Суспільство бідних – найкращий ґрунт для політичної корупції. Де вихід з урядової кризи – інтерв’ю зі С. Матвієнко
Поки не будуть озвучені перші кадрові рішення, жодних підстав говорити про те, що хтось з претендентів на пост прем’єра кращий, немає, вважає голова Лабораторії законодавчих ініціатив.
Коли людям потрібно робити вибір між власним гаманцем та демократією, їх важко спонукати «затягувати паски» заради реформ, вважає голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Світлана Матвієнко
Аналітичний центр Лабораторія законодавчих ініціатив був створений 16 років тому за ініціативи випускників Києво-Могилянської академії. Він фокусується на демократичних перетвореннях та політико-правових темах парламентаризму, функціонування політичних інститутів та виборчих процесів, його експерти безпосередньо залучені до парламентського законотворчого процесу.
В інтерв’ю НВ Світлана Матвієнко, голова Ради Лабораторії, яку в Україні підтримує Рада Європи, розповідає про відсутність довіри між політиками і до політиків як головну причину парламентської кризи і пояснює, чому дочасні вибори неминучі і згубні.
Спершу необхідно зупинитися на причинах. Коріння нинішньої кризи лежить у двох площинах. По-перше, це відсутність довіри – як між учасниками політичного процесу, так і довіри громадян до інститутів влади. По-друге, це неготовність політиків нести відповідальність.
На жаль, кількість «договорняків» та історія взаємин між діючими політиками у парламенті та уряді є такою, що відновлення взаємної довіри виглядає малореалістичним. Найкращим аргументом змусити політиків, які перебувають у владі, брати на себе відповідальність є загроза виборів. Проте, зважаючи на геополітичні та безпекові виклики, здоровий глузд радить розмірковувати щодо до цього інструменту дуже обережно. До того ж опитування показують значне зростання рейтингів популістів, тож очікувати, що наступна Верховна Рада буде кращою за якістю та більш відповідальною поки що не варто. Тому і тут надія тільки на тиск: якщо громадськість та експерти можуть «дотискати» діючих політиків, потрібно використовувати весь арсенал доступних засобів, щоб вже запущені процеси не зупинилися.
Останні тижні пройшли у дискусіях щодо оновлення уряду його нового формату: чи залишиться «зло» політичних квот, чи на чолі виконавчої влади зможуть стати безпартійні професіонали – так звані «технократи».
Я вважаю, що «технократичний» уряд – це також перехідний етап, тому що будь-який уряд має раніше чи пізніше отримати мандат довіри громадян на виборах. Проте в умовах політичної кризи експертна спільнота та активісти більше підтримують саме ідею «технократичного» уряду, який зрештою погодилась очолити Наталя Яресько. Ідея виглядає просто: визначити короткий список пріоритетних реформ, знайти під кожний пріоритет досвідченого менеджера з позаполітичних кіл та визначити жорсткий дедлайн оцінки його роботи. Забезпечити підтримку Ради та «заспокоїти» політиків в разі обрання такого уряду мала б відсутність політичних амбіцій у його членів. Очевидно, що такий підхід не припав до душі ключовим гравцям.
Другий варіант – відновлення Коаліції у тому чи іншому форматі, яка в свою чергу відновить «політичний» уряд. На жаль, цей варіант лише відсуне політичну кризу у часі, так як розподіл портфелів у такому уряді буде відбуватися не за професійними критеріями, а за квотним принципом чи політичною лояльністю. Єдиною альтернативною кандидатурою на такий уряду виявився діючий спікер. Але анонсована Гройсманом участь в його уряді окремих міністрів-«технократів» (приміром, з числа нинішніх заступників міністра економіки) не робить його консолідованим та самостійним в рішеннях. Тому цей варіант також не знімає питання дострокових виборів. Якими б не були дії такого уряду, більшу частину відповідальності за все, що відбуватиметься, буде нести та конфігурація Коаліції, яка його делегує.
В нинішніх економічних умовах потрібна така кандидатура, яка в першу чергу забезпечить результат. Якщо ступінь спротиву політичним впливам та незалежність прем’єр-міністра означатиме блокування його ініціатив у парламенті, то можна поставити питання: а чим ця ситуація буде відрізняти від нинішньої, за Яценюка? Якщо новий очільник уряду буде слугувати ще одним «громовідводом» та витрачатиме час на пояснення того, чому не йдуть реформи, то ефективність будь-якої команди міністрів буде низькою.
Наразі найбільший страх наших західних партнерів – концентрація влади в руках однієї політичної групи. Тому, звичайно, кандидатура Яресько, беумовно, сприймається краще інвесторами і кредиторами.
Але хто б не очолив уряд, якщо новий прем’єр буде неспроможний вести комунікацію з парламентом на підтримку реформ, то доведеться знову задуматися над перспективою дострокових виборів. Гройсман сприймається у парламенті як більш прогнозована політична фігура, хоча дехто загострює увагу на його наближеності до президента. Суспільство взагалі може сприймати таку ситуацію як узурпацію та циклювання «старих обличь», навіть якщо новим спікером для балансу стане представник Народного Фронту. У такій ситуації зараз будь-який прем’єр повинен провести швидкі структурні реформи та налагодити діалог із суспільством. Повернення довіри суспільства – це єдиний ресурс, на який можна спертися за нинішніх розкладів у парламенті.
Поки ми не побачимо перших рішень нового прем’єра, наприклад, кадрових, жодних підстав немає.
Я вже говорила про кризу довіри та відповідальності. Якщо їх не повернути, дострокових виборів не уникнути. Частина політиків говорить, що вони можуть відбутися восени. Якщо політики зможуть відновити взаємодію між урядом і Верховною Радою та продемонструють суспільству реальні зміни в результаті їх синхронізованої роботи, тоді, можливо, каденція цього парламенту буде тривати довше песимістичних прогнозів.
Втім, з того, що ми бачимо, поки що дискусія ведеться на рівні особистостей та політичних гасел. Це стосується не тільки уряду, але і політичних сил. Третій сектор має заохотити громадян вимагати від політиків комунікувати із суспільством не тільки мовою популізму та риторикою роз’єднання. Інакше наступний парламент нічим не відрізнятиметься за якістю і ще швидше перетвориться на джерело деструктиву.
Не можна розглядати ситуацію відокремлено: ніби у нас немає війни, немає бажання Росії бачити знекровлену та недієздатну Україну. Такі часті вибори могли б стати виходом на хвилі економічного зростання та добробуту. Але коли людям потрібно робити вибір між власним гаманцем та демократією, буде все важче спонукати їх «затягувати паски», якщо результати реформ не стануть відчутними. На формування демократичних партій знизу можна сподіватися, лише якщо у людей будуть для цього гроші, а дрібний та середній бізнес побачить у таких партіях захист власних інтересів та буде готовий їх фінансувати. Зрештою, громадяни самі не повинні сидіти та чекати нової генерації політиків – потрібно йти у владу та бути справжніми «новими обличчями», на відміну від розкручених політичних брендів.
Партії стають партіями не через факт їх реєстрації та участі у виборах, а через факт спільної позицій багатьох активних людей і лідерів, які здатні домовитися про спільні дії та організовану участь у виборах. Без потужної горизонтальної самоорганізації Україна не має шансів отримати демократичні партії. Добре, що українці вже мають такий досвід з огляду на два Майдани. Погано, що це об’єднання проти когось, частіше персонально, а не систематичне відстоювання спільних інтересів та робота, як кажуть, на рівні власного будинку та вулиці. Поки що складно назвати партії, у яких є внутрішньопартійна демократія, дискусія і повага до думки меншості, і які активно присутні у публічному полі, окрім кількох винятків. Якщо ви можете стати членом такої партії, то вважайте, що у демократії є шанс.
Закон Про державне фінансування – це позитивне явище, але він запрацює лише тоді, коли буде відкрита уся інформація про тих, хто фінансує політичні партії. Він має перспективу стимулювати внутрішню демократію в партіях, якщо регіональні осередки отримуватимуть адекватну частину «фінансового пирога» і не виконуватимуть роль виключно статистів для керівництва партій. Партії повинні мати реально діючи регіональні осередки та створювати вертикальні ліфти для активної частини громадян, бути каналом потрапляння активних членів до «великої політики».
Водночас без обмеження зовнішньої агітації під час виборів та жорсткішого контролю замовної «джинси» у ЗМІ перспектива цілковито позбутися впливу великого бізнесу на політику виглядає туманною. Активність громадськості, незалежні медіа, інші механізми контролю – невід’ємні складові для більшої прозорості та підзвітності політичних партій, безвідносно їх бюджетного фінансування.
На момент прийняття цього закону про місцеві вибори експерти вже підготували альтернативний варіант закону, який відповідав кращим світовим практикам. Втім, політики його не підтримали, схилившись до варіанту підкилимного «договорняка». Ми ще по-справжньому не випробували систему відкритих списків, в умовах коли у нас залишається змішана пропорційно-мажоритарна система.
Звісно, кожна виборча система має свої недоліки та вразливість до корупційних ризиків. Поки суспільство «хворе» на корупцію і бідне, чистим просвітництвом та ідеальним законодавством повністю виправити ситуацію не вдасться.
«Для того, щоб навчитись ефективно витрачати значні кошти, потрібні роки», – Д.Черніков про причини економічної кризи в ЄС та її уроки для України (відео)
Про причини економічної кризи в Європейському Союзі
Нові члени ЄС отримали можливість скористатися великим фінансовими ресурсами, будучи кандидатами, а потом повноцінними членами. Це і структурні фонди, й інвестиції, і кредити на доступних умовах (значно доступніших, ніж в Україні, наприклад). Але ці держави не змогли правильно використати отриманий ресурс. Вони повинні були створити нові робочі місця, нові підприємства, які б працювали на розвиток внутрішнього ринку, які виробляли б конкуренту продукцію (в тому числі – й на зовнішніх ринках). Це дало б можливість покращити ситуацію з державними фінансами, уникнути залежності від запозичень. В окремих випадках цього не сталося. Це хороший урок і для України.Використання значного фінансового ресурсу потребує певної спроможності, певного досвіду. Очевидно, уряд та групи інтересів в країнах, які отримали допомогу від європейських структур, необхідного досвіду не мали, а здобути його швидко не змогли. Тому потрібно розуміти, що значні кошти не змінять ситуацію швидко. Для того, щоб навчитись їх ефективно й прозоро витрачати, потрібні роки.Загалом, треба розуміти, що в різних країнах природа кризи різна. У нових членах ЄС криза викликана нестачею робочих місць, завищеними соціальними стандартами (наприклад, рівень оплати праці та інших соціальних пактів у Греції абсолютно не відповідає продуктивності праці). У «старих країнах Європи» кризові моменти в економіці пов`язані скоріше з втратою певних ринків збуту, але це тимчасове явище.
Про Грецію
Про Польщу
Про економічні реформи у Євросоюзі
Про уроки для України
Про сутність державної допомоги
Модель державної допомоги для України
Хто здійснюватиме контроль
Ігор Когут: “Говорячи про персональне голосування в Раді слід вирішувати морально-етичні, а не політтехнологічні питання” (ефір на ТВі)
Коментуючи ситуацію навколо введення системи персонального голосування в парламенті Голова ради Лабораторії законодавчих ініціатив Ігор Когут в ефірі ТВі відзначив: «Розглядаю це питання в трьох площинах. Перша – технічна. Треба сенсорна кнопка чи ні – це технічне питання. Є парламенти, де встановлений датчик сидіння в кріслі. А є стара система в Раді Європи, де для того, щоб проголосувати, треба просто в нішу просунути руку, і це унеможливлює порушення… Це прості рішення без ноу-хау і супер-технологій».
Друга площина, на думку Ігоря Когут – політтехнологічна. «Більшість хитка, в неї немає дуже великої переваги, і кожен голос насправді має значення. Але ж тут ще й питання в тому, що не всі дійсні порушники. Буває, що депутат справді може захворіти. То що, як немає двох-трьох людей, які перебувають на лікарняному, неможна приймати рішення взагалі? Треба це вирішити в інший конституційний спосіб», – вважає експерт.
Весь випуск “Сьогодні про головне” від 5 січня 2013 р.:
|
Державна допомога в Україні: час грати за новими правилами (ефір на радіо Ера FM)
Про перспективи таких ініціатив, а також про розвиток української економіки, проблеми в сфері державної допомоги та можливості їх усунення в програмі «Виміри життя. Економіка» на Радіо Ера FM розповідав керівник програм Лабораторії законодавчих ініціатив Денис Черніков.
Переходячи безпосередньо до теми державної підтримки розвитку економічної діяльності Денис Черніков відзначає, що «дане питання в Україні дуже делікатне»: «Розмір державної підтримки в Україні становить понад 40 млрд. гривень – це видатки з Державного бюджету. Крім того, до державної допомоги також належать податкові пільги підприємствам – понад 70 млрд. гривень, за офіційною урядовою інформацією з проекту державного бюджету на 2013 рік. Крім цього є ще пільгові кредити та державні гарантії. Загалом ця підтримка сягає не менше 10% ВВП. За цим показником Україна випереджає фактично всі країни Європи. Більше того, за попередніми підрахунками це майже третина дохідної частини бюджету».Водночас, каже економіст, якщо подивитись на офіційну статистику, то в кожній галузі, яка є отримувачем державної підтримки (сільське господарство, енергетика, транспорт і т.д.), частка збиткових підприємств становить мінімум 50%.
Значні державні інвестиції можна було спостерігати під час підготовки до Євро-2012. «Більше 40 млрд. грн. тоді спрямували в транспортну інфраструктуру, в будівництво і т.п. Але після закінчення проекту бачимо спад в будівництві – майже на 20%. Це дуже серйозна цифра. Від великих держінвестицій в будівельну галузь мав спрацювати ефект мультиплікатора, наприклад, для кількості робочих місць. Але цього не сталося. Те саме в транспорті. Навіть у 2012 році, до якого так готувались, бачимо скорочення державних і пасажирських перевезень», – говорить Денис Черніков.
Тому, звертає увагу експерт, головним в даному контексті має бути питання про те, як саме готується державна підтримка. Чи правильно ставиться мета, чи є механізми для використання такої підтримки щоб вона призвела до якісних змін в економіці, в поведінці підприємств, які її отримують? Це підтримка розвитку і нової діяльності, чи просто фінансування поточної діяльності, покриття видатків, збагачення власників відповідних підприємств? На ці питання має відповідати уряд перед тим, як витрачати мільярди гривень.
«До речі, всі ці відповіді передбачені в програмі економічних реформ президента. Ще в 2011 році передбачалося прийняти закон про державну допомогу на основі стандартів Європейського Союзу. Тобто, безвідносно того, чи буде підписано Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, програма президента ставила собі за мету впровадити механізм регулювання державної підтримки підприємств на основі європейських стандартів, – продовжує Денис Черніков. – Але закон не прийнятий до цього часу. Він навіть не розглядався парламентом, хоч і був туди внесений». За словами керівника програм Лабораторії законодавчих ініціатив, більшість законів і постанов, які регулюють державну підтримку в різних галузях, мають три основних елементи. Спочатку визначається категорія підприємств, які отримують підтримку. Другий елемент – визначення, якою саме буде ця підтримка. Третій блок – процедурні питання щодо того, як оформити підтримку. «Але поза увагою залишається постановка мети – навіщо надається підтримка? Чи стануть її результатом нові робочі місця, розвиток нових видів виробництва і залучення іноземних партнерів, чи, як вже говорилося, держпідтримка просто покриватиме чиїсь видатки? Тобто, відповідний закон має надавати не лише імперативні установки, але й бути механізмом ухвалення політичних рішень. До речі, в цьому й полягає європейський підхід. У Лісабонському договорі прописано, що державна підтримка має спрямовуватися, насамперед, на розвиток нових видів діяльності, а також на усунення диспропорцій між регіонами», – говорить експерт.
«В урядовій програмі написано, що так, є проблеми, наприклад, в українському автомобілебудуванні. Потім йде месседж – програма спрямована на розвиток автомобільної промисловості в Україні. Закінчується все “очікуваним покращенням” – певна діяльність (яка в програмі ніяк не розписана) має привести до того, що країна до 2014 року виробить 121 тис. вітчизняних автомобілів. Нічого не говориться про те, куди піде держдопомога – чи держава дасть кошти виробництво, чи профінансує купівлю конвеєрів, чи закупить технології, або ж надасть пільги для співпраці українського і, скажімо, корейського виробника», – звертає увагу експерт. Через таку нечіткість формулювань та відсутність базових принципів, на основі яких розподіляється держпідтримка, існують великі сумніви щодо того, чи досягне уряд поставлених цілей, вважає Денис Черніков. Також він додає, що в проекті Державної програми по активізації розвитку економіки визнається, що права іноземного бізнесу в Україні не захищені, але немає ніяких чітких кроків до виправлення ситуації.
«Висновок з усього сказаного досить очевидний. Для активізації розвитку української економіки уряду необхідно затвердити базові правила гри в сфері державної підтримки бізнесу. Це стане чітким сигналом українським та іноземним виробникам щодо готовності розвивати внутрішній ринок на основі принципу конкуренції. Самі ж ці правила вигадувати українським економістам та чиновникам не доведеться – більшість механізмів вже давно успішно працюють в країнах ЄС», – робить підсумок експерт.
Проект Лабораторії законодавчих ініціатив та Мережі підтримки реформ “Громадське лобіювання правил державної допомоги ЄС” здійснюється за підтримки Міжнародного фонду Відродження”.
Експерт: “Ініціатива щодо додаткової експертизи законопроектів може мати на меті відсіювання опозиційних ініціатив”
Його автором став депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко. Поміж іншого, ініціатива передбачає можливість відхилення законопроектів, в яких експертиза парламентського Комітету з питань верховенства права та правосуддя виявила, «що проект нормативно-правового акту звужує зміст чи обсяг існуючих прав і свобод людини і громадянина».
«Навряд чи така ініціатива серйозно вплине на якість законопроектів, – коментує ситуацію експерт ЛЗІ Олександр Заславський. – Основне навантаження щодо проведення експертизи законопроектів зараз лежить на відповідних структурах Апарату Верховної Ради України (Головному науково-експертному управлінні та Головному юридичному управлінні), які проводять експертизу на предмет відповідності Конституції України (де, власне, і прописані основні права людини), міжнародним договорам та чинним законам. Все це чітко прописано в Регламенті Верховної Ради. Але, як показує практика, багато законів приймаються з порушенням регламентних норм та всупереч рекомендаціям і висновкам згаданих експертних інститутів парламенту. Так у 2012 році з понад 300 законів 25 були прийняті всупереч висновкам Головного юридичного управлення, яке рекомендувало їх відхилити через невідповідність основному закону. До речі, ці закони були ініційовані провладною коаліцією та урядом. Тому з`являється питання: що заважає депутатам приймати більш якісні законопроекти за діючої системи експертизи?»
Як відзначає О. Заславський, у Європі основним суб`єктом експертизи законопроектів є уряд або відповідний консультативний орган при ньому. В багатьох країнах законопроекти направляються на розгляд уряду в обов`язковому порядку. В Україні ситуація інша – профільний комітет не зобов`язаний направляти законопроекти в уряд, він робить це в довільний формі (за винятком аналізу впливу законопроектів на бюджетні показники).
|
Замість додаткового аналізу в парламентських комітетах, експерт пропонує розширити роль уряду в процесі підготовки законопроектів: «В Україні, окрім врахування рекомендацій експертних інститутів парламентського апарату, було б доцільно запровадити більше залучення уряду в процес аналізу законопроектів. Адже саме Кабмін займається імплементацією політики та несе відповідальність перед парламенту». Також викликає питання, чому автори законопроекту обрали Комітету з питань верховенства права та правосуддя, а не профільний Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. «Тут проглядається очевидне політичне підґрунтя. Партія регіонів, яка контролює комітет, таким чином отримає додаткові важелі впливу, що дозволять, наприклад, відсіювати опозиційні законопроекти. Крім того, автори такої ініціативи намагаються певним чином підмінити діючі інститути апарату, які часто дають негативні висновки на провладні законопроекти», – робить висновок експерт Лабораторії законодавчих ініціатив.
Відео: Tелеканал NTD
|
Ігор Когут: “Очікуємо, що ЄС буде достатньо поступливим в нинішніх непростих геополітичних умовах для того, щоб підписати Угоду про асоціацію з Україною” (Телеканал Рада)
Про це він заявив під час передачі «Власний погляд» на телеканалі Рада: «Цього року ми будемо мати цілу низку дуже важливих подій, як то саміт Україна-ЄС 25 лютого або ж Саміт Східного партнерства, що відбудеться у листопаді. Президент Янукович у Давосі висловився з припущенням, що Угода про асоціацію та зону вільної торгівлі між Євросоюзом та Україною буде підписана якраз на Саміті Східного партнерства».
Разом з тим, експерт висловив сумніви щодо готовності України до нового кроку інтеграції з ЄС: «Події, які зараз відбуваються в Страсбурзі під час роботи Парламентської Асамблеї Ради Європи, і події внутрішньої політики змушують нас поставити кілька знаків питання – чи ми самі готові до асоціації». У своєму програмному Генеральний Секретар Ради Європи означив основні фактори, на які перш за все звертатиме увагу його організація: боротьба з корупцією, діяльність парламенту та функціонування судової системи. З усіма цими чинниками в Україні існують певні проблеми (про що свідчить хоча б той факт, що Україна – входить до п`ятірки країн, звідки йде найбільше звернень до Європейського Суду з прав людини).
«Комісар Фюле на Парламентській Асамблеї Ради Європи ще раз наголосив на одному з основних принципів відносин ЄС з сусідами – “більше за більше”. Більше просувань у реформах – більше допомоги від Євросоюзу. Але за умови політичних пристрастей всередині України реальних досягнень у реформах просто не видно», – звертає увагу Ігор Когут. На його думку, той факт, що саміт Україна-ЄС був перенесений з минулого року на рік нинішній – це сигнал про те, що якщо Україна не буде дотримуватися зобов`язань, з нею просто не будуть далі говорити: «Насправді Європейський Союз ще раз продемонстрував волю до комунікації з Україною, формальної та неформальної, але лише за умови виконання нею встановлених порядків денних».
Також, на думку Голови Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, Саміт Україна-ЄС буде швидше технічним: «Звичайно, в аспекті оцінювання виконання порядку денного Угоди про асоціацію (в тому числі – порядку денного щодо спрощення візового режиму), можливо ми отримаємо певні етапні результати. Але основні ключові позиції фіналізуватимуться вже в травні».
«Перспектива кількох важливих зустрічей протягом року породжує великі очікування, що Європейський Союз буде достатньо поступливим в нинішніх непростих геополітичних умовах для того, щоб підписати Угоду про асоціацію. Адже нам треба дати новий поштовх та перспективу своїм відносини з Євросоюзом», – підсумовує Ігор Когут.
І. Когут про саміт Україна-ЄС та перспективи євроінтеграції України (телеканал “Рада”)
Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Ігор Когут в ефірі програми “Власний погляд” на телеканалі “Рада” говорив про Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, про саміт Україна-ЄС та загалом про перспективи європейської інтеграції після парламентських виборів.
Ігор Когут: “Це будуть жахливі перевибори”
І. Когут про вибори в Україні та Грузії (Сьогодні про головне від 02.10.2012, телеканал TVi)
Міхаїл Саакашвілі визнав вибори у Грузії демократичними. Перемогу здобула “Грузинська мрія” – 53%, а правляча партія “Єдиний національний рух” набрала 41%. Як зміниться політичний курс, який був взятий 9 років тому, вирішиться після того, коли Грузія з січня 2014 стане парламентсько-президентською республікою. Що перемога опозиції означатиме для Президента Грузії? Чи збережуться реформи, які проводив Саакашвілі? Про це та багато іншого говорять в ефірі «Сьогодні про головне» на ТВі заступник генерального директора Центру Разумкова Валерій Чалий, заступник генерального директора Центру міжнародних та порівняльних досліджень Олег Грицаєнко, голова ради Лабораторії законодавчих ініціатив Ігор Когут та політтехнолог Денис Богуш.
Чи можливий другий Майдан після виборів? (Радіо Свобода)
|
Дивіться також: “Справжніх буйних мало – бракує вожаків” (Радіо Свобода). |