2025 рік приніс Україні певний поступ у реформуванні сфери правосуддя.

Повноцінно запрацювала Служба дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя (ВРП).

Вища кваліфкомісія суддів (ВККС) завершила низку конкурсних процедур, унаслідок яких у частині апеляційних судів уперше за 12 років з’явилися нові судді. Хоча не всі з них склали присягу та почали здійснювати правосуддя через зволікання Президента.

Водночас Володимир Зеленський призначив двох нових суддів Конституційного суду (КСУ), розблокувавши його роботу після піврічної зупинки, та двох членів ВРП, яка призначила ще одного члена ВККС, доукомплектувавши в такий спосіб її склад.

На перший погляд, може здатися, що нарешті все рухається в правильному напрямку, хоч і не так швидко, як всім би хотілося.

На жаль, далеко не все. І ось чому.

Вже третій рік Україна не має комплексної Стратегії реформування та розвитку сфери правосуддя, хоча її проєкт давно напрацьований Офісом Президента (Офіс, ОП). Однак, попри заявлену значущість цього документа, підпис Президента під ним 2025 року так і не з’явився.

Політичні гравці вдають, що так і треба: мовляв, головне — не підпис, а виконання. Та й найважливіше прописано в ухваленій урядом Дорожній карті з питань верховенства права, яка фіксує наші євроінтеграційні зобов’язання в цій сфері.

Це одночасно і так, і не так. Не можна виконати документ, якого не існує, навіть якщо деякі елементи реформи рухаються в правильному напрямку. Хоча команді заступниці керівника Офісу Президента Ірини Мудрої та голові Комітету ВРУ з питань правової політики Денису Маслову, який є кандидатом на посаду міністра юстиції, в цьому питанні нема чого пред’явити. Перед підписом Президента на документах «його вертикалі» має стояти підпис не тільки профільного заступника (Мудрої), а й керівника ОП.

Після «Міндічгейту» цілком зрозуміло, чому попередньому очільнику Офісу було не до судових стратегій (хоча право на адвокатську діяльність він нещодавно відновив). Усі надії — на чинного керівника ОП Кирила Буданова, який може бути далеким від судової специфіки, але важливість стратегічного планування точно розуміє краще, ніж «адвокат» Єрмак.

Не мають своїх стратегій і головні судові інституції — ВРП, ВККС та Верховний суд. Тож навіть добре виконання ними своїх функцій (що далеко не завжди так) не призводить до суттєвих (а головне — невідворотних) позитивних змін. Так, наприклад, відсутність стратегії у ВККС спричинила непріоритетне заповнення вакансій у господарських апеляційних судах (куди, до того ж, побіг натовп родичів і друзів деяких членів ВККС та ВРП і навіть двоє чинних членів Вищої ради правосуддя, що неприпустимо в країнах сталої демократії). Водночас в апеляційних судах великих міст, як-от Одеса й Дніпро, немає кому працювати. І хоча суддів вони отримають, сподіваємося, 2026 року, це буде на рік-півтора пізніше, ніж годилося б.

Відсутність стратегічного бачення розвитку Верховного суду в Пленумі цього суду вже призвела до кризи кадрів під час обрання керівництва касаційних судів. Касаційний цивільний суд лише з шостої спроби обрав собі очільницю — Марину Червинську, яка стала компромісною фігурою після п’яти невдалих етапів виборів. А Касаційний адміністративний суд (КАС ВС) мінімальною кількістю необхідних голосів обрав своїм головою Ігоря Дашутіна — фігуранта журналістських розслідувань щодо незаконного збагачення. Неприпустимий вибір, особливо для суду, який розглядає справи проти Президента й Парламенту. Складно пояснювати міжнародним партнерам, чому в країні, яка максимально швидко прагне стати членом ЄС, на керівні суддівські посади й далі обирають суддів із сумнівною репутацією. І це все на тлі кейсів Князєва, ОАСК та інших скандалів.

Змінився й секретар Великої палати Верховного суду (ВП ВС): 13 січня судді ВП ВС обрали на цю посаду цивіліста Сергія Погрібного. Він є ідеологічним науковим союзником чинного голови Гарламенту Руслана Стефанчука. Нагадаємо: саме завдяки Стефанчуку й когорті відданих йому цивілістів-науковців 2025 року було таки скасовано Господарський кодекс України (ГКУ), який діяв із 2004 року. До чого це призведе — побачимо протягом наступних кількох років, проте багато суддів і науковців застерігали від таких дій саме під час війни, пропонуючи обрати для серйозних трансформацій спокійніший час.

Однак найбільшою проблемою ВП ВС є судді Верховного суду України, які потрапили до поточного складу ВС в обхід реформи 2017 року. Через складну законодавчу казуїстику та завдяки колишнім колегам із Конституційного суду на початку 2024 року до Верховного суду були переведені кілька суддів, які тепер у складі Великої палати повертають стару практику й неприховано лобіюють інтереси старої системи, блокують подальшу судову реформу та євроінтеграцію, фактично підводячи «новий» ВС під іще одну реформу. І хоча на початку 2026 року ВП ВС вдалося знову повернути в порядок денний один із раніше скасованих елементів судової реформи перевагою в один голос (після півторарічного хаосу), тандем Кривенда—Ємець, кажуть джерела у ВС, уже готує наступні атаки на рішення ВРП та ВККС щодо звільнення недоброчесних суддів. Тож решті суддів Великої палати варто добре подумати, в якій країні вони та їхні діти хочуть жити — країні князєвих-вовків чи верховенства права.

Натомість 2025 року свої Стратегії ухвалили Вищий антикорупційний суд (ВАКС) і Національна школа суддів України. Це точно було дуже вчасно.

ВАКС багато критикують за задовгі строки розгляду справ. Кейс Насірова лише у першій інстанції тупцював шість років, що фактично дає можливість уникнути покарання, адже строки притягнення Насірова до відповідальності спливуть уже у квітні 2026 року. І навряд чи апеляція встигне завершити розгляд справи в цей термін. На жаль, це не єдиний приклад резонансних справ, де розгляд повзе повільніше, ніж черепаха. У ВАКС розуміють, що так далі тривати не може, але час покаже, чи допоможе цьому стратегія й нові судді (які цього року мають з’явитися в суді, якщо черговий конкурс до ВАКС не зазнає провалу).

Власну Стратегію реформування та розвитку в жовтні 2025 року отримала й прокуратура. Направду, вона повністю повторює вимоги, які містяться в інших документах у сфері державної політики і якими сама прокуратура нехтує, наприклад, скасувавши в липні 2025 року базовий конкурс до прокуратур вищого рівня. Чи є щось про це у Стратегії? Звісно, ні. Тож це той випадок, коли хотіли як краще, а вийшло як завжди. Останнього тижня медіа та громадськість сколихнули новини про формування конкурсної комісії для відбору на керівні посади до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. До її складу поряд із міжнародними експертами призначили адвоката Олексія Шевчука.

Тут питання далеко не в тому, інтереси яких клієнтів він колись представляв (право на захист є конституційним та універсальним). Річ у сприйнятті суспільством та експертною спільнотою кандидатури Шевчука: коли держава бажає підвищити рівень довіри до виборів керівників антикорупційної прокуратури, це точно не робиться через призначення до складу конкурсних комісій осіб, до яких є питання щодо їх репутації та етичності. Тим паче це прямі вимоги закону — «бездоганна ділова репутація, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет, доброчесність». Прикро, що генеральний прокурор, маючи таку високу посаду та повноваження, цього не розуміє або, що ще гірше, свідомо підриває довіру до конкурсної комісії ще до початку її роботи. Для чого тоді Україна витрачає час і ресурси наших міжнародних партнерів (і донорів), якщо генпрокурор нехтує такими базовими категоріями, як етика й мораль?

Не краща ситуація і в адвокатурі, якій бракує не лише повноцінної стратегії розвитку (попередня була до кінця 2025 року), а й переобраного керівництва, яке й мало б напрацювати цей документ. До речі, саме на відсутність бодай якихось позитивних змін в адвокатурі звернув увагу Європейський Союз у своєму Звіті про розширення, оприлюдненому в листопаді. Про це також рік у рік пишуть експерти в тіньових звітах.

(Буквально під час підготовки цього матеріалу Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) повідомила про затвердження Стратегії на 2026–2028 роки. До речі, стратегії САП і ВАКС допомагали розробляти проєкти з міжнародної технічної допомоги).

Брак комплексного стратегічного документа й детального реалістичного зведеного плану з його виконання вже призвів до прострочень у реалізації низки міжнародних зобов’язань України.

Відповідно до попередніх планів, затверджених у таких документах, як План для Ukraine Facility чи Меморандум із МВФ, 2025 року Україна мала б заповнити 25 вакансій у ВАКС і ухвалити нове законодавство про декларації доброчесності суддів.

Зрештою ВАКС поповнився лише двома новими суддями, а законопроєкти щодо декларацій доброчесності суддів (а також щодо дисциплінарної відповідальності) отримали безліч критичних зауважень від Венеційської комісії й станом на кінець 2025 року не були ухвалені Парламентом.

Україна не отримала майже 700 млн євро за Ukraine Facility (серйозна сума для країни, що воює) й до кінця першого кварталу має виправити ситуацію з добором суддів ВАКС (іще мінімум 23 судді), а до кінця третього кварталу — з деклараціями доброчесності. Тоді можна буде розраховувати на отримання зазначених сум.

Шанс виконати ці зобов’язання 2026 року досить високий. У грудні в конкурсі до ВАКС і його Апеляційної палати завершено кваліфікаційний іспит. Його успішно склали 73 правники. Далі ВККС та Громадська рада міжнародних експертів перевірятимуть доброчесність кандидатів, а ті, хто успішно подолає цей етап, потраплять до рейтингу та визначатимуться з місцем роботи: перша чи друга інстанції ВАКС.

На черзі також конкурс до двох вищих адміністративних судів — Спеціалізованого окружного адміністративного суду (СОАС) та Спеціалізованого апеляційного адміністративного суду (СААС). Через те що Парламент понад рік ухвалював два закони, необхідні для старту цього конкурсу, минулого року ВККС устигла лише зібрати документи потенційних кандидатів. Таких осіб виявилося 268 (356 заяв, оскільки дехто бере участь у конкурсах до обох судів).

Це прогрес, якого Україна очікує вже три роки: СОАС та СААС розглядатимуть «політичну» частину справ ліквідованого ще в грудні 2022 року ОАСК. Тож цілком зрозуміло, чому політична влада не прагне швидко запустити роботу цих судів.

А загалом на початку 2026 року в Україні працює 4794 судді. Це на 208 менше, ніж станом на 1 січня 2025 року. Тобто ВРП і ВККС працюють майже «на повну потужність», а суддів меншає.

Наразі є 1399 вакансій у першій інстанції, 725 — в апеляційній, 80 суддів бракує у вищих спеціалізованих судах, конкурси до яких тривають, і 50 суддів — у Верховному суді, конкурс до якого теж на часі.

Щодо призначення на посади суддів апеляційних судів, то частина з них (ті, які прийшли з адвокатури й науки) вже півтора місяця працює без присяги. Тобто вони зараховані до штатів судів, отримують заробітну плату, проходять навчання, проте не можуть робити головного — здійснювати правосуддя. Строків прийняття ними присяги в Офісі Президента публічно не оголошують. Самі судді теж цих дат не знають, але кажуть, що «не раніше березня». Тож маємо цікаву історію: Україна відзвітувала перед ЄС про закриття певного гештальту з призначення суддів за новими правилами (як того вимагає Ukraine Facility), а судді до виконання обов’язків так і не приступили.

На жаль, у цьому й полягає нескінченний парадокс судової реформи, про який ми в Лабораторії законодавчих ініціатив писали вже не раз: робимо крок уперед, а два — назад, чи крок уперед — і стоїмо на місці. Як це відбувається, наприклад, із Конституційним судом: Президент призначив двох суддів, а Парламент голосування за ще двох — провалив. Водночас Дорадча група експертів, на додачу до всього, провалила третій конкурс поспіль за квотою з’їзду суддів, не знаходячи вже майже два роки жодного гідного кандидата. Можна, з одного боку, звинувачувати кандидатів, як це роблять деякі громадські організації, або ж критично подивитися на правила проведення конкурсу й визнати, що певні вимоги — надмірні. Що саме варто змінити, детально розбирали ще рік тому, але хура й досі там.

Україна розпочинає черговий рік реформи правосуддя, яка триває ледь не з часів незалежності. В адекватних суддів це словосполучення вже давно викликає нудоту, а неадекватні використовують довготривалі процедури у власних цілях, отримуючи рішення на свою користь проти України в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ).

Так, наприклад, екссуддя Тандир, який на смерть збив нацгвардійця, минулого тижня отримав одне з таких рішень: мовляв, його довго тримають під вартою без можливості внесення застави. Тоді як він сам суттєво доклався до тривалого судового розгляду, постійно змінюючи показання і загалом зловживаючи своїми процесуальними правами. Це, на жаль, не перший випадок, коли суддя, до якого українське правосуддя має багато запитань, отримує шанс «відпетляти» через рішення ЄСПЛ на його користь. Згадані вище судді ВСУ теж мають рішення ЄСПЛ на свою користь.

У таких історіях очевидно: відсутність чітких стратегій і ретельного плану їх виконання, хаотичне проведення реформ, політичні рішення щодо нівелювання попередніх зусиль спричиняють колізії у законодавстві. Ба більше, жахлива юридична техніка законопроєктів, а також багаторічний брак суддів, істотний брак фінансування (суди фінансують приблизно на 60% від потреби), а також зловживання своїми правами з боку недоброчесних суддів призводять до рішень ЄСПЛ проти України, які формально можуть відповідати Конвенції з прав людини, але фактично відкочують назад реформи та роки зусиль, яких докладає Україна.

Чи винен у цьому ЄСПЛ? Навряд. Адже Україна свідомо чи несвідомо обирає непослідовність і хаос як головні рушії реформ у сфері правосуддя й протягом багатьох років толерує відсутність честі та гідності в роботі ключових органів правопорядку.

Коли під час обшуків без ухвал, які починаються о 5-й ранку, людям погрожують ламанням стін. Коли під час таких обшуків матерів не пускають у кімнати до малолітніх дітей, а фото людей у спідній білизні розлітаються мережами ще до їх закінчення. Коли фото оголеного громадського активіста зливають із його вилученого телефона в ТГ-канали, й ніхто не несе за це відповідальності. Коли відбір керівників органів правопорядку дозволяють проводити людям із сумнівною репутацією. Коли персоналу в судах роками платять по 8–10 тис. грн… Про яку євроінтеграцію може йтися?

Якщо додати сюди політичні справи та корупцію, а також досі наявну кругову поруку серед частини судів та органів правопорядку, то з такою картинкою навіть росіян не треба для руйнування нашої держави.

На жаль, зі слів «свавілля» та «корупція» слова «верховенство права» аж ніяк не виходять. Якщо не почати упорядковувати весь цей правосудний хаос, то гідра так і залишиться гідрою, хоч яку дорожню карту їй згодувати.

Про рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо екссудді Олексія Тандира говорять багато — перш за все як про можливість для Тандира уникнути відповідальності у справі про смертельну ДТП напідпитку О. Тандиру інкримінують ч. 3 ст. 286-1 Кримінального кодексу України — порушення правил безпеки дорожнього руху в стані сп’яніння, що спричинило смерть потерпілого. Покарання — від 5 до 10 років позбавлення волі.. Втім воно максимум дозволить переглянути запобіжний захід щодо екссудді, з урахуванням критичних зауважень ЄСПЛ. Справа і далі буде слухатися в суді. Тому сподівання на справедливість — є. 

Однак це рішення вкотре підсвітило «букет» проблем у системі кримінальної юстиції — надмірну тривалість судового розгляду, перебування під вартою без належного обґрунтування ризиків ухилення від участі в судовому розгляді тощо. Щобільше, воно не єдине: раніше ЄСПЛ уже звертав увагу на проблему з якістю обґрунтування рішень про тримання під вартою, зокрема у справі «Ігнатов проти України» (2016), а проблеми існували і за старого КПК 1960 року — «Харченко проти України» (2011).  

Що слід змінити, аби таких рішень ЄСПЛ проти України було менше? Керівник напряму «Правопорядок» Лабораторії законодавчих ініціатив Євген Крапивін звертає увагу на наступне:

1. Проблема у тривалості розслідування та недостатньому контролі за виконанням запобіжних заходів у кримінальному провадженні (насамперед тримання під вартою). Найперше — і найпростіше — внести зміни до Кримінального процесуального кодексу України (КПК України), щоб на стадії судового розгляду застосовувалося обмеження в 12 місяців для максимального строку застосування цього запобіжного заходу з урахуванням його продовження (за аналогією з досудовим розслідуванням). Наразі середній строк розгляду в суді тяжких і особливо тяжких злочинів складає 3–5 років, а то і більше. Також варто додати сьогоднішні умови, де тривалість розслідування затягується через брак суддів, повітряні тривоги, які призводять до перенесення судових засідань тощо.
2. Ще одна проблема — зловживання процесуальними правами сторонами кримінального провадження. У КПК України зловживання правом стосується лише відводу і надмірної вступної промови. У всіх інших випадках — неявка всіх захисників, «закидання» суду однаковими клопотаннями, намагання у різний спосіб затягнути судовий розгляд, це все залишається «нормою» у кримінальному процесі. На жаль, дисциплінарні органи прокуратури чи адвокатури реагують на це вкрай помірно і розуміють порушення правил професійної етики вкрай обмежено. Тому кримінальне провадження, яке можливо (та пріоритетно) розглянути за рік, можуть розглядати і 5, а то й 10 років. 
3. Недоліком є також перевантаженість судово-експертних установ, які можуть місяцями робити найпростіші експертизи. Це суттєво сповільнює кримінальне провадження. Ще проблемнішою є наявність альтернативних та повторних експертиз. Звісно, сторони мають на це право, це відповідає засаді змагальності кримінального процесу. Проте на практиці часто зводиться до незаконних дій фахівців, адже неправомірний вплив на експертні установи вкрай поширений. Саме тому НАБУ і САП все частіше говорять про «незалежну експертизу», а Мінʼюст працює над удосконаленням судово-експертної діяльності. Зокрема, у державних стратегічних документах державної політики йдеться про перегляд законодавчого регулювання у цій сфері, щоб органи правопорядку отримали доступ до «якісної, обʼєктивної та швидкої судової експертизи». Це передбачає впровадження нової системи ліцензування експертів, забезпечення діяльності експертного самоврядування, розширення видів експертиз, які матимуть право проводити приватні судові експерти, цифровізацію судової експертизи тощо. 
4. Проблемою також є контроль за виконанням запобіжного заходу, тобто функціонування правоохоронної структури, яка могла б відстежувати виконання покладених обовʼязків — не спотворювати докази, не спілкуватися з певними особами, перебувати в межах певної території тощо. Якщо останнє ще можна контролювати, то знищення доказів, тиск на потерпілого і свідків, можливість вчинення інших злочинів тощо — складно через брак часу і ресурсів у поліції. Альтернативами можуть бути домашній арешт, застава, але і це вкрай слабко забезпечує участь підозрюваного, обвинуваченого в кримінальному провадженні, бо правоохоронна інфраструктура в цьому сегменті недостатньо розвинута — і відповідного запиту на це немає. Судді ж більш охоче задовольняють тримання під вартою усюди, де це можливо. Адже будь-яке інше рішення щодо іншого запобіжного заходу неодмінно зустріне реакцію про «уникнення правосуддя» і збурить суспільство. 

Зміни до законодавства розвʼязують цю системну проблему лише частково. Доцільно також змінювати ставлення до альтернативних запобіжних заходів щодо тримання під вартою, які не повʼязані з обмеженням свободи пересування. Це сприятиме розвʼязанню проблеми. З іншого боку — жорстким має бути контроль за домашнім арештом, заставою та іншими заходами, що унеможливлюють тиск на свідків, потерпілого, знищення доказів, втечу. Тобто заходи мають досягати своїх цілей — забезпечення участі обвинуваченого та доказової бази задля доведення винуватості особи поза розумним сумнівом.

Лабораторія законодавчих ініціатив долучилася до CourtUP: І Щорічної конференції судового адміністрування. Подія об’єднала представників судової системи, насамперед, співробітників апаратів судів, для обговорення ключових аспектів ефективного судового адміністрування, оптимізації навантаження, кадрових потреб та сучасних підходів до організації роботи судів.

Важливою частиною конференції стала розмова про цифрові рішення задля покращення доступу громадян до правосуддя та щоденної роботи українських судів, зокрема під час війни.

Електронний суд став ключовою темою у межах дискусійної панелі «Цифровізація та судове адміністрування: сучасні IT-рішення для підвищення ефективності правосуддя». Обговорювали концепцію та строки реалізації проєкту щодо ключових модулів цієї системи (4 квартал 2027 року).

Однією з ключових складових електронного суду є електронний документообіг, який потребує докорінного оновлення із застосуванням найновіших технологій та урахуванням потреб як судів, так і зовнішніх користувачів.

Покращення цього інструменту стане можливим зокрема за сприяння Лабораторії законодавчих ініціатив під час проєкту з цифровізації судової системи України.

Керівниця напряму «Верховенства права» ЛЗІ Карина Асланян зауважила, що реалізація проєкту уже розпочалась. Він має всі шанси стати найбільшим спільним проєктом судової влади, до якого долучені всі ключові стейкхолдери — суди, органи суддівського врядування, команди розробників Мінцифри, міжнародні партнери та донори, громадський сектор, а також відібрані через прозорі процедури представники ІТ-індустрії.

Експертка зауважила, що цифровізація процесів у судовій системі — це одна з вимог як міжнародних партнерів за Ukraine Facility, так і рекомендація Тіньового звіту коаліції громадських організацій на чолі з ЛЗІ. Щобільше, завдання з цифровізації судових досьє та документообігу передбачено й Дорожньою картою з питань верховенства права — і має визначені дедлайни.

Проєкт втілюватимуть спільно з ключовими інституціями судової влади — Верховним Судом, Вищою радою правосуддя, Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Державною судовою адміністрацією України, а також Конституційним Судом України. Більше про те, які цифрові продукти для сфери правосуддя будуть створені в межах Проєкту розповідаємо тут.

Також експертка нагадала, що раніше Лабораторія законодавчих ініціатив дослідила потреби працівників судів у Зеленій книзі щодо функціонування державної та патронатної служби в органах судової влади України, у якій цифровізація процесів — серед топ-запитів та змін. Нині ж ЛЗІ працює над Білою книгою — комплексним документом з рекомендаціями конкретних кроків, які мають втілити і ключові органи влади, і суди для покращення процесів в українському судочинстві, зокрема й для впровадження цифрових рішень.

Подія організована Всеукраїнською асоціацією працівників судів за підтримки Проєкту ЄС «Право-Justice», що імплементується Expertise France.

ЄС запускає frontloading. Це процес, який дозволить підготувати Україну до відкриття переговорних кластерів ще до зняття угорського вето. У його межах Євросоюз спільно з Україною погодили 10 пріоритетних умов, які потрібно виконати протягом року у межах Кластера 1 «Основи», крім інших зобов’язань. Це підтвердить готовність України до вступу.

Важливо зауважити, що усі вимоги пріоритетного плану ЄС збігаються із рекомендаціями Тіньового звіту від коаліції громадських організацій на чолі з Лабораторією законодавчих ініціатив. 

Зокрема, ЛЗІ вже не вперше наголошує на необхідності зміни заполітизованого порядку призначення і звільнення Генпрокурора, а також на необхідності відновлення конкурсів у прокуратури усіх рівнів (скасованих на час воєнного стану у липні 2025 року), реформі Державного бюро розслідувань тощо.

Також серед пріоритетів, крім антикорупційної політики і реформи органів правопорядку — традиційно судова реформа, а саме ЄС вимагає:

1. призначити без затримок суддів Конституційного суду та членів Вищої ради правосуддя, які пройшли міжнародну перевірку;
2. повернути міжнародних експертів у конкурсну комісію Вищої кваліфкомісії суддів (ВККС);
3. ухвалити законопроєкт про декларації доброчесності суддів

Слід додати, що більшість цих умов, вже передбачені Дорожньою картою з верховенства права, затвердженою Урядом у травні 2025 року. Дорожня карта разом із процесом frontloading від ЄС задають пріоритетні напрями руху, а ЛЗІ з партнерами вказують — як саме слід рухатись до виконання цих вимог. 

Вища рада правосуддя — незалежний конституційний орган державної влади та суддівського врядування, який діє для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів.

До основних повноважень ВРП належить:

1. внесення подання Президенту України про призначення судді на посаду;  
2. забезпечення здійснення дисциплінарного провадження щодо судді;
3. надання згоди на затримання судді чи утримання його під вартою чи арештом;
4. ухвалення рішень про звільнення судді з посади, тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя, переведення судді з одного суду до іншого, а також здійснення інших повноваженьКонституція України, ст. 131; Про Вищу раду правосуддя: Закон України від 21.12.2016 № 1798-VІІІ, ст. 3. .

ВРП складається з 21 члена. З них: 

• 10 обирає з’їзд суддів України (з-поміж суддів чи суддів у відставці); 
• 2 призначає Президент України; 
• по 2 члени обирає Верховна Рада України, з’їзд адвокатів України, всеукраїнська конференція прокурорів, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. Також до складу ВРП за посадою входить Голова Верховного Суду.

Члени ВРП обираються (призначаються) на 4 роки. Одна й та сама особа не може обіймати посаду члена ВРП два строки поспіль.

ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) щонайменше 15 членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

Станом на кінець листопада 2025 року до складу ВРП входить 17 членів, а 4 посади залишаються вакантними: 2 — за квотою з’їзду суддів України й 2 — за квотою з’їзду адвокатів України.

І хоча Закон України «Про Вищу раду правосуддя» (Закон) вимагає, щоб з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, всеукраїнська конференція прокурорів, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ з метою обрання членів ВРП проводилися не пізніше ніж за два місяці до дня закінчення строку повноважень відповідного члена ВРП, на практиці не всі суб’єкти обрання (призначення) дотримуються цієї вимоги.

У 2025 році ВРП понад пів року, починаючи з березня, працювала на межі кворуму — у складі 15 членів — через закінчення повноваженьТіньовий звіт до розділу 23 «Правосуддя та фундаментальні права» та розділу 24 «Юстиція, свобода та безпека» Звіту Європейської комісії щодо прогресу України в межах Пакета розширення Європейського Союзу у 2024 році, с. 26. двох членів за квотою з’їзду суддів України та незаповнення вакансій за квотами з’їзду суддів України, з’їзду адвокатів України та Президента України.

У жовтні 2025 року Президент призначив 2 членів ВРП за своєю квотою, конкурс на які тривав з листопада 2024 року. До цього ці посади були вакантними понад 3 роки. 

Представництво адвокатури у ВРП відсутнє вже майже 4 роки. Останній з’їзд адвокатів УкраїниВищий орган адвокатського самоврядування України, який скликається Радою адвокатів України не рідше одного разу на три роки. відбувся у лютому 2019 року, на якому було обрано 2 членів ВРП; вони достроково склали свої повноваження за власним бажанням у січні 2022 року.

У вересні 2022 року Рада адвокатів України прийняла рішення про скликання з’їзду адвокатів України та затвердила його порядок денний, до якого, зокрема, включилаРАУ ухвалила рішення про скликання Шостого з’їзду адвокатів України. Національна асоціація адвокатів України. 2022. питання призначення членів ВРП. Однак, за інформацією Національної асоціації адвокатів України, проведення з’їзду планується після завершення воєнного стану.

Відбір кандидатів до ВРП проводиться відповідно до вимог Закону на конкурсних засадах за критеріями професійної компетентності, етики та доброчесності. 

Для обрання члена ВРП з’їздом суддів України, з’їздом адвокатів України, з’їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ або всеукраїнською конференцією прокурорів кандидат подає необхідні документи до ВРП не пізніше ніж за 30 днів до проведення відповідного з’їзду чи конференції.

Після завершення прийняття документів секретаріат ВРП надсилає їхні копії до Етичної радиЕтична рада утворюється з метою сприяння органам, що обирають (призначають) членів ВРП, у встановленні відповідності кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності.. Етична рада, розглянувши подані документи та провівши співбесіди, надає органу, який скликає відповідний з’їзд або конференцію, висновок щодо відповідності кожного кандидата критеріям професійної етики та доброчесності, а також список кандидатів, рекомендованих для обрання на посаду члена ВРП. Список має містити таку кількість кандидатур, яка щонайменше вдвічі перевищує кількість вакантних посад членів ВРП.

При цьому, якщо рекомендованих кандидатів менше, ніж вимагає Закон, оголошується новий конкурсПро Вищу раду правосуддя: Закон України від 21.12.2016 № 1798-VІІІ, ч. 8 ст. 9. .

Тобто Закон вимагає, щоб Етична рада за результатами відбору формувала загальний список кандидатів, рекомендованих для обрання на посаду члена ВРП, кількість яких має бути щонайменше вдвічі більшою за кількість вакантних посад.

Для порівняння: під час відбору на зайняття вакантних посад до іншого ключового органу суддівського врядування — Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС), а також до Конституційного суду України (КСУ) — законодавець застосовує інший підхід.

Зокрема, Закон України «Про судоустрій та статус суддів» передбачаєПро судоустрій і статус суддів: Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII, ч. 5 ст. 95., що конкурсна комісія проводить добір кандидатів на посаду члена ВККС, які відповідають критеріям доброчесності та професійної компетентності, з розрахунку не менше 2 кандидатів на одну вакантну посаду.

Відповідно до Закону України «Про Конституційний суд України»Дорадча група експертів утворюється з метою сприяння суб’єктам призначення суддів КСУ в оцінюванні моральних якостей і рівня компетентності у сфері права кандидатів на посаду судді КСУ., якщо за результатами оцінювання Дорадчою групою експертів кількість кандидатів, які відповідають критеріям високих моральних якостей та визнаного рівня компетентності у сфері права, становить менше ніж 2 особи на одну вакантну посаду судді КСУ, оголошуєтьсяПро Конституційний Суд України: Закон України від 13.07.2017 № 2136-VIII, ст. 10–8. новий конкурсний відбір.

Таким чином, добір кандидатів на вакантні посади до ВККС і КСУ здійснюється з розрахунку не менше ніж 2 особи на кожну окрему вакантну посаду, без прив’язки до загальної кількості таких посад, на відміну від моделі формування списку кандидатів для ВРП.

Вимога Закону щодо формування загального списку кандидатів, рекомендованих Етичною радою для обрання на посаду члена ВРП, у кількості щонайменше вдвічі більшій за кількість вакантних посад, на практиці призводить до труднощів з її реалізацією. 

У цьому контексті показовою є ситуація з відбором кандидатів на 2 посади члена ВРП за квотою з’їзду суддів України, співбесіди з якими проводилися у лютому 2025 року. 

6 березня Етична рада повідомила, що завершила відбір і затвердила список кандидатів, рекомендованих для призначення. За результатами оцінювання 2 кандидатів визнано такими, що відповідають критеріям професійної етики та доброчесності, а 5 — такими, що не відповідають.

Однак у зв’язку з тим, що кількість рекомендованих кандидатів виявилася меншою, ніж передбачає Закон, виникла необхідність у проведенні нового конкурсу.

Тобто за чинної редакції частини 8 статті 9 Закону суб’єкт обрання (призначення) — зʼїзд суддів України — на підставі згаданого рішення Етичної ради не має можливості заповнити навіть одну вакантну посаду члена ВРП.

Варто зазначити, що за останні 11 років ВРП двічі припиняла свою діяльність. У наступні роки існує ризик повторної зупинки, оскільки для формування повного складу їй бракує майже чверті членів.

Крім того, у серпні 2026 року закінчуються повноваження 3 членів ВРП — за квотами з’їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ і Верховної Ради України. У січні 2027 року одночасно вакантними стануть 8 посад членів ВРП за квотою з’їзду суддів України. 

Ще однією проблемою у відборі членів ВРП є вкрай короткий строк, встановлений Законом, протягом якого Етична рада повинна провести відбір кандидатів. Цей процес включає розгляд поданих документів, результатів спеціальної перевірки та інформації з відкритих джерел, проведення співбесіди з відібраними кандидатами та формування списку кандидатів для рекомендації суб’єктам обрання (призначення) членів ВРП. На практиціТіньовий звіт до розділу 23 «Правосуддя та фундаментальні права» та розділу 24 «Юстиція, свобода та безпека» Звіту Європейської комісії щодо прогресу України в межах Пакета розширення Європейського Союзу у 2024 році, с. 25. Етична рада часто не встигає здійснити перевірку кандидатів в межах такого стислого строку.

Отже, недоліки у законодавчому регулюванні процедур відбору членів ВРП, незаповнення (несвоєчасне заповнення) вакантних посад окремими суб’єктами обрання (призначення), а також очікуване вивільнення значної кількості посад у 2026–2027 роках у сукупності створюють ризики повторного блокування діяльності ВРП.

Внести зміни до Закону України «Про Вищу раду правосуддя», передбачивши:

1. в абзаці другому частини 8 статті 9 — за аналогією з процедурами відбору кандидатів на вакантні посади до ВККС і КСУ — встановити, що список кандидатів, рекомендованих Етичною радою для обрання на посаду члена ВРП, має формуватися з розрахунку не менше двох кандидатів на одну вакантну посаду;
2. збільшення строків, наданих Етичній раді для проведення відбору кандидатів на посади члена ВРП, з метою забезпечення якісного та своєчасного оцінювання та уникнення затягування всієї процедури обрання (призначення) членів ВРП. 

Цей документ підготовлено за підтримки Швеції. Зміст документа є винятковою відповідальністю ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив» та не обов’язково відображає позицію Швеції.

Одним з індикаторів виконання Плану України (Ukraine Facility Plan), зокрема в частині реалізації реформи виконання судових рішень у розділі «Судова система», визначено набрання чинності законом щодо цифровізації виконавчого провадження. Сам План є підґрунтям для отримання фінансової підтримки від Європейського Союзу та основним інструментом відновлення та євроінтеграції. Строк виконання зазначеного індикатора ― ІІ квартал 2025 року. Виконавець ― Міністерство юстиції України.

Передбачається, що реалізація заходів, спрямованих на диджиталізацію процесів у сфері виконання судових рішень, матиме такі результати: 

• станом на IV квартал 2025 року — функціонує система збору даних про виконання судових рішень;
• станом на II квартал 2026 року — функціонує оновлена ІТ-система виконавчого провадження, яка полегшує виконавчий процес, відстеження активів боржників, блокування банківських рахунків і стягнення боргів.

Результатом реформи мають стати більш ефективні процедури примусового виконання судових рішень, що допоможе Україні покращити її міжнародну репутацію як надійної юрисдикції для ведення бізнесу. 

Проте через неприйняття у встановлений термін, зокрема цього закону, Україна недоотримала заплановане фінансування від Європейського Союзу.

4 листопада 2025 року Верховна Рада прийняла в першому читанні євроінтеграційний проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення виконавчого провадження через цифровізацію», реєстраційний № 14005 від 4 вересня 2025 року (законопроєкт № 14005), який наразі готується до розгляду Парламентом у другому читанні.

Після цього в медіа з’явилася низка публікацій, у яких стверджувалося, що законопроєкт № 14005 змінює порядок звернення стягнення на майно та може призвести до суттєвого звуження прав боржників, оскільки передбачає можливість позбавлення їх єдиного житла у разі наявності заборгованості за житлово-комунальні послуги.

У результаті аналізу законопроєкту № 14005 експерти Лабораторії законодавчих ініціатив сформулювали низку висновків:

Невиконання рішень національних судів залишається системною проблемою, на що, зокрема, вказують тіньові звіти, підготовленіТіньовий звіт до розділу 23 «Правосуддя та фундаментальні права» Звіту Європейської комісії щодо України прогресу України у 2023 році, с. 109; Тіньовий звіт до розділу 23 «Правосуддя та фундаментальні права» та розділу 24 «Юстиція, свобода та безпека» Звіту Європейської комісії щодо прогресу України в межах Пакета розширення Європейського Союзу у 2024 році, с. 157. для Єврокомісії коаліцією громадських організацій на чолі з Лабораторією законодавчих ініціатив.

Загальна сума боргів за виконавчими провадженнями у 2024 році склала 2,2 трлн грн. Понад 164 тис. нових боргів накопичили українці з грудня 2024 року до березня 2025 року. Органами Державної виконавчої служби та приватними виконавцями за виконавчими провадженнями у 2024 році стягнуто 25 млрд грн, що становить 1,2% від загальної суми, яку мали стягнути з боржників. Окрім цього, 6,5 млн виконавчих документів підлягало виконанню, з яких усього виконаноТіньовий звіт до розділу 23 «Правосуддя та фундаментальні права» та розділу 24 «Юстиція, свобода та безпека» Звіту Європейської комісії щодо прогресу України в межах Пакета розширення Європейського Союзу у 2024 році, с. 157. 1,9 млн.

Станом на 1 червня 2025 рокуУ зв’язку з тим, що Міністерство юстиції України не оприлюднює статистику виконання судових рішень у відкритому доступі, актуальніші дані відсутні. органами примусового виконання по всій країні фактично виконано понад 800 тис. виконавчих документів, за якими стягнуто більш як 6 млрд грн. Загалом на виконанні в Державної виконавчої служби на початок червня 2025 року перебувалоТіньовий звіт до розділу 23 «Правосуддя та фундаментальні права» та розділу 24 «Юстиція, свобода та безпека» Звіту Європейської комісії щодо прогресу України в межах Пакета розширення Європейського Союзу у 2024 році, с. 157. більш як 4 млн документів на суму понад 1,5 трлн грн.

Уряд для подолання зазначеної проблеми у січні 2025 року продовжив строк реалізації прийнятої у вересні 2020 року Національної стратегії розв’язання проблеми невиконання рішень судів, боржниками за якими є державний орган або державне підприємство, установа, організація ― до 2027 року та затвердив План Заходів щодо її реалізації.

Згідно з цим документом серед основних причин невиконання судових рішень визначено недостатній рівень автоматизації процесу виконавчого провадження, а також відсутність єдиної системи електронної взаємодії між реєстрами судових рішень та автоматизованою системою виконавчих проваджень, документів для забезпечення аналізу і збору інформації про виконання судових рішень.

Метою законопроєкту № 14005, зазначеною в пояснювальній записці до нього, є забезпечення виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) шляхом цифровізації деяких етапів виконавчого провадження, оптимізації його стадій та строків вчинення виконавчих дій.

Запропоновані цим законопроєктом зміни, на думку його авторів ― групи народних депутатів (Мотовиловець А. В. та інші), сприятимуть оптимізації стадій виконавчого провадження, строків вчинення виконавчих дій та підвищенню ефективності виконавчого провадження.

Внести зміни до законів України «Про дорожній рух», «Про нотаріат», «Про банки і банківську діяльність», «Про депозитарну систему України», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», «Про виконавче провадження» (Закон), «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», через які: 

Розширити функціональні можливості автоматизованої системи виконавчого провадження, яка має забезпечити автоматизацію процесів діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців та здійснення виконавчого провадження. Зокрема, система має надати сторонам виконавчого провадження доступ до інформації та документів виконавчого провадження, а також можливість надсилати відповідні документи в електронній формі. 

Також система має забезпечити електронну взаємодію органів державної виконавчої служби, приватних виконавців із державними органами, банками, іншими фінансовими установами, небанківськими надавачами платіжних послуг, емітентами електронних грошей. Виконавці отримають доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти (включно з електронними грішми), зокрема до конфіденційної інформації, що міститься в державних електронних базах даних, реєстрах та інших автоматизованих інформаційних системах.

У зв’язку з цим стурбованість викликає пропозиція надати виконавцям необмежений доступ до невизначеного кола інформації про боржників, зокрема до конфіденційних даних. 

Зазначене суперечить Конституції та законам УкраїниСт. 32 Конституції України, ст. 11 Закону України «Про інформацію», ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних»., згідно з якими збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди не допускаються, крім випадків, прямо визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоровʼя, а також адреса, дата і місце народження. Крім того, вказане положення законопроєкту не відповідає міжнародно-правовим актам, зокрема ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, законопроєкт створює ризики надмірного втручання виконавців у сферу персональних даних боржників та потенційного порушення їхнього права на захист цих даних. 

Надання виконавцям доступу до інформації, яка міститься в державних електронних базах даних та реєстрах, потенційно здатне значно прискорити процеси виконавчого провадження та підвищити їх прозорість. Водночас законопроєкт не визначає конкретного переліку електронних баз даних та реєстрів, до яких планується надати такий доступ, а також не конкретизує види даних або інформації про їх наявність чи відсутність, які запитуватимуть виконавці. 

Неврегульованість цього питання створює правову невизначеність щодо меж доступу до інформації.

Законопроєктом також пропонується запровадити автоматичне зняття арешту з рахунків боржника після повного погашення заборгованості без необхідності додаткового звернення до виконавця. Так, у разі надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, приватного виконавця коштів в достатньому обсязі для задоволення вимог стягувача, сплати виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця автоматизована система виконавчого провадження формуватиме повідомлення, яке буде підставою для виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників (ЄРБ) та зняття арешту з коштів, електронних грошей боржника і цінних паперів в електронній формі. 

Це повідомлення у день формування надсилатиметься банкам, іншим фінансовим установам, небанківським надавачам платіжних послуг, емітентам електронних грошей, депозитарним установам для зняття арешту з відповідних активів боржника.

Зазначене нововведення, на думку Міністерства юстиції України, має значно спростити процедуру для боржників та знизити навантаження на виконавчу службу.

Водночас автоматичне формування таких повідомлень здійснюватиметься не у всіх випадках з огляду на те, що категорії стягнення виконавчих документів, за якими вони генеруватимуться, пропонується додатково визначити у підзаконному акті Міністерства юстиції України. 

При цьому законопроєкт не передбачає автоматичного зняття арешту з рухомого та нерухомого майна.

Забезпечити електронну взаємодію ЄРБ, який є складником автоматизованої системи виконавчого провадження, з іншими електронними базами даних та реєстрами.

ЄРБ функціонує з січня 2017 року та є систематизованою базою даних про боржників, розміщеною у відкритому доступі на офіційному сайті Мінʼюсту, де можна перевірити інформацію про невиконані майнові зобов’язання боржників.

Розширити перелік підстав для внесення та виключення відомостей про боржника з ЄРБ.

Законопроєкт розширює підстави включення відомостей про боржника до ЄРБ. Зокрема, відомості вноситимуться одночасно з винесенням постанови про: 

• відкриття виконавчого провадження (вже передбачено чинним Законом);
• поновлення або відновлення виконавчого провадження; 
• скасування постанов або інших документів, які були підставою для виключення відомостей про боржника з реєстру; 
• накладення на боржника штрафу за рішенням немайнового характеру (чинним Законом передбачено лише щодо рішень про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною); 
• внесення відомостей про боржника до реєстру за рішенням про стягнення періодичних платежів (аліментів), якщо розмір заборгованості перевищує суму відповідних платежів за три місяці (вже передбачено чинним Законом).

Окрім чинних підстав виключення боржників з ЄРБ, які передбачають винесення постанов про: повернення виконавчого документа стягувачу; закінчення виконавчого провадження; скасування примусових заходів за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів у день встановлення факту відсутності заборгованості, а також винесення постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 Закону, законопроєкт пропонує додатково включити такі підстави: 

• формування автоматичного повідомлення про погашення заборгованості;
• винесення постанови про скасування постанов, на підставі яких внесено відомості про боржника до реєстру; 
• на підставі судового рішення.

Запровадити додаткові обмеження прав боржників щодо розпорядження власним майном.

У разі ухвалення законопроєкту для власників майна, відомості про яких наявні в ЄРБ, діятимуть такі обмеження: 

• відмова у вчиненні реєстраційних дій щодо транспортного засобу

Територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, органи, які здійснюють відомчу реєстрацію транспортних засобів, так само як і за чинним законодавством, будуть зобов’язані відмовити боржнику у перереєстрації або знятті транспортного засобу з обліку.

Водночас законопроєкт передбачає винятки. Відмова не застосовуватиметься у таких випадках: якщо перереєстрація не пов’язана з відчуженням транспортного засобу; придбання транспортного засобу або його отримання в рахунок погашення боргу; придбання транспортного засобу в порядку, визначеному статтею 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»; безоплатної передачі конфіскованого транспортного засобу.

• відмова у вчиненні дій щодо майна боржника

Державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси та інші суб’єкти, які здійснюють владні функції, а також інвестиційні фірми зобов’язані будуть відмовляти боржнику у вчиненні дій щодо відчуження або застави належного йому майна.

Винятки: майно передано стягувачу; безоплатна передача конфіскованого майна; вчинення правочину, що передбачає набуття права власності на майно іпотекодержателем, заставодержателем або третьою особою за правочином, що укладається іпотекодержателем, заставодержателем.

• відмова у вчиненні нотаріальних дій

Нотаріуси та посадові особи, уповноважені на вчинення нотаріальних дій, відмовлятимуть у їх вчиненні не лише щодо відчуження майна (як це передбачено чинним законодавством), але й у разі передачі такого майна в заставу (іпотеку).

• відмова в державній реєстрації прав

Крім уже чинної заборони на державну реєстрацію права власності на підставі правочину щодо відчуження майна особою-боржником, законопроєктом пропонується, за окремими винятками, додатково заборонити боржнику в державній реєстрації:  

1. спеціального майнового праваРізновид майнового права, яке полягає у володінні і розпорядженні об’єктом незавершеного будівництва, майбутнім об’єктом нерухомості. на підставі правочину щодо його відчуження;
2. іпотеки щодо нерухомого майна, об’єкта незавершеного будівництва, майбутнього об’єкта нерухомості, власником якого чи власником спеціального майнового права якого є особа-боржник.

• обмеження щодо відчуження прав на цінні папери та прав за цінними паперами.

Боржник не зможе відчужувати свої права на цінні папери та права за цінними паперами в паперовій формі. Так само не допускатиметься відчуження прав на цінні папери та прав за цінними паперами в електронній формі, якщо в системі депозитарного обліку цінних паперів зазначено про обмеження їх обігу.

Залишити без змін існуючий порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника.

Як і за чинним законодавством, у першу чергу стягнення буде звертатися на кошти, електронні гроші, інші цінності боржника, які знаходяться на рахунках, електронних гаманцях та на зберіганні у банках та інших фінансових установах, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей.

Якщо цих коштів чи інших цінностей недостатньо, стягнення звертатиметься на інше належне боржнику майно, готівкові кошти, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. 

Боржник може запропонувати, які види майна чи предмети необхідно реалізувати першочергово, але остаточне рішення приймає виконавець.

Стягнення здійснюватиметься в розмірі, необхідному для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.

Накладення арешту на кошти та інші цінності боржника, які знаходяться на рахунках у банках, інших фінансових установах або на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях, здійснюватиметься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення шляхом винесення відповідної постанови. Арешт буде накладатися у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця.

Законопроєкт також дублює чинну норму, за якою забороняється звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій воно розташоване, якщо сума боргу, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати (станом на 2025 рік — 160 тис. грн). У такому випадку виконавець повинен вживати заходів для погашення боргу за рахунок іншого майна боржника (частина сьома статті 48 Закону).

Інших положень, які б дозволяли позбавляти боржника його єдиного житла, законопроєкт не містить. 

Тобто законопроєкт не розширює можливості для позбавлення боржників їхнього єдиного житла та земельної ділянки, на якій воно розташоване. Звернення стягнення спрямовано насамперед на кошти та інше майно боржника. Єдине житло та земельна ділянка під ним може стати предметом стягнення лише у випадках, уже передбачених законодавством — за наявності заборгованості, яка станом на 2025 рік перевищує 160 тис. грн, та за умови дотримання встановленої черговості звернення стягнення.

Законопроєкт також не змінює існуючий порядок щодо того, як визначається вартість майна боржника, як проводиться його оцінка, як і де воно зберігається, та як реалізовується майно, на яке звернено стягнення.

Змінити термінологію.

Законопроєкт пропонує в Законі у більшості випадків замінити термін «арешт майна» на термін «звернення стягнення на майно».

При цьому, визначається, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його виявленні, описі та арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред’явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, які перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, приватного виконавця).

Таким чином, поняття «звернення стягнення на майно» є ширшим, оскільки включає декілька етапів, зокрема і арешт майна. 

Водночас в тексті законопроєкту ці поняття неодноразово вживаються поруч («звернення стягнення та накладення арешту») або паралельно застосовуються окремі складники звернення стягнення. Наприклад, передбачається, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право «звертати стягнення на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його».

Прикладом некоректної зміни термінології, на нашу думку, є запропонована редакція статті 58 Закону, яка в чинній редакції визначає порядок зберігання майна, на яке накладено арешт. Так, майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або іншим особам, що призначені виконавцем у постанові про опис та арешт майна боржника, під розписку. Натомість законопроєкт пропонує зберігати майно, на яке звернено стягнення. Однак термін «майно, на яке звернено стягнення» у розумінні законопроєкту охоплює не лише виявлення, опис та арешт, а й подальші стадії вилучення та примусову реалізацію майна. Тобто фактично йдеться про майно, до якого вже застосовано всю процедуру звернення стягнення, а не тільки арешт.

Водночас в частині п’ятій нової редакції статті 56 Закону зазначається, що виконавець під час здійснення опису та арешту майна може, зокрема, передати майно на зберігання іншим особам, про що зазначає в постанові про опис та арешт майна боржника. 

З огляду на наведене некоректною видається і запропонована нова назва статті 61 Закону ― «Реалізація майна, на яке звернено стягнення». Таке змішування термінів створює правову невизначеність, ускладнює розуміння норм та може призвести до проблем із їх подальшим практичним застосуванням.

Варто зазначити, що законопроєкт № 14005 не є першою спробою реформування примусового виконання судових рішень та впровадження цифровізації у сфері виконавчого провадження. 

Редакція законопроєкту № 14005, прийнята у першому читанні, є майже ідентичною до урядового законопроєкту № 9363 від 7 червня 2023 року, який був прийнятий за основу в листопаді 2024 року, однак у серпні 2025 року за результатами розгляду в другому читанні відхилений Парламентом та знятий з розгляду. Цей проєкт зазнав певної критикиТіньовий звіт до розділу 23 «Правосуддя та фундаментальні права» та розділу 24 «Юстиція, свобода та безпека» Звіту Європейської комісії щодо прогресу України в межах Пакета розширення Європейського Союзу у 2024 році, с. 161. з боку Асоціації приватних виконавців України.

Окрім цього, питання цифровізації виконавчого провадження, поряд з іншими, були також передбачені в законопроєкті № 5660 від 14 червня 2021 року, який після прийняття у першому читанні так і не розглянуто Парламентом у другому. Зазначений законопроєкт з огляду на його новели та можливий позитивний вплив на виконання судових рішень підтримувалиТіньовий звіт до розділу 23 «Правосуддя та фундаментальні права» та розділу 24 «Юстиція, свобода та безпека» Звіту Європейської комісії щодо прогресу України в межах Пакета розширення Європейського Союзу у 2024 році, с. 159. Комітет Верховної Ради України з питань правової політики, Асоціація приватних виконавців України, Міжнародний союз судових виконавців (UIHJ).

1. Доопрацювати законопроєкт № 14005 з урахуванням положень попередніх законопроєктів (№ 5660, № 9363) і висловлених до них зауважень з метою уніфікації підходів та формування цілісної державної політики у сфері виконання судових рішень, яка враховуватиме позиції як Асоціації приватних виконавців України, так і Міністерства юстиції України.
2. Доопрацювати положення законопроєкту № 14005, які передбачають необмежений доступ виконавців до невизначеного кола інформації про боржників з реєстрів та баз даних, зокрема до конфіденційної інформації, з метою приведення їх у відповідність до Конституції України, законів України та міжнародно-правових актів.
3. Визначити вичерпний перелік електронних баз даних та реєстрів, до яких планується надати доступ виконавцям та конкретизувати перелік даних або інформації про їх наявність чи відсутність у відповідних базах даних та реєстрах, що запитуватиметься виконавцями в межах виконавчого провадження.
4. Забезпечити в межах цифровізації судової влади електронну взаємодію ЄРБ з модулями Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.
5. Узгодити термінологію законопроєкту № 14005 з метою усунення правової невизначеності та забезпечення єдності правозастосування.
6. Розглянути можливість запровадження механізмів стимулювання боржників до добровільного виконання судових рішень зобов’язального характеру.
7. Передбачити ефективний адміністративний механізм оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавців у разі наявності помилок, зокрема технічних, в ЄРБ, з огляду на наявні обмеження прав осіб у розпорядженні майном.

Цей документ підготовлено за підтримки Швеції. Зміст документа є винятковою відповідальністю ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив» та не обов’язково відображає позицію Швеції.

Коаліція громадських організацій на чолі з Лабораторією законодавчих ініціатив презентувала Тіньовий звіт до розділу 23 «Правосуддя та фундаментальні права» та розділу 24 «Юстиція, свобода та безпека» Звіту Європейської комісії щодо України у 2024 році у Брюсселі (Бельгія).

Подія відбулася у межах заходу «Правосуддя та стійкість України: погляд громадянського суспільства та людський вимір судової системи», організованого за підтримку Проєкту ЄС «Право-Justice», що імплементується Expertise France, у Постійному представництві Франції при ЄС. Він зібрав представників українського громадянського суспільства, судової влади, інституцій ЄС та міжнародного експертного середовища.

Європейський шлях до членства — це самостійний вибір України. На цьому зокрема наголосив Вольфганг Нозар, керівник відділу верховенство права, боротьби з шахрайством та фінансового управління Генерального директорату з питань політики сусідства та переговорів з розширення Європейської комісії.

«Реформи, які потрібно впровадити, вкрай важливі. Ми повністю підтримуємо зусилля, які докладає Україна до проведення реформ, однак Україна має взяти на себе відповідальність і визначити конкретні строки. Важливо, щоб ці строки були і амбітними, адже Україна прагне швидко вступити до ЄС, і реалістичними, щоб реформи вдалося практично здійснити», — зазначив він.

Представниці Лабораторії законодавчих ініціатив також наголосили на необхідності рухатися активніше і швидше у процесі імплементації реформ, зокрема у сферах верховенства права і правопорядку.

Керівниця напряму «Верховенство права» ЛЗІ Карина Асланян зазначила, що попри постійні відключення світла, ракетні обстріли, дронові атаки, українські суди продовжують працювати під час війни: 

Експертка відзначила певний прогрес у судовій реформі, але водночас звернула увагу на критичні виклики, які здатні цей поступ сповільнити або і взагалі — знівелювати роки напрацювань. Зокрема, йдеться про затягування суб‘єктами призначень членів Вищої ради правосуддя, суддів Конституційного Суду України, критичну потребу продовжити залученість міжнародних експертів у добори до органів суддівського врядування і ключових судів. А останнім часом додалося ще питання діяльності Тимчасової слідчої комісії з питань розслідування можливих фактів корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень в правоохоронних органах, судах та органах судової влади. «Замість того, щоби зосередитися на системних проблемах у секторі правосуддя та органах правопорядку, ТСК почала допитувати членів Вищої кваліфкомісії суддів, Громадської ради доброчесності, громадських активістів. Це спроба впливу на незалежність судової влади та перешкоджання діяльності громадськості», — наголосила Карина Асланян.

При цьому заступниця виконавчої директорки з операційних питань та координації проєктної роботи ЛЗІ, Олександра Егерт відзначила поступ України у виконанні вимог Розділу 24 — «Юстиція, свобода та безпека» через зміцнення інституцій, удосконалення політик та поглиблення співпраці з європейськими партнерами.

Експерти профільних громадських організацій Лабораторії законодавчих ініціатив, Transparency International Ukraine, Центру прав людини ZMINA, «Адвокат майбутнього», «Європа без бар’єрів» та Асоціації правників України сформулювали понад 500 рекомендацій. Тіньовий звіт фактично став відповіддю «як саме» українській владі виконати вимоги Єврокомісії.

Зі свого боку, Сергій Терешко, заступник Представника України при ЄС, звернув увагу, що саме Тіньовий звіт коаліції ГО на чолі з ЛЗІ дає альтернативний погляд на розвиток верховенства права, захист прав людини та стан судової системи в Україні.

«Український Уряд твердо й послідовно залишається відданим просуванню шляхом верховенства права. Ми чітко усвідомлюємо: без дотримання ключових європейських принципів рух уперед на шляху до членства в ЄС є неможливим», — зазначив він.

Нагадаємо, що Тіньовий звіт зосереджує увагу не лише на прогресі України, а й на викликах та проблемах, з якими стикається держава в процесі впровадження європейських стандартів у сферах верховенства права (суди, прокуратура, адвокатура, юридична освіта), боротьби з корупцією та організованою злочинністю, захисту основоположних прав і свобод людини, візовій політиці, міграції тощо. Це доповнення до Звіту ЄС про розширення: незалежний й експертний аналіз з алгоритмами, конкретними, практичними кроками. Тіньовий звіт ґрунтується не лише на суб’єктивному баченні громадських організацій, а й дає оцінку відповідності українського законодавства праву ЄС, а всієї системи — стандартам ЄС.

Звіт підготовлений за фінансової підтримки Європейського Союзу у межах Проєкту ЄС «Право-Justice». Його зміст є виключною відповідальністю Лабораторії законодавчих ініціатив та інших громадських організацій і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Лабораторія законодавчих ініціатив розпочинає реалізацію проєкту з цифровізації судової системи України, що буде втілюватися спільно з ключовими інституціями судової влади — Верховним Судом, Вищою радою правосуддя та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, а також Конституційним Судом України.

Першим кроком стане проєкт з цифровізації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС). Це важливо для всієї судової системи, яка сьогодні потребує не просто оновлення, а глибокої трансформації — прозорої, технологічної, заснованої на даних і справедливості.

Керівницею Програми відібрано Катерину Черногоренко — одну з головних архітекторок цифрової трансформації держави та оборонного сектора.

Як заступниця Міністра оборони з питань цифрового розвитку у 2023–2025 роках, разом з командою вона створила масові цифрові продукти — Резерв+ і Армія+, розвивала бойову систему DELTA, запустила військовий кіберцентр, сприяла розвитку технологічних інновацій, що стали прикладом для партнерів НАТО. Тепер її досвід системних змін і цифрових реформ буде спрямовано на одну з ключових реформ держави — модернізацію судової системи.

Переможцем конкурсу на надання експертних послуг із комплексного супроводу процесів цифровізації ВККС стала українська GovTech-компанія Strimco.

За останні роки команда Strimco реалізувала понад 80 державних ІТ-проєктів у найчутливіших сферах: оборона, соціальна політика, охорона здоров’я, освіта. Саме ця команда допомагала створювати продукти, які сьогодні стали стандартом цифрової держави: Резерв+, Армія+, ВетеранPRO, послуги для Міжнародного реєстру збитків та десятки інших систем.

Крім того, компанія є активним драйвером української GovTech-екосистеми: партнер CDTO Campus, Global Government Technology Centre, ініціатор GovTech Alliance, а також учасник створення Центру цифрових компетенцій Мінцифри.

1. Новий сайт ВККС. Поточна версія сайту не оновлювалася роками, і сам сайт функціонально дуже застарів. Новий сайт буде про відкритість і зручність для всіх користувачів.
2. Система електронного документообігу (СЕД). Щороку Комісія обробляє близько 70 000 вхідних і вихідних документів, до того ж — ще декілька тисяч внутрішніх документів. За результатами досліджень,  впровадження СЕД зекономить до 50% часу на роботу з документами, а також дасть можливість зекономити на принтерах, ксероксах, розхідниках тощо. 
3. Кабінет суддівської кар’єри. Кожен кандидат матиме свій особистий кабінет. Функціонал передбачатиме цілодобовий і віддалений доступ до результатів іспитів і тестів, а також поданих документів. Крім того, зʼявиться можливість взяти участь у конкурсі лише шляхом натискання однієї кнопки — це забезпечить автоматизоване формування пакетів документів, які завантажені в систему. Власні кабінети з індивідуальним функціоналом матимуть і розробники завдань, екзаменатори, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Вищої ради правосуддя, Громадської ради доброчесності, Громадської ради міжнародних експертів. Увесь процес — від оголошення конкурсу до рекомендації на призначення — буде зберігатися в одній системі, що передбачатиме максимальний захист інформації, адже система надаватиме лише обмежений доступ для чітко визначених осіб до певної частини екзаменаційних завдань.
4. Система обліку суддівських посад. По суті це стане електронним досьє судді та кандидата. Система передбачатиме автоматизоване наповнення, систему пошуку, захист даних, аналітику, інтеграцію з держреєстрами, формування статистики, онлайн персоніфікований доступ користувачів, а також — інтеграцію в Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Певні, що така співпраця стане основою для побудови нової цифрової екосистеми ВККС, яка забезпечить прозорість і довіру до процесів добору та моніторингу доброчесності суддів.

ЛЗІ реалізує Програму в межах проєкту «Зміцнення європейського виміру української державної служби у сферах законотворчості, правосуддя та публічних фінансів», що здійснюється за підтримки Шведського агентства з питань міжнародного співробітництва та розвитку (Sida).

Єврокомісія попереджає: Україна сповільнила темпи реформ у сфері правосуддя. Тиск на Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) і Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру (САП) не залишився поза увагою Брюсселя.

Які саме кроки ЄС вимагає від України — у реформуванні судів, прокуратури та адвокатури?

Про головні сигнали для української влади у статті «”Знижка на війну” не безкінечна: ЄС вимагає від України пришвидшення реформ правосуддя» пише аналітикиня Лабораторії законодавчих ініціатив Карина Асланян.

У вівторок, 4 листопада, Єврокомісія представила свій щорічний Звіт у межах Пакета розширення Європейського Союзу 2025 року, який стосується всіх кандидатів на членство в ЄС, зокрема й України.

Після атаки з боку політичної влади на НАБУ та САП багато хто очікував досить критичного звіту. І насправді в цій частині він доволі чіткий та не дуже дипломатичний: «Парламент ухвалив закон, який скасовував важливі гарантії незалежності НАБУ та САП і підпорядковував їхню оперативну діяльність політично призначеному генеральному прокурору. Після внутрішніх протестів та міжнародної критики було ухвалено інший закон, який відновив незалежність НАБУ та САП. Водночас ризики неправомірного тиску на антикорупційні органи залишаються предметом занепокоєння».

До того ж Єврокомісія повторила вимогу з попередніх Звітів про необхідність ухвалити законодавчі зміни, які б гарантували, що процедури відбору та звільнення генерального прокурора стануть об’єктивнішими, прозорішими та ґрунтуватимуться на заслугах. Тобто по суті Україну попередили, що надалі генеральний прокурор перестає бути політичною фігурою, а його відбір має стати більш схожим на суддівські конкурси, що, поза сумнівом, є абсолютно логічним, адже генеральний прокурор теж є частиною системи правосуддя в широкому сенсі. Й навряд чи в демократичній країні може бути так, щоби суддів районних судів по два роки відбирали на конкурсах, де вони складають по чотири іспити та проходять по дві публічні співбесіди, а карту з прізвищем генпрокурора Офіс Президента витягав би з кишені за пів години до голосування в Парламенті.

«Малий трикутник» правосуддя (суди, прокуратура, адвокатура) має не тільки формально відповідати стандартам ЄС, а й функціонувати відповідно. 

То що ж, окрім історії з НАБУ та САП, цього року привернуло увагу Єврокомісії у сфері верховенства права?

Ще в довоєнні часи законодавство України щодо судової влади отримало новий запобіжник від корупції, кумівства та свавілля — міжнародних експертів у конкурсних комісіях із відбору кандидатів на найвищі суддівські посади. Вперше це відбулося на конкурсі до Вищого антикорупційного суду (ВАКС), а згодом продовжилося у відповідних комісіях із відбору кандидатів до Вищої ради правосуддя (ВРП), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС), суддів Конституційного суду України (КСУ) і навіть дисциплінарних інспекторів ВРП.

2021 року влада вважала, що міжнародники як компроміс попрацюють 3–6 років, проведуть один-два відбори й передадуть свій досвід (і повноваження) відповідним органам самоврядування — Раді суддів, Раді прокурорів та Раді адвокатів (у випадках із ВРП та ВККС), а також суб’єктам призначення суддів КСУ.

Час минув, у деяких конкурсних комісіях завершився відведений для міжнародників строк, тож постала очевидна дилема: чи готова Україна відмовитися від міжнародників, чи навпаки — без них неможливо забезпечити неупереджений і прозорий відбір?

Єврокомісія довго мовчала публічно, наголошуючи на особистих зустрічах, що Україна має поступово відмовлятися від допомоги міжнародних експертів. Однак після історії з НАБУ та САП риторика кардинально змінилася. Й у Звіті про розширення ми бачимо чітку вимогу продовжити залучення міжнародних експертів до відбору не лише майбутніх членів ВККС, а й нових суддів Верховного Суду. Те ж саме стосується й перевірки суддів вищих судів.

ЄС наголошує на продовженні діяльності Громадської ради міжнародних експертів (ГРМЕ) у відборі нових суддів ВАКС. Попередній конкурс був провальним, оскільки з 25 вакансій вдалося заповнити лише дві. Зараз триває повторний конкурс на 23 вакансії ВАКС і його Апеляційної палати, який відповідно до графіка ВККС має завершитися в березні 2026 року. Однак, випереджаючи події, Єврокомісія зазначила, що ГРМЕ потрібно залучати аж до моменту заповнення всіх вакансій. Тобто якщо в цьому конкурсі не вдасться дібрати повний склад суддів, строки роботи ГРМЕ також буде подовжено.

До речі, саме такі пропозиції висловила коаліція громадських організацій на чолі з Лабораторією законодавчих ініціатив у Тіньовому звіті, який вони другий рік поспіль готують для Єврокомісії.

У Брюсселі помітили й спроби знівелювати участь міжнародних експертів через Конституційний суд або Парламент. «Зростає опір участі міжнародних незалежних експертів у відборах і перевірках, зокрема розглядається конституційне подання і зареєстровано законопроєкт, що ставить під сумнів усі “міжнародні” процедури. Це викликає серйозну стурбованість», — наголошують у ЄК.

Тож це сигнал для політичної влади й від громадськості, і від ЄС: будь-які спроби зазіхнути на антикорупційну інфраструктуру та міжнародних експертів отримуватимуть миттєву реакцію та посилення нагляду. Залишається сподіватися, що попри публічну радість від дипломатично позитивного звіту ЄК, Банкова цей урок засвоїть.

Наявний досвід участі міжнародних експертів у конкурсних процедурах наразі потребує систематизації, уніфікації та стандартизації, адже кожна комісія чи рада працює за власними стандартами та процедурами. Це дещо підважує пафосне словосполучення «шлях України до верховенства права», адже трапляються непоодинокі випадки, коли ці комісії/ради доходять кардинально різних висновків щодо того самого кандидата. І незрозуміло, чи кандидат таки відповідає вимогам доброчесності й етики, чи ні, якщо одна комісія визнала його доброчесним, а інша декількома місяцями раніше — ні.

У Єврокомісії відзначають певний прогрес України у проведенні конкурсів та призначенні нових суддів, однак вказують, що «судова система все ще страждає від серйозного кадрового дефіциту». Також зазначають, що органи суддівського врядування функціонують належно. Водночас невідкладного вирішення потребують питання відбору та призначення їхніх членів, а також інституційної спроможності (включно з ІТ-інструментами, аналітикою та доступом до баз даних). Рекомендують також підвищити спроможність органу громадського контролю: «Громадська рада доброчесності потребує посилення, в тому числі покращення доступу до суддівських досьє, аналітичної спроможності та створення секретаріату».

Коаліція громадських організацій підтримує ці рекомендації у своїх Тіньових звітах — торішньому та цьогорічному.

Не менше уваги з боку ЄК прикуто до наявності кворумів у ключових органах суддівського врядування — ВРП та ВККС, а також Конституційному суді України. ВРП упродовж тривалого часу працювала на межі кворуму (15 осіб), а Конституційний суд на пів року зупиняв роботу через його відсутність.

Це неприпустимо в сталих демократіях, однак регулярно стається в Україні. За останні 11 років ВРП та ВККС двічі зупиняли роботу. КСУ — один раз повністю й кілька разів частково через періодичні внутрішні конфлікти або ж зовнішні втручання (як-от незаконне звільнення двох суддів КСУ указом Президента). Попри те, що за останні три місяці Президент призначив двох суддів КСУ та двох членів ВРП, досі є ризик зупинки цих органів. Адже до формування повних складів ВРП бракує чверті членів, а КСУ — майже третини.

Коли конкурси тривають від шести місяців до року, сформувати сталі склади абсолютно нереально: не встигли призначити одних — в інших закінчилися повноваження. А деякі суб’єкти призначення ще й свідомо нехтують своїми обов’язками. Так, Парламент минулого місяця провалив голосування за двох суддів КСУ, а з’їзд адвокатів майже чотири роки не збирається, аби обрати двох своїх представників до ВРП, пояснюючи це війною.

ЄК зазначає, що суб’єкти призначення суддів КСУ «повинні невідкладно продовжити конкурсні процедури та уникати подальших затримок».

У звіті ЄК зазначено, що жодного прогресу в реформі адвокатури не досягнуто. «Зберігається занепокоєння щодо зловживання дисциплінарними механізмами стосовно адвокатів та нерівномірності дисциплінарної практики. Національна асоціація адвокатів України (НААУ) до цього часу не оголосила конкурсу на посади у Вищій раді правосуддя за своєю квотою. Крім того, не були проведені перевибори органів адвокатського самоврядування, попри те, що завершилися строки їхніх повноважень».

Якщо раніше ЄК одним реченням дипломатично натякала Україні на необхідність реформи, то цього року сказала чітко: «Україні слід невідкладно розпочати комплексну реформу адвокатури». Водночас ЄК каже, що формування органів НААУ має відбуватися на основі «прозорих і достовірних процедур», а доступ до професії та система кваліфікації мають бути «суттєво покращені». Також є питання до системи фінансового менеджменту, дисциплінарної відповідальності та безперервного навчання адвокатів.

Тож по суті ЄК сказала, що війна — не привід відкладати проведення з’їзду адвокатів і переобрання керівництва адвокатури, як і відмовлятися від реформування системи фінансування чи кваліфікації.

Однак реформа адвокатури — це завжди про два складники: держава в особі Парламенту, який має ухвалити необхідні зміни до Закону, та адвокати, які далі без втручання держави мають їх реалізувати. Можна скільки завгодно виконувати «вимоги ЄК», однак реформу адвокатури мають проводити саме адвокати. Чи є в НААУ критична маса адвокатів, які мають бажання та можливості виконати заявлені вимоги Єврокомісії?

Є відомий вислів: хто хоче — шукає можливості, хто не хоче — причини. Поза сумнівом, і до цього Звіту за майже чотири роки війни Рада адвокатів могла вийти з ініціативою внести зміни до закону про адвокатуру, щоби змінити механізм проведення з’їзду. Скажімо, через онлайн-голосування в «Дії» чи інші способи спрощення процедури обрання делегатів. Але наразі цього не сталося. Тому навіть якщо призначити проведення з’їзду адвокатів законом (зараз періодично лунають такі пропозиції — вочевидь, хибні), за наявного механізму це буде неможливо зробити. Та за рік у ЄК запитають: що було зроблено? Тож краще шукати можливості, ніж ховатися за причинами.

Це питання привернуло багато уваги через наступ на незалежність НАБУ та САП улітку 2025 року. Однак регулярні наступи відбуваються не тільки на ці органи. Так, навесні Державне бюро розслідувань (ДБР) провело обшуки у ВККС і допити її членів за кількома кримінальними справами. Тоді ВККС говорила про втручання в її діяльність, що теж зазначено в цьогорічному Звіті про розширення.

Зараз історія з кримінальними справами проти ВККС отримала продовження. Після засідання ТСК ВР України з питань розслідування можливих фактів корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень в правоохоронних органах, судах та органах судової влади за участю голови ВККС ДБР відкрило кримінальну справу щодо несанкціонованого втручання в роботу інформаційних (автоматичних) систем під час перевірки іспитів. ВККС публічно заявила про тиск ТСК на інституцію.

Однак ЄК у своєму Звіті наголосила, що «ТСК Парламенту (червень 2025 року) не повинна підривати довіру до інституцій».

Попри позитивно-збалансований звіт Єврокомісії 2025 року, Брюссель чітко вказав на ті сфери, які потребують пришвидшення в реформах і критичної уваги з боку української влади. Крім окреслених напрямів, є й «простіші» рекомендації, як-от ухвалити Стратегію розвитку судової влади та конституційного судочинства, яку вже розроблено.

Є й точкові вимоги: виділити нарешті достатнє за площею приміщення для ВАКС. Хоча по суті таких рекомендацій у стратегічних документах рівня Звіту ЄК бути не повинно. Та коли шість років Кабмін «водить козу» з приміщенням для ВАКС, ЄК каже: це ми теж бачимо.

Підсумовуючи цьогорічні вимоги до України, ствердно можна сказати три речі.

Перша — так, Україні роблять «знижку на війну», але лише там, де це відповідає здоровому глузду.

Друга — Євросоюз нікому не дасть знівелювати досягнутий за попередні 10 років прогрес, усі спроби матимуть зворотний ефект.

Третя — шлях до ЄС у нас іще досить довгий. Він точно не обмежиться строками Дорожньої карти з питань верховенства права, які розписані до початку 2028 року, адже навіть у частині запланованих заходів 2025 року значною мірою не виконані.

І, власне, час починати їх активно виконувати, аби наступному Звіту про розширення не знадобилися «знижки», щоби бути позитивним.

4 листопада Європейська комісія оприлюднила Звіт у межах Пакета розширення Європейського Союзу 2025 року, в якому оцінила прогрес України за всіма переговорними розділами, зокрема у сфері верховенства права, реформи прокуратури, органів правопорядку, антикорупційної політики та сектору безпеки. ЄС відзначає поступ України на євроінтеграційному шляху, однак закликає прискорити структурні зміни та гарантувати незалежність ключових інституцій.

Експерти Лабораторії законодавчих ініціатив проаналізували рекомендації міжнародних партнерів за розділами 23 і 24, а саме щодо судової реформи, реформи прокуратури, боротьби з організованою злочинністю тощо. Більшість рекомендацій перегукуються з оцінкою від громадських організацій на чолі з ЛЗІ у Тіньовому звіті, який презентували напередодні. 

Єврокомісія чітко визначила основні пріоритети в реформах на наступний рік. Зокрема, Україні потрібно зробити наступні кроки у впровадженні судової реформи:

• ухвалити середньострокову стратегію розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства, яка б забезпечила узгоджене бачення та сталість реформ;
• повернути міжнародних експертів в Конкурсну комісію з добору членів Вищої кваліфкомісії суддів (ВККС). При цьому паралельно потрібно переглянути спосіб добору і делегування українських експертів у цьому процесі;
• необхідно ухвалити законодавство щодо удосконалення системи подання суддями декларацій доброчесності, включаючи тимчасове залучення незалежних експертів, делегованих міжнародними партнерами, для перевірки декларацій суддів вищих судів. Щоб мінімізувати корупційні ризики у Верховному Суді, такі експерти мають бути тимчасово залучені й до відбору нових суддів Верховного Суду. Це сприятиме підвищенню рівня підзвітності судової влади;
• вдосконалити конституційну процедуру відповідно до рекомендацій Венеційської комісії;
• оперативно подолати кадровий дефіцит у судах через пришвидшення конкурсних процедур і кваліфікаційного оцінювання;
• для швидшого призначення суддів необхідно підсилити інституційні спроможності Вищої ради правосуддя (ВРП) і ВККС через розвиток IT- та аналітичних департаментів;
• також потребують посилення органи громадського контролю, а саме Громадська рада доброчесності через покращення доступу до досьє, підвищення її аналітичної спроможності, створення незалежного секретаріату;
• відмова адвокатури делегувати представників до органів суддівського врядування негативно впливає на баланс у системі;
• підсилити Службу дисциплінарних інспекторів, забезпечити її фінансовою та інституційною підтримкою;
• почати оновлення української адвокатури, а також реформувати органи суддівського, адвокатського та прокурорського самоврядування: Раду адвокатів України, Раду суддів та Раду прокурорів, — на цьому Єврокомісія наголошує вже не вперше. 

Окрему увагу ЄС звертає на процеси, які відбуваються у прокуратурі та викликають занепокоєння. Зокрема, наголошують, що сферу потрібно позбавити від політичних впливів та забезпечити незалежність прокурорів:

• процедури відбору та звільнення Генерального прокурора повинні бути більш об’єктивними, прозорими та заснованими на заслугах відповідно до європейських стандартів, щоб зменшити ризик політизації. Єврокомісія очікує, що це буде відображено у відповідних законодавчих змінах;
• попри позитивні кроки — зокрема відновлення незалежності НАБУ та САП у липні 2025 року — залишається низка шкідливих положень у новому законі № 4555-ІХ. Зокрема, йдеться про ті, які дозволяють під час воєнного стану переводити та призначати прокурорів до обласних прокуратур та Офісу Генерального прокурора без конкурсу, а також надають Генеральному прокурору доступ до будь-яких матеріалів досудового розслідування (крім матеріалів НАБУ та САП). Єврокомісія переконана, що це підриває меритократію в прокурорській службі та створює ризики неправомірного втручання у кримінальні справи. Тому наголошують на потребі скасувати такі положення, а до впровадження нових змін застосування поточних норм має бути призупинено;
• Єврокомісія негативно оцінила скасування Генеральним прокурором кадрового резерву, незадовго до того, як було остаточно сформовано резервний список кандидатів з високим рівнем доброчесності та професіоналізму. Європейські партнери повʼязують це із заполітизованістю порядку призначення Генерального прокурора.

У секторі безпеки Європейська комісія фіксує брак відчутного прогресу в реформуванні Служби безпеки України. На думку ЄС, СБУ має зосередитись на питаннях національної безпеки, а в частині слідства — потрібно передати іншим органам правопорядку підслідність або звузити її винятково до питань національної безпеки з відповідними запобіжниками від зловживань. Серед пріоритетних кроків для України також відзначають:

• необхідність завершення аналізу злочинності за методологією SOCTA;
• потребу затвердити Стратегію боротьби з організованою злочинністю на 2026–2030 роки;
• на порядку денному і досі залишається проведення конкурсів на посади середньої й вищої керівної ланки в Нацполіції та Державного бюро розслідувань із залученням незалежних експертів, делегованих міжнародними партнерами;
• Єврокомісія відзначає, що призначення нового директора Бюро економічної безпеки після тривалих затримок стало позитивним кроком. Водночас реформа БЕБ має продовжуватися. Потрібно переглянути стратегічний план розвитку органу та провести переатестацію кадрів. ЄС вважає, що БЕБ потрібно підсилити фінансовими, людськими та технічними ресурсами, а також забезпечити належну оперативну незалежність органу. 

Тож Європейська комісія бачить зусилля України у впровадженні реформ, визнає рух вперед, але, схоже, недостатній. Адже при цьому наголошує, що темп змін у сферах правосуддя, прокуратури та сектору безпеки потребують пришвидшення. Готовність влади не лише проголошувати наміри, а й реально втілювати їх у практиці стане ключовим показником справжньої євроінтеграційної зрілості.