Актуальність звіту. Упродовж останніх років спеціальність «Право» є однією з найбільш популярних серед вступників. Зокрема, у 2024 році на цю спеціальність абітурієнти подали понад 40 000 заяв. Від ступеня професійної підготовленості юриста, яка базується насамперед на його розумінні права, напряму залежить якість надаваної фахової допомоги та здатність вирішувати складні юридичні справи, а отже – захист невід’ємних та невідчужуваних прав людини.

Що досліджуємо? ЛЗІ сконцентрувала увагу на з’ясуванні того, як студенти сприймають право, яке місце право та правнича освіта займають у їхньому житті та які правові інструменти вони схильні застосовувати для вирішення практичних ситуацій.

• Чи існує різниця в сприйнятті права серед студентів перших та четвертих курсів спеціальності «081-Право»?
• Які фактори корелюють із певним типом праворозуміння?
• Чи впливає тип праворозуміння на вибір майбутньої юридичної професії?

Процес збору необхідної інформації та її опрацювання складався з трьох етапів, зокрема з анкетного опитування студентів перших та четвертих курсів спеціальності «081-Право». В анкетному опитуванні взяли участь студенти першого та четвертого курсів:

1. Національного університету «Києво-Могилянської академії» (м. Київ);
2. Київського національного університету мені Тараса Шевченка (м. Київ);
3. Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (м. Харків);
4. Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (м. Харків);
5. Національного університету «Острозької академії» (м. Острог);
6. Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (м. Одеса).

У процесі аналізу ЛЗІ виявила низку процесів, що потребують системного напрацювання:

• дослідження засвідчило, що роль закладів вищої освіти у формуванні типів праворозуміння переважно прослідковується лише на рівні засвоєння теоретичного матеріалу;
• робочі навчальні програми переважно не орієнтовані на формування в здобувачів освіти практичних навичок, необхідних для роботи за фахом;
• не всі студенти визнають важливість ключових професійних цінностей, які мають прямий вплив на формування типу праворозуміння.

Більше про праворозуміння та рекомендації для подолання викликів у секторі юридичної освіти — читайте у новому звіті ЛЗІ.

Минулого тижня Європейська комісія ухвалила щорічний Пакет розширення, надавши детальну оцінку поточному стану та прогресу, досягнутому Україною на шляху до ЄС. Оцінки супроводжувалися рекомендаціями щодо пріоритетних реформ.

У Звіті щодо України Європейська комісія зазначила, що «незважаючи на продовження загарбницької війни росії, Україна продемонструвала надзвичайну стійкість і відданість своєму європейському шляху».

В Брюсселі наголошують, що «після першої міжурядової конференції в червні 2024 року аналітична перевірка acquis (скринінг) просувається плавно. Якщо Україна виконає всі умови, Комісія з нетерпінням чекає на відкриття переговорів щодо кластерів, починаючи з «Основ», якнайшвидше 2025 року».

Одним із ключових блоків кластеру «Основи» є сектор правосуддя, що включає скринінг із боку ЄК української судової системи, органів прокуратури, адвокатури, системи виконання судових рішень і стану юридичної освіти. Що ж рекомендує Єврокомісія Україні?

Перша й одна з основних рекомендацій ЄК — це розробити та ухвалити новий середньостроковий стратегічний документ для системи правосуддя, який має охоплювати оптимізацію мережі судів, систему судоустрою та управління судами, зміцнення Верховного суду та вдосконалення процедури добору його суддів, оновлення процесуальних кодексів, виконання судових рішень, альтернативне вирішення спорів, цифровізацію, а також реформу адвокатури, юридичної освіти та системи підготовки суддів.

Над цим документом зараз працює офіс президента. Минулого тижня профільна заступниця керівника ОП Ірина Мудра на заході «Шлях України до ЄС: Ключові висновки з Тіньового звіту щодо розділу 23 «Правосуддя та основоположні права» презентувала ключові положення проєкту Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2025–2029 роки.

Окрім ухвалення Стратегії, Мудра обіцяє розробити й План дій до неї з конкретними строками, відповідальними органами та КРІ. Тут головне, щоби строки були реалістичними та враховували інституційну спроможність і кількість завдань, які вже мають ключові органи, відповідальні за судову реформу, — Вища рада правосуддя та Вища кваліфікаційна комісія суддів.

Важливо також, аби шляхи реформування ключових сфер пропонувалися з повагою до незалежності судової влади та КСУ й сприймалися ключовими стейкхолдерами. Тоді шанси на успіх реформ значно збільшуються.

Україна 2019 року вже мала негативний досвід судової та прокурорської «реформ» від Руслана Рябошапки. Негативні наслідки цього «реформування» наша країна не може подолати й п’ять років по тому.

Питанню інституційної спроможності ВРП, ВККС та Громадської ради доброчесності присвячена значна кількість рекомендацій ЄК.

Так, у звіті йдеться про необхідність заповнити чотири вакансії у Вищій раді правосуддя з боку президента (конкурс триває) та з’їзду адвокатів (конкурс уже три роки не оголошується), а також однієї вакансії у ВККС (переможець конкурсу стане відомим до кінця року).

Не менш важливим для Єврокомісії є й старт роботи Служби дисциплінарних інспекторів ВРП. Співбесіди з кандидатами, які успішно пройшли конкурс, розпочнуться у ВРП вже наступного тижня.

У Звіті ЄК йдеться й про підвищення інституційної спроможності Вищого антикорупційного суду через призначення до його складу 25 нових суддів: 15 — до першої інстанції й 10 — до апеляційної.

Наступного тижня кандидати в судді ВАКС почнуть складати іспити. А буквально 6 листопада президент підписав закон, яким подовжив на півтора року повноваження Громадської ради міжнародних експертів, що разом із ВККС перевірятиме доброчесність кандидатів до цього суду.

Вже понад рік триває кваліфікаційне оцінювання суддів, конкурси до судів апеляційної інстанції та вже згаданий конкурс до ВАКС. Результати, на жаль, є досить скромними. За рік близько 170 суддів завершили кваліфікаційне оцінювання. Це лише 10% тих, хто мав його пройти станом на початок поновлення цієї процедури.

Однак попри повільні темпи оцінювання в ЄК зазначають, що співпраця ВККС і ГРД «є позитивною загалом, незважаючи на певні розбіжності в оцінці доброчесності».

Це добрий сигнал для України, адже після чотирьох років зупинки вона нарешті має хоча б невеликий прогрес у питаннях очищення судової влади.

Водночас у Єврокомісії зазначають, що «ВККС має систематично забезпечувати транспарентність і належну аргументацію в ухваленні рішень, а ВККС і ГРД мають надалі вдосконалювати співпрацю». Із цим є певні проблеми, оскільки наразі триває дискусія між парламентом, ВККС і ГРД щодо доступу останньої до суддівських досьє.

Ця ситуація має також історичний складник. Річ у тім, що попереднім складам ВККС і ГРД аналітичну інформацію щодо суддів у не передбачений законом спосіб надавали НАБУ та НАЗК.

Це було ефективно, але припинилося на початку поточного року через завантаженість цих органів виконанням власних функцій.

Тоді ВККС виявилася не готовою самостійно збирати й обробляти такі масиви даних (і, відповідно, надавати їх ГРД). Нині ситуація покращилася, проте періодично система однаково дає збій. Це негативно вплинуло на якість і швидкість оцінювання суддів щонайменше 2024 року. А якщо ситуацію не виправити комплексно, це впливатиме й на швидкість конкурсних процедур, насамперед щодо кандидатів до апеляційних судів.

У Єврокомісії проблему розуміють, тому надали цікаву рекомендацію для її вирішення: «НАБУ та НАЗК мають збільшити аналітичну підтримку ВККС, а остання має також розвивати власні спроможності».

Громадські організації в Тіньовому звіті до розділу 23 «Правосуддя та основоположні права» пропонували варіант для розвитку ВККС «власних спроможностей» — це створення всередині ВККС окремого аналітичного підрозділу, який для цілей конкурсів і кваліфікаційного оцінювання збиратиме й оброблятиме для ВККС і ГРД інформацію щодо суддів та кандидатів у судді з відкритих і закритих державних реєстрів. Тобто аналітичні довідки, які раніше готували НАБУ та НАЗК, зможе продукувати сама ВККС.

Це потребуватиме певних законодавчих змін, однак і варіант, який пропонує ЄК, теж їх потребує. Тож нас найближчим часом очікує широка експертна та політична дискусія не тільки стосовно доступу ГРД до суддівських досьє, а й того, хто і як має їх наповнювати.

Також Єврокомісія рекомендує «зміцнити спроможність та ефективність ГРД, зокрема шляхом надання допоміжного персоналу та покращення доступу до досьє». Насправді наявність сильного аналітичного підрозділу всередині ВККС, який надаватиме членам ГРД такий самий об’єм аналітичних даних, що й членам ВККС, вирішить питання спроможності для обох органів і навіть для ВРП, яка для виконання покладених на неї функцій потребує інформації із суддівських і кандидатських досьє.

Звернули увагу в ЄК й на рішення Верховного суду в справі судді Усатого, де Велика палата відхилилася від своєї попередньої практики кваліфікаційного оцінювання, що загрожувало його зриву стосовно 180 суддів. Автором цього рішення є суддя Великої палати Олег Кривенда. ZN.UA у своїх публікаціях попереджало про неможливість обрання його суддею ВП ВС через сумнівну доброчесність. Однак Касаційний адміністративний суд і його голова Михайло Смокович, який зараз претендує на обрання суддею Конституційного суду, не звернули уваги на низьку доброчесність Кривенди.

У підсумку Україна отримала зовсім не дипломатичне попередження від ЄК за це рішення, а ВП ВС — черговий розкол серед суддів, адже судячи з кількості окремих думок, рішення у справі Усатого ухвалено з мінімальною перевагою, що дає шанси на перемогу здорового глузду в інших подібних справах.

Доброчесність суддів Верховного суду та вищих судів — теж у полі зору Брюсселя. У звіті ЄК йдеться про те, що «для підвищення підзвітності судової влади та довіри громадськості Україна має ухвалити законодавство щодо декларацій доброчесності суддів».

«Оновлена система має включати для суддів вищих судів тимчасову, але змістовну процедуру перевірки із залученням незалежних експертів», — це по суті чітка вимога Єврокомісії, за яку судді ВС і вищих судів мають дякувати не лише вже звільненому з ВС за корупцію Всеволоду Князєву, а й тим суддям ВП ВС та особливо судді Кривенді, які голосували за рішення у справі Усатого.

Єврокомісія прямо говорить про те, що «корупційні ризики у Верховному суді все ще потребують відповідного реагування через систему покращених декларацій доброчесності та їх перевірок ВККС, а також перевірок із боку НАЗК майнових декларацій і моніторингу способу життя суддів, а крім того, покращення добору суддів ВС на підставі нового законодавства та єдиних критеріїв для оцінки доброчесності й етики суддів, затверджених ВРП».

Тож із очевидного — Брюссель висуває підвищені вимоги стосовно перевірок доброчесності суддів ВС і вищих судів. Із неочевидного — незрозуміло, чим вони мають відрізнятися.

Після ліквідації 2022 року Окружного адміністративного суду міста Києва справи проти центральних органів влади (крім президента й парламенту) тимчасово розглядає Київський окружний адміністративний суд. У Єврокомісії розуміють, що далі так відбуватися не може, й наполегливо рекомендують створити для цього новий суд «із залученням незалежних експертів і належною перевіркою доброчесності та компетентності кандидатів». Не менш наполегливо рекомендують завершити процедуру кваліфікаційного оцінювання колишніх суддів ОАСК.

Цього року в полі зору Єврокомісії — й питання навчання суддів. Чиновники ЄК — добрі дипломати, й коли вони наполягають на необхідності інституційних реформ у Національній школі суддів «для зміцнення управлінського та операційного потенціалу», а також «модернізації навчальних програм та методів навчання» — це може означати лиш одне: Україна потребує глибокого реформування системи суддівської освіти.

Громадський сектор у Тіньовому звіті також звертав увагу на низьку якість і застарілі методи освіти, які наразі демонструє НШСУ.

Тож Україні в найближчій перспективі потрібно буде визначитися, яким зі шляхів рухатися — перебудовувати структуру Нацшколи суддів і змінювати її менеджмент (який не змінювався з часів Януковича—Портнова) чи взагалі ліквідовувати її та будувати майже з нуля сучасний Тренінговий центр. І це — не про зміну вивіски, а про зміну підходів до управління Школою та навчання суддів. Для цього слід провести комплексні функціональний, кадровий та фінансовий аудити НШСУ й ухвалювати рішення за їх результатами.

Звіт містить іще безліч інших рекомендацій — реформування адвокатури, забезпечення єдності судової практики, посилення прокурорського самоврядування, покращення виконання судових рішень тощо.

Наступний звіт щодо свого прогресу Україна отримає за рік.

Зараз працюють робочі групи з кластеру «Основи», які напрацьовують дорожні карти для кожної зі сфер цього кластеру. За ними Україну й мірятиме Європейський Союз.

Як зазначено в цьогорічному звіті ЄК, «демократія, верховенство права та фундаментальні цінності надалі залишатимуться наріжними каменями Політики розширення ЄС. Членство в ЄС залишається стратегічним вибором».

Останнє речення цієї цитати цілком може стати національною ідеєю на наступні п’ять років, адже тільки від нашого власного вибору та спільної відповідальності залежить і шлях до ЄС, і швидкість його проходження.

14 квітня 2022 року маршалок Сенату Республіки Польща Томаш Гродзький уперше як представник міжнародної спільноти заявив:

Ця заява стала першим випадком вживання терміну «злочин геноциду» з боку іноземної посадової особи на позначення характеру злочинів росії проти України. Слова Томаша Гродзького не лише поклали початок тенденції визнання державами геноцидної природи російського вторгнення, але й підкреслили політизованість злочину геноциду як особливого явища у світовій політиці.

Згідно з нормами міжнародного праваст. 5 Римського статуту Міжнародного кримінального суду, наразі закріплено чотири категорії міжнародних злочинів:

• злочин геноциду, що трактують як «діяння, вчинені з наміром знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку»;
• злочини проти людяності, що означають «будь-яке з таких діянь, коли вони вчиняються в рамках широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти будь-якого цивільного населення, і такий напад вчиняється усвідомлено»;
• воєнні злочини, що є порушенням норм міжнародного гуманітарного права, тобто порушенням правил та законів ведення війни. Станом на травень 2024 року в Україні задокументували понад 133 тисячі воєнних злочинів, вчинених Росією проти України, і цей показник невпинно зростає;
• злочин агресії, що тлумачать як «планування, підготовку, ініціювання або виконання особою […] акту агресії, що за своїм характером, серйозністю та масштабами є явним порушенням Статуту Організації Об’єднаних Націй […]»

Міжнародна спільноті у своїх оцінках схильна посилатися на скоєння росією двох категорій злочинів проти України: 1) воєнних злочинів; 2) злочинів проти людяності.

Особливістю всіх чотирьох категорій є те, що вони є самостійними, незалежними та щонайважливіше — рівними. Міжнародні злочини (згадані вище чотири категорії) не мають внутрішньої ієрархії, яка б зробила певну категорію важливішою за іншу. Юридично всі категорії між собою рівні, оскільки вони стосуються різних видів злочинів та діянь. У контексті українського кейсу важливо розглядати всі ці категорії з рівноцінною пильністю, водночас особливу увагу варто приділяти кваліфікації злочинів росії саме геноцидом.

По-перше, це стосується компетенції світової судової архітектури. Хто має право розглядати і вирішувати питання, які стосуються масових порушень міжнародного права?

Міжнародний кримінальний суд має юрисдикцію щодо всіх чотирьох категорій злочинів. У контексті кейсу України Суд може розглядати три категорії: воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид. Однак є дві ремарки:

• злочин агресії не підпадає під юрисдикцію МКС (саме у випадку України через історію ратифікації Римського статуту), тому цим питанням займається експертна група, яка виступає з ініціативою створення спеціального міжнародного трибуналу для розгляду злочину агресії;
• із 32 кейсів на розгляді МКС лише за одним були висунені звинувачення у злочині геноциду, але ця справа знаходиться на досудовому етапі (Судан), саме тому існує ризик, що й Україні експертиза МКС не надасть бажаних результатів.

Ще 5 квітня 2022 року Українська Гельсінська спілка з прав людини критично висловилася про чинне кримінальне законодавство України, зазначаючи, що «воєнні злочини виписані так недолуго, що цю кваліфікацію майже неможливо застосувати на практиці». Подекуди відсутність професійних практик, подекуди неактуальні законодавчі формулювання, успадковані від традицій радянського правосприйняття перешкоджають не лише першопочатковій кваліфікації злочинів, але щонайголовніше — їх подальшому розслідуванню та природі вироку.

Це створює неабиякі виклики, адже російський злочин може залишитися поза межами судового розгляду.

Третім поясненням слугують виклики, повʼязані з використанням власне терміну «геноцид». У суспільно-політичному дискурсі існують переконання, що поняття «геноцид» є серйозним порушенням норм міжнародного права та стосується лише Голокосту, адже всі сучасні випадки злочину не сягають таких же масштабів та, відповідно, кількості жертв. Утім, що таке кількісний показник — чи повинне число жертв сягнути мільйона, аби міжнародна спільнота визначала цей злочин геноцидом? Питання радше риторичне.

Не менш важливим викликом є політизація проблеми. Провідні держави на міжнародній арені не наважуються публічно обговорювати геноцидну природу російського нападу, адже мають власні інтереси та нерідко тісні економічні та політичні звʼязки з росією. Цей свого роду острах обмежує їх політичну волю та спільність міжнародної спільноти, яка — за «принципом доміно» — демонструє певну пасивність через відсутність чітких кроків з боку впливових держав.

Від самого початку повномасштабного вторгнення Верховна Рада України миттєво відреагувала на події та прийняла Заяву щодо вчинення злочину геноциду росією проти України. Так, головний законодавчий орган від імені Українського народу визнав дії росії геноцидними.

Злочин геноциду — це єдина категорія міжнародних злочинів, яка вказує на спеціальний намір держави-агресора знищити повністю або частково певну групу. В українському свідченні це ключовий момент, адже кваліфікація злочинів росії проти Українського народу як злочину геноциду проілюструє, що порушення державою-агресором норм міжнародного права зумовлені її головною метою — знищити українців.

Існує низка правових інструментів, до яких можна звернутись, щоб зрозуміти, як на практиці інтерпретують та кваліфікують злочин геноциду. У цьому контексті апелюємо до досвіду МКТР та МКТЮ.

Практика МКТР та МКТЮ показує, як можна тлумачити субʼєктивну категорію «наміру», аби довести, що дії рф мають геноцидальну природу. Наприклад, доказове напрацювання МКТЮ пропонує перелік непрямих підстав, що спрощують доведення спеціального наміру у злочинця. Однією із таких підстав можна вважати факт навмисного і систематичного знищення осіб через їхню приналежність до певної групи, тоді як знищення представників інших груп виключається. У цьому контексті є докази того, що російські солдати та збройні угруповання вбивали та катували мирних людей саме через їхню приналежність до української національної групи, за їхню сміливу самоідентифікацію й за використання української мови.

Утім, проблема не у дефіциті доказів — радше у відсутності дієвих інструментів, які мали б реальну здатність моніторити, класифікувати та визнавати дії рф геноцидними вже сьогодні.

Тож які існують альтернативи? Чи варто скликати спеціальний трибунал щодо злочинів росії за прикладом МКТР та МКТЮ? Як забезпечити реальні гарантії, аби злочин геноциду не залишився не покараним?

Під час заходу керівники судових, антикорупційних органів поділилися баченням актуального стану та наступних кроків в інтеграції України до ЄС щодо правосуддя, боротьби з корупцією та забезпечення фундаментальних прав, і обговорили це разом з представниками громадського сектору та міжнародними партнерами.

Ольга Стефанішина, Віце-прем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України – Міністерка юстиції України, підкреслила, що співпраця з громадянським суспільством є основою реформ, які наближають Україну до членства в ЄС.

Зі свого боку Катаріна Матернова, Посолка Європейського Союзу в Україні, відзначила унікальність обговорень щодо фундаментальних питань 23 Розділу в умовах, коли Україна веде екзистенціальну війну. Пані Посолка подякувала авторам дослідження та організаціям, що провели масштабну роботу з підготовки цього Звіту й наголосила на його ролі у процесах європейської інтеграції України.

Світлана Матвієнко, Виконавча директорка Лабораторії законодавчих ініціатив, зауважила, що ЛЗІ з партнерами по Коаліції зробили все, щоб початок двосторонніх зустрічей відбувся успішно і всі мали інформацію — аналітичну та об’єктивну, зібрану із залученням широкого кола експертів.

За блоком «Правосуддя» дискусія була присвячена питанням щодо Стратегії сталого розвитку судової влади, розбудови спроможності ключових інституцій судової влади; співпраці громадських організацій та органів державної влади на шляху до успішної реалізації дорожньої карти інтеграції до ЄС. Модерували дискусійну панель Карина Асланян, керівниця напряму верховенства права ЛЗІ, та Расім Бабанли, перший заступник керівника Апарату Верховного Суду.

Спікерами цієї дискусійної панелі стали Станіслав Кравченко, Голова Верховного Суду, Дмитро Лук’янов, Заступник Голови Вищої ради правосуддя, Андрій Пасічник, Голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Віктор Городовенко, Суддя Конституційного Суду України, Ірина Мудра, Заступниця Керівника Офісу Президента України, Вікторія Літвінова, Заступниця Генерального прокурора.

Расім Бабанли розповів про вересневу двосторонню сесію Україна-ЄС, що була присвячена переговорному Розділу 23 Брюсселі в межах скринінгу українського законодавства на відповідність правовим нормам Європейського Союзу.

Ірина Мудра підкреслила особливу вагу взаємодії громадянського суспільства та органів влади у наближенні до спільної мети — європейського майбутнього України. Також вона зауважила на ключових пунктах проєкту Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства, який був розроблений на основі аналізу поточного стану судової влади та системи правосуддя загалом. Також, як зазначила Ірина Мудра, у Стратегії закладено заходи на вирішення багатьох питань, що були висвітлені в Тіньовому звіті.

Станіслав Кравченко говорив про готовність української судової практики до гармонізації з європейським законодавством та практикою, роль Верховного Суду в цьому, — й загалом про те, на якому етапі знаходиться Україна в цьому процесі.

Дмитро Лук’янов поділився досвідом в межах переговорного процесу Україна-ЄС, а також розповів про подальші ризики, з якими зіштовхується Вища рада правосуддя у своїй роботі.

Андрій Пасічник розповів про результати процедури добору, яку здійснює Вища кваліфікаційна комісія суддів України, щоб вирішити кадрові проблеми суддівського корпусу, а також про прогрес виконання міжнародних зобов’язань у процесі європейської інтеграції.

Віктор Городовенко поділився баченням ролі Конституційного Суду у процесі європейської інтеграції, зокрема розповів про виклики, повʼязані з інституційною спроможністю Суду в умовах повномасштабного вторгнення.

Вікторія Літвінова зауважила на прогресі та проблемах, які є на поточному етапі реформування прокуратури та Офісу Генерального прокурора в контексті євроінтеграції. Зокрема, вона закцентувала на важливій ролі сталої трансформації правоохоронного сектору та органів прокуратури у наближенні України до повноправного членства в ЄС.

Своїм баченням щодо реформування прокуратури поділився залучений експерт ГО «Адвокат майбутнього» Євген Крапивін. Також про необхідність системної реформи адвокатури говорила виконавча директорка ГО «Адвокат майбутнього» Дарʼя Писаренко.

Додатково під час тематичної панелі була проведена сесія питань та відповідей від учасників заходу — представників організацій з Коаліції ГО, яка підготувала Тіньовий звіт, експертного середовища, представників профільних судових установ. Питання охоплювали такі аспекти:

• розвиток та підтримка прокурорського самоврядування;
• підзвітність адвокатури й органів адвокатського самоврядування самим адвокатам і суспільству;
• інституційна спроможність органів судової влади, зокрема функціонування дорадчих органів — Етичної ради та Конкурсної комісії з відбору членів ВККС;
• новини щодо Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).

Довідково. Тіньовий звіт, підготовлений експертами профільних громадських об’єднань на чолі з Лабораторією законодавчих ініціатив, включає такі розділи:

• Судова реформа (Лабораторія законодавчих ініціатив);
• Боротьба з корупцією (Transparency International Ukraine);
• Захист основоположних прав та свобод (Центр прав людини ZMINA);
• Реформа прокуратури (Адвокат майбутнього);
• Реформа адвокатури (Адвокат майбутнього);
• Реформа юридичної освіти (Асоціація правників України).

Моніторинг, аналіз та підготовка Тіньового звіту проводилися в лютому — серпні 2024 року.

Звіт підготовлений за фінансової підтримки Європейського Союзу у межах Проєкту ЄС «Право-Justice». Його зміст є виключною відповідальністю Лабораторії законодавчих ініціатив та інших громадських організацій і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

17–19 вересня у Брюсселі в межах скринінгу українського законодавства на відповідність правовим нормам Європейського Союзу відбудеться двостороння сесія Україна—ЄС, яка буде присвячена переговорному Розділу 23 «Верховенство права та основоположні права та свободи».

Близько 300 представників державних інституцій візьмуть участь у зустрічі з українського боку, однак понад 85% з них — у форматі онлайн.

Команда від України вже перебуває у Брюсселі. Це віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України — міністр юстиції України Ольга Стефанішина, представники Верховного та Конституційного судів, члени Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, працівники Міністерства юстиції та інших державних інституцій. «Важливо, що члени української делегації не просто представляють свої органи, українська делегація діє як єдина команда, що представляє позицію України», — зазначає член ВККС Віталій Гацелюк, який коментує ситуацію із Брюсселю.

Офіційна процедура скринінгу відбувається за 33 переговорними главами (розділами), які згруповані за шістьма кластерами (тематичними блоками). Процедура включає два етапи — пояснювальні сесії та двосторонні зустрічі. Мінʼюст є головним координатором за переговорними розділами 23 «Верховенство права та основоположні права та свободи», 24 «Юстиція, свобода та безпека», що належать до кластера «Основи» (Fundamentals).

Розділ 23 охоплює право та політики ЄС у сферах незалежного й ефективного судочинства; запобігання та боротьби з корупцією як загрозою стабільності демократичних інститутів і верховенству права; основоположних прав і свобод, які гарантуються договорами ЄС, Хартією Європейського Союзу про основоположні права: права дітей, захист осіб, які повідомляють про порушення права ЄС, захист персональних даних, процесуальні права та гарантії, права постраждалих у злочинах, протидія расизму та ксенофобії, свобода вираження, недискримінація, захист прав ромів, гендерна рівність, права осіб з інвалідністю, права громадян держав — членів ЄС.

Тобто, по суті, Розділ 23 присвячений таким комплексним темам, як суди, прокуратура, адвокатура, юридична освіта, боротьба з корупцією та основоположні права і свободи людини.

«Єврокомісія приділяє особливу увагу підготовці до переговорів у межах Розділу 23. Комісія вже отримала від нас і проаналізувала необхідну інформацію, яку ретельно напрацьовувала наша команда», — зазначила віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина за результатами завершальної наради української делегації.

Підготовчий процес тривав кілька місяців і складався з підготовки письмових відповідей на запитання Європейської комісії (за нашою інформацією, йдеться про понад 700 сторінок тексту, який було підготовлено у відповідь на запитання Єврокомісії), а також із підготовки усних презентацій, які у вівторок і буде представлено у Брюсселі.

Під час переговорів представники судової влади презентують бачення української сторони щодо реального стану справ у судовій системі України. Ми поспілкувалися з представниками ВРП і ВККС щодо їхніх презентацій.

Заступник голови Вищої ради правосуддя Дмитро Лук’янов говоритиме про роботу ВРП і ВККС після відновлення їхніх функцій, про стан незалежності судової влади, про кадровий голод у судах, який наразі сягає більш як 30%, про призначення нових суддів і притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, про формування Служби дисциплінарних інспекторів ВРП тощо.

Важливим є питання забезпечення інституційної безперервності (континуїтету) Вищої ради правосуддя. На сьогодні до складу ВРП не призначені представники від президента (два члени) та не обрані представники від з’їзду адвокатів (два члени). І якщо конкурси за квотою президента хоча б відбуваються, то з’їзд адвокатів, що стане відправною точкою для проведення конкурсу, так і не був оголошений з 2022 року.

«Складність системи обрання членів ВРП спрямована на забезпечення її незалежності, проте створює ризики для її формування та дієздатності, — зазначає заступник голови ВРП Дмитро Лук’янов. — У березні 2025 року у двох членів ВРП — суддів закінчується строк повноважень, через що у ВРП залишається мінімальний кворум у 15 членів. Це створює загрозу повторення ситуації 2022 року, коли ВРП втратила повноважність і не здійснювала конституційних функцій протягом року. Така ситуація може мати місце як через збіг обставин, особливо в умовах війни, так і бути наслідком цілеспрямованої політики певних суб’єктів».

Проблему можна розв’язати на підставі рекомендацій Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) і Венеціанської комісії, вважають у ВРП. КРЄС рекомендувала запровадити у законодавство правило: «повноваження члена ради припиняються виключно внаслідок законного обрання нового члена, що забезпечить безперервність діяльності Ради, навіть якщо парламент (або інший суб’єкт) провалив голосування з обрання нових членів» (пункт 36 Висновку КРЄС (№24) 2021). Саме у такий спосіб вирішується ця проблема у багатьох європейських країнах — Бельгії, Іспанії, Італії, Португалії.

Окремим блоком у переговорах стоять питання роботи судової системи під час війни. На сьогодні в Україні діють 596 судів, з них загальних місцевих/спеціалізованих — 561; апеляційних — 35. З початку війни зруйновані та пошкоджені 142 приміщення 120 судових установ. 54 судді та 389 працівників апаратів судів доєдналися до ЗСУ. Чотири судді та 14 працівників апаратів судів загинули.

Член ВККС Віталій Гацелюк говоритиме про такі питання, як регулярне оцінювання суддів, зокрема про плани щодо прийняття відповідних документів; функціонування Громадської ради доброчесності, питання фінансування системи правосуддя і питання, які стосуються суддівської освіти, — стан справ у діяльності Національної школи суддів України, її міжнародна співпраця, плани на 2025 рік, конкретні заходи, які передбачається розробити та вжити для того, щоб відповідати викликам, які стоять перед Україною в межах європейської інтеграції. Мова про адаптацію тренінгів для суддів до вимог євроінтеграції, тобто про введення до навчання суддів таких блоків, як основи європейського права, статус Суду справедливості ЄС, належна увага до таких питань, як захист вразливих груп населення, розгляд справ, пов’язаних із наслідками збройної агресії проти України, тощо.

Віталій Гацелюк наголошує, що Єврокомісія добре розбирається в стані справ; вона ставить запитання, відповіді на які є дуже корисними для подальшого розвитку української державності. «Сам процес теж дуже важливий. Він допомагає скоординувати напрям руху подальшої правової реформи. З тих запитань, відповіді на які хоче почути Єврокомісія, я не побачив жодного нерелевантного. Загалом це дуже допоміжний інструмент для України. Це можливість ще раз подивитися на себе з боку, спланувати подальші дії. Від України вимагаються конкретні терміни, індикатори, засоби вимірювання. Це все часто використовується в проєктному менеджменті або в сфері вироблення політики, де дуже чітко видно, до якого результату ми йдемо в тому чи іншому аспекті і коли цей результат планується».

За тиждень до початку переговорів свій звіт щодо стану справ за Розділом 23 представила коаліція громадських організацій — Лабораторія законодавчих ініціатив, Transparency International Ukraine, Центр прав людини ZMINA, «Адвокат майбутнього» та Асоціація правників України.

Це перший звіт, який громадський сектор України підготував для Європейської комісії після отримання статусу кандидата на членство в ЄС. Подібні тіньові (по суті, альтернативні) звіти щороку готуються в усіх країнах, що прямують до ЄС.

«Цей Тіньовий звіт пропонує більш цілісне та прозоре бачення перебігу реформ в Україні. Він є важливим інструментом для підготовки до переговорів про вступ до ЄС — і для української сторони, і для ЄС», — наголошує керівниця Проєкту Європейського Союзу «Право-Justice» Оксана Цимбрівська.

Звіт підготовлений за всіма напрямами Розділу 23 і, крім інформації про стан справ, містить також опис ключового прогресу і проблем за кожним із напрямів, а також близько 350 рекомендацій. Моніторинг, аналіз і підготовка Тіньового звіту здійснювалися в лютому—серпні 2024 року.

Представники Європейської комісії високо оцінили рівень підготовки Тіньового звіту, зазначивши, що його напрацювання будуть обов’язково використані.

«Я ніколи не бачив такого серйозного звіту, підготовленого громадянським суспільством, — в жодній країні, де я працював раніше. Ми використовуватимемо цей звіт під час формулювання наших рекомендацій для скринінгового звіту, а також під час розгляду проєкту дорожньої карти реформ у сфері верховенства права, які Україні потрібно буде підготувати, щоб рухатися вперед на шляху вступу до ЄС. І, звичайно, ці матеріали буде використано для визначення орієнтирів для переговорів про вступ. Тому звіт дуже своєчасний, з погляду нашої роботи з Україною», — зазначив під час презентації звіту керівник сектору верховенства права та боротьби з корупцією Представництва ЄС в Україні Манфредас Лімантас.

Завтра в Брюсселі Україна відкриє нову сторінку і на нашому шляху до ЄС, і на шляху до реформування (а точніше, належного впорядкування) ключових сфер, віднесених до кластера «Основи» (Fundamentals). І якщо за такими напрямами, як суди, прокуратура, боротьба із корупцією, вже є суттєві досягнення, адже ключові вимоги до них в основному відомі, хоча, звісно, попереду ще довгий і складний шлях, то за напрямами адвокатура та юридична освіта, які вперше з’явилися у звіті ЄК за 2023 рік, список вимог буде сформовано за результатами переговорів і, ймовірно, Тіньового звіту громадського сектору.

І саме час для всіх представників кластера «Основи» оцінити свою професійну відповідність тим завданням, які стоять перед Україною, подумати, чи готові вони до фундаментальних реформ і чіткого виконання дорожньої карти, адже невиконання вимог одразу фіксуватиметься громадським сектором і ставатиме каменем спотикання під час подальших моніторингів з боку Єврокомісії.

Коаліція громадських організацій — Лабораторія законодавчих ініціатив, Transparency International Ukraine, Центр прав людини ZMINA, Адвокат майбутнього та Асоціація правників України — презентували представникам Європейської комісії Тіньовий звіт (Shadow Report) до розділу 23 «Правосуддя та фундаментальні права» Звіту Європейської комісії щодо України у 2023 році.

Це перший Звіт, який громадський сектор України підготував для Європейської комісії після отримання статусу кандидата на членство в ЄС. Тіньовий звіт висвітлює точку зору українського громадянського суспільства, представників правничої спільноти та експертів, які активно працюють у сфері правосуддя. У звіті проаналізовано досягнутий прогрес у сферах верховенства права, боротьби з корупцією та захисту основоположних прав і свобод людини, визначено слабкі місця та прогалини, а також надано рекомендації — що потрібно зробити з українського боку.

Представники Європейської комісії високо оцінили рівень підготовки Тінього звіту, зазначивши, що його напрацювання будуть обов’язково використані. 

У своїй частині звіту Лабораторія законодавчих ініціатив наголошувала на необхідності прийняття стратегії судової реформи. На сьогодні Україна, на жаль, не має її як єдиного ухваленого документа. Реформа здійснюється під тиском громадськості та міжнародних партнерів. Лише зараз Офіс Президента напрацював та направив проєкт Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2024-2029 роки до головних судових органів та деяких представників неурядового сектору для надання пропозицій та зауважень. Цей проєкт Стратегії, необхідно суттєво доопрацювати, ЛЗІ вже готує свої пропозиції.

У свою чергу, Манфредас Лімантас висловив сподівання, що рекомендації громадянського суспільства будуть враховані Офісом Президента для вдосконалення Стратегії.

Євген Крапивін, експерт з кримінальної юстиції програми «Адвокат майбутнього» та Центру політико-правових реформ, зосередився на проблемах та рекомендаціях для їхнього вирішення щодо системи прокуратури України. Спікер наголосив на необхідності незалежності прокуратури та Генерального прокурора, зокрема від політичного впливу, та розвитку інститутів, які мають забезпечувати цю незалежність.

Виконавча директорка програми «Адвокат майбутнього» Дар’я Писаренко презентувала основні висновки, проблеми та рекомендації до розділу про реформу адвокатури. Зокрема, вона розкрила питання правового статусу адвокатури, проблематики адвокатського самоврядування, дисциплінарної відповідальності, — усі аспекти, що характеризують нинішню структуру організації сфери адвокатури.

Повноцінна реформа системи правосуддя неможлива без вирішення проблем з юридичною освітою в Україні. Щороку українські виші випускають тисячі правників, утім, якість цієї освіти не відповідає європейським стандартам. Рекомендації громадянського суспільства щодо необхідних змін в освіті озвучив Іван Городиський, віцепрезидент Асоціації правників України.

Катерина Риженко, заступниця виконавчого директора Transparency International Ukraine з юридичних питань, презентуючи розділ по боротьбі з корупцією, наголосила на потребі удосконалення антикорупційного законодавства та нагальній потребі враховувати недоліки попередніх Державної антикорупційної стратегії і Державної антикорупційної програми в процесі розробки нових документів, адже цей процес розпочнеться вже зовсім скоро. Також, у межах своєї презентації, Катерина згадала про важливість повноцінного відновлення електронного декларування та звітування політичних партій.

Голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик розповіла про головні виклики для дотримання широкого спектру прав людини в Україні, з якими Україні треба буде впоратися на шляху до ЄС.

Тетяна Печончик також звернула увагу на негативні тенденції у сфері захисту прав людини, зокрема про намір обмежити доступ до інформації та рішень Єдиного державного реєстру судових рішень через законопроєкт №7033д, який попри критику правозахисників Верховна Рада прийняла за основу.

Моніторинг, аналіз та підготовка Тіньового звіту проводилися в лютому–серпні 2024 року. Повний текст звіту вже оприлюднено українською та англійською мовами.

Звіт підготовлений за фінансової підтримки Європейського Союзу у межах Проєкту ЄС «Право-Justice». Його зміст є виключною відповідальністю Лабораторії законодавчих ініціатив та інших громадських організацій і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

У фінальному звіті українською мовою додано оновлення за серпень 2024 року. Крім того, відтепер Тіньовий звіт доступний англійською мовою. 

Контекст. Це перший Звіт, який громадський сектор України надає Європейській Комісії після отримання статусу кандидата на членство в Європейському Союзі. Період, який досліджувався експертами, включає червень 2023 – серпень 2024 років. У Звіті наведені результати аналізу поточного стану справ, досягнутого Україною прогресу або наявних проблем у сферах верховенства права (суди, прокуратура, адвокатура, юридична освіта), боротьби з корупцією та захисту основоположних прав і свобод людини. Також Звіт містить близько 350 рекомендацій, що допоможуть розв’язати нагальні проблеми поточного етапу реформування цих сфер.

Тіньовий звіт, підготовлений експертами профільних громадських об’єднань на чолі з Лабораторією законодавчих ініціатив, включає такі розділи:

Судова реформа (Лабораторія законодавчих ініціатив). Розділ містить детальний аналіз судової реформи: її поточного стану, проблем та перспектив; питання інституційної спроможності і конкурсного відбору до основних інституцій судової влади; стану незалежності судової влади; фінансування судової влади; цифровізації правосуддя, боротьби з корупцією в судовій владі; виконання судових рішень.

Боротьба з корупцією (Transparency International Ukraine). У цьому розділі розглядаються такі теми, як питання Національної антикорупційної стратегії та Державної антикорупційної програми; профільних інституціій; відновлення електронного декларування та перевірок декларацій; відновлення звітування політичних партій; управління корупційними ризиками. Також наводяться підсумки незалежної зовнішньої оцінки ефективності діяльності НАЗК; аналізуються питання законодавчого регулювання надмірного впливу олігархів і лобіювання та інші аспекти антикорупційної сфери.

Захист основоположних прав та свобод (ZMINA). Розділ включає аналіз таких тем, як боротьба із тортурами, жорстоким і принижуючим гідність поводженням; свобода вираження поглядів; протидія дискримінації і злочинам на ґрунті ненависті та інші напрями у сфері захисту прав людини. Окремим блоком аналізуються питання, повʼязані безпосередньо з російсьою агресією в Україні, а саме — захист прав постраждалих внаслідок збройної агресії; відповідальність за найтяжчі міжнародні злочини, вчинені в умовах російської збройної агресії; правові гарантії реалізації прав людини в процесі реінтеграції звільнених територій; тощо.

Реформа прокуратури, (Адвокат майбутнього). Розділ присвячений розбору питань щодо правового статусу прокурора та гарантіій його незалежності; діяльності органів прокурорського самоврядування; відбору прокурорів, їх атестації та дисциплінарній відповідальності; удосконаленню порядку призначення та звільнення Генпрокурора; інституційному забезпеченню підготовки прокурорів; впровадження електронного кримінального провадження та системи розподілу справ між прокурорами, а також людиноцентричного підходу в діяльності прокуратури; національної системи переслідування за вчинення міжнародних злочинів і зокрема — особливостям міжнародного співробітництва в цьому напрямі.

Реформа адвокатури (Адвокат майбутнього). Тут детально розглядаються питання правового статусу адвокатури; адвокатської діяльності; адвокатського самоврядування; адвокатів на тимчасово окупованих територіях; фінансів адвокатури; доступу до професії; дисциплінарної відповідальності; постійного професійного розвитку. Зокрема, аналізуються корупційні ризики під час адвокатської діяльності та діяльності органів адвокатського самоврядування, питання обов’язкового декларування; питання медіації.

Реформа юридичної освіти (Асоціація правників України). У цьому розділі розглядаються щодо стандарів юридичної освіти та модернізації освітніх програм; інституційного розмежування юридичної освіти та підготовки персоналу органів правопорядку; акредитації правничих шкіл; фінансування навчання юристів за рахунок державного бюджету; боротьби з корупцією та плагіатом у правничій освіті.

Моніторинг, аналіз та підготовка Тіньового звіту проводилися в лютому–серпні 2024 року.

Звіт підготовлений за фінансової підтримки Європейського Союзу у межах Проєкту ЄС «Право-Justice». Його зміст є виключною відповідальністю Лабораторії законодавчих ініціатив та інших громадських організацій і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Це перший Звіт, який громадський сектор України надає Європейській Комісії після отримання статусу кандидата на членство в Європейському Союзі. Період, який досліджувався експертами, включає червень 2023 – серпень 2024 років.

У Звіті наведені результати аналізу поточного стану справ, досягнутого Україною прогресу або наявних проблем у сферах верховенства права (суди, прокуратура, адвокатура, юридична освіта), боротьби з корупцією та захисту основоположних прав і свобод людини. Також експерти, які готували Тіньовий звіт, надали близько 350 рекомендацій, що допоможуть розв’язати нагальні проблеми поточного етапу реформування зазначених сфер.

Тіньовий звіт, підготовлений експертами профільних громадських об’єднань на чолі з Лабораторією законодавчих ініціатив, включає такі розділи:

• Судова реформа (Лабораторія законодавчих ініціатив);
• Боротьба з корупцією (Transparency International Ukraine);
• Захист основоположних прав та свобод (Центр прав людини ZMINA);
• Реформа прокуратури (Адвокат майбутнього);
• Реформа адвокатури (Адвокат майбутнього);
• Реформа юридичної освіти (Асоціація правників України).

Лабораторія законодавчих ініціатив (ЛЗІ) — провідний незалежний український аналітичний центр, діяльність якого спрямована на посилення інституційної спроможності Парламенту й Уряду, судової влади, продовження європейської та євроатлантичної інтеграції, підтримку відбудови України для подолання наслідків агресії з боку РФ, моніторинг і підтримку реформ у сфері правосуддя та безпеки, політичну і громадянську просвіту.

Transparency International Ukraine (TI Ukraine) — акредитований представник глобального руху Transparency International. Організація комплексно підходить до впровадження змін задля зниження рівня корупції в окремих сферах: допомогла створити і згодом передала державі системи Prozorro, Prozorro.Продажі, eHealth і Prozvit. Також TI Ukraine впровадила Рейтинги прозорості та підзвітності міст, розбудувала спільноту DOZORRO для контролю за публічними закупівлями та співзаснувала коаліцію RISE UA, що захищає доброчесність і ефективність у відбудові.

Центр прав людини ZMINA — Центр займається інформаційною, освітньою, моніторинговою, аналітичною та адвокаційною діяльністю у сфері прав людини; захищає правозахисників і громадських активістів в Україні, зокрема в окупованому Криму. Після початку широкомасштабної російської агресії ZMINA разом із 38 іншими ГО створили Коаліцію «Україна. П’ята ранку», яка займається документуванням воєнних злочинів і має на меті захист жертв збройної російської агресії в Україні та притягнення до відповідальності вищого керівництва Російської Федерації і безпосередніх виконавців воєнних злочинів.

«Адвокат майбутнього» — громадська організація, що сприяє інституційному розвитку правосуддя задля утвердження верховенства права та захисту прав людини. З 2016 року ГО проводить дослідження державної політики та стану справ у сфері правосуддя та розробляє рекомендації щодо їх удосконалення і розвитку. Окремим пріоритетом діяльності організації є професійний розвиток правничих спільнот.

Асоціація правників України (АПУ) є всеукраїнською громадською організацією, яка була заснована у 2002 році та наразі об’єднує понад 8000 правників. Серед напрямів діяльності Асоціації — сприяння розвитку юридичної професії, вдосконаленню законодавства, впровадженню етичних стандартів, а також захисту професійних прав своїх членів і прав людини загалом.

Звіт підготовлений за фінансової підтримки Європейського Союзу у межах Проєкту ЄС «Право-Justice». Його зміст є виключною відповідальністю Лабораторії законодавчих ініціатив та інших громадських організацій і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

5 липня в Українському Домі вперше з початку великої війни 248 нових суддів склали присягу Українському народові «незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України». За день до цього президент Зеленський призначив 214 суддів до місцевих судів та одного суддю Верховного суду. Ще 114 суддів були призначені у травні та очікували присяги майже два місяці (отримуючи, при цьому суддівську винагороду).

Зеленський під час присяги побажав суддям, щоб «кожне «рішення іменем України» зміцнювало повагу до судів та України в цілому». А Руслан Сидорович, заступник голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів, яка і проводила конкурс до місцевих судів, зауважив, що «248 суддів — це 5% суддівського корпусу України». Він також висловив сподівання, що це «матиме відчутний позитивний вплив для громадян у доступі до правосуддя на всій території України».

Детально про конкурси ми писали в попередньому матеріалі. Нині ж розглянемо, що загалом відбувається в місцевих та апеляційних судах під час війни і як вони сприймають судову реформу, яка на цьому етапі стосується саме їх.

Спойлер — сприймають по-різному й часто їй пручаються.

Станом на 24 червня в місцевих судах працюють 3592 судді (за визначеної кількості в 5035 посад). В апеляційних судах — 650 суддів (за визначеної кількості в 1357 посад).

Нагадаємо, що нещодавно Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) завершила конкурс на 560 посад суддів у місцевих судах. Однак рекомендації отримали лише 390 кандидатів. Також ВККС розпочала конкурс на 550 посад суддів в апеляційних судах, а наприкінці року обіцяє оголосити ще один конкурс до місцевих судів на рекордну кількість у 1000+ посад суддів.

Вважається, що хоча конкурси (найімовірніше) відбуватимуться близько двох років, однак 2027 року кадровий голод у судах переважно буде подолано, а основну кількість вакансій заповнено. Система при цьому отримає певну кількість професіоналів з-поза її меж: адвокатів, науковців — у апеляції, юристів і адвокатів — у першу інстанцію. Але чи це так?

Щоб відповісти на це запитання, треба знати, якої кількості судів і суддів насправді потребує Україна.

Війна змінила все, зокрема й у судах: частину з них довелося закрити (70+ судів), а суддів відрядити здійснювати правосуддя в інші суди (500+ осіб); у всіх інстанціях і юрисдикціях з’явилися нові категорії судових справ (воєнні злочини, військові злочини, компенсації втраченого майна, соціальне забезпечення військовослужбовців тощо); чимало приміщень було зруйновано або частково пошкоджено (15 і 116 приміщень відповідно).

За останні два з половиною роки відбулася широка міграція населення між регіонами, до того ж чимало українців виїхали за межі країни. З урахуванням цього ніхто не береться чітко сказати, а скільки ж судів та суддів і в яких саме регіонах нам насправді потрібно. Розгорнутої аналітики цих процесів теж, на жаль, немає.

Погіршує ситуацію й той факт, що до початку повномасштабного вторгнення Україна не спромоглася розробити й затвердити нову мапу судів, яка б відповідала новому адміністративно-територіальному устрою, що діє з грудня 2020 року. Тож наразі навіть суди, які працюють, не відповідають своїм районам, а назви більш як 50 судів досі радянські. «Ленінський районний суд міста Кіровограда» звучить як знущання, правда ж?

Здавалося б, як таке можливо на одинадцятому році війни? А отак: реформа місцевих судів 2017 року, що передбачала їх укрупнення (й перейменування з радянських назв) і мала б бути реалізована в 2019–2020 роках, залишилася реформою на папері. А нової актуальної мапи за чотири роки так і не було затверджено.

І хоча є певні напрацювання, під час війни навіть у найвіддаленішій від фронту Закарпатській області наразі не можуть запустити розроблений із допомогою наших європейських партнерів пілотний проєкт із укрупнення судів. Мовляв, ми ж не знаємо, скільки людей проживатиме там після війни.

Це зрозумілий аргумент, але він консервує ситуацію на невизначений термін і гальмує «головну реформу країни». Адже спрямовує нові конкурси до місцевих судів хибним шляхом: якщо у 2026–2027 роках призначити суддів до «старих» місцевих судів, то потім іще кілька років можуть тривати процедури переведення цих суддів до нових.

У Верховному суді наполягають на якнайшвидшому розробленні й затвердженні нової судової мапи, наголошуючи: навіть якщо зараз укрупнити суди «на папері», без реального переміщення суддів між приміщеннями, це однаково буде кроком уперед, адже значно зменшить кількість випадків процесуальної передачі судових справ між маленькими судами. А кількість суддів після перемоги можна буде врегулювати додатково, й уже під них будувати нові приміщення в районах, де бракуватиме наявних.

Значною також є проблема з істотною нерівномірністю навантаження, яку мають судді в різних судах. Іноді воно відрізняється більш як удесятеро, й тоді кожен суддя такого суду працює за трьох, п’ятьох і навіть сімох суддів. За рівної зарплати та з однаковою кількістю помічників і секретарів судових засідань.

А загалом судова система розглядає 4,5 мільйона справ і матеріалів на рік (дані за 2023 рік). І коли це робиться руками 4,5 тисячі суддів, не всі витримують таке навантаження. Тільки минулого тижня звільнили десятьох осіб: вісьмох — у відставку, а ще двох — через низьку кваліфікацію та недоброчесну поведінку в межах процедур очищення судової влади.

Ще одним важливим питанням є доцільність розгляду судами всіх тих справ, які наразі віднесено до їхньої підсудності. Справи про торгівлю молоком чи яблуками на ринку без відповідного дозволу точно мають розглядати суди?

А без упорядкування питань підсудності та кількості судів і суддів неможливо буде вирішити питання з навантаженням, а отже, і з якістю правосуддя, адже надмірна кількість справ упливає й на строки їх розгляду, і на якість судового рішення.

На сьогодні питаннями нової мапи опікуються Рада суддів України та Комітет ВРУ з питань правової політики. Однак після внесення змін до Конституції України 2016 року (та з урахуванням рекомендацій Венеційської комісії, наданих щодо цих змін) «суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом», проєкт якого вносить на розгляд парламенту президент України.

Тож м’яч, безперечно, на полі офісу президента, який і має вирішити, коли робити цей крок: чи зараз затвердити нову мапу хоча б для регіонів, де не ведуться бойові дії, чи залишити все на «після війни».

Та питання не лише в судовій мапі. Реформа гальмується й через дії значної кількості голів місцевих та апеляційних судів.

Річ у тім, що в межах реформи 2014–2018 років було встановлено нові правила строків перебування голів судів на їхніх посадах. З 2016 року суддя може обіймати посаду голови суду не більш як шість років поспіль (два строки по три роки). Це було зроблено, зокрема, в межах боротьби з корупцією в судах, а також для зменшення впливу голів судів на суддів і працівників апаратів та зменшення корупційних ризиків від такого впливу.

Нові правила не влаштували більшість голів, адже ті звикли десятиліттями правити судами. Тому майже відразу ж було вигадано декілька способів для обходу цих правил, якими більшість голів судів досить успішно користується. І цей складник судової реформи загальмував.

Так, голова Київського апеляційного суду Ярослав Головачов (це той суд, де пів року тому на корупції затримали відразу чотирьох суддів) за три місяці до закінчення граничного строку перебування на посаді достроково склав повноваження. Головою суду на два тижні обрали іншого суддю, а за два тижні Головачов повернувся на свою посаду й розпочав новий шестирічний строк.

Чи судді київської апеляції не розуміють, що це додаткові корупційні ризики? Чудово розуміють. Та ще й у суді, де судді серед білого дня носять одне одному хабарі, загорнуті в упаковку з-під кави чи заховані в пляшку з коньяком.

Чому ж вони так роблять? Може, тому що Ярослав Головачов — талановитий керівник і чудовий менеджер. А може, тому що він дозволяє їм безперешкодно носити одне одному «каву» та «шоколадки».

Історія з «третім строком» сталась і в Галицькому райсуді Львова, однак тут знайшлася суддя (Катерина Котельва), яка у ФБ розповіла її: «Щойно збори суддів обрали головою Галицького районного суду м. Львова Волоско Ірину Романівну на третій строк поспіль. Я голосувала «проти» затвердження рішення зборів».

Ще одна схожа історія — обрання на третій строк голови Красноармійського міськрайонного суду Донецької області. Тут, щоправда, є нюанс: суд протягом певного часу не працював, однак його керівником є та сама особа (Олена Філь), що й до тимчасового закриття суду. Частина суддів була проти такого призначення, але кого цікавить думка меншості?

Не менш кричущий випадок стався в Господарському суді Чернівецької області. Там голова суду Олег Проскурняк, за словами суддів цього суду, отримав посаду в обмін на звільнення вагітної керівниці апарату. З цією історією вже рік розбираються суди трьох інстанцій і двох юрисдикцій, бо звільнена керівниця апарату намагається не лише поновитися на посаді, а й визнати батьком своєї дитини одного із суддів цього суду (Володимира Байталюка). Тобто збори суддів дозволили голові суду зберегти посаду за те, що він «підчистив бруд» за одним із суддів. Більше схоже на середньовіччя й часи інквізиції, а не на країну, яка намагається стати частиною ЄС і НАТО.

Рада суддів України кілька років тому навіть «підіграла» головам судів і фактично легалізувала всі їхні схеми. У Верховному суді ж, навпаки, вважають, що жодних третіх строків бути не може. Голова ВС Станіслав Кравченко на наше прохання прокоментувати «третій строк голів судів» зазначив: «Верховний суд не сприймає й не толерує таких дій голів судів і зборів суддів. Якщо ми прагнемо розвитку судової влади, ротації осіб, які обіймають адміністративні посади, мають відбуватися з дотриманням загальної логіки судової реформи».

Водночас у ВС додають, що проблема має й інший складник — не завжди є ким замінити голову суду, в якого спливає другий строк, адже хороший суддя й хороший менеджер — геть не тотожні поняття.

Очевидно, що наявна ситуація потребує негайного втручання законодавця й чіткішого визначення в законі правил ротацій голів судів. Якщо більшість суддів у Україні досі не розуміє, що закон — не інструкція на пошті, яка каже «так роби, а так не роби», то доведеться таки внести до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» чітку норму й щодо кількості років перебування на адміністративних посадах, й щодо кількості років «відпочинку» від них, урахувавши при цьому й попередні роки керування судом.

Потребує уваги й питання лідерства в судовій владі, а також відповідного навчання (цим питанням ми присвятимо окремий матеріал, адже судова реформа майже не торкнулася Національної школи суддів України).

Аналіз роботи місцевих та апеляційних судів був би неповним без опису умов роботи судів у прифронтових регіонах. 2022 року підсудність справ частини судів було змінено, а суддів переведено в усі куточки України. Нині поблизу лінії зіткнення працює частина судів Донецької, Херсонської, Запорізької та Харківської областей.

Найскладнішою є ситуація в Донецькій області. Приміщення частини судів, які працюють, зруйновані, тому судді переїхали до «сусідів». Так, у приміщенні вже згаданого Красноармійського суду працюють також судді з Димитровського міськсуду Донецької області.

Декілька судів працюють у дистанційному режимі. Водночас немає жодних критеріїв, які б визначали, коли суд має змінити підсудність, а коли й далі працювати дистанційно чи у звичайному режимі.

Ситуація ускладнюється відсутністю не лише світла, а й води, адже в Покровську, Селидовому та Кураховому вода є лише два дні на тиждень, і то по годинах. Як судам за таких умов пережити зиму, взагалі невідомо.

Судді намагаються отримати відрядження до інших, спокійніших регіонів, однак у більшості випадків ВККС відмовляє в переведеннях, посилаючись на прохання Верховного суду «не чіпати цих суддів».

Ми запитали Верховний суд, із чим пов’язане таке прохання. Невже судді з прифронтових регіонів не заслуговують на покращення умов життя та праці? У ВС пояснюють, що до них регулярно звертаються прокурори, представники правоохоронних органів і адвокати з проханнями не закривати прифронтові суди.

От і виходить, що статус у суддів єдиний, зарплати — однакові, а умови — абсолютно різні. Це, звісно, впливає на бажання людей із цих регіонів працювати на своїх посадах.

Урегулювати питання роботи судів у прифронтових регіонах — давно на часі. Спроби зробити це були ще 2022 року, однак Верховна Рада відмовляється голосувати за дистанційний режим роботи судів, мотивуючи це тим, що парламент не працює онлайн. Однак ідеться саме про райони, наближені до лінії зіткнення. І щось непомітно, щоб парламент проводив свої засідання десь у тих регіонах.

Потребує уваги також той факт, що судді та працівники апаратів судів із прифронтових регіонів не отримують додаткових виплат за роботу у важких умовах, тоді як частина представників інших держорганів має такі надбавки.

Нині Україна — в активній фазі реформування судів першої та апеляційної інстанцій. Ланка апеляцій не поповнювалася новими кадрами більш як десять років, ланка першої інстанції ще не сягнула критичного рівня оновлення, який не дозволив би їй відкочуватися назад. Саме тому спротив реформуванню на цих рівнях наразі є найвищим, а випадки корупції — на жаль, непоодинокими.

Конкурс до апеляційних судів, який ВККС розпочала минулого року, наступного року має завершитися призначенням 500+ нових суддів. Конкурс до місцевих судів, який ВККС планує оголосити наприкінці цього року, завершиться, ймовірно, у 2026–2027 роках призначенням 1000+ нових суддів.

Вони, безумовно, змінять ландшафт українського правосуддя. Однак нові судді приходитимуть у суди, де роками правлять «старі» голови (з усіма наявними схемами, позапроцесуальним спілкуванням зі сторонами справ (кейс голови Полтавського апеляційного суду Сергія Гальонкіна), «телефонним правом» та іншими атрибутами «старої» системи).

Тож нової якості судочинства, нового світогляду та істотного зниження корупційних ризиків можемо не побачити навіть із появою в судах нових суддів, які прийдуть на старі правила й не матимуть змоги щось змінити впродовж іще щонайменше п’ятьох років.

Це вже зараз ставить перед Україною суперважливе завдання: вирішити питання із царюванням «старих» голів судів і позбутися монополій на рівні всіх апеляційних судів, які активно пручаються новим правилам і намагаються забетонувати ситуацію на роки. Що, звісно ж, перешкоджає й ефективній боротьбі з корупцією в судовій владі.

Тож судова реформа завершиться в Україні лише тоді, коли судді, які найкраще розуміють закони, першими виконуватимуть їх і ставитимуть свої повноваження на службу суспільству, а не політичній владі, олігархам або ж власним корисливим інтересам. Але доти всередині судової влади доведеться виграти ще не одну війну.

Цього тижня минає рік відтоді, як відновила діяльність Вища кваліфікаційна комісія суддів України ВККС) після майже чотирьох років зупинки роботи. По суті це означає, що вже рік повноцінно працюють два органи суддівського врядування, відповідальні за впровадження судової реформи, — ВККС та Вища рада правосуддя (ВРП).

У травні президент Володимир Зеленський уперше від початку повномасштабного вторгнення призначив 114 суддів до судів першої інстанції. І це — безумовна перемога насамперед здорового глузду. Адже після відновлення роботи ВРП та ВККС, у діяльності яких електорат зовсім не розбирається, треба переходити до наповнення судів новими кадрами. Й «живі» судді в судах, у яких кадровий голод подекуди сягає 62% (апеляційні загальні суди), — це маленький, але реальний результат, який можна представити і стратегічним партнерам, і виборцям.

Інакше й ті, й інші почнуть ставити незручні запитання: чому в 11 судах узагалі немає суддів, а в 42 працює лише один суддя? Чому отримати судове рішення про пенсію в столиці не просто складно, а майже неможливо? Чому скандально відомий Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідували ще в грудні 2022 року, а 33,5 тисячі справ ОАСК за півтора року досі не розподілені між суддями Київського окружного адміністративного суду, де також істотно бракує суддів?

Тож у цій публікації проаналізуємо, як і куди рухаються процедури призначення суддів як складник судової реформи та чи готова політична влада не втручатися в ці процеси.

Призначенню 114 суддів передувала низка подій політичного та кадрового характеру.

На кадровому рівні майбутні судді подолали семирічний (!) марафон добору (вимушено зупинений на чотири роки через звільнення парламентом у листопаді 2019 року попереднього складу ВККС).

Він складався з навчання в Національній школі суддів, декількох етапів іспитів (до та після навчання), вибору суду відповідно до місця в рейтингу (кандидат із найвищим рейтингом обирає суд першим, другий у рейтингу — другим тощо) та фінальної співбесіди у ВККС, яку не пройшли успішно близько 10% переможців конкурсу. У підсумку ВККС надала рекомендації про призначення до місцевих судів 390 кандидатам. Хоча планувала заповнити всі 560 вакансій, на які було оголошено конкурс.

Якщо ж брати загальні цифри добору 2017 року, то лише близько 20% учасників у підсумку надягнуть суддівські мантії. Водночас частина з них отримала рекомендації для призначення суддями ще за попередніх складів ВРП та ВККС і в порушення Конституції «зависла» з 2020–2021 років у офісі президента (відповідно до Основного Закону, президент має призначити суддів протягом 30 днів після отримання подання від ВРП).

Наші джерела повідомляють, що ці призначення заблокував тоді профільний заступник керівника офісу президента Андрій Смирнов, адже частина з цих кандидатів претендувала на посади в «модних» київських судах — Печерському, Шевченківському, ОАСК (тобто тих, де ухвалюють рішення проти центральних органів влади). Нині НАБУ та САП проводять розслідування щодо Смирнова за обвинуваченням у незаконному збагаченні.

Нова заступниця Ірина Мудра 26 квітня повідомила, що провела інвентаризацію подань про призначення на посади суддів, які надійшли до офісу президента в різний час, і розподілила подання на «два кошики». Перший кошик — це судді, яких відібрав новий склад ВККС та ВРП. Другий — подання, які надійшли до оновлення складу ВККС та ВРП. «Ті подання, що запропоновані новим складом ВККС та ВРП, я намагатимуся якомога швидше «запустити» для підписання президентом указів про призначення».

Ірина Мудра обіцянку рухати подання з «першого кошика» виконує. 114 суддів роз’їхалися по місцевих судах, 70 із них — новопризначені судді. Хоча саме вони й не можуть наразі відправляти правосуддя: закон передбачає для цього складання ними присяги судді. Але зволікати з присягою офісу президента точно не варто, адже судді зарплати вже отримують, а справ не слухають.

Кандидати з «другого кошика» й далі чекають на призначення, і ситуація виглядає, м’яко кажучи, дивною: їх не призначають, не відмовляють у призначенні, дехто вже пішов на другий конкурс і самостійно написав відмову від суду, який обрав 2019 року, аби отримати призначення в суд, який обрав 2023 року.

Тож видається, що церемоніальна роль президента набула якогось іншого, не передбаченого Конституцією змісту. Але проблема також і в тому, що на це ніяк не реагує ВРП, чиї подання, власне, й розподілили на «кошики».

Ще під час розроблення змін до Конституції України (щодо правосуддя), які було ухвалено 2016 року, Україна двічі зверталася до Венеційської комісії по аналіз таких змін. Венеційська комісія тоді досить однозначно відповіла, що роль президента має бути виключно церемоніальною, а всі рішення щодо суддів має ухвалювати ВРП. Наведемо одну з цитат ВК: «Президент України відіграє церемоніальну роль: він призначає кандидатів, поданих Вищою радою правосуддя, пропозиції якої будуть обов’язковими для президента. Закон повинен буде регламентувати можливі затримки чи «глухі кути» у призначенні суддів президентом України».

Все доволі однозначно. На жаль, не для всіх.

У травні парламент намагався ухвалити зміни до закону «Про судоустрій і статус суддів» (законопроєкт №9439) і надати президенту повноваження повертати до ВРП подання про призначення суддів у разі отримання від СБУ, НАБУ стосовно особи, щодо якої внесено подання, інформації, яка свідчить про вчинення такою особою дій, які можуть загрожувати національній безпеці України чи завдати шкоди національним інтересам.

Ці спроби не набрали необхідної кількості голосів (216 — за): парламент відхилив законопроєкт, однак голова Комітету правової політики Денис Маслов зазначив: «Це означає, що такий законопроєкт або схожий за суттю може бути повторно внесено тільки на наступній черговій сесії парламенту». Тут постає лише одне запитання: для чого?

І ВККС, і потім ВРП перевіряють суддів і кандидатів, зокрема через НАБУ, СБУ та ще майже два десятки органів, і якщо немає зауважень (про які йдеться в законопроєкті №9439), вносять президенту подання про призначення.

Напевно, неможливо сьогодні уявити ситуацію, коли б СБУ надала інформацію про співпрацю якоїсь особи з РФ, а пленарний склад ВККС та ВРП її просто взяв і проігнорував. А разом із ними проігнорувала б таку інформацію Громадська рада доброчесності, яка перевіряє кандидатів до апеляційних судів, чи Громадська рада міжнародних експертів, яка перевіряє кандидатів до Вищого антикорупційного суду.

Тож якщо президент (і його офіс) почнуть призначати суддів у 30-денний строк, як це рекомендувала Венеційська комісія й установив закон, то від останнього кола перевірок до моменту призначення минатиме не більш як два місяці.

Отже, просте виконання вимог закону всіма залученими до процедур призначення суддів органами свідчитиме про успіх судової реформи, про готовність України до вступу до ЄС та, безперечно, сприятиме незалежності судової влади.

Окрім завершених ВККС конкурсів до судів першої інстанції, комісія наразі заходить в активні стадії конкурсів до апеляційних судів (на 550 посад суддів), Вищого антикорупційного суду (15 посад) і його Апеляційної палати (10 посад). Кандидати, які відповідають вимогам профільних законів, подолали етап допуску й незабаром розпочнуть іспити.

Члени ВККС на брифінгу, присвяченому першому року роботи комісії, зазначили, що очікували на більшу кількість учасників. Так, на конкурс до апеляцій подали документи 2076 осіб, а були допущені — 1840. Комісія ж розраховувала, що на етапі подання документів буде не менш як 4 тисячі кандидатів.

У сухому підсумку маємо приблизно три людини на місце в конкурсі до апеляцій та шість-сім людей на місце в конкурсі до ВАКС. Мабуть, уже зараз можна прогнозувати, що з великою ймовірністю не вдасться заповнити всі вакансії в апеляційних судах, де ситуація з кадрами й так доволі складна. Наприклад, у Сумському апеляційному суді працюють лише чотири судді з 25. А конкурс до першої інстанції показав, що в регіонах, де тривають бойові дії або які мають спільний кордон з РФ, чимало вакансій залишилися незаповненими.

Насправді ситуація з апеляціями навіть складніша, ніж здається на перший погляд. За найоптимістичнішими розрахунками, рекомендації кандидатам до апеляційних загальних судів ВККС надасть не раніше липня 2025 року. Водночас члени ВККС самі ж акцентують, що станеться це, якщо законодавець не додасть їм якоїсь терміновішої роботи (наприклад, конкурс до Вищого адміністративного суду, який опишемо окремо). Тож імовірно, що нових суддів призначать до апеляцій не раніше початку 2026 (!) року.

Ще одним викликом для комісії є тестування когнітивних здібностей кандидатів до апеляцій та ВАКС, яке здійснюватиметься вперше, й тестів саме для суддів наразі просто немає. Їх потрібно або розробити окремо, або використовувати ті самі, що й для дисциплінарних інспекторів (де відсіялося більш як 80% кандидатів) або на посаду голови НАЗК.

Деякі члени ВККС уже чітко зазначають, що в закон закладено помилкову вимогу щодо набрання кандидатами 75% балів, адже перевірка когнітивних здібностей передбачає дещо інший порядок підрахунку. Тож комісія під час брифінгу публічно визнала, що жодного рішення стосовно цього нововведення в них наразі немає.

Набагато кращою є ситуація з тестуванням на знання норм права та підготовки практичних завдань. Розроблено 13 тисяч тестів і 200 завдань для чотирьох спеціалізацій. Тести буде оприлюднено незабаром, щоб у кандидатів був час підготуватися. Результат тестування кандидат бачитиме на екрані відразу після завершення тесту, а практичні завдання учасників конкурсу до апеляційних судів комісія планує перевірити до кінця року.

Роботи ж кандидатів до ВАКС перевірять швидше, адже ВККС пріоритезує цей конкурс серед інших кадрових процедур. Рекомендації щодо призначення учасникам конкурсу ВККС планує надати до кінця цього року.

На початку цього матеріалу ми описували ситуацію з розглядом адміністративних справ у столиці після ліквідації Окружного адміністративного суду міста Києва. Наразі передбачається, що повноваження ОАСК буде розділено між двома судами: звичайні адміністративні справи киян слухатиме Київський міський окружний адміністративний суд, а справи проти центральних органів влади — Вищий адміністративний суд, що функціонуватиме за прикладом ВАКС.

Головне питання — коли це станеться? Адже ресурси ВККС обмежені й додавання нових процедур подовжуватиме строки наявних. І хоча законопроєкт про Вищий адміністративний суд іще навіть не внесено на розгляд парламенту, створення цього суду передбачено майже всіма міжнародними зобов’язаннями України, включно з планом дій для Ukraine Facility.

Не менш важливим є й подальше наповнення судів першої інстанції новими кадрами. 390 кандидатів по суті просто замінять звільнених у 2023–2024 роках суддів, тоді як вакантних посад у місцевих судах зараз — майже півтори тисячі (а судді й далі звільняються).

ВККС обіцяє оголосити новий конкурс до місцевих судів уже наприкінці цього року.

Добір якісних кадрів — другий складний етап кожної реформи (після інституційного), а небажання потенційних кандидатів брати участь у таких масштабних конкурсах, безперечно, гальмуватиме прогрес і судової реформи, й усіх її похідних реформ, адже по суті вимагатиме додаткових конкурсів (як це нині сталося з конкурсом до Конституційного суду України), а відтак — додаткових часових, фінансових і людських ресурсів.

У офісі президента зазначають, що кандидатів «відлякують жорсткі критерії перевірки на доброчесність». «Розуміючи, що завтра вся країна дізнається, коли ти, наприклад, порушив правила дорожнього руху чи не сплатив аліментів, люди не хочуть подаватися на конкурс. На мою думку, в процесі добору суддів буде зрозуміло, чи треба переглядати ці вимоги», — зазначає заступниця керівника офісу президента Ірина Мудра.

Насправді кандидатів відлякує не перевірка на доброчесність як така, а можливі наслідки її надмірної публічності (як порівняти з європейськими країнами). Вже є приклади, коли в прямому ефірі розголошували конфіденційну інформацію щодо осіб, які перебувають на тимчасово непідконтрольній території. І такі випадки впливають на бажання йти на конкурс. Так само як нарізки відео з відповідями кандидатів у ТікТоку чи меми у Фейсбуці та Інстаграмі.

Судді за останні десять років уже звикли до різного роду перевірок, а от представники інших правничих професій — адвокати та науковці (яких у рази більше, ніж чинних суддів) менш охоче подаються на конкурси (у відсотковому еквіваленті). Але саме вони по суті є тією новою кров’ю, яку всі бажають влити в судову систему і без якої система справді не зможе нормально функціонувати.

Безперечно, погіршили ситуацію й війна та невизначеність, так само як і постійні нові (часто геть непродумані) етапи реформування, яких за останні п’ять років було декілька (але це — питання для окремого аналізу).

Тож Україна нині — на важливому етапі добору суддів до ключових судів. І вони визначатимуть вектор правосуддя протягом наступних щонайменше 20 років. Головне завдання зараз — не лише обрати максимально якісних і доброчесних кандидатів (це база!), а й зробити це з максимальною повагою до людей і професії, аби не відбити в хороших юристів бажання йти на конкурси та якісно змінювати цю країну заради перемоги та нашого майбутнього в ЄС і НАТО.