Світлана Матвієнко про перші рішення нової Ради та міжнародну політику України
Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Світлана Матвієнко взяла участь у дискусії в програмі «Свобода слова» на телеканалі ICTV. Вона поставила Голові Верховної Ради України митру Разумкову питання, які хвилюють сьогодні громадянське суспільство.
Зокрема, чи будуть надалі виконуватися рекомендації Дорожньої карти Пета Кокса щодо реформи парламенту? Адже за Верховної Ради попереднього скликання реформа просунулася на 41,8%.
«Я знаю, що раніше було напрацьовано велика кількість слушних, на мій погляд, пропозицій, але ми втратили час і їх в роботі парламенту до сьогодні. Я думаю, що буде коректно повернутися до них (рекомендацій, – Лабораторія). Частину з них можна буде імплементувати, тому що всі прекрасно розуміють, що Регламент не відповідає тим викликам, які стоять перед Верховною Радою України», – відповів Дмитро Разумков.
Інше питання стосувалося річниці «Ночі на Банковій» – акції, присвяченій нападам на активістів. Винних у більше ніж 55 злочинах досі не покарано. Тож громадянське суспільство цікавить, як надалі працюватиме тимчасова слідча комісія, якщо до неї буде делегований Ілля Кива – людина, яка має прямий конфлікт інтересів у цій справі.
«Думаю, що правильно, коли в діяльності слідчих комісій не беруть участь ті чи інші учасники, в яких є конфлікт інтересів», – зазначив Голова ВРУ.
Про Крим дедалі менше згадують у публічній комунікації Офісу президента. Від представників влади транслюються меседжі про повернення Криму – колись. Однак яким чином і в якій перспективі це має відбутися?
Із цим питанням Голова Ради Лабораторії звернулася до Міністра закордонних справ Вадима Пристайка.
«Відбуваються комунікації, що стосується прав кримських татар. Відбуваються дискусії, яким чином ми маємо змінити склад держави – чи це (Крим, – Лабораторія) має бути автономна територія чи все-таки ми перейдемо до етнічної автономії. Безумовно, ідуть розмови про статус санкцій, про те, яким чином ми захищаємо свої економічні інтереси. Але я з Вами згодний. Певна проблема є в тому, що миротворчий процес на Сході із самого початку був відокремлений від Криму, тому, приділяючи більше уваги процесу на Сході, ми тим самим менше по часу говоримо про Крим», – сказав Вадим Пристайко.
Подивитися ефір програми повністю:
Світлана Матвієнко про перші кроки нового Уряду
В ефірі телеканалу UA: Перший Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Світлана Матвієнко прокоментувала перші рішення нової влади та призначення до Уряду.
«Наш висновок такий: це занадто амбітна ціль – стільки всього міняти в Конституції. 465 поправок претендують на Конституційну реформу, яка позиціонується зовсім не так. Без широкого суспільного обговорення так не робиться. Не тому, що хтось хоче стримати реформи і великий шлях у світле майбутнє. А тому, що Основний Закон країни повинен мати легітимність», – зазначила Світлана.
Світлана Матвієнко в ефірі програми «Тема дня» на телеканалі «UA: Перший»
Голова Ради Лабораторії наголосила, що деякі запропоновані ініціативи справді спрощують певні колізії, зменшують дублювання у Конституції, однак експертну спільноту турбує питання депутатської недоторканності і змін до роботи Верховної Ради.
«Парламент – це місце для дискусій. Усі зміни мають обговорюватися. Зменшення кількості народних депутатів – ніщо інше, як популістичне загравання з населенням. Ці норми націлені на те, щоб дати меншу репрезентативність у парламенті, і такою кількістю депутатів набагато легше керувати», – пояснила Світлана Матвієнко.
За її словами, президент не має давати вказівки Верховній Раді, навіть якщо він є лідером партії. Демократія – це, перш за все, процедури, врахування думок різних груп. Швидкі зміни потребують швидких дій, а це є ризиком повернення до авторитаризму.
Світлана Матвієнко про виклики і ризики для нової влади
Виборчі перегони в Україні поки закінчилися, однак новообраним парламентарям і президенту не час розслаблятися. Попереду – найскладніше.
Про те, які виклики виклики чекають на нову владу, як не втратити здобутки минулого і примножити їх у майбутньому – Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Світлана Матвієнко розповіла в ефірі програми «Інформаційний день» на «5 каналі».
За словами Світлани, після виборів Україна опинилася у ситуації крихкої стабільності. Тому для того, щоб устаткувати суб’єктність України на міжнародній арені, новій владі необхідно, у першу чергу, продовжувати лінію, яку відстоювали до цього, – не говорити про Україну без України і не замовчувати правду про війну. Риторика із міжнародними партнерами має лишатися незмінною, незважаючи на те, який порядок денний може бути вигідним для них.
«Представники громадянського суспільства і журналісти мають за всім слідкувати і не замовкати. Нова влада отримала величезний пакет довіри, але він означає тільки одне – народ України повністю переклав відповідальність за все, що відбувається у країні, на одну людину», – зазначила Світлана.
Водночас Голова Ради Лабораторії наголосила, що українці чекатимуть змін від нових президента та Верховної Ради недовго, а тому високопосадовці мають бути готовими до серйозних викликів і ризиків.
Світлана Матвієнко: УШПС – школа без стін, школа цінностей
Щороку Лабораторія законодавчих ініціатив проводить Українську школу політичних студій. Це освітній проект, який є національним продовженням міжнародної навчальної програми, яка функціонує у понад 20 країнах світу.
УШПС – це унікальна спільнота, яка сповідує європейські цінності
Українська школа політичних студій – це проект Лабораторії законодавчих ініціатив і Ради Європи, який працює в Україні з 2005 року. Цього року відбувається 14-й набір до Школи, і ми дуже пишаємось цим проектом, не тільки тому що він є унікальним для України, а тому що в першу чергу – це смислотворчий проект. Щороку до групи ми відбираємо до 40 учасників за шістьма умовними категоріями. Це політики, державні службовці, бізнесмени, журналісти, люди, які дотичні до сфери юриспруденції – адвокати, судді, прокурори, а також громадські діячі, науковці і представники творчих професій. Ми працюємо у форматі чотирьох сесій: проводимо три національні сесії – в Києві, Одесі та у Львові, і беремо участь у Всесвітньому форумі за демократію в Страсбурзі. Кожного року по закінченню навчання у нас відбувається Щорічна конференція, яку ми проводимо, фокусуючись на актуальних темах.
Школа – це проект, який має на меті формування зовсім нової ціннісної суспільної карти, де зустрічаються люди з різних середовищ і прагнуть побудувати сильну державу.
Наразі ми маємо вже більше 450 випускників Школи, і всі вони об’єднані європейськими ліберальними цінностями.
Щороку випускники реалізовують спільні проекти
Часто результатом нашої Щорічної конференції є спільні проекти випускників з випускниками попередніх років, які дуже часто переростають в масштабні і дають позитивні результати.
Критерії відбору до Школи
Конкурс до Школи надзвичайно високий. Як показує практика попередніх років, щороку кількість анкет від претендентів зростає. Ми відбираємо близько 40 представників, але при такому надзвичайно напруженому конкурсі дуже складно робити відбір. Проте є речі, якими ми керуємось. В першу чергу, це – цінності. Обов’язковим є наявність вищої освіти, претендентами є успішні люди, які мають певні досягнення в тій чи іншій сфері, і головне – наділені чітким розумінням, навіщо їм Школа. Знання мов є додатковою перевагою при відборі.
Дехто потрапляє до школи з п’ятої або сьомої спроби
Дуже важко здійснювати відбір, оскільки часто доводиться відмовляти хорошим людям, але ми відмовляємо тільки тому що кількість місць обмежена, і хочемо зробити кожну групу більш збалансованою, кориснішою і цікавішою для самих себе. Тому дуже часто в Школу потрапляють не з першого разу. Є такі люди, які подають анкети з року в рік і потрапляють туди з п’ятої або сьомої спроби.
Ґендерний баланс і розширення кордонів
До УШПС ми обираємо керуючись необхідністю дотримання ґендерного балансу, намагаємось зробити так, щоб жінок і чоловіків у групі було порівну. Разом з тим, беремо до уваги й регіональний критерій, зазвичай 50% учасників групи – це представники з різних регіонів України.
Як змінилась Школа з моменту заснування до сьогоднішнього дня
Я почала працювати в Лабораторії законодавчих ініціатив з 2007 року і займалася проектом Школи, ми її створювали, розвивали. Це був складний процес. Спочатку, ми розглядали Школу, як майданчик для міжпартійного діалогу. Зараз ми теж намагаємося запрошувати представників різних політичних сил і політичних угрупувань, аби мати можливість чути думки. Керувати цим проектом я почала в 2015 році. Що змінилося з моменту заснування? Створена рішенням Комітету Міністрів Ради Європи у 2005 році, Українська школа політичних студій була надзвичайно важливим кроком для України після Помаранчевої революції. Школа тоді і те, що ми бачимо сьогодні, – це дещо різні Школи. Суспільство змінилося, змінилися підходи, змінилися і люди, які приходять до нас.
На сьогоднішній день, Школа входить в мережу понад 20 шкіл Ради Європи у країнах пострадянського простору, у країнах Східної Європи. Наразі з’являються нові школи в Африці, в «кризовій» Європі – в Греції і на Кіпрі.
Після закінчення Школи деякі люди кардинально змінюють сферу діяльності
Школа має колосальний вплив на життя людей, оскільки надає людям якісно нову світоглядну канву. Дуже часто люди є законсервованими в своїй сфері, якою б вона не була, тому завжди не вистачає різних точок зору. У Школі вони отримують це нове бачення і різноманіття точок зору від лекторів і від своїх одногрупників. І тут вже мова радше не про навчання, а розмова по принципу рівний-рівному і про обмін думками.
Після закінчення Школи люди дуже змінюються, деякі навіть кардинально змінюють свою діяльність. Є і такі, які починають глибше дивитись на важливість суспільних і політичних процесів. Багато хто з наших випускників побудував успішну кар’єру в міжнародних компаніях, в політиці, на державній службі, зміг вибудувати успішний бізнес.
УШПС – це сито
Після розстрілів на Майдані ми закликали представників Партії регіонів, які були випускниками нашої Школи, здати партійний квиток. Оскільки люди, які не відповідають цінностям Школи, не можуть бути учасниками Спільноти. Тоді ми прийняли безапеляційне рішення виключити з лав Школи тих, хто проігнорував наші вимоги. Це важливо, аби Спільнота зберігала свою ціннісну канву. Школа – це коло однодумців, які мають на меті змінити Україну.
УШПС у Криму
До 2013 року включно ми щороку проводили одну сесію Української школи політичних студій в Криму. Це було надзвичайно важливо і почесно для нас. Аби не тільки лектори-кримські татари приїздили до нас, але й ми їхали до них. На жаль, в 2014 році ми позбавились такої можливості. І відтоді не проводимо сесій в Криму.
Проте, ми стоїмо на безумовній позиції: Крим це – Україна. Ми розуміємо, що це питання є важливим не тільки для кримських татар, але і для формування нового бачення державної політики, що робити з питанням Криму загалом.
Хочу зазначити, що ми вже дуже давно працюємо з нашим лекторами Рефатом Чубаровим і Мустафою Джемілєвим. Ми намагаємось не просто чути, але й пропонувати свої рішення і прагнемо, аби більше кримських татар подавались в нашу Школу і мали можливість у ній навчатись.
Я бажаю, щоби Крим, який безумовно був українським, дуже швидко повернувся до того стану, в якому він був. Крим має бути в Україні, і питання долі кримських татар повинно вирішуватись тут в діалозі, а не виходити на рівень особистих життєвих трагедій. За тим, що зараз відбувається на території кримського півострову, боляче спостерігати, і тут немає значення – Крим має належати кримським татарам або стати автономним. Я думаю, почати треба з того, щоб він став українським. Свідомі люди розуміють, що Кримом потрібно було займатись з першого дня, у зв’язці з кримсько-татарським народом. Зараз головне – відстояти права людей, які проживають на цих територіях і рухатись до перемоги. Ми розуміємо, що ця ситуація може бути розв’язана, мабуть, зі зміною влади в Російській Федерації. І над цим треба працювати. Головне – завойовувати серця і голови людей.
Розмова про конфлікт інтересів у студії UA: Українське радіо
Що розуміють під конфліктом інтересів? Як конфлікт інтересів визначається українським законодавством? Що таке публічний інтерес? Наскільки поширеною є проблема конфлікту інтересів у Верховній Раді України? Яким є досвід подолання конфлікту інтересів у зарубіжних країнах? Які органи запобігають конфлікту інтересів в Україні та наскільки ефективно вони працюють? Як ухвалення Кодексу парламентської етики допоможе врегулювати явище конфлікту інтересів серед українських парламентарів? Чому так важливо, щоб депутати самі брали участь у розробці етичних норм, якими регулюється їх поведінка? – розповіла Уляна Полтавець, програмна директорка Лабораторії законодавчих ініціатив, у програмі Коло доброчесності на UA: Українське радіо.
Слухати розмову. Частина 1. Частина 2.
Читати аналітичний документ Пропозиції до політики щодо конфлікту інтересів народних депутатів України (Policy Paper)
Підготовка аналітичних матеріалів у форматі Policy Paper є частиною проекту, який реалізує Лабораторія законодавчих ініціатив в рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.
2017 року Лабораторія законодавчих ініціатив підготувала аналітичний звіт «Етичний кодекс парламентаря: структура, зміст, тематика. Реалії та пропозиції для України», який спрямований на узагальнення дискусій народних депутатів України, міжнародних експертів, експертів БДІПЛ ОБСЄ та заінтересованих сторін на базі діалогового майданчика. Документ містить кодифікацію чинного законодавства, яким регулюється етична поведінка народних обранців.
Читати Аналітичний звіт «Етичний кодекс парламентаря: структура, зміст, тематика. Реалії та пропозиції для України»
Даний звіт створений у рамках проекту Лабораторії законодавчих ініціатив «Підтримка демократичної політичної культури у Верховній Раді через політичний діалог та етичні стандарти», що виконується за підтримки Програми Матра (Посольство Королівства Нідерланди) та у партнерстві з проектом БДІПЛ ОБСЄ «Зміцнення діалогу між громадянським суспільством і ключовими державними установами в Україні в сфері людського виміру», Нідерландським інститутом багатопартійної демократії та за сприяння Програми USAID «РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво».
Світлана Матвієнко: Раджу всім, у кого є досвід, знання та натхнення, йти у політику та на державну службу
фото: Ганна Грабарська
Ідеальний склад парламенту – це люди, які вже мають досвід, та молодь, яка має знання, нові підходи та енергію їх реалізувати на практиці.
Вміння ж домовлятися, високий рівень політичної культури та ціннісна рамка – безумовні передумови нової України, вважає голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив та кураторка Української школи політичних студій Світлана Матвієнко.
Вона належить до тих професіоналів громадянського суспільства, які змінюють підходи в українській політиці.
Як кураторка Української школи політичних студій вона об’єднує активних представників різних суспільних сфер, людей, прагненням яких є системні зміни в країні і готових брати на себе відповідальність.
Як голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив – працює над новою якістю української політики й утвердженням у ній нових цінностей.
До порад та думок Світлани Матвієнко дослухаються топові чиновники країни – від народних депутатів до міністрів. Адже частина з них, серед яких абсолютно нова депутатська група “ЄвроОптимісти”, почали свій політичний шлях завдяки освітнім проектам, які вона курує.
Спецпроект “Вибори вибори” поцікавився у Світлани, яка знається на тому, що залишається за лаштунками парламенту, – як зараз працює українська політика? Чи є ми самостійними гравцями на світовій політичній арені? І чи варто молоді чекати ідеального моменту, щоб йти в політику?
фото: Ганна Грабарська
Пані Світлано, чи відбулася якісна зміна парламенту та політичної еліти після Революції Гідності?
Після Майдану 2014 року в громадян були дуже високі очікування. Ми побачили, що результати виборів привели до парламенту нові обличчя. Верховна Рада оновилася, у цьому скликанні дуже багато депутатів, які були обрані вперше.
Лабораторія законодавчих ініціатив аналізувала це. Міра оновлення, за нашими даними, становить 52%.
Але говорити саме про якісну зміну еліт я би не стала, тому що основні актори та правила гри не змінилися. Політичні об’єднання й сили в парламенті дуже суттєво перегрупувалися, трансформований “Опозиційний блок” теж, до прикладу, присутній у парламенті. Та й електоральні настрої прихильників цієї політичної сили постійно змінюються.
Тому я не говорила би про якісну зміну еліт, але говорила би, що оновлення парламенту відбулося.
Питання полягає ще в тому, наскільки це позначилося на парламентських процесах. Цей парламент є менш “досвідченим”, і це не могло не позначитися на якості його роботи.
Одна з нових політичних груп у парламенті – це депутати “ЄвроОптимісти”. Як ви оцінюєте їхню роботу?
Лабораторія законодавчих ініціатив була безпосередньо залученою до їхнього створення.
Про об’єднання молодих і вперше обраних депутатів скликання 2014 року йшлося ще до того, як відбулися вибори. Це надзвичайно важливо – розуміти цей контекст.
Коли ми починали працювати з майбутніми депутатами, які виходили з журналістики, громадських кіл і мали шанси стати депутатами, то тільки кілька безумовно достойних представників не отримали мандати. Основна частина людей, з якими ми працювали, потрапила до парламенту.
Потім, уже після виборів, до цієї групи приєднувалися інші депутати. Їхня робота планувалася, устатковувалася, регулювалася, коригувалася новою бюрократичною реальністю. Але те, що це міжфракційне об’єднання з’явилося, стало надзвичайним досягненням.
Негативним тут є інше. Так, вони працюють у парламенті своїм об’єднанням, але належать до різних політичних сил і груп. І це створювало й створює певні складнощі в їхній комунікації і позиції з того чи іншого питання.
Для мене “ЄвроОптимісти” є унікальними, тому що це міжфракційне об’єднання зародилося ще до виборів і працює досі. Вони намагаються продукувати зовсім новий контент, і я би назвала це намаганням творити нову якість української політики.
Їм дуже не вистачає і досвіду, і чіткої мети. Кожен з них переслідує власні плани, які треба виконати.
Кожен з них є експертом у певній темі і, звичайно, кожному депутату хочеться, щоб його робота була результативною. Часто особистісні амбіції заважають ширше дивитися на контекст та реагувати на виклики.
Нам вдалося реалізувати з ними кілька хороших проектів. Це і комунікативні проекти, і написання законопроектів. Ціннісно – це зовсім інші люди. І, безумовно, це є дуже хорошою школою досвіду для їхнього політичного поставання.
Яким, на вашу думку, буде наступний парламент?
Тут багато проблем. Останні роки багато громадських організацій та проектів технічної допомоги працювали над реформою парламенту. Була місія Європейського парламенту, яку очолював Пет Кокс і яка виробила рекомендації для України.
Проте, по суті, реформи парламенту не відбулося, незважаючи на всі чималі зусилля голови ВРУ, який перейняв роботу з цими рекомендаціями від Володимира Гройсмана.
Наступний парламент буде дуже неочікуваним. Водночас маємо дуже велике сподівання, що хоча б частина демократичних груп зможе домовитися і піти єдиним фронтом.
Судячи з досвіду 2014 року, я в цьому маю дуже великий сумнів. Проте і надію також.
Чи можливо, що парламент ухвалить виборчу реформу в другому читанні?
Я б у цьому питанні залишилася більш стриманою, бо вважаю, що ухвалення в першому читанні було, по суті, випадковістю.
На остаточне ухвалення проекту Виборчого кодексу просто немає голосів. Ми намагалися порахувати, хто буде готовий за це проголосувати, і якогось великого оптимізму немає.
Водночас треба розуміти, що ухвалення Виборчого кодексу – це зовсім не панацея. Будь-які зміни виборчої системи відчуваються десь на третій виборчий цикл. Тому навіть якщо ухвалити виборчу реформу зараз, якісного результату чи швидкого оновлення ми не побачимо.
Хоча це було б зміною правил гри. Стратегічно.
Розкажіть, будь ласка, як зараз працює владний механізм? Як ухвалюються рішення, які пріоритети?
Я би не сказала, що підходи дуже змінилися. Ми вже перейшли до гібридного режиму демократії за версією рейтингу Democracy Index 2017, підготованому організацією Economist Intelligence Unit.
У ньому зверталася увага і на виборчий процес та плюралізм, і на громадянські свободи, на функціонування державного апарату, політичну участь і політичну культуру.
Найменше балів ми отримали саме за функціонування державного апарату, за слабкість наших інституцій. Проте сильні інституції не будуть працювати без нової якості лідерів, які їх очолюють.
Інколи здається, що спочатку треба якісна зміна еліт, а після цього – побудова інституцій. Деякі експерти навпаки вважають, що треба будувати сильні інституції і тільки потім знаходити людей, які їх очолюватимуть.
Насправді ж, якщо наповнити якісні інституції людьми без потрібного набору уявлень, цінностей, які б стримували їх у рамках доброчесності, це не буде працювати. Тому зараз державний апарат розхитаний та розбалансований.
У нас на конституційному рівні є колізія між президентом, урядом і парламентом. Тому, на жаль, те, що ми називаємо парламентсько-президентською республікою, зовсім не є такою. Рішення ухвалюють дуже нескоординовано, з великою долею політичної доцільності.
Уже зараз уряд починає працювати не тільки на реформи, а й на передвиборчі програми. Ця гонка вже почалася.
Президент уже думає про те, як буде розвиватися його кампанія, як він буде здобувати потрібний йому результат.
Також є серйозні побоювання, що очільники новостворених антикорупційних органів можуть стати гравцями політичного поля.
Усе це формує складний політичний контекст. Голосування в парламенті теж будуть відбуватися за принципом політичної доцільності. Ну і холод між прем’єром та президентом не може не впливати на ситуацію в країні.
фото: Ганна Грабарська
Є певна дискусія, що Україна залежна від західних партнерів, Америки і фактично не є самостійним політичним гравцем. Зокрема, про це заговорили після різких слів екс-віце-президента США Джо Байдена щодо звільнення Віктора Шокіна. Як гадаєте, чи існує межа між дружніми порадами з-за кордону і відстоюванням власних інтересів?
Я дуже оптимістично налаштована. Проте Україна свою суб’єктність втрачає. Не через те, що є якийсь “світовий план” із захоплення України. Ми втрачаємо суб’єктність, бо самі ж формуємо рівень неповаги до нас як до партнерів.
Ми – економічно ослаблена країна, яка постійно отримує допомогу МВФ. Наша економіка росте дуже непросто і структурно незбалансовано. У ситуації, коли люди живуть не надто заможно, влада мала би використовувати допомогу міжнародних партнерів більш ефективно.
В аспекті етичної поведінки та форми висловленого пану Джо Байдену не варто було так говорити про пана Шокіна. Проте, думаю, що він сказав цілковиту правду.
Дивує інше: чому нам мають вказувати на такі очевидні речі? Україна спочатку досягає результативних змін, як наприклад, безвізовий режим, а потім “у муках” створює антикорупційний суд.
Якщо ми беремо кошти, то це завжди відбувається під конкретні зобов’язання, виконувати які ми маємо в повному обсязі та у встановлені терміни. Тому мені як громадянці хотілося би системного підходу та збереження обличчя. І це, передусім, залежить від політичних лідерів.
Міжнародні партнери вимагають від нас виконання домовленостей, до формування яких ми безпосередньо долучені, адже меморандуми з МВФ ніколи не формуються без позиції міністерства фінансів та Національного банку, наприклад.
Просто кричати “зрада” – це легше, ніж думати. Маємо великі проблеми з критичним мисленням.
Не варто говорити про якийсь глобальний американський вплив. Я би сказала, що США – це країна, яка зараз за обсягами допомагає Україні чи не найбільше. При цьому, звичайно, не можна не враховувати величезну макрофінансову допомогу ЄС.
До прикладу: дуже багато ресурсів було витрачено на антикорупційні органи. І нашим партнерам дуже хотілося б цей процес закінчити.
Якщо НАБУ буде оголошувати підозри, розслідувати справи, і потім вони не будуть належним чином розглянуті в судовому порядку, то вся ця допомога не має ніякого сенсу.
Тому або вчимося виконувати обіцянки, або не беремо зобов’язань та коштів.
Зараз багато активних та небайдужих людей не хочуть іти в політику, аби, так би мовити, не “замаратися”. Чи правильна така позиція? Чи варто чекати якогось ідеального періоду, щоби спробувати себе у владі?
Тут думки дуже різняться. У нас є люди, які 2014 року пішли, наприклад, з журналістики в політику. Я би оцінила їхню діяльність як позитивну, тому що робота багатьох депутатів показує, що в стінах парламенту є люди з принципами і з позицією.
Якщо ти стаєш депутатом, то береш на себе моральне зобов’язання показувати приклад іншим, давати інший образ політика, формувати довіру. У тих депутатів, які вже в парламенті, є сила і натхнення продовжувати роботу, але постійно треба думати й про питання ефективності.
Депутати Верховної Ради, на жаль, дуже часто опиняються в ситуації статистів з єдиною функцією – тиснути на кнопки, коли потрібно. Є фракційна позиція, позиція партії, тому часто голосування відбуваються таким чином.
Тут треба свідомо обирати, у яку партію ти йдеш, і розуміти, які правила потім треба виконувати.
Чи йти зараз у політику? Ви знаєте, ідеального моменту не буде ніколи. Йти чи не йти – це особистий вибір кожного.
Я би радила тим, у кого є досвід, знання, сили та натхнення, все ж іти в політику та на державну службу. Але варто розуміти, що для цього треба не просто знання та вміння, а треба ще й досвід. І цей досвід треба набувати.
Якщо ви хочете колись в ідеальний момент стати політиком чи топовим державним службовцем, то думати про це необхідно вже зараз.
Тут потрібно тверезо оцінювати себе та ситуацію. Це надважливо.
І зіткнення з реальністю часто допомагає оцінити власну амбіційність та претензійність, показуючи тільки одне – постійно треба вчитися, опановувати нові навички та знати, як працює система державного управління. Бажано не тільки з підручників.
Ідеальне поєднання – це люди, які вже мають досвід, та молодь, яка має знання, нові підходи та енергію їх реалізувати на практиці. Вміння домовлятися, високий рівень політичної культури та ціннісна рамка – безумовні передумови нової України.
Як, потрапивши у владу, не стати частиною системи?
Передусім, я би хотіла підкреслити, що не вважаю нездоровим бажання людини стати депутатом, політиком або посісти посаду в органах виконавчої влади. Це має бути процес кар’єрного та особистісного зростання.
Людина має відчувати всю широту своїх не просто прагнень та уявлень, але й суспільної відповідальності. Саме це, будучи надто самовпевненими, не всі відчувають.
І треба розуміти: аби не бути статистами, потрібно об’єднуватися. Якщо в парламенті, умовно, “ЄвроОптимістів” було би не 25-30, а 100-150, це була би зовсім нова якість Верховної Ради.
У 2005 році ми почали реалізовувати проект Української школи політичних студій. Це відбулося після Помаранчевої революції на виконання рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи. Ми отримали почесне право робити проект, який має гуртувати навколо себе людей з різних сфер і готувати їх до участі в суспільному та політичному житті.
Зараз це дуже успішна мережа, але що більше Школа розростається, то більше я можу спостерігати за людьми, які після навчання потрапили до влади, і що з ними відбувається.
Не хочу говорити про щось містичне, що відбувається, коли люди потрапляють у Верховну Раду чи на відповідальні позиції в КМУ. Але щось із ними трапляється точно.
На жаль, вони не витримують спокуси не стільки навіть грошима. Мова тут не тільки і не завжди про корупцію. Мова про те, наскільки вони готові поступитися своїми власними переконаннями в обмін на подальше зростання.
Потрібно чітко розуміти, що найголовніше – не забувати, що таке служіння. Адже саме це має спрямовувати публічних діячів.
Цінності мають стати основною того, чим ми займаємося щодня. Це дасть нову якість політичної культури, міжпартійного діалогу, політичного процесу та політичних інституцій.
І найголовніше – по-іншому почнуть працювати соціальні ліфти.
Що принесе Україні «весна реформ»
Як українці сприймають реформи? Чому реформи Парламенту та держслужби є визначальними для майбутнього України? Чого чекати від «весни реформ»? Як цінності допоможуть зруйнувати корупцію?
А також про важливість антикорупційного суду, популізм та майбутні вибори, призначення Олексія Бонюка Директором Координаційного центру з надання правової допомоги та багато іншого розповіла Світлана Матвієнко, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, в ефірі 5 каналу.
Також до розмови долучився народний депутат України Руслан Сидорович, який розповів про співпрацю Парламенту та Лабораторії законодавчих ініціатив в царині надзвичайно важливих питань.
Зміна політичних еліт: чи можна виховати доброчесних політиків і чиновників?
Про досвід Української школи політичних студій у студії Громадського радіо Наталя Соколенко і Андрій Куликов розмовляли зі Світланою Матвієнко, Головою Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, і Оленою Макеєвою, випускницею УШПС 2017 року.
Наталя Соколенко: Скільки вже випусків Української школи політичних студій і чи Ви можете ствердно відповісти тепер на питання, чи можна виховати доброчесних політиків і чиновників, чи ні?
Світлана Матвієнко: Зараз ми вже маємо 12 повноцінних випусків. Школа працює з 2006 року і зараз триває набір на тринадцяту групу Школи. Набір триває до 31 січня і ми закликаємо всіх небайдужих, активних і професійних заповнювати заявки.
Щодо питання, чи можливо виховати доброчесних політиків. Я думаю, що виховання починається в дитячому садочку і в родині, а ми вже намагаємося надати такого ціннісного каркасу вже сформованим особистостям. Тому що, якщо подивитися на середній вік школярів, як ми їх називаємо, це приблизно 33 – 34 роки. Тому що, зазвичай, ми відбирали людей до 35 років і цього року вирішили боротися з ейджизмом всередині самих себе і підняли планку до 40 років. Але завжди зазначаємо, що якщо люди вважають, що вони спроможні, здатні і цікаві, адекватно себе оцінюють і бачать себе в майбутньому політичному і суспільному житті, у будь-якому разі подавати анкети, тому що ми завжди робимо винятки, які підтверджують правила.
Виховати, я думаю, не зовсім можливо, проте можливо змінити певні уявлення людей, які вже знаходяться на державних посадах або планують свою активну політичну діяльність. Ми працюємо з шістьма групами: це політики, державні службовці, юристи, журналісти, громадські діячі та представники наукової спільноти, і представники бізнесу.
Наталя Соколенко: Чому журналістам так пощастило бути окремою категорією в Українській школі політичних студій? Чому така роль важлива відводиться журналістам?
Світлана Матвієнко: Журналістам, правда, відводиться дуже важлива роль, тому що основою демократичного розвитку і стабільних суспільних трансформацій є свобода слова і свобода вираження. І ми мали навіть окремі школи для журналістів. Тому журналісти завжди мають свою квоту, вони яскраво представлені. Це, ми вважаємо, одні з найкращих журналістів країни, як тих, хто пише, так і тих, хто працює на телеканалах і на радіо. І, повертаючись до цього питання, мені здається, з журналістами найлегше працювати в тому сенсі, що вони мають надзвичайно активну життєву позицію, і вони потрапляють до Школи, за звичай, молодшими, ніж середній вік по групі.
Наталя Соколенко: Тут я мушу зізнатися, що 2010 року я також подала заявку до Української школи політичних студій і потрапила, до речі, з першого разу. Я знаю багато друзів, які не з першого, а з третього-четвертого, або і з п’ятого, разу подаючи заявки потрапляли до УШПС. Я тоді була розгублена, бо переміг Віктор Янукович на президентських виборах, і я не уявляла, як жити в цій країні далі. І Українська школа політичних студій як раз допомогла мені зорієнтуватися і допомогла зрозуміти, що треба домовлятися з носіями різних ідеологій, поглядів. І моє запитання до Олени Макеєвої, що Вас привело до школи політичних студій? Я читала ваше інтерв’ю, де ви зізнаєтеся в тому, що у вас немає політичних амбіцій і вам не подобається українська політика.
Олена Макеєва: Я, мабуть, не стандартний школяр цієї школи, тому що в мене вже був досвід – я працювала в уряді і пішла разом з Наталією Яресько. Я шукала нові сенси, шукала відповідь на питання, чому нам не вдалося провести реформи, чому потрібно було йти, чому так побудована політика, що виконавчій та законодавчій владі так важко домовлятися. В мене було дуже багато питань, і як людина, яка завжди шукає нові смисли і відповіді на питання, я шукала, де я можу повчитися. Так я потрапила на Школу політичних студій, де не тільки знайшла відповіді на свої питання, але й натхнення, я побачила нові перспективи для нашої країни разом з новими молодими лідерами.
Андрій Куликов: Наскільки шаленим був Ваш досвід в Українській школі політичних студій? Скільки вам довелося заплатити за навчання?
Олена Макеєва: Коли я працювала в уряді, то відкрила для себе свої нові риси характеру, я відкрила свої потужності. Мені завжди казали, що дуже багато працювала, в уряді я зрозуміла, що до того часу я просто відпочивала й насправді в мене є дуже багато енергії. Стосовно Школи: там я відкрила себе, як людину творчу. В першу чергу, завдяки людям, які вчилися поряд зі мною; я навчилася багато від тих людей, поряд з якими я знаходилась протягом цієї програми і я побачила наскільки можна креативно і творчо мислити, творчо вирішувати різні ситуації, в тому числі й конфліктні. Тому для мене це надзвичайно цікавий досвід і велика частина мого життя. І зараз мені більш зрозуміло, як будувати той конструктор, який називається держава Україна, і як проводити реформи більш ефективно.
Андрій Куликов: Скільки вам довелося заплатити за навчання?
Олена Макеєва: Навчання зазвичай безкоштовне, але будь-який студент Школи може надати благодійну допомогу, якщо вважає за потрібне.
Під час навчання головним для мене були люди, з якими я спілкувалась. Сьогодні мені не вистачає того спілкування, тих глибинних дискусій, які я мала протягом минулого року. Я з нетерпінням чекаю на кінець відбору, тому що випускники матимуть нагоду ще послухати лекції та продовжити спілкування. Це найцінніше в цій програмі.
Андрій Куликов: Чи не було у вас спокуси перейти у віртуальний світ?
Світлана Матвієнко: У нас було дуже багато спокус за ці 12 років. Але, ми не вважаємо, що навчання відбувається в традиційному форматі. Перша сесія Школи, яка відбувається в Києві, проходить саме в лекційному форматі, щоб показати групі лідерів думок і професіоналів високого класу з різних галузей. Проте, вже друга сесія повністю присвячена інтерактивному навчанню і читанню текстів, третя присвячена виключно питанню реформ і механізмам змін. Потім у Страсбурзі група вивчає, що відбувається всередині європейських інституцій – Раді Європи, Європарламенті, Європейському суді з прав людини.
Андрій Куликов: Чому Страсбург, а не Брюссель?
Світлана Матвієнко: Страсбург – дуже важлива територія для Європи. Це територія, де було вирішено і врегульовано багато конфліктних питань, і власне Європарламент працює і в Брюсселі, і в Страсбурзі. Саме в Страсбурзі можна побачити, як Франція і Німеччина вирішували свої проблеми, і це те місце, з якого можна взяти дуже багато для української ситуації.
Наталя Соколенко: Навчання у Українській школі політичних студій – це лише перший етап для випускників, далі вони потрапляють до Асоціації випускників УШПС. Така своя мережа. Як ви оцінюєте цю мережу? Вона є ефективною у вирішенні політичних, соціальних, суспільних завдань, чи може бути на її основі створена якась політична сила?
Світлана Матвієнко: Наразі спільнота УШПС нараховує понад 420 випускників школи. Одразу хочу сказати, що школа ніколи не перетвориться на політичну партію, тому що це зруйнує підвалини, на яких вона була створена. Школа створена рішенням Комітету міністрів Ради Європи як знак і привілей для України після закінчення Помаранчевої Революції. Такі школи працюють у 22 країнах і це величезна мережа. Серед наших випускників є люди і в «Силі людей», і «Демократичному Альянсі», і «Громадянській позиції», і в різних партіях, але основне, що ми маємо робити – це будувати міжпартійний діалог і підвищувати рівень політичної культури. Тому якщо випускники разом зберуться і будуть говорити про партії – це можливо, всередині школи про створення партій не йдеться. Школа є своєрідним ситом, яке відсіює професіоналів, прекрасних людей, які можуть відстояти свою ціннісну рамку, і не просто її відстояти, а й пропагувати в широкі маси
Наталя Соколенко: Але якщо разом зберуться і будуть говорити про цінності, і на цій основі вимагати робити зміну політичних еліт?
Світлана Матвієнко: Ми мали досвід подібної підтримки, ще до парламентських виборів 2014-го року ми прорахували приблизну кількість людей, які вперше потраплять до парламенту, і створили відому групу «Єврооптимісти». Це був дуже цікавий для школи досвід, тому що ми могли побачити, як потім на молодих людей впливає партійна дисципліна, і що з ними відбувається в стінах парламенту.
Андрій Куликов: Пані Олено, наскільки ви себе після УШПС відчуваєте причетною до політичної еліти? І, можливо, треба вже вести мову не про зміну еліт, а про ліквідацію поняття «еліта» як таке?
Олена Макеєва: Я теж дуже не люблю слова «еліта», і «політична еліта» звучить взагалі дуже дивно. Я себе відношу до категорії менеджерів, і як була менеджером, так і залишилася ним. В мене взагалі немає відчуття наявності якоїсь еліти в школі, там люди з різними компетенціями, з різними поглядами, але на основі цінностей нам вдається будувати діалог.
Світлана Матвієнко: Я вважаю, що школа є своєрідним ситом, яке відсіює професіоналів, прекрасних людей, які можуть відстояти свою ціннісну рамку, і не просто її відстояти, а й пропагувати в широкі маси.
Перші Відкриті експертні дебати щодо парламентської реформи
Дебати проходили у прямому ефірі Телеканалу РАДА, що дало змогу залучити до теми парламентської реформи широке коло глядачів Телеканалу РАДА та онлайн аудиторію. Також на фейсбук-сторінці Лабораторії законодавчих ініціатив проводилося опитування щодо ключових питань парламентської реформи через онлайн-голосування.
Захід організовано Лабораторією законодавчих ініціатив в рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.
Модератор: Олександр Заславський, Заступник Голови Ради Лабораторії законодавчих ініціатив.
Спікери:
- Олена Сотник, народний депутат України, член депутатської фракції Політичної партії «Об’єднання “Самопоміч”», секретар Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції;
- Юрій Мірошниченко, народний депутат України, член фракції Політичної партії «Опозиційний блок», Голова підкомітету Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.
Експерти:
- Юрій Ганущак, народний депутат України 6-го скликання;
- Володимир Крижанівський, народний депутат України 1-го скликання, старший консультант Програми USAID РАДА.
Дебати зосередилися на обговоренні конкретних пропозицій, викладених у Дорожній карті щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України, підготовленої Місією Європейського Парламенту з оцінки потреб під головуванням Пета Кокса.
На заваді ефективної роботи Верховної Ради України стоїть ціла низка проблем. Аби їх виявити та проаналізувати з жовтня 2015 року по січень 2016 року у Верховній Раді працювала Оціночна місія Європейського Парламенту під керівництвом Пета Кокса. Результатом цієї роботи стала Доповідь та Дорожня карта щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України. 17 березня 2016 року Верховна Рада України ухвалила Постанову, якою взяла за основу цей документ, який містить 52 рекомендації щодо поліпшення роботи Верховної Ради України в частині інституційної спроможності, покращення якості законодавчого процесу, забезпечення відповідності законодавства нормам Європейського Союзу тощо. З того моменту було зареєстровано кілька законодавчих ініціатив на виконання відповідних рекомендацій, які, однак, не були ухвалені навіть за основу. Рік тому була утворена Робоча група з питань реформування парламенту під керівництвом Голови Верховної Ради України, яка мала би забезпечити узгодження позицій парламентських фракцій щодо конкретних рішень у процесі реалізації 52 рекомендацій. Крім того, існує додатковий майданчик для пошуку політичного компромісу, який має назву Діалоги Моне.
Перший блок питань, які обговорили народні депутати України та експерти, стосувався організації процесу обговорення та узгодження політичних рішень щодо парламентської реформи та пошуку політичного компромісу. А також, наскільки ефективним цей процес можна вважати?
Результати онлайн-голосування
Другий блок питань заторкнув питання тих законопроектів, які отримали погодження в рамках робочої групи та платформи діалогів Моне. Мова йде про Проект Закону про внесення змін до законів України “Про комітети Верховної Ради України” та “Про центральні органи виконавчої влади” щодо оптимізації роботи комітетів Верховної Ради України та співвідношення предметів їх відання із сферами діяльності міністерств.
Цей законопроект розроблявся на виконання 17-ї рекомендації Дорожньої карти, в якій йдеться про потребу посилення наглядової ролі комітетів через посилення зв’язку з профільними комітетами. Проте, чому його досі не було ухвалено? Чи дійсно викладені в законопроекті положення відповідають рекомендації? І наскільки взагалі такий законопроект вирішить викладену в Дорожній карті проблему?
Результати онлайн-голосування
Третій блок питань Дебатів зосередився на проблемі «законодавчого цунамі» або, як його ще називають у парламенті, «законодавчого спаму», який визнаний Оціночною місією Європейського Парламенту чи не найбільшою проблемою роботи ВРУ. Мова йде про величезну кількість зареєстрованих народними депутатами законодавчих ініціатив, які стають тягарем для експертних підрозділів Апарату, для комітетів ВРУ та парламенту в цілому. Відповідно, 6-та рекомендація Дорожньої карти пропонує серед депутатських законодавчих ініціатив обрати 20 пріоритетних, і розглядати їх за принципом поплавця. Тобто парламент переходитиме до розгляду наступної депутатської ініціативи лише після ухвалення одного з цих 20-ти в цілому. Серед іншого під час численних обговорень були озвучені й інші можливі варіанти, як от: встановлення мінімальної кількості депутатів для реалізації права законодавчої ініціативи; запровадження інституту законодавчої пропозиції, як способу реалізації права законодавчої ініціативи для членів парламенту; запровадження інституту листа підтримки законодавчих ініціатив окремих депутатів; надання права законодавчої ініціативи комітетам ВРУ.
Який з означених варіантів народні депутати України та експерти вважають найбільш прийнятним для ВРУ? Наскільки значною є проблема «законодавчого цунамі»? І чи можна її вирішити одним з зазначених способів?
Результати онлайн-голосування
Заступник Голови Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Олександр Заславський в ефірі Громадського радіо
Як ефективності Верховної Ради України може сприяти підготовка Білих книг? Яким чином розробка Концепції законодавчого процесу «від початку до кінця» може сприяти підвищенню результативності парламенту? Як структурувати хаотичність депутатських законодавчих ініціатив? Чому не можна вважати показником ефективності роботи депутатів кількість поданих ними законодавчих ініціатив?
Олександр Заславський, Заступник Голови Ради Лабораторії законодавчих ініціатив у ефірі Громадського Радіо разом з Наталею Соколенко та Любомиром Ференсом обговорювали питання, підняті у презентованому вчора аналітичному дослідженні (Policy Paper) на тему «Концепція законодавчого процесу “від початку до кінця”».
Підготовка та презентація аналітчих матеріалів у форматі Policy Paper є частиною проекту, який реалізує Лабораторія законодавчих ініціатив у рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.
