які не мають права на пенсію, та інвалідів. У якості обмеження розміру зазначених допоміг традиційно застосовується РЗПМ («гарантований мінімум»), таму важливим є питання: чи збільшено обсяг наперед обмежених гарантій? На відміну від прожиткового мінімуму, «гарантований» мінімум не заплановано збільшувати протягом 2006 року. Відповідно, реальний (на противагу номінальному) розмір допомоги протягом року зменшується. РЗПМ для працездатних членів малозабезпечених сімей зменшується на 1% з 23 до 22% прожиткового мінімуму, для непрацездатних – на 2% з 44 до 42%, для інвалідів – на 2% з 47% до 45%.  Порівнюючи показники проекту бюджету-2006 із бюджетом-2005 можна робити висновок, що реальний рівень соціальних виплат при незначному підвищенні у першому кварталі 2006 році до кінця року зменшується порівняно із 2005 роком для працездатних членів малозабезпечених сімей та інвалідів. Тільки щодо непрацездатних осіб «гарантований мінімум» до кінця 2006 року залишаться більшим на 0,1% за показник 2005 року. Відповідно, практика обмеження розміру допомоги малозабезпеченим сім’ям та особам, які не мають права на пенсії залишається незмінною.
• Соціальний захист дітей-війни, ветеранів та військовослужбовців. Для дітей війни у 2006 році не передбачається фінансування пільг по користуванню громадським транспортом, житлово-комунальними послугами (25%-ва знижка), пільгового пенсійного забезпечення (підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком). Пропонується позбавити ветеранів та інвалідів війни пільг з оплати житлово-комунальних послуг. Длявійськовослужбовців призупиняється чинність норм щодо гарантій виплати пенсій по інвалідності у розмірах від 50 до 400% мінімальної пенсії за віком. З бюджету фінансуватимуться пенсії по інвалідності у розмірі від 100 до 120% мінімальної пенсії за віком (рівній прожитковому мінімуму для непрацездатних). Пільги військовослужбовців щодо оплати житлово-комунальних послуг, безоплатного користування транспортом забезпечуються тільки у випадку  наявності права на соціальну податкову пільгу. Право на податкову соціальну пільгу виникає у разі одержання зарплати, меншої за 140% прожиткового мінімуму для працездатних.
• Зайнятість. Передбачається не допустити набрання чинності з 1 січня 2006 року ЗУ «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю», який вимагає фінансування за рахунок держбюджету дотацій роботодавцям на оплату праці молодих працівників.

3. Враховуючи те, що бюджетом-2005 та проектом бюджету-2006 максимально обмежено видатки розвитку та застосування стимулюючих податкових пільг забезпечити достатній обсяг соціальних зобов’язань держави виявилось об’єктивно неможливим. «Популістська» за суттю правова система соціального забезпечення стає ключовою причиною неспроможності держави гарантувати соціальні права громадян, визначені Конституцією України, а тому потребує перегляду. В такій ситуації, єдиним виходом є чітке визначення вибраних та узгоджених між собою пріоритетів соціальної політики, одночасно спрямованих на максимально можливе забезпечення соціальних прав та сприяння економічному зростанню.

4. Позиція попереднього уряду щодо визначення соціальних пріоритетів заслуговує на серйозну критику. Власне його представники в парламенті в запалі боротьби із пенсійними доплатами уряду В.Януковича ініціювали неправомірне вирівнювання у пенсійному законодавстві розміру мінімальної пенсії та прожиткового мінімуму. Несвоєчасність такого кроку мала наслідком порушення принципів пенсійного страхування, які закладались у стратегії пенсійної реформи. Це призвело до необхідності витрат шостої частини доходів бюджету на дотації Пенсійному фонду, поновлення зрівнялівки у пенсійному забезпеченні, обмеження стимулюючої ролі заробітної плати у бюджетній сфері та сільському господарстві. Невиправданим було надання пріоритетності бюджетного фінансування соціальної допомоги при народжені дитини у тричі більшому розмірі від реальних потреб у витратах, зумовленими народженням. Такі новації призвели до розбалансування складових системи соціального захисту та її фінансування, подальшого обмеження розмірів інших видів допомоги через механізм «гарантованого мінімуму».

5. На даному етапі очевидною є потреба визначення соціальних пріоритетів в рамках стратегії подолання бідності. Особливу увагу варто приділяти політиці доходів населення у поєднанні із заходами стимулювання економіки, ефективним інструментам політики зайнятості та соціального захисту від бідності з наданням пріоритету соціальній допомозі малозабезпеченим сім’ям.

Одним з інструментів державного стимулювання соціально-економічного розвитку України є Державні цільові програми, які затверджуються Верховною Радою України (до ухвалення Закону України «Про державні цільові програми» від 18.03.2004 – також Президентом та Кабінетом Міністрів). Згідно з однойменним законом, державні цільові програми здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України. Відтак, аналіз проекту «економічної конституції» повинен включати цей інструмент серед інших важелів бюджетного регулювання. За рівнем фінансування тих чи інших програм, що пропонується урядом, можна значною мірою визначити загальні пріоритети, котрими він керується у впровадженні державної соціально-економічної політики в цілому.

Головні висновки, які можна зробити, проаналізувавши обґрунтування пропонованого урядом проекту Державного бюджету в частині фінансування державних цільових програм, зводяться до наступного:

1. Серед інструментів державного стимулювання розвитку державні цільові програми відіграють найменшу роль у соціально-економічному розвитку. Обсяг бюджетних асигнувань на державні цільові програми у 2006 році становить лише 6,2 % від загальної суми видатків держбюджету. При цьому загальний обсяг фінансування становить 38,3 млрд. грн., з яких 30,2 млрд. мають фінансуватися з позабюджетних джерел, тобто державою забезпечується тільки 20 % від потреб фінансування державних цільових програм.

Оскільки по більшості державних цільових програм відкрита звітність відсутня, залишається відкритим питання гарантованості надходжень з інших джерел. Загалом, під іншими джерелами найчастіше маються на увазі кошти підприємств, причетних до виконання державних цільових програм.

Уряд Януковича застосовував інші підходи до фінансування державних цільових програм. Обсяг бюджетних асигнувань на державні цільові програми у 2005 році планувався 17 % від загальної суми видатків проекту держбюджету. При цьому загальний обсяг фінансування становив 31,4 млрд. грн., з яких 16,3 млрд. фінансувалося державою, а 15,1 млрд. фінансувалися з позабюджетних джерел, тобто державою забезпечувалося 52 % від потреб фінансування державних цільових програм.

Висновок: така зміна позиції урядом не обґрунтовується, але можна припустити дію суб’єктивного фактору, а саме негативного ставлення до держаних цільових програм, розроблених за часів президентства Л. Кучми. В такому випадку варто було би здійснити комплексну оцінку ефективності відповідних програм і, можливо, їх перегляд. У будь-якому випадку ігнорування державних цільових програм як ключового інструменту державної політики, спрямованої на досягнення соціально-економічного розвитку, не є виправданим ані з точки зору світового досвіду, ані з точки зору розв’язання актуальних проблем розвитку України. На підтвердження цього висновку слід зауважити, що попереднім урядом не було внесено яких-небудь істотних коректив до схвалених ще його попередниками програм, а кількість цільових програм, розроблених ним самостійно обмежується десятьма.

2. На жаль, слід визнати істотну тенденцію до скорочення фінансування державних цільових програм, які передбачають здійснення інвестицій у розвиток промисловості та високих технологій.

З рештою, якщо скорочення асигнувань, котрі спрямовувалися на розвиток виробництва, можна виправдати намаганням убезпечитися від звинувачень у наданні прямої державної допомоги національному виробнику, що може негативно позначитися на процесі набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі, то радикальне скорочення фінансування цільових програм в галузі розвитку високих технологій зрозуміти важко. Оскільки їх ефективне запровадження є одним із ключових елементів підвищення конкурентноздатності вітчизняної економіки.

Найбільш показовим прикладом цього твердження є співвідношення коштів, закладених у Загальнодержавній комплексній програмі розвитку високих наукоємних технологій, затвердженій відповідним Законом України, і асигнувань, передбачених на відповідні цілі в проекті держбюджету. Зокрема, із закладених у програмі на 2006 рік 1,75 млрд. грн., на фінансування її виконання виділено лише 4 млн. грн., що становить 0,2 % від загальної потреби.Слід зауважити, що за умови подібного ставлення держави до виконання власних цільових програм фактично втрачається сенс їх існування.Крім того, неврахування у проекті бюджету на 2006 рік вимог щодо фінансування, передбачених програмою, фактично є порушенням чинного законодавства України.

3. Однією з передумов економічного зростання є ефективне функціонування житлово-комунального господарства. В цьому контексті пропонований порядок бюджетного фінансування у 2006 році однієї з пріоритетних державних цільових програм, а саме – Загальнодержавної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки, затвердженої Законом України від 24 червня 2004 р. № 1869-ІV, – видається помилковим. Виконання програми (згідно з самою програмою) у 2006 році передбачає фінансування на рівні 6,5 млрд. грн., з яких 479 млн. грн. має надавати держава. Водночас, проект бюджету-2006 передбачає виділення державою відповідних коштів у сумі 3 млн. грн. Таким чином фінансування програми протягом 2006 року майже суцільно покладається на місцеві бюджети та на плечі підприємств ЖКГ, які здебільшого є збитковими. Отже, можна очікувати, що недостатність бюджетного фінансування на виконання програми житлово-комунальні підприємства намагатимуться компенсувати за рахунок споживачів їхніх послуг, а держава, визначивши реформування й розвиток ЖКГ одним з пріоритетних напрямків державної політики, не має наміру його фінансувати.

4. Поряд з негативною ситуацією, що склалася навколо фінансування державних цільових програм в економічній сфері, проект держбюджету набагато ґрунтовніше підходить до питання фінансування відповідних програм у соціальній сфері. В цій категорії окремі програми пропонується фінансувати навіть у більших обсягах, ніж це передбачено ними. Причому, враховуючи недостатню розвиненість в Україні приватних інститутів соціального страхування,  левова частка цих видатків фінансуватиметься саме з держбюджету. Відтак, можна зробити висновок про істотну диспропорцію у бюджетному фінансуванні економічних та соціальних цільових програм на користь останніх.  

5. Загальною рисою, яка притаманна багатьом державним цільовим програмам незалежно від категорії, до якої вони відносяться, є відсутність у них чітких розрахунків щодо фінансування, яке щорічно має надаватися для їх виконання. Низка програм регулює зазначене питання, застосовуючи формулювання «щорічне фінансування програми здійснюватиметься в межах, визначених Законом про Державний бюджет України» і т.п. Натомість програми повинні містити фінансові розрахунки потреби в коштах як для їх виконання в цілому, так і в розрізі окремих блоків, як на увесь період виконання, так і з щорічною розбивкою та з розбивкою за джерелами фінансування. У такому випадку можна буде оцінити реальну потребу в коштах та співставити рівень її фактичного щорічного фінансування в контексті визначених на цю мету законами про держбюджет обсягів видатків.

Наявність фінансових розрахунків є обов’язковим елементом усіх без винятку державних цільових програм. Так, статтею 9 Закону України «Про державні цільові програми» чітко визначено, що «проект державної цільової програми повинен містити: …розрахунок обсягів та визначення джерел фінансування програми, у тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України (з розбивкою за роками)».

Узагальнюючий висновок: фінансування державних цільових програм, згідно з проектом держбюджету, здійснюватиметься за залишковим принципом, що залишає їх на позиції другорядного інструменту державного інвестування в соціально-економічний розвиток. Водночас, обсяг фінансування програм економічного спрямування істотно поступається обсягу фінансування соціальних програм, що може свідчити про недостатню увагу уряду до потреб економічного розвитку країни.

Лабораторія законодавчих ініціатив спільно з Комітетом з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, Інститутом виборчого права, Інститутом політичної освіти за підтримки Проекту „Сприяння організації виборів в Україні” 18 жовтня 2005 року провела круглий стіл “Законодавство про місцеві вибори: пошук балансу між конституційністю, доцільністю та реальністю”.

Метою організаторів був пошук шляхів до прискорення прийняття Закону “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, сільських, селищних та міських голів” у новій редакції, яка, з одного боку, забезпечить баланс інтересів політичних сил, місцевого самоврядування та виборців, а з іншого – отримає підтримку народних депутатів України під час голосування.

На обговорення учасників круглого столу були винесені наступні питання:

• Виборчі системи для місцевих виборів: пошук балансу між конституційністю, доцільністю та реальністю
• Проблеми удосконалення процедурних аспектів законодавства про місцеві вибори: висування та реєстрації кандидатів, формування виборчих комісій, складання та уточнення списків виборців, проведення передвиборної агітації

Актуальність обговорюваних питань зумовлена насамперед тим, що положення нового закону про місцеві вибори, який набув чинності 1 жовтня цього року, суттєво ускладнюють процедуру підготовки та проведення місцевих виборів.

У круглому столі взяли участь народні депутати України, депутати Київської міської та районних у місті Києві рад, члени Центральної виборчої комісії, експерти з питань місцевого самоврядування та виборчого права.