Питання адвокатського самоврядування стало настільки критичним в останні роки, що зʼявилося у пріоритетах Дорожньої карти з верховенства права, яку Україна затвердила у травні 2025 року. Це зазначає і минулорічний Тіньовий звіт до Звіту Єврокомісії щодо України. Тобто це виходить за межі власне самоврядної «внутрішньої кухні» української адвокатури — і напряму впливає на всю сферу правосуддя і всі євроінтеграційні процеси в Україні.
З’ясовуємо, що ж «пішло не так» в українському адвокатському самоврядуванні.
(Не)оновлення адвокатського самоврядування
Почнемо зі злободенного — виборності органів адвокатського самоврядування (ОАС). Адже це ключовий елемент інституційної незалежності адвокатури, а отже — й однієї з засадничих гарантій верховенства права та доступу до правосуддя.
Саме ОАС визначають правила функціонування цієї професії в Україні, тому система їх обрання має ключове значення. Вищим органом є З’їзд адвокатів України, делегати до якого обираються на конференціях адвокатів регіонів за квотами. Однак виборність лише формальна, адже процеси ОАС вже довгий час під централізованою монополією Ради адвокатів України (РАУ) та Національної асоціації адвокатів України (НААУ) — з моменту їх утворення у 2012 році, що стало можливим з ухваленням чинного Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Тобто вже 13 років ОАС перебувають під керівництвом тих самих осіб на чолі з Лідією Ізовітовою, яка за багаточисельними даними має тісні звʼязки з Віктором Медведчуком, обвинуваченим у державній зраді. Саме РАУ визначає квоту представництва та затверджує порядок висування й обрання делегатів як на Конференцію адвокатів регіону (КАР), так і на З’їзд адвокатів України.
Це консервує адвокатське самоврядування як таке і перетворює його на закриту систему з ознаками ручного управління, яка не має нічого спільного з прозорістю і відкритістю. У результаті монополія дає свої «плоди»: повноваження керівництва РАУ завершилися ще в листопаді 2022 року (Закон передбачає строк повноважень п’ять років, який може бути продовжений лише один раз), однак З’їзд адвокатів ОАС не збирають, «списуючи» все на повномасштабну війну і відповідно неможливість зібрати адвокатів в одному місці з безпекових міркувань. Це блокує не лише переобрання керівництва адвокатури, а й стоїть на заваді виконання конституційних повноважень — зокрема, делегування двох представників до Вищої ради правосуддя (ВРП) та одного представника до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (КДКП) за адвокатською квотою.
Натомість РАУ, всупереч закону про адвокатуру, односторонньо продовжили свій мандат до завершення воєнного стану, посилаючись на інституційний континуїтет, тобто принцип безперервності діяльності.
Водночас з’їзди суддів, науковців і прокурорів відбувалися неодноразово, навіть в умовах повномасштабного вторгнення, хоча теж могли б використати таке формулювання і продовжити роботу в попередніх складах. Верховна Рада України також продовжує роботу, незважаючи на реалії. Керівник напряму «Правопорядок» Лабораторії законодавчих ініціатив Євген Крапивін не вважає юридично обґрунтованим посилання на континуїтет для виправдання непроведення Зʼїзду адвокатів після 2022 року. Тим паче що, до прикладу, прокурори провели вже не одну Всеукраїнську конференцію прокурорів в умовах повномасштабної війни.
Експерт зазначає, що «принцип континуїтету», на який посилається НААУ, насправді існує, проте його зміст трактується залежно від галузі права, в якій він застосовується. Він може означати і безперервність існування держави в міжнародному праві, і збереження конституційних інститутів при переході від одного правового режиму до іншого, і територіальний континуїтет тощо. Відповідно, якщо вже посилатися на законодавчі норми, то повністю, а не вибірково, і не зосереджуватись виключно на тих формулюваннях, які вигідні для продовження повноважень ОАС.
За майже чотири роки повномасштабної війни РАУ неодноразово могла ініціювати зміну механізму проведення з’їзду адвокатів. Наприклад, через онлайн-голосування в «Дії» чи інші способи спрощення процедури обрання делегатів, про що Лабораторія законодавчих ініціатив писала раніше. Однак керівництво адвокатури цього не робить.
Натомість Лідія Ізовітова шукає причини, чому це не спрацює: «Щодо електронного голосування висуваються такі пропозиції. Давайте повернемось до наших реалій: Прифронтові території… РЕБи — вони глушать, ви не можете передавати інформацію — це перше… Друге — відсутність світла, електроенергії, як наслідок — відсутність інтернету. Про яке електронне голосування ми можемо говорити?». Водночас серед причин неможливості провести вибори вчергове назвали й регіони з (потенційно) бойовими діями: Херсон, Одеса, Харків, Запоріжжя. Директорка ГО «Адвокат майбутнього» Дарʼя Писаренко зазначала, що така аргументація щонайменше суперечлива, адже раніше НААУ без проблем проводила масштабні заходи навіть у Харкові 2024 року на базі Юридичного університету.
Дисципліна та етика — також на паузі?
Фактично непрацююче адвокатське самоврядування підводить до проблеми іншого характеру — дисциплінарного. Адже серед іншого, робота З’їзду адвокатів України спрямована і на дисциплінарні питання, оскільки на Зʼїзді обираються також голова і заступники Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (ВКДКА), склад Вищої ревізійної комісії адвокатури (ВРКА).
На думку директорки ГО «Адвокат майбутнього» Дарʼї Писаренко, у цій ситуації виникають серйозні питання до дисциплінарної системи адвокатури. Їх актуалізувало формування конкурсної комісії для відбору на керівні посади до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП).
До складу комісії призначили адвоката Олексія Шевчука. Він, за інформацією журналістів, причетний до гучних справ: до корупційної схеми незаконного виїзду чоловіків за кордон, зникнення 10 тисяч військових аптечок зі США на понад 33 мільйони гривень. Цікаво, що у 2023 році Олексій Шевчук брав участь в конкурсі до ВРП, під час якого отримав негативний висновок Етичної ради, тобто констатовано невідповідність критеріями професійної етики та доброчесності. Хоча воно не є обов’язковим для інших конкурсів чи юридичних наслідків іншого характеру, проте ним встановлено факти неетичної поведінки, яка мала місце в минулому. Того ж року Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Київської області (КДКА) намагалася позбавити Олексія Шевчука права на адвокатську діяльність через порушення правил адвокатської етики. Однак рішення скасували, а Шевчук отримав посаду спікера Національної асоціації адвокатів України (НААУ).
Виникає питання, чому, дисциплінарна система у цьому випадку не спрацювала належним чином. «Можливості ознайомитися з усіма рішеннями у відповідних дисциплінарних провадженнях немає, що вкотре підкреслює нагальну потребу у створенні повноцінного публічного реєстру дисциплінарних рішень», — зазначає Дарʼя Писаренко.
За словами директорки ГО «Адвокат майбутнього», ця ситуація демонструє необхідність посилення незалежності дисциплінарних органів адвокатури. Як відомо, наразі Голова ВКДКА призначений рішенням Ради адвокатів, тоді як закон прямо передбачає, що його має обирати виключно З’їзд адвокатів України. «Таке втручання в діяльність дисциплінарного органу є неприпустимим і підриває довіру до всієї системи професійного самоврядування», — наголошує експертка.
Відсутність змін як бар’єр у євроінтеграції
Тривала відсутність реальної виборності та штучно заморожений склад керівних органів адвокатури системно шкодять усій сфері. Замість прозорих і демократичних практик роботи НААУ та РАУ переслідують адвокатів за критику керівництва, а дисциплінарна практика стала закритим інструментом впливу. І це все виправдовують війною та посиланням на континуїтет.
Щобільше, наслідки вже давно вийшли за межі самої адвокатури й безпосередньо впливають на усю систему правосуддя і шкодять їй. Закритість дисциплінарної практики та ОАС в цілому, невиконання конституційних повноважень, блокування проведення з’їздів адвокатів та свідоме ігнорування обов’язку делегувати своїх представників до ВРП та КДКП паралізують оновлення судової влади та реформу органів правопорядку. А відповідно — перешкоджають і євроінтеграції України.
Тож логічно, що держава не може залишатися осторонь, коли керівні органи адвокатури з 2019 року блокують будь-які спроби реформувати сферу. Тому дії Міністерства юстиції, зокрема створення робочої групи з питань удосконалення законодавства у сфері адвокатури та адвокатської діяльності — це вимушена і логічна відповідь на глибоку інституційну кризу, яку сама адвокатура тривалий час відмовляється вирішувати. Адже адвокатура хоча і є самоврядною професією, проте елемент її регулювання з боку держави значний — достатньо ознайомитись з профільним законом. З огляду на те, що адвокатура займає чільне місце в системі правосуддя поряд з судами і прокуратурою, неможливо говорити про реформу сфери правосуддя без реформи адвокатури.
Саме в цьому полягають євроінтеграційні зобовʼязання в частині адвокатури, які щороку лише уточнюються і стають більш конкретними. Якщо раніше Єврокомісія одним реченням дипломатично натякала Україні на необхідності реформи, то у останньому Звіті про розширення сказала чітко: «Україні варто невідкладно розпочати комплексну реформу адвокатури». Щобільше, з огляду на неможливість України самостійно сформувати порядок денний реформи, саме ЄС у своїх звітах дає власні пропозиції щодо змісту таких змін, чого б загалом Єврокомісія не мала б робити. Водночас європейські партнери наголошують «Не були проведені перевибори органів адвокатського самоврядування, попри те, що завершилися строки їхніх повноважень». І по суті сказали, що війна — не привід відкладати проведення з’їзду адвокатів і переобрання керівництва адвокатури, як і відмовлятися від реформування сфери.
