Увага до апарату, на відміну від суддівського корпусу, який перебуває в центрі постійних реформ, залишалася фрагментарною та зазвичай зводилася до реакції на поточні виклики. Водночас саме працівники апаратів судів — державні службовці, помічники суддів, технічний персонал — є тими, хто щодня організовує роботу суду. Та все ж, попри визначальну роль апаратів у забезпеченні ефективного функціонування правосуддя, ця категорія працівників залишається системно недооціненою як у правовому регулюванні, так і в суспільному сприйнятті. 

Питання уваги до діяльності апаратів судів набуло особливої важливості після початку повномасштабного вторгнення, адже умови, в яких нині функціонує система правосуддя, зазнали докорінних змін. 

З огляду на виявлену актуальність нове дослідження ЛЗІ не просто описує наявні проблеми протягом періоду 2020–2024 років, а комплексно оцінює ефективність функціонування державної та патронатної служби в судах на основі емпіричних даних, практик, нормативного аналізу та європейських підходів. Ба більше, дослідження розпочинає дискусію про формування нової кадрової, етичної та управлінської культури в судовій владі.

У проведенні дослідження ЛЗІ покладалася на якісні та кількісні методи аналізу:

• глибинні інтерв’ю: проведено 42 напівструктуровані інтерв’ю з суддями та працівниками апаратів судів, які дозволили глибше зрозуміти стан справ, виявити структурні й регіональні особливості;
• опитування працівників апаратів судів, у якому взяло участь понад 1000 працівників державної та патронатної служби в судах першої та апеляційної інстанцій;
• дослідження правового регулювання, організаційних підходів та фінансування;
• міжнародний контекст: у дослідженні проаналізовані моделі функціонування судової адміністрації та кар’єрного розвитку працівників апаратів судів у таких країнах, як-от Іспанія, Німеччина, Швейцарія, Велика Британія, США, Канада, Мексика тощо.

Проведене дослідження дозволило виявити глибоко вкорінені проблеми, що формувались протягом тривалого часу та посилилися під впливом воєнного стану: 

1. критичний кадровий дефіцит, що набув хронічного характеру;
2. несформована система добору персоналу, що є фрагментарною та непрозорою;
3. неконкурентна оплата праці, що не відповідає рівню відповідальності та навантаженню;
4. недостатнє матеріально-технічне забезпечення судів;
5. нерівність умов праці між судами нижчого рівня та в порівнянні з судами вищих інстанцій;
6. проблеми професійного розвитку та навчання апарату. Респонденти вказували на формалізм, брак практичної орієнтації та обмежену доступність тренінгів;
7. вплив війни й відсутність адаптаційних механізмів. Судова влада України у надзвичайно складних умовах воєнного стану продемонструвала здатність зберігати свою функціональність. Водночас сам механізм адаптації виявився недостатньо гнучким та повільним;
8. корупційні ризики та відсутність належних механізмів контролю, а також брак антикорупційного навчання знижує рівень довіри до судової влади. 

Такі системні недоліки мають як об’єктивний, так і управлінський характер. Частина з них зумовлена зовнішніми чинниками, передусім впливом воєнного стану, інша частина — результат тривалого ігнорування питань кадрової політики та належного фінансування судової влади.

На основі аналізу відповідей респондентів, інтерв’ю та зібраних документів Лабораторія законодавчих ініціатив підготувала понад 40 комплексних рекомендацій для органів законодавчої, виконавчої та судової влади, зокрема щодо: 

1. реформування системи оплати праці та матеріально-технічного забезпечення; 
2. удосконалення чинної системи добору працівників державної та патронатної служби в судових органах;
3. забезпечення внутрішньої незалежності та ефективної взаємодії;
4. вдосконалення системи професійного навчання працівників апаратів судів;
5. підвищення ефективності функціонування державної та патронатної служби в судових органах в умовах воєнного стану;
6. зниження корупційних ризиків у державній та патронатній службі судів.

Більше про ключові проблеми та рекомендації для їх розвʼязання — у новому дослідженні ЛЗІ. 

Це дослідження було проведено у межах проєкту «Ініціатива покращення врядування в Україні: розширення можливостей формування політики для суспільного прогресу» за підтримки Швейцарії. Відповідальність за зміст цього дослідження несе виключно ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив». Думка авторів не обов’язково відображає погляди донора.

24 липня 2025 року Лабораторія законодавчих ініціатив провела вже другу презентацію Зеленої книги про державну та патронатну службу в органах судової влади. Цього разу спільно з Всеукраїнською асоціацією працівників судів (ВАПС). Круглий стіл був зосереджений передусім на обміні досвідом, обговоренні потреб і бачення самих працівників судів — керівників апаратів, їхніх заступників, помічників суддів тощо. Презентація відбулася у форматі професійної розмови, без формальностей, але з фокусом на системні проблеми й способи їх розвʼязання.

Світлана Матвієнко, виконавча директорка ГО «Лабораторії законодавчих ініціатив», відзначила, що Зелена книга є стартовою платформою для тривалого діалогу:

Модерував зустріч Богдан Крикливенко, керівник апарату Вищого антикорупційного суду та член правління ВАПС. За його словами, презентація дослідження — важливий крок до того, щоб голос працівників судів було почуто, а зміни — розпочато.

Карина Асланян, керівниця напряму «Верховенство права» ЛЗІ, крім представлення результатів дослідження, заохотила усіх присутніх до активної участі в обговоренні:

Учасники обговорення, серед яких були Юрій Федорович (Господарський суд Харківської області), Ольга Пасічник (Одеський окружний адмінсуд), Сергій Андрущенко (Господарський суд Одеської області), Оксана Коломієць (Вишгородський районний суд) та інші, обмінювалися досвідом на основі власних робочих ситуацій. Усі відзначили дефіцит персоналу в судах малих міст, невідповідність оплати праці навантаженню, складнощі з цифровізацією та роботою з електронними системами без належної технічної підтримки.

Ольга Пасічник, керівниця апарату Одеського окружного адмінсуду, порушила питання, повʼязані з підвищенням статусу працівників судів, професійним навчанням та його оцінюванням, тривалим процесом спецперевірок кандидатів на посади державної служби — адже неврегульованість терміну спецперевірок впливає на щоденну роботу суду.

Наталя Король, голова ВАПС і керівниця апарату Вінницького апеляційного суду, зауважила: 

Усі погодилися, що важливо не лише окреслювати проблеми, але й пропонувати шляхи їх розвʼязання. Важливо, аби працівників апаратів судів чули, як це, власне, продемонструвало дослідження, проведене ЛЗІ. Наприклад, за словами Карини Асланян, одне із глибинних інтерв’ю тривало близько чотирьох годин.

Зелена книга щодо функціонування державної та патронатної служби в органах судової влади України буде опублікована на ресурсах Лабораторії законодавчих ініціатив згодом. 

Захід відбувся в межах проєкту «Ініціатива покращення врядування в Україні: розширення можливостей формування політики для суспільного прогресу» за підтримки Швейцарії. Відповідальність за зміст дослідження і презентації несе виключно ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив». Погляди й позиції, викладені під час презентації та у дослідженні, не обов’язково відображають погляди донора.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Проте адміністративне судочинство — не лише механізм вирішення спорів, а й інструмент демократичного контролю та реформування публічного управління. Воно забезпечує баланс між владою та громадянами, сприяє підвищенню прозорості, правової визначеності й довіри до держави.

Право фізичних та юридичних осіб оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність органів влади дає можливість надавати «зворотний зв’язок» державі, контролювати, наскільки влада дотримується закону. 

Адміністративні суди також відіграють роль у формуванні правозастосовної практики через судові прецеденти та типові рішення судів, які змушують органи влади переглядати свої рішення та підходи до їх ухвалення. 

Прогалини, які виявляються під час судового розгляду, стимулюють зміни в законодавстві, і так адміністративне судочинство виконує роль каталізатора реформ.

Наявність ефективної системи адміністративного судочинства — ознака демократичної, правової держави, де влада підзвітна громадянам, що важливо у контексті євроінтеграції та виконання Копенгагенських критеріїв. Зокрема, країна-аплікант повинна мати стабільні інституції, які сприяють демократії, верховенству права, правам людини та повазі до прав меншин. Тож саме тому ліквідація Окружного адміністративного суду міста Києва (ОАСК) (як приклад нестабільності таких інституцій) потрапила до поля зору Європейської комісії.

ОАСК володів виключною юрисдикцією щодо оскарження актів Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Національного банку та інших органів, повноваження яких поширюються на всю територію України. Іншими словами, ОАСК був судом, що розглядав справи загальнодержавного значення та мав прямий вплив на функціонування вищих органів влади.

Ліквідація ОАСК була ініційована через низку гучних скандалів, звинувачень у корупції, а також ухвалення рішень, які розцінювалися як політично вмотивованіНаприклад, скасування націоналізації ПриватБанку, скасування нового українського правопису, скандал із так званою «суддівською рулеткою» — системою обходу автоматичного розподілу справ між суддями та багато інших.. 13 грудня 2022 року був ухвалений Закон № 2825-ІХ  про ліквідацію ОАСК, а вже 15 грудня 2022 року цей суд припинив здійснення правосуддя.

Водночас це революційне рішення, яке громадянське суспільство сприйняло як крок до відновлення довіри до судової системи та державної влади, мало й зворотний бік — воно спричинило колапс у системі адміністративного правосуддя та призвело до порушення прав громадян і ослаблення захисту інтересів держави.

На момент ліквідації ОАСК у його провадженні перебували понад 60 тис. справ і матеріалів, з яких майже 21,7 тис. надійшли лише у період з 1 січня до 14 грудня 2022 року. Це був один із найвищих показників серед усіх окружних адміністративних судів. За той самий період судді ОАСК розглянули 21,5 тис. справ, з яких 82% (17,5 тис.) були вирішені на користь позивачів.

Для розгляду адміністративних справ з територіальною юрисдикцією в місті Києві (на заміну ОАСК) передбачалося створення нового Київського міського окружного адміністративного суду. До моменту його запуску розгляд справ тимчасово передали Київському окружному адміністративному суду (Київська область). Проте на той момент у цьому суді працювали лише 23 судді, які вже розглядали понад 30 тис. справ, а сам процес передачі матеріалів затягувався через низьку пропускну здатністьЗа словами чинного на той час голови Верховного Суду В.Князева, пропускна спроможність канцелярії Київського окружного адміністративного суду (якщо вона будуть займатися тільки цим питанням) становить близько 100–200 справ на день, тобто 3–4 тис. на місяць, а передача всіх у понад 60 тис. справ може розтягнутися на роки. його канцелярії.

Найбільше після ліквідації суду постраждали громадяни, які оскаржували дії державних або місцевих органів влади. Також значні труднощі виникли у справах, які до того міг розглядати виключно ОАСК, і чим пояснювалася його особлива роль у національній судовій системі, — у справах за участю центральних органів виконавчої влади. 

Київський міський окружний адміністративний суд лише був зареєстрований як юридична особа. Його запуск був затриманий через кадрову кризу, пов’язану зокрема й з тим, що органи, відповідальні за добір суддів, — Вища рада правосуддя та Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) — перебували у стані реформування та не працювали.

Отже, після ліквідації ОАСК система не змогла оперативно замінити ключову інституцію, що призвело до затримок у розгляді справ, порушення строків та обмеження доступу громадян до правосуддя. 

Європейський суд з прав людини у справі Цимермана і Штайнера наголошував, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує Договірні держави організувати свої правові системи у спосіб, що давав би судам можливість забезпечити розгляд справ у межах «розумного строку». Однак тимчасове нагромадження невирішених справ не призводить до відповідальності Договірної держави, якщо вона оперативно вживає заходів для розв’язання такої ситуації. Водночас, як зазначають народні депутати, Україна досі залишається серед небагатьох країн Ради Європи, де Європейський суд з прав людини систематично констатує структурні проблеми із надмірною тривалістю судових процесів. Ускладнення ситуації може мати вкрай негативний вплив на євроінтеграційні перспективи України.

Створення нового суду для розгляду адміністративних справ за участю державних органів визначено одним з індикаторів виконання Плану України з реалізації ініціативи Європейського Союзу Ukraine Facility у межах реформи системи судоустрою України щодо посилення підзвітності, доброчесності та професіоналізму судової влади.

У Звіті в межах Пакета розширення ЄС 2024 року Європейська Комісія наголосила, що з часу ліквідації ОАСК у грудні 2022 року новий суд досі не було створено. Тимчасово уповноважений Київський окружний адміністративний суд не справляється з обсягом справ, що суттєво підриває доступ до адміністративного правосуддя, особливо у справах проти центральних органів влади.

У Меморандумі про економічну та фінансову політику від 4 жовтня 2024 року Україна запевнила Міжнародний Валютний Фонд (МВФ) у своєму прагненні удосконалювати дію принципу верховенства права та продовжувати судові реформи. Зокрема, озвучені МВФ наміри України передбачали утворення Вищого суду з розгляду публічних спорів (ВСРПС) (з палатами першої та апеляційної інстанцій), який розглядатиме адміністративні справи проти національних державних органів (наприклад, НБУ, НАБУ, НАЗК) суддями, які пройшли належну перевірку на професійну компетентність та доброчесність, з вирішальним і визначальним голосом незалежних експертів з міжнародним досвідом за моделлю Громадської ради міжнародних експертів (ГРМЕ). Новому органу  будуть підсудні справи, віднесені до компетенції ліквідованого ОАСК щодо оскарження центральних органів виконавчої влади, повноваження яких поширюються на всю територію України, а також адміністративні справи щодо оскарження процедур конкурсних комісій та комісій зовнішнього аудиту, які передбачають участь незалежних експертів (зокрема, НАЗК, НАБУ та САП). Структурним маякомCтруктурний маяк (англ. structural benchmark) — чіткий орієнтир або обіцянка уряду в межах програми співпраці з МВФ, виконання якого є сигналом успішного просування реформ. визначено грудень 2024 року. 

Надання фінансової підтримки від міжнародних партнерів та донорів зазвичай пов’язане з конкретними умовами та вимогами МВФ. Виконання цих умов стає «ключем» до подальшої підтримки та довіри. Створення нового адміністративного суду, згідно з МВФ, сприятиме зміцненню незалежності судової влади та передбачуваності у вирішенні спорів для бізнесу.

Для відновлення належного доступу громадян та юридичних осіб Київського регіону до правосуддя у публічно-правових спорах Законом № 3863-ІХ створено нормативні передумови для розподілу й передачі усім окружним адміністративним судам України решти нерозглянутих справ ОАСК, які, відповідно до Закону № 2825-ІХ, були передані Київському окружному адміністративному суду. 

На виконання вимог Закону № 3863-ІХ Державна судова адміністрація України ухвалила Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, який визначає, що судові справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва та передані до Київського окружного адміністративного суду, але не розподілені між суддями, передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматичного розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості хронологічного надходження справ.

Для відновлення доступу до адміністративного судочинства за участю центральних органів виконавчої влади був ухвалений Закон України від 26 лютого 2025 року № 4264-ІХ, який вніс зміни до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та деяких інших законодавчих актів України щодо правових засад утворення й функціонування Спеціалізованого окружного адміністративного суду (СОАС) та Спеціалізованого апеляційного адміністративного суду (СААС). Цей Закон спрямований на забезпечення ефективності й прозорості роботи адміністративних судів у місті Києві через чітке розмежування юрисдикції між судами першої та апеляційної інстанцій, зменшення корупційних ризиків шляхом дотримання принципу незалежності суддів та приведення судової системи у відповідність до європейських стандартів. Закон підписаний Президентом 24 березня 2025 року (набрання чинності 26 березня 2025 року). 

Відповідно до Закону № 4264-ІХ, Вища кваліфікаційна комісія суддів України протягом одного місяця після набрання законом чинності повинна оголосити конкурс на зайняття посад суддів відповідних судів. Ці суди мають бути створені, аби перебрати повноваження Окружного адміністративного суду міста Києва (ОАСК).

Як передбачається Законом України № 4264-ІХ, з початку своєї роботи СОАС розглядатиме адміністративні справи проти національних державних органів, наприклад, НБУ, НАБУ, НАЗК. У ньому можна буде оскаржувати рішення щодо призначення міністрів, керівників антикорупційних органів тощо, а також будь-які акти (крім указів Президента України), дії чи бездіяльність органів центральної влади. З огляду на це, можна стверджувати, що рішення цих судів матимуть суттєву державно-політичну значущість. 

СААС діятиме як суд апеляційної інстанції та переглядатиме судові рішення СОАС. Розгляд справ здійснюватимуть судді, які пройшли належну перевірку на професійну компетентність та доброчесність.

З метою сприяння ВККС у встановленні відповідності кандидата на посаду судді СОАС та СААС критеріям доброчесності та професійної компетентності для кваліфікаційного оцінювання буде утворена й діятиме Експертна рада. До її складу увійде шість осіб: троє від Ради суддів України (РСУ) та ще троє від міжнародних й іноземних організацій. 

Своїм рішенням РСУ оголосила з 3 квітня 2025 року про початок проведення добору на посаду члена Експертної ради (за квотою РСУ). Приймання документів від кандидатів було завершено 21 квітня 2025 року. Станом на день завершення добору документи подали 11 кандидатів. У підсумку РСУ вирішила надіслати до ВККС сформований список з 9 кандидатів до складу Експертної ради за квотою РСУ.

Фінальне рішення у визначенні остаточного складу Експертної ради залишається за ВККС, яка ухвалює рішення про призначення членів Експертної ради як по квоті РСУ, так і по квоті міжнародних експертів.

У травні 2025 року Президент України вніс до Верховної Ради України законопроєкт № 13302, яким передбачається утворення СОАС та СААС із їх місцеперебуванням у місті Києві та поширенням територіальної юрисдикції на всю територію України. 

У липні 2025 року у Верховній Раді України був зареєстрований законопроєкт 13439-3, який передбачає зміни до Державного бюджету України на 2025 рік, зокрема й на виконання положень Закону № 4264-ІХ в частині створення законодавчих підстав для функціонування двох окремих вищих спеціалізованих судів: СОАС та СААС, а також реалізації ініціативи Європейського Союзу Ukraine Facility. Цей законопроєкт визначає завдання щодо створення нового суду, що розглядатиме адміністративні справи проти національних державних органів: СОАС у сумі 880,4 тис. грн; СААС у сумі 880,3 тис. гривень. Тобто загалом понад 1,7 млн грн видатків. 

Очікується, що утворення СОАС та СААС дасть змогу підвищити ефективність захисту прав, свобод та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин. Водночас існують певні ризики під час формування суддівського корпусу вказаних судів та їх подальшої діяльності.

Спроби подолати проблему колапсу у системі адміністративного правосуддя не були достатньо ефективними. 

Попри запевнення розв’язати питання з утворенням ВСРПС до кінця 2024 року, Закон № 4264-ІХ, який створює правові підстави для утворення та функціонування двох судів — СОАС і СААС — ухвалений лише у лютому 2025 року, а законопроєкт № 13302, який передбачає утворення цих судів, внесений Президентом у травні цього року та ще очікує на друге читання.

Претендувати на посади суддів СОАС та СААС, крім чинних суддів, адвокатів та науковців, можуть кандидати, які мають стаж професійної діяльності на посадах державної служби категорій «А» і «Б». 

Наприклад, керівник юридичного департаменту міністерства, який пропрацював на своїй посаді 20 років, матиме змогу взяти участь у конкурсі на посаду судді СОАС/СААС. При цьому він може проходити конкурсні процедури, не полишаючи своєї посади й залишаючись державним службовцем до моменту призначення.

У такій ситуації виникає ризик конфлікту інтересів. Особа, яка тривалий час працювала в системі державного управління, була безпосередньо пов’язана з органами виконавчої влади, а отже, залежала від них, у майбутньому може опинитися в ролі судді, що розглядатиме справи проти цих самих органів.

Це може поставити під сумнів неупередженість суду, а також посилити недовіру громадськості до судової системи, особливо в справах, де фігурують центральні органи виконавчої влади. Така ситуація суперечить принципу розподілу влад і незалежності суддів, які мають бути вільними від впливу державних інституцій, рішення яких вони оцінюють у судовому порядку.

На відміну від ГРМЕ, до складу якої входять іноземні судді у відставці, прокурори та адвокати — фахівці, які не мають жодних особистих чи професійних інтересів в Україні та відповідають за добір суддів Вищого антикорупційного суду (ВАКС), — для Експертної ради передбачається інший формат участі.

До Експертної ради мають увійти по троє представників від Ради суддів України та від міжнародних або іноземних організацій. Така конструкція створює потенційний ризик конфлікту інтересів, оскільки представники РСУ можуть бути дотичними до внутрішньої судової спільноти, мати персональні або інституційні інтереси у результатах добору.

Це викликає занепокоєння щодо неупередженості та незалежності процедур оцінювання і відбору кандидатів, особливо у випадку, коли йдеться про ключові судові інституції, що мають посилити довіру громадян до судової системи.

Крім того, у списку кандидатів, який РСУ подала до ВККС, присутні особи, доброчесність яких викликає сумніви. Зокрема, йдеться про суддю ОАСК, члена РСУ, щодо якого у 2019 році Громадська рада доброчесності (ГРД) затвердила висновок про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики; суддю Київського окружного адміністративного суду, члена РСУ, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання у ВККС. 

Наявність таких кандидатів у списку претендентів до нових інституцій судової системи ставить під загрозу довіру до прозорості та об’єктивності процесу відбору, а також суперечить загальним цілям судової реформи, спрямованої на утвердження принципів доброчесності, незалежності та професіоналізму.

Законопроєктом № 13439-3 передбачається внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», зокрема з метою виділення коштів на створення СОАС та СААС. 16 липня 2025 року законопроєкт № 13439-3 прийнято за основу з скороченням строку підготовки, і нині він очікує розгляду. 

Аналогічні положення містив і первинний урядовий законопроєкт № 13439, щодо якого Комітет Верховної Ради України з питань бюджету у своєму висновку вказав на ризики фіскальної стабільності. Зокрема зазначено, що реалізація положень цього законопроєкту призведе до збільшення обсягу державного боргу та дефіциту державного бюджету, а у середньостроковій перспективі — до додаткового навантаження на бюджет, пов’язаного з обслуговуванням і погашенням боргових зобов’язань.

У контексті високого рівня витрат на сектор безпеки й оборони, а також загального бюджетного дефіциту ці пропозиції вимагають ретельного фінансово-економічного обґрунтування та пріоритезації витрат.

Крім того, через тривалу процедуру відбору суддів і те, що до кінця поточного бюджетного року залишилося близько п’яти місяців, закладати кошти в державний бюджет на 2025 рік для роботи СОАС і СААС немає сенсу, адже їх фактичне створення і початок роботи, ймовірно, відбудеться не раніше наступного бюджетного періоду.

Висновок Експертної ради про невідповідність кандидата на посаду судді СОАС та СААС критеріям доброчесності та/або професійної компетентності буде вважатися ухваленим, якщо за нього проголосували не менше ніж чотири члени Експертної ради, з яких щонайменше двоє запропоновані міжнародними та іноземними організаціями. Після ухвалення висновку про невідповідність, а також у разі однакової кількості голосів «за» і «проти» подальшу долю кандидата визначатиме спільне засідання ВККС та Експертної ради. 

Під час спільного засідання, аби кандидат пройшов далі, потрібна підтримка більшості від спільного складу ВККС та Експертної ради. При цьому рішення обов’язково має підтримати щонайменше двоє міжнародних експертів.

Такий підхід до добору суддів СОАС та СААС буде застосовуватися лише три роки, тобто протягом проведення першого добору. Надалі за конкурс відповідатиме ВККС разом з ГРД, іншими словами, добір суддів відбуватиметься без участі міжнародних експертів.

Зменшення ролі незалежних міжнародних експертів (як запобіжника в лобіюванні «потрібних» кандидатів) у процесі добору суддів до нових спеціалізованих адміністративних судів може вплинути на якість добору та незалежність майбутніх суддів. 

Станом на сьогодні ВККС перебуває в умовах значного кадрового навантаження, що пов’язано з одночасним проведенням кількох масштабних процедур: (1) кваліфікаційного оцінювання чинних суддів; (2) конкурсів на зайняття вакантних посад у місцевих й апеляційних судах; (3) добору суддів до ВАКС.

Ці процедури є тривалими за своєю природою, тому існує висока ймовірність, що добір суддів до СОАС та СААС також триватиме довго.

Отже, запуск нових адміністративних судів навряд чи можливий раніше ІІІ кварталу 2026 року. Це, своєю чергою, має враховуватися при формуванні бюджету та плануванні організаційних кроків щодо їх створення.

З огляду на усі можливі ризики, доцільним буде розглянути питання щодо:

1. запровадження механізму перевірки доброчесності кандидатів до Експертної ради від РСУ;
2. виключення через відповідні зміни до Закону України № 4264-ІХ з потенційних кандидатів до СОАС та СААС державних службовців категорії «А» і «Б»;
3. виключення із законопроєкту № 13439-3 видатків Державного бюджету на 2025 рік на функціонування СОАС та СААС. 

Ця публікація була підготовлена у межах проєкту «Ініціатива покращення врядування в Україні: розширення можливостей формування політики для суспільного прогресу» за підтримки Швейцарії. Відповідальність за зміст цієї публікації несе виключно ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив». Думка авторів не обов’язково відображає погляди донора.

У презентації взяли участь керівництво Верховного Суду, керівники апаратів апеляційних судів України та районних судів міста Києва, представники Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфкомісії суддів, Державної судової адміністрації України й представники суддівських асоціацій. 

Перший заступник керівника Апарату Верховного Суду Расім Бабанли наголосив, що дослідження Лабораторії законодавчих ініціатив є важливим кроком до конструктивного діалогу між громадянським суспільством і судовою владою. За його словами, Зелена книга — це не лише критичний погляд на наявні проблеми, а й прагнення до спільного пошуку рішень, заснованого на глибокому аналізі та повазі до інституцій. 

У фокусі Зеленої книги державні службовці, помічники суддів, технічний персонал, які щодня забезпечують роботу судів: від діловодства та технічного супроводу до комунікації з громадянами. В основі дослідження — опитування понад 1000 представників апаратів судів і 42 глибинні інтерв’ю, які охопили всі юрисдикції судів першої та апеляційної інстанцій.

У своєму зверненні Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко наголосив:

Однак, за словами Карини Асланян, керівниці напряму «Верховенство права» Лабораторії законодавчих ініціатив, апарати судів досі залишається поза фокусом реформ: «Працівники апаратів судів системно недооцінені — у статусі, оплаті праці, кадровій політиці та професійному розвитку».

Зелена книга також виокремлює довгострокові ризики для інституційної пам’яті, етики та незалежності судової влади. Значна частина працівників апарату (помічники суддів) не охоплена антикорупційною політикою, має суттєву різницю в соціальних гарантіях та карʼєрному просуванню, а навчання і підвищення кваліфікації — часто мають формальний характер. 

Експерти ЛЗІ не лише аналізують проблеми, але й пропонують інституційні рішення. Серед ключових викликів:

• понаднормова робота: за даними опитування 21% працівників апаратів судів працюють понаднормово майже щодня, 19% — часто, 22% — іноді, 17% — рідко, 16% — дуже рідко, 5% — ніколи;
• недофінансування і власні витрати працівників на потреби суду — понад 70% респондентів змушені купувати канцтовари, заправляти картриджі, ремонтувати приміщення за власні кошти (а саме: 696 осіб — купували папір, канцелярські товари, 424 — заправляли картриджі, 231 — купували меблі та техніку, 218 — відправляли кореспонденцію, 175 — робили ремонт в кабінеті, 61 — несли інші витрати);

Олександр Сасевич, член Вищої ради правосуддя, зазначив:

В.о. Голови Державної судової адміністрації України Максим Пампура відзначив, що пріоритетною проблемою залишається рівень оплати праці в судах:

• відсутність чіткої кадрової стратегії: понад 3000 вакансій в апаратах залишаються незаповненими;

Керівник апарату Верховного Суду Віктор Капустинський додав, що без сталого бачення розвитку персоналу неможливо говорити про ефективну стратегію судової влади. На його думку, вже сьогодні потрібно вибудовувати основу для завтрашніх рішень, а саме переосмислити кадрову філософію, переглянути підходи до класифікації посад, оплати праці, цифровізації.

• низька оплата праці: 74% працівників вважають її демотивуючою. Водночас опитані відзначають це як один з основних факторів, який впливає на незалежність працівника;

Тарас Нешик, керівник апарату Вищої кваліфкомісії суддів, підкреслив, що низька заробітна плата та застарілі функціональні моделі не дозволяють залучати нову якісну кадрову хвилю. За його словами, теперішній формат роботи також не відповідає добі цифровізації.

• незадовільні умови роботи: більшість судів не мають укриттів або стабільного доступу до інтернету.

З цим погодилися представниця Національної школи суддів України Наталія Фулей, на думку якої, Зелена книга є не лише аналітичним матеріалом, а й інструментом формування публічної політики, який має покласти початок системним змінам у ставленні до апарату.

Лабораторія законодавчих ініціатив сподівається, що Зелена книга стане підґрунтям для реформування роботи апаратів судів, а рекомендації з дослідження допоможуть покращити ефективність судової влади в Україні. Основні цифри із дослідження експерти ЛЗІ зібрали у презентації. Повний текст дослідження буде опубліковано згодом.

Захід відбувся в межах проєкту «Ініціатива покращення врядування в Україні: розширення можливостей формування політики для суспільного прогресу» за підтримки Швейцарії та організаційної підтримки Верховного Суду. Відповідальність за зміст дослідження і презентації несе виключно ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив». Погляди й позиції, викладені під час презентації та у дослідженні, не обов’язково відображають погляди донора і Верховного Суду.

22 липня 2025 року Верховна Рада України підтримала законопроєкт № 12414, який знищує самостійність Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та процесуальну незалежність Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Але проблема набагато більша: знищується незалежність не лише цих органів, але й будь-якого прокурора в Україні. Чутки про «демонтаж антикорупційної системи», яку країна будувала понад десять років, стали реальністю. Символічно, що проєкт закону внесли 16 січня — країна вдруге фактично повернеться до централізованої системи «ручного управління» прокуратурою часів правління Віктора Януковича.

Законопроєкт № 12414, який спершу мав суто гуманітарну мету — полегшити пошук зниклих безвісти під час воєнного стану — перетворили на загрозу для ключових досягнень після Революції Гідності. І дуже оперативно. Інформація про додані правки з’явилася пізно вночі 21 липня. За інформацією джерел Лабораторії законодавчих ініціатив, засідання Комітету з питань правоохоронної діяльності провели у турборежимі о 8:40 ранку 22 липня, що там ухвалили — невідомо. Перед цим, лише о 8:23 нардеп Максим Павлюк отримав повноваження в.о. Голови Комітету. 

Не без скандалів, але також швидко — парламент проголосував запропоновані правки переважною більшістю голосів. У результаті — держава продемонструвала небажання ефективно й неупереджено боротися з корупцією, євроінтеграція та довіра і підтримка міжнародних партнерів — під питанням. 

Одразу після голосування у парламенті, НАБУ і САП вийшли із заявою, в якій закликають Президента ветувати закон № 12414. Лабораторія законодавчих ініціатив підтримує цю заяву і вимагає невідкладної реакції Зеленського. Міжнародні партнери єдиноголосно також висловлюють стурбованість розворотом України від реформ. Мабуть, закон вже підпише Глава держави, перш ніж ця колонка буде опублікована. Такої швидкості ми, на жаль, не спостерігали навіть коли мова йшла про законопроєкти щодо обороноздатності країни.

Зміни до законопроєкту № 12414 формально стосуються особливостей досудового розслідування під час воєнного стану. Але їхній справжній масштаб виходить далеко за ці межі. Частина норм узаконюються назавжди, а інша буде діяти три роки після скасування воєнного стану — тобто на невизначено довгий період.

Відповідно до законопроєкту № 12414 Генеральний прокурор отримує практично необмежені повноваження: витребовувати будь-яке кримінальне провадження, передавати його іншому прокурору, давати обов’язкові письмові вказівки. Знищується принцип «виняткової підслідності» НАБУ, а Спеціалізована антикорупційна прокуратура позбавляється своєї незалежності. Усе це — без конкурсу, без балансу, без запобіжників.

Такі підходи — не нові для української історії. Вони прямо перегукуються з моделлю генеральної прокуратури епохи Януковича, коли одна посада могла вирішувати долю будь-якої справи, а прокурорська вертикаль працювала як інструмент політичного впливу, а не справедливості.

Після 2014 року створення незалежних антикорупційних органів НАБУ та САП стало символом європейського вибору України. Їх формували за участі міжнародних партнерів, із суворими процедурами добору, гарантіями незалежності та чіткою спеціалізацією. Справи, які вони ведуть, стосуються топпосадовців: від очільників держпідприємств до міністрів і суддів. Те саме можна сказати й про реформу прокуратури — повноваження Генерального прокурора було суттєво звужено, щоб ця посада перестала бути предметом «політичних торгів».

Законопроєкт № 12414 руйнує ці гарантії. Зокрема:

• Генпрокурор зможе передавати справи НАБУ іншим органам — наприклад, у Нацполіцію чи ДБР;
• керівник САП втратить монополію на погодження підозр високопосадовцям та інші виняткові процесуальні повноваження;
• повноваження з розподілу справ і процесуального контролю можуть бути передані прокурорам «знизу», фактично — за вказівкою.

Це означає повернення до системи, де рішення ухвалюють, бо зручно, а не законно. І якщо антикорупційна реформа ще донедавна була одним із найуспішніших кейсів в українській трансформації, то нині її буквально «добивають».

Чи може воєнний стан бути обґрунтуванням змін в кримінальному процесі? Так, необхідна певна гнучкість. Однак законопроєкт № 12414 не обмежений лише тимчасовим регулюванням. Він утверджує прокурорську вертикаль над законом, а ключові повноваження зосереджує у руках одного посадовця. Всі запобіжники від цього, які розбудовувались після Революції Гідності, зокрема шляхом створення «антикорупційної інфраструктури» — знищуються.

Особливе занепокоєння викликає норма, за якою підозрювані спецсуб’єкти (міністри, нардепи, судді тощо) зможуть безпосередньо звертатися до Генпрокурора з проханням закрити справу після закриття її щодо когось із фігурантів. Це перетворює інститут досудового розслідування на інструмент кулуарних домовленостей, що нагадує практики, які Європа називала несумісними з демократичною державою.

Антикорупційна інфраструктура була й залишається одним із ключових елементів у перемовинах з Європейським Союзом. Саме створення незалежного НАБУ та САП було умовою безвізу, макрофінансової допомоги, кандидатського статусу. Тож країна не може відступати, коли євроінтеграція — вже не просто політичний вибір, але й стратегічна необхідність.

Законопроєкт № 12414 може призвести як до гальмування перемовин про вступ України в ЄС, так і до припинення фінансової допомоги. Щобільше, він стає однією з точок неповернення — як у питанні реформи прокуратури, так і в загальній архітектурі верховенства права в Україні. Сьогодні країна втратила не лише антикорупційні інституції, а й довіру, яку так складно вибудовувала після 2014 року.

Що обере Зеленський? Повернутися до моделей, які одного разу вже привели країну до глибокої політичної кризи, аби врятувати своїх друзів Міндіча і Чернишова. Або ж ветувати закон № 12414 і продовжувати розбудовувати незалежну антикорупційну інфраструктуру рівня ЄС.

Боїмося наврочити, але здається, наступним знищуватимуть Вищий антикорупційний суд.

До Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності надійшли пропозиції щодо суттєвого розширення змісту проєкту Закону № 12414 від 16.01.2025. Первинною метою запропонованого закону є встановлення особливих умов проведення досудового розслідування, які дозволяють оперативно та ефективно реагувати на заяви про зникнення осіб і забезпечити доступ заявників (потерпілих), які є близькими родичами та членами сім’ї зниклої особи, до правових механізмів в умовах воєнного часу. Ним просто пропонується спростити порядок визначення місця досудового розслідування з метою підвищення ефективності організації досудового розслідування в умовах воєнного стану.

Пропозиції внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України, які надійшли до Комітету, передбачають:

1. Суттєве посилення ролі Генерального прокурора (насамперед зміни до п. 2 ст. 36 КПК України) — Генеральний прокурор отримує повноваження витребовувати будь-яке кримінальне провадження для перевірки додержання законності, включно з можливістю передавати такі провадження іншим прокурорам для вивчення. Такий крок ставить під загрозу процесуальну незалежність прокурорів, які здійснюють процесуальне керівництво у цих провадженнях, блокує подальше розслідування і дозволяє «вручну» керувати всіма резонансними провадженнями. Фактично реалізується доктринальне положення про те, що «Генеральний прокурор є вищестоящим до будь-якого прокурора», що не відповідає волі законодавця, який послідовно протягом десяти років надавав керівнику САП високий рівень гарантій процесуальної незалежності, а САП як спеціалізованій прокуратурі — інституційної незалежності.
2. Скасування т.зв. «виняткової підслідності» у кримінальних провадженнях, віднесених до підслідності НАБУ і САП. Наразі прокурор відповідного рівня має право передати провадження з підслідності одного органу досудового розслідування до іншого за неефективністю розслідування (п. 5 ч. 36 КПК України). Проте для НАБУ існує виняток — ці провадження неможливо віддати умовній Нацполіції чи ДБР. Це одна з ключових гарантій незалежності цього органу. Її скасовують повністю — Генеральний прокурор зможе передавати будь-які провадження в будь-якому напрямі. До того ж йому надається повноваження надавати будь-які письмові вказівки у кримінальних провадженнях НАБУ, що підлягають обовʼязковому виконанню. Вони можуть як нашкодити загальній логіці кримінального переслідування, так і просто «заблокувати» провадження шляхом надання беззмістовних вказівок, виконання яких потребуватиме значного часу і ресурсів.
3. Скасування більшості положень, що надають САП процесуальну незалежність у топ-корупційних справах для забезпечення неупереджених та результативних розслідувань. Наприклад, будь-які виняткові процесуальні повноваження — погодження повідомлення про підозру спеціальним субʼєктам, вирішення спорів про підслідність, внесення змін до апеляційних і касаційних скарг тощо. До того ж повноваження заступника Генерального прокурора-керівника САП можуть бути покладені на інших прокурорів (доповнення ст. 37 КПК України). Фактично роль керівника САП стане «перехідною» і буде визначатись в межах розподілу обов’язків між заступниками Генерального прокурора в загальному порядку.
4. ⁠Закриття кримінального провадження щодо підозрюваного (наприклад, після анонсованого аудиту проваджень) щодо інших осіб стане предметом «торгу». Наразі рішення прокурора про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного не є перешкодою для продовження досудового розслідування щодо відповідного кримінального правопорушення (ч. 5 ст. 284 КПК України). Пропонується надати право підозрюваному спецсубʼєкту — посадовцю категорії «А», депутату, судді, керівнику великого підприємства з великою часткою державної чи комунальної власності тощо — заявляти клопотання про закриття провадження і стосовно себе. Проте таке клопотання йтиме напряму до Генерального прокурора. Фактично підозрюваному необхідно буде «просто домовитись» з Генеральним прокурором, адже саме він відтепер вирішуватиме долю топ-корупційних та всіх інших справ від їх початку і до завершення.
5. Продовження дії на строк 3 роки після припинення чи скасування воєнного стану всіх додаткових інструментів, передбачених ст. 615 КПК України (особливості розслідування в умовах воєнного стану). При цьому, зважаючи на зміну практики досудового розслідування, не виключено, що будуть застосовуватись «мертві» наразі норми щодо проведення обшуків чи продовження запобіжних заходів самими прокурорами, без звернення до слідчого судді, який обʼєктивно не може здійснювати повноваження на певній території.

Також пропонується внести зміни до Закону України «Про прокуратуру», якими спрощується порядок переведення з прокуратури нижчого рівня до ОГП (поза конкурсом) на період воєнного стану, при цьому надається можливість взяти людину з-поза системи прокуратури. Крім того, пропонується розвʼязати проблему з прокурорами «поза штатом», які опинились там внаслідок рішень керівництва щодо ліквідації, реорганізації, зміни структури або штатної чисельності прокуратури.

Ймовірно метою цих положень є необхідність перевести прокурорів з окружних та обласних прокуратур, адже для аудиту проваджень НАБУ необхідно багато ресурсів. Це не відповідає меритократичним засадам призначення і переведення в органах прокуратури й продовжує невдалу політику розвʼязання кадрових питань поза зусиллями попереднього керівництва ОГП на євроінтеграційному треку.

Загальний висновок: посилення ролі Генерального прокурора шляхом скасування більшості положень щодо процесуальної незалежності й самостійності НАБУ і САП не відповідає антикорупційній політиці держави, що реалізовувалась після Революції Гідності. Заборона передання кримінальних проваджень НАБУ і САП до підслідності інших органів, а також особливий порядок погодження процесуальних рішень керівником САП впроваджувались з метою мінімізації тиску на топ-корупційні кримінальні провадження, субʼєктами вчинення яких є публічні службовці високого рангу, міністри, президенти, судді тощо. Результативність такого кроку неодноразово підкреслювалась міжнародними партнерами України, зокрема в межах євроінтеграційного процесу в межах антикорупційної частини Розділу 23 права ЄС.

На відміну від прокурорів Офісу Генерального прокурора прокурори САП пройшли ретельні процедури відбору із залученням представників міжнародних партнерів, а керівник САП був обраний за результатами конкурсу. Публічні скандали минулих років, пов’язані із «блокуванням» проваджень з боку органів досудового розслідування та ОГП свідчать про бажання «вручну» керувати кримінальними провадженнями, що матиме негативний вплив на реалізацію принципу невідворотності відповідальності у топ-корупційних справах. Події останніх днів щодо дискредитації НАБУ і САП в інформаційному полі лише посилюють це переконання.

Призначення прокурора на адміністративну (керівну) посаду здійснюється Генеральним прокурором, керівником обласної чи окружної прокуратури залежно від рівня посади. Наразі конкурс на такі посади не проводиться. 

При цьому лише на посади першого заступника та заступника Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури (його першого заступника і заступника) та керівника окружної прокуратури призначення здійснюється за рекомендацією органу прокурорського самоврядування — Ради прокурорів України (РПУ)Ч. 4 ст. 49 Закону України «Про прокуратуру».. Під час розвʼязування питання щодо надання рекомендації для призначення на адміністративну посаду РПУ враховуєЧ. 5 ст. 39 Закону України «Про прокуратуру». професійні та морально-ділові якості кандидата, а також його управлінсько-організаторські здібності та досвід роботи. Проте це не є відкритим конкурсом, а кандидати фактично відшуковуються «серед своїх», а не в порядку оголошення про вакантні посади та пропозиції усім прокурорам податись на них.

У Скринінговому Звіті (січень, 2025) Єврокомісія вказувала на те, що «процедура відбору прокурорів керівного рівня все ще потребує вдосконалення шляхом запровадження чітких критеріїв відбору, заснованих на доброчесності та професійній компетентності, прозорої та меритократичної процедури відбору, включаючи надійну перевірку на доброчесність та професіоналізм, а також шляхом посилення інституційної спроможності та повноважень відповідних органів».

Відповідно до Плану для Ukraine Facility та Дорожньої карти реформ з питань верховенства права у І кварталі 2026 року має набрати чинності законодавство, що забезпечить прозорий та заснований на заслугах відбір прокурорів на керівні посади. Це законодавство включатиме: чіткі критерії оцінки, включно з професійною компетентністю та доброчесністю/етикою; прозору, конкурентну та меритократичну процедуру відбору, яка включає перевірку професійної компетентності та доброчесності; посилення інституційної спроможності та повноважень Офісу Генерального прокурора (ОГП) і прокурорського самоврядування, зокрема РПУ, в частині відбору прокурорів на керівні посади.

Такі зміни напрацьовувала робоча група з питань посилення інституційної спроможності Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (КДКП), удосконалення дисциплінарної процедури стосовно прокурорів та діяльності органів прокурорського самоврядування, утворена Генеральним прокурором ще 25 червня 2024 року. Відомо, що в кінці травня ОГП також надсилав листа на прокуратури усіх рівнів із проханням надати пропозиції щодо змісту цього законопроєкту. 

Водночас наприкінці 2024 року розпочався пілотний проєкт з проведення конкурсного добору на керівні посади в прокуратурі — кадровий резерв. 22 жовтня 2024 року Генеральний прокурор створив Комісію з добору кандидатів для включення до кадрового резерву на заміщення адміністративних посад в органах прокуратури (Комісія з добору). До складу цієї Комісії включено три прокурори (один з яких — заступник Голови Ради прокурорів України) та три представники організацій-партнерів, які надають прокуратурі міжнародну технічну допомогу (МТД).

Комісія з добору фактично є консультативним органом для Ради прокурорів України, яка надалі, послуговуючись списком кадрового резерву, буде вносити відповідні подання про призначення Генеральному прокурору. Це дозволить мінімізувати практики непотизму, призначення непрофесійних кадрів, допущення помилок стосовно доброчесності кандидатів та інші чинники, що негативно впливають на якість керівних кадрів в прокуратурі.

Процедуру такого добору кандидатів для включення до кадрового резерву на заміщення адміністративних посад в органах прокуратури визначеноПоложення про порядок добору кандидатів для включення до кадрового резерву на заміщення адміністративних посад в органах прокуратури України: наказ Генерального прокурора від 14.10.2024 № 236 та Методологія добору та оцінювання кандидатів для включення до кадрового резерву на заміщення адміністративних посад в органах прокуратури України. Додаток до Положення про порядок добору кандидатів для включення до кадрового резерву на заміщення адміністративних посад в органах прокуратури України, затверджене наказом Генерального прокурора від 14.10.2024 № 236. відповідним Положенням та Методологією, що додається до цього Положення. Конкурс передбачає оцінку бачення прокурорів розвитку органів прокуратури відповідного рівня (у формі презентації), виконання практичних завдань та проведення співбесідиВ її межах також оцінюється доброчесність і морально-ділові якості кандидата. з Комісією з добору. Кадровий резерв формувався строком на два роки й мав дати можливість РПУ та Генеральному прокурору призначати на керівні посади на обласному на місцевому рівні найкращих прокурорів, які виявили бажання обіймати такі посади.

Ідея кадрового резерву полягала в тому, що вона мала стати пілотним проєктом з впровадження обовʼязкового конкурсу на керівні посади в органах прокуратури, що передбачено низкою євроінтеграційних зобов’язань. При цьому порядок заміщення керівних посад стосується лише подальших призначень, а прокурори, які наразі перебувають на таких посадах, продовжують їх обіймати (їм пропонується перепризначення на посади).

Понад те, призначення прокурора на адміністративну посаду керівника обласної прокуратури, керівника окружної прокуратури, здійснюється строком на п’ять роківПро прокуратуру: Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII, ч. 4 ст. 39.. Під час останнього реформування органів прокуратури, спричиненого ухваленнямПро внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури: Закон України від 19.09.2019 № 113-ІХ. Закону № 113-ІХ у 2019 році відбулась зміна структури органів прокуратури та атестація прокурорів. Так, чинні обласні прокуратури запрацювали 11 вересня 2020 року, а окружні — 15 березня 2021 року. Тоді ж і відбулись призначення на відповідні посади керівників. Це означає, що у 2025 та 2026 році завершується строк повноваження чинних керівників цих прокуратур. Надалі вони мали бути заміщені з-поміж чинних керівників, що нададуть згоду та зі списку кадрового резерву.

15 листопада 2024 року Комісія з добору оголосила добір. На цьому етапі кандидати виявляли бажання обійняти відповідні посади й подавали презентації зі своїм баченням розвитку прокуратури відповідного рівня. 8–10 квітня 2025 року відбувся другий етап — виконання письмового практичного завдання, до якого долучились понад 450 прокурорів. Протягом травня–червня тривав третій етап — співбесіди з Комісією. Було оцінено близько 400 кандидатів з 460, допущених до останнього етапу. Комісія мала завершити роботу 03 липня і сформувати остаточний список (резерв).

Таким чином кадровий резерв був дієвим кроком для поступового переходу від чинної моделі до призначення керівників прокуратур на конкурсних засадах. При цьому він обмежувався лише тими посадами, призначення на які здійснюється за поданням РПУ — отже, кадровий резерв має рекомендаційний характер для РПУ і створений винятково в межах чинного законодавства (відбувається без змін до Закону України «Про прокуратуру»). Існував ризик того, що Положення як підзаконний нормативно-правовий акт могло бути в будь-який момент змінене чи скасоване Генеральним прокурором, що і відбулось на практиці.

За словами Євгена Крапивіна, керівника напряму «Правопорядок» Лабораторії законодавчих ініціатив, ідеться про прокурорів, які бажали рухатись далі у своєму карʼєрному зростанні в порядку відкритого конкурсу (добору). На жаль, їх позбавили цієї можливості, адже, скасувавши Положення, Генеральний прокурор повернув нас в попередній стан — на відповідні керівні посади можна призначити будь-кого на розсуд Ради прокурорів і Генерального прокурора. При цьому роль Ради тут радше формальна, адже, попри всі зусилля над розбудовою прокурорського самоврядування, вона залишається слабкою. А на інші керівні посади, наприклад, керівників департаментів ОГП — взагалі лише за рішенням Генерального прокурора.

Експерт ЛЗІ викладає цю тему в різних форматах у Тренінговому центрі уже третій рік поспіль: на заняттях стажисти розглядають загальні підходи до визначення професійної етики правника, співвідношення морально-етичних категорій та норм права, понять «етика», «доброчесність» тощо. Також приділяють увагу актуальним практикам Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та перспективам розвитку прокурорського самоврядування з огляду на аспекти навчальних лекцій.

4 червня 2025 року рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів №175 дк-25 затверджено результати конкурсу на призначення прокурором-стажистом окружної прокуратури при проведенні добору кандидатів на посаду прокурора окружної прокуратури (конкурс тривав з липня 2024 року).

16 червня 55 прокурорів-стажистів розпочали підготовку, яка триватиме два місяці. Надалі триватиме стажування й у разі успішного його проходження прокурорів буде призначено на посади відповідного рівня.

Обговорення стосувалося проблеми розгляду корупційних кримінальних правопорушень, зокрема в аспекті законодавчого забезпечення та правозастосування; протидії зловживанню учасниками кримінального провадження своїми процесуальними правами тощо.

Одну з тематичних дискусій Київського полілогу — на тему забезпечення права на справедливий розгляд кримінальних проваджень модерував керівник напряму «Правопорядок» Лабораторії законодавчих ініціатив Євген Крапивін.

Власне, про необхідність протидії зловживанню процесуальними правами у професійному середовищі говорять давно. Адже у 2017 році цей інститут зʼявився і в Господарському процесуальному кодексі України, і в Цивільному процесуальному кодексі України, і у Кодексі адміністративного судочинства України, але в кримінальному процесі — ще досі ні. Звісно, існують різні підходи до того, чи є це засадою права загалом або ж галузевим принципом; які дії визнавати зловживанням, а які — ні; які санкції застосовувати у випадку зловживань. Проте в ключовому згодні всі учасники процесу — зловживання існують, і така недобросовісна поведінка повинна мати як процесуальні, так і дисциплінарні чи грошові наслідки.

Водночас у кримінальному процесі є поширеною практика так званих «віялових» клопотань для розгляду справи «правильним» суддею, неявки учасників без поважних причин, перенесення судового розгляду внаслідок постійної заміни захисників при наявності декількох одночасно, заявлення клопотань з питань, що не підлягають розгляду на певному етапі процесу чи просто однакового змісту тощо. Експерт ЛЗІ зауважив, що у справах Вищого антикорупційного суду України ми бачимо це найбільш яскраво, адже сторона захисту має там найбільше ресурсів. Однак зловживання процесуальними правами — це не лише про адвокатів, але й прокурорів.

Євген Крапивін підкреслив, що формат полілогу демонструє підтримку такого кроку різними учасниками кримінального процесу, адже подібні обговорення охоплюють позиції суддів, прокурорів, представників законодавчої влади, адвокатської та наукової спільноти. А консолідована позиція має підштовхнути до важливих рішень з боку Уряду та Парламенту.

У фокусі заходу були питання щодо вдосконалення механізмів у сфері прав людини в Україні; впливу рішень, ухвалених ЄСПЛЄвропейський суд з прав людини. проти України, на формування вимог з боку ЄС; наскільки український уряд готовий до виконання таких рішень, а суспільство — може і має зробити, щоб забезпечити контроль за цим процесом.

ЛЗІ долучилася до дискусійної панелі на тему «Коли затримуватимуть по-європейськи?». Адже незаконні затримання — серйозна проблема в Україні. Лише за останні півтора року ЄСПЛ зобов’язав державу виплатити понад 1,4 млн євро за порушення статті 5 Європейської конвенції з прав людини — права на свободу та особисту недоторканність.

Євген Крапивін зауважив, що лише за І квартал цього року було ухвалено 17 рішень Європейського суду з прав людини за статтею 5 ЄКПЛЄвропейська конвенція з прав людини., а це третина від загальної чисельності. Ключові порушення при затриманнях залишаються незмінними: позбавлення свободи не на підставі судового рішення; ухвалення рішення про тримання під вартою без зазначення строку такого тримання; відсутності будь-яких підстав, наведених судом у рішенні про надання дозволу на тримання під вартою; затримки зі звільненням особи з-під варти; затримки зі складанням протоколу про затримання; відсутності правових підстав для арешту без попереднього рішення суду тощо.

У чому ж фактично полягає проблема? Адже на рівні Кримінального процесуального кодексу врегульовано і процедуру затримання, і порядок застосування запобіжних заходів, і їх продовження.

Окремо Євген зазначив про систему Custody RecordsСистема електронної фіксації всіх дій, що відбуваються із затриманими особами., що доволі масштабно розвивається останні роки. Проте вона не охоплює усі «сірі» зони, де слідчо-оперативні підрозділи можуть намагатись у позапроцесуальний спосіб отримати інформацію для подальшої роботи, що нерідко супроводжується ізоляцією від правничої допомоги, повідомлення рідних, супроводжується психологічним тиском і неналежним поводженням. Система уже понад 5 років активно впроваджується в органах Національної поліції, втім наразі бракує комплексної оцінки її результативності, впливу на проблему загалом. Тож питання проведення такої оцінки має бути пріоритетним для фахівців у цій сфері, тим паче в контексті європейської інтеграції це питання порушується.

Безумовно, задля досягнення відчутних змін у всіх аспектах, повʼязаних із правами людини, важливими є комплексне удосконалення механізмів верховенства права та забезпечення правопорядку в Україні. Сприяти та експертно підтримувати державні інституції на цьому шляху — одне з ключових завдань для Лабораторії, саме тому ми почали поглиблено працювати з темою прокуратури та правопорядку.