Під час конференції було презентовано Керівні принципи проведення міських зібрань у форматі Town Hall Meeting.

Вікторія Баклаженко, програмна координаторка Лабораторії законодавчих ініціатив, презентуючи Керівні принципи, зауважила, що Лабораторія законодавчих ініціатив з 2010 року в рамках різних проектів проводила міські зібрання у форматі Town Hall Meeting. Керівні принципи містять результати досвіду апробації формату в різних регіонах на різноманітні тематики; у них зібрані найкращі практики планування, організації та проведення міських зібрань, а також представлені матеріали, які є прикладами організаційних та експертних документів, що були використані під час заходів, організованих Лабораторією законодавчих ініціатив.

Town Hall Meeting (ТНМ) є американським форматом неформальних публічних зібрань місцевих мешканців певної території (зазвичай невеличкого містечка). Такі зібрання є традиційними для території Нової Англії і на сьогодні в різних форматах поширились по всьому світу. ТНМ створює привабливі та реальні можливості для участі громадян у прийнятті політичних рішень.

Міські зібрання покликані відновити вагу громадського голосу в процесі прийняття політичних рішень, створивши можливості особам, відповідальним за прийняття політичних рішень, отримувати зворотній зв’язок безпосередньо від громадськості щодо ключових суспільних питань. Кожне зібрання ефективно відновлює баланс на «полі політичної гри» шляхом одночасного залучення сотень громадян з абсолютно різним багажем досвіду та інтересів, оскільки передбачає можливість швидко підбивати підсумки громадської участі і широко поширювати результати ТНМ через ЗМІ.

16 травня 2018 на засіданні Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування відбулася презентація Тіньового аналітичного звіту від громадськості (Shadow Report) на тему «Реформа державної служби та державного управління в Україні у 2017 році».

Тіньовий звіт презентувала Тетяна Чернуха, програмна координаторка Лабораторії законодавчих ініціатив. Дослідження підготовлено в рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

Звіт присвячений оцінці прогресу у здійсненні ключових реформ у сфері державного управління та державної служби України, що були визначені новою редакцією Закону України «Про державну службу», прийнятого 10 грудня 2015 року та який набув чинності 1 травня 2016 року разом із відповідними ключовими політичними документами Уряду щодо реформування державного управління, що були схвалені у 2017 році. Досліджується оцінка політики у сфері реформування державної служби та державного управління, у тому числі її відповідність, послідовність у ретроспективі та внутрішня узгодженість, цілісність, спланованість, скоординованість та ресурсна забезпеченість реалізації.

У даному звіті не аналізувалася роль Верховної Ради та Президента України у формуванні державної політики та їх координація з Кабінетом міністрів; роль місцевих державних адміністрацій та їх координація з центральними органами виконавчої влади; роль незалежних регуляторів; роль місцевого самоврядування; ефективність бюджетного процесу та стан реформування системи управління державними фінансами.

Тетяна Чернуха зауважила, що підготовлений Лабораторією законодавчих ініціатив Звіт, є альтернативним до урядового звіту за 2016-2017 рр. щодо впровадження реформи державного управління та державної служби України.

Звіт представляє якісну оцінку впровадження реформи, спираючись на Принципи державного управління, розроблені SIGMA:

• Координація впровадження реформи державного управління;
• Формування та координація державної політики та стратегічне планування діяльності уряду;
• Розвиток державної служби та управління персоналом;
• Підзвітність та інституційна архітектура системи центральних органів виконавчої влади.

Проблемними аспектами впровадження реформи державного управління (РДУ) є:

• Слабкий політичний менеджмент;
• Невизначеність у ресурсному забезпеченні та сталості фінансування РДУ;
• Недостатня та неузгоджена комунікація РДУ;
• Низький рівень запровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій у системі державного управління.

Серед проблемних аспектів формування, координації державної політики та стратегічного планування варто виокремити наступні:

• Низьку узгодженість та координація державної політики на політичному рівні;
• Низьку спроможність до формування державної політики на адміністративному рівні (на рівні державної служби);
• Неузгодженість між плануванням діяльності уряду та плануванням бюджетних видатків.

Проблемами розвитку державної служби та управління персоналом є:

• Низька спроможність до управління персоналом на державній службі;
• Низький професійний рівень організації та проведення конкурсів на посади державної служби;
• Неузгодженість системи оцінювання результатів діяльності державних службовців із цілями уряду та між різними категоріями державної служби. Відсутність зв’язку між системою оцінювання та фінансовою мотивацією;
• Відсутність дієвої системи професійного розвитку державних службовців усіх категорій.

Серед проблемних аспектів підзвітності та інституційної архітектури системи центральних органів виконавчої влади варто виокремити наступні:

• Незавершене чітке розмежування політичних та адміністративних функцій на рівні міністерств;
• Нечітко визначені функції суб’єктів формування та реалізації політики;
• Непроведену оптимізацію та централізацію функцій забезпечення діяльності міністерств.

Підсумовуючи презентацію та обговорення Тіньового звіту, Сергій Власенко, Голова Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування, зазначив, що Комітет  приймає інформацію до відома з урахуванням зауважень, висловлених народними депутатами під час обговорення.

Хаб партійних інновацій є ініціативою International IDEA та Української школи політичних студій, проекту Лабораторії законодавчих ініціатив.

Олександр Якименко, координатор програми «Велика Європа» Міжнародного інституту демократії та сприяння виборам, наголосив, що ідея Хабу партійних інновацій з’явилась як відповідь на глобальні виклики: кризу представництв, популізм, недовіру. Прозорість і підзвітність політичних партій, розбудова ефективної комунікації з виборцями, діалог між політичними партіями та внутрішньопартійний діалог є сходинками на шляху подолання цих викликів.

Олександр Заславський, Заступник Голови Ради Лабораторія, наголосив, що Хаб партійних інновацій є логічним продовженням діяльності Лабораторії законодавчих ініціатив – формування якісно нового рівня політичної культури.

Євген Барщевський, працівник програми досліджень та інновацій в представництві Національного демократичного інституту в Україні, розповів учасникам тренінгу про системи опитування, які дозволяють у режимі реального часу за допомогою SMS або смартфону ефективно організовувати публічні консультації, швидко комунікувати з партійними осередками, отримувати зворотній зв’язок, проводити кількісні та якісні дослідження громадської думки.

Ірина Федорів, головна редакторка CHESNO.org, розповіла учасникам тренінгу про методологію, яку використовує Громадський рух ЧЕСНО, проводячи дослідження діяльності політичних партій; а також про всі інструменти для оцінки політиків та партій, які покликані допомогти громадянам зробити раціональний та виважений вибір.

Ярослав Юрчишин, виконавчий директор Transparency International Ukraine, дискутував з учасниками Хабу про відкритість політичних партій. Яким є ставлення до політичних партій загалом у світі? Чому відкритість і підзвітність є необхідними основами роботи політичних партій? Чого від політичних партій очікують представники основних заінтересованих сторін?

Олег Медведєв, політичний консультант, розповів учасникам тренінгу про яку розстановку сил свідчать останні соціологічні дослідження, а також про рейтинги, організаційні спроможності політичних партій та ймовірні стратегії.

Рауль Крамер, мислитель і менеджер з питань інновацій, партнер-засновник Enabl.ist, розповів учасникам тренінгу про те, що таке інструменти з відкритим кодом, в чому полягають їх особливості та переваги; чому в 21 столітті політичним партіям треба йти онлайн; у чому полягає принципова різниця між взаємодією й участю та як партіям залучати виборців до плідної співпраці; як політичні партії з усього світу використовують цифрові інструменти.

Майкл Бабяк, колишній директор з маркетингових технологій під час кампанії Трампа, партнер Dome Compass Inc., розповів учасникам тренінгу, з чого розпочиналася передвиборча кампанія Трампа та завдяки чому досягла такого значного успіху; чому Республіканська партія інвестувала в діджитал; як організувати та провести надзвичайно ефективну фандрейзингову кампанію; як залучити волонтерів до своєї передвиборчої кампанії; в чому полягає позитивний вплив цифрових технологій на роботу політичних партій.

Олександр Якименко, координатор програми «Велика Європа» Міжнародного інституту демократії та сприяння виборам, представив концепцію швидкого прототипування та пояснив, як ця методологія маже буди використана політичними партіями.

Учасники Хабу партійних інновацій протестували цю техніку та разом із Майклом Бабяком обговорили її переваги.

Сергій Гайдай, директор зі стратегічного планування соціально-інжинірингового агентства Гайдай.Ком. розповів учасникам тренінгу, що таке справжній PR; що таке популізм і яку функцію він виконує; в чому полягає завдання еліти; навіщо потрібні політичні партії; що є найважливішим каналом комунікації у сучасному світі; чому Україну можна поділити на «світ фейсбуку» та «світ телевізора»; як випрацювати дисципліну мислення та чому критично важливо вміти давати чіткі визначення.

Олександр Бондаренко, керівник спецпроектів діджитал-агенції PlusOne, розкрив учасникам Хабу партійних інновацій, скільки людей в Україні користуються інтернетом; що таке «покоління заголовків»; що цікавить українців у інтернеті; якими є найбільш відвідувані сайти в Україні; як відбувається ранжування постів у мережі фейсбук; як не треба політикам поводитись у соціальних мережах; як працює email-маркетинг; у чому полягають секрети успішного відео у соціальних мережах; що шукають українські політики в інтернеті.

18 квітня 2018 року на засіданні Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Лабораторією законодавчих ініціатив було презентовано Shadow report (тіньовий звіт) щодо створення об’єднаних територіальних громад в Україні у період 2015-2017 років.

Тіньовий звіт презентувала Тетяна Чернуха, програмна координаторка Лабораторії законодавчих ініціатив. Дослідження підготовлено в рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

Презентуючи дослідження, Тетяна звернула увагу на проблеми, пов’язані з законодавчим забезпеченням реформи децентралізації в Україні.

Першою з проблем законодавчого регулювання процесу об’єднання територіальних громад є проблема утворення територіальних громад навколо міст обласного значення. Сутність цієї проблеми має подвійну природу. З одного боку, створення нової територіальної громади з центром у місті обласного значення вимагає проведення нових виборів міського голови та міської ради, що у більшості випадків суперечить інтересам чинного депутатського корпусу та міських голів. Механізм вирішення цієї проблеми досить простий і полягає у законодавчому визнанні територіальних громад міст обласного значення спроможними a priori, а відтак відкривається шлях утворення об’єднаних територіальних громад шляхом приєднання до міської територіальної громади громад навколишніх сільських або селищних громад. З іншого боку, розуміючи необхідність об’єднання з міськими громадами, територіальні громади сіл висловлюють обґрунтовані побоювання стосовно того, що у разі приєднання вони взагалі не матимуть власного бюджету, а органи місцевого самоврядування міської громади не будуть звертати увагу на їх проблеми.

Другою відчутною проблемою, яка виявилась вже у процесі створення об’єднаних територіальних громад, є проблема забезпечення реальної спроможності новостворених об’єднаних громад.

Відповідно до Методики формування спроможних територіальних громад, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2015 року №214, спроможна територіальна громада – територіальні громади сіл (селищ, міст), які в результаті добровільного об’єднання здатні самостійно або через відповідні органи місцевого самоврядування забезпечити належний рівень надання послуг, зокрема у сфері освіти, культури, охорони здоров’я, соціального захисту, житлово-комунального господарства, з урахуванням кадрових ресурсів, фінансового забезпечення та розвитку інфраструктури відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Ключовим моментом тут виявляється наявність відповідних кадрових ресурсів, фінансового забезпечення та розвитку інфраструктури.

Фактично, у процесі створення об’єднаних територіальних громад ми маємо справу з трьома видами спроможності.

• По-перше, це потенціальна чи розрахункова спроможність, якою мають володіти громади, визначені такими відповідно до перспективного плану
• По-друге, це спроможність, яка юридично визнається Кабінетом Міністрів України відповідно до статті 9 Закону України “Про добровільне об’єднання територіальних громад”
• По-третє, це реальна спроможність, яка визначається вже після того, як об’єднана територіальна громада сформована і показує певні результати діяльності

Як виявилося на практиці, потенціальна, юридично визнана та реальна спроможність збігаються, як правило, тільки для ОТГ, утворених навколо населених пунктів, які є районними центрами. Натомість створення сільських об’єднаних територіальних громад навколо населених пунктів, які не мали статусу адміністративних центрів, одразу викликає проблему якісного кадрового забезпечення органів місцевого самоврядування.

Ще одним доволі спірним моментом у визначенні спроможності об’єднаних територіальних громад є положення частини четвертої статті 9 Закону України “Про добровільне об’єднання територіальних громад”, відповідно до яких Кабінет Міністрів України може визнати об’єднану територіальну громаду спроможною, за умови її утворення в порядку, визначеному розділом II цього Закону, навколо населеного пункту, визначеного перспективним планом формування територій громад. Фактично законом визнано можливість юридичного визнання спроможними територіальних громад з потенційною спроможністю лише у половину від максимально можливої. Зрозуміло, що це зроблено з метою уникнення штучного гальмування процесів об’єднання, але з іншого боку це шлях до створення потенційно неспроможних громад.

У даному контексті варто згадати один із принципів об’єднання територіальних громад, а саме принцип добровільності. Якщо проаналізувати відповідні закони, то можна переконатись, що добровільність, як така, існує лише в одному аспекті – виборі моменту об’єднання чи приєднання. З точки зору територіальної, добровільність обмежена принципом спроможності. Спроможність же потенційних об’єднаних територіальних громад визначається адміністративним способом через формування перспективного плану територій громад відповідно до статті 11 Закону України “Про добровільне об’єднання територіальних громад”. Крім того, добровільність обмежується і адміністративно-територіальним критерієм, а саме тим, що об’єднання є можливим лише в межах існуючих областей.

Попри те, що об’єднання територіальних громад є процесом умовно добровільним, досить часто фактор добровільності перешкоджає реформі. Особливо це стосується перспективних громад, в яких налічується 2 – 3 рівнозначних за своїми можливостями населених пункти, які можуть бути адміністративними центрами об’єднаних громад. Як правило, керівництво цих громад вважає, що адміністративний центр має бути розташований саме в їх населеному пункті і категорично відкидає ідею створення адміністративного центру в іншому місці.

До іншого важливого чинника під час формування спроможних територіальних громад є окреслення меж їх територій, які визначаються з дотриманням таких вимог:

• територія спроможної територіальної громади має включати території територіальних громад, що входять до її складу, та бути нерозривною;
• спроможні територіальні громади розташовуються у межах території однієї області та у разі можливості одного району. Разом з тим законом дозволено об’єднання суміжних громад, які знаходяться в різних районах і не допускається обмеження їх законних прав.

Найчастіше добровільне об’єднання громад протягом 2015-2017 рр. відбувалося відповідно до перспективного плану. Таке об’єднання давало громадам отримати новий правовий статус територіальної громади з повноваженнями міст обласного значення та прямі міжбюджетні відносини з Державним бюджетом.

Світлана Матвієнко, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, вітаючи учасників ХІІІ Програми, наголосила, що основними цінностями, на яких ґрунтується діяльність УШПС, є права людини, свобода вираження, толерантність та демократія.

Мортен Енберг, Голова Офісу Ради Європи в Україні, розповів про ключові цінності Ради Європи, а також зосередив увагу на реформах та ініціативах, які Рада Європи підтримує в Україні та реалізації яких сприяє.

Катерина Рябіко, Координаторка проекту «Зміцнення діалогу між громадянським суспільством і ключовими державними органами та установами в Україні у сфері людського виміру», ОБСЄ/БДІПЛ, наголосила, що неможливо досягти миру без захисту прав людини.

Що таке відповідальність? Перед ким ми маємо бути відповідальними? Що таке автентичне життя та який стосунок воно має до відповідальності? Що таке абстрактне мислення та хто мислить абстрактно? Що таке абсолют? Що таке судження смаку? Що таке здоровий глузд і як вибудовувати судження, ґрунтуючись на ньому? Що значить мислити самостійно? Що таке ідентичність? Як формуються політичні судження? – Євген Бистрицький, д.ф.н., Завідувач відділу філософії культури, етики і естетики Інституту філософії НАН України, член Наглядової Ради УШПС, розкрив учасникам УШПС основи відповідальних суджень.

Чи існують об’єктивні закони розвитку суспільства? Якими є закони демократії? Які соціально-економічні та політичні умови є необхідними для побудови дієвої демократії? Якою є роль армії при демократії? Якою є роль громадянського суспільства та рівня політичної культури виборця при демократії як системи зворотного зв’язку для досягнення мети державного управління: забезпечення свобод, прав та високого рівня життя громадян? – розповів учасникам УШПС Ігор Смешко, д.т.н., Голова ГО «Сила і честь», колишній Голова Служби безпеки України (2003-2005), Надзвичайний і Повноважний Посол.

Модерував дискусію Зорян Кісь, Старший програмний координатор, National Democratic Institute, випускник УШПС.

Іванна Климпуш-Цинцадзе, Віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, у відвертій розмові з учасниками УШПС розповіла про свою роботу в парламенті й уряді України.

Медична реформа, а точніше – реформа фінансування системи охорони здоров‘я, стала предметом запеклих дискусій останніх місяців. Маніпуляції та чутки навколо цієї реформи, зокрема, Національної служби здоров’я, стали відображенням того опору, який чинять ті гравці, котрим зміна статусу-кво найбільш невигідна. Але що ж насправді змінить ця реформа? Чи втримається нова система навіть після зміни уряду? Які найбільші ризики нової системи? – дискутували з учасниками УШПС Уляна Супрун, в. о. Міністра охорони здоров’я України, та Олег Петренко, Голова Національної служби здоров’я України, випускник УШПС.

Що таке публічні фінанси й яка їх природа? Звідки з’являються ризики фінансових зловживань? Чи можуть у бюджеті бути незахищені статті видатків? Якими є джерела фінансування дефіциту бюджету? Що таке прожитковий мінімум? Якою є монетизація дефіциту бюджету? Якою є динаміка активних операцій банківського сектору? – розповів учасникам УШПС Віктор Пинзеник, д. е.н., Народний депутат України, член Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, професор.

Які демографічні проблеми стоять перед Україною сьогодні? Що таке депопуляція? Яка середня очікувана тривалість життя українців? Які міграційні процеси проходять в Україні сьогодні? Яких професій не вистачає в Україні? Якими є складові зовнішньої міграції в нашій державі? Що спонукає українців до міграції? Чого не вистачає роботодавцям? Які країни є найбільш привабливими для трудової міграції українців? Якими є наслідки трудової міграції для України й як можна мінімізувати ризики? – розповіла учасникам УШПС Елла Лібанова, д. е.н., Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Національної академії наук України.

Вже чотири роки українці розпочинають день із останніх новин про втрати на фронті. Мільйони людей війна змусила шукати нові домівки. Сотні тисяч беруть участь у формуванні нової української армії. Прогнози та навіть обіцянки щодо завершення конфлікту неодноразово лунали від багатьох українських політиків, проте наразі немає єдиної стратегії виходу з ситуації, яка склалася, а переговори в Мінську залишають відкритими багато питань. Якими є шляхи вирішення конфлікту? Чи є передумови для його завершення? – розмовляли з учасниками УШПС Олександр Литвиненко, д. п.н., Заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, та Ольга Айвазовська, Голова правління, координаторка виборчих і політичних програм Громадянської мережі ОПОРА,  представниця від України в політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи по Донбасу, випускниця УШПС.

У постійному пошуку простих відповідей на складні питання ми імітуємо реформи. Ми женемось за європейськими ідеалами, вимагаючи готових рецептів. Проте такі рецепти треба відшуковувати самим. Професіоналізм, довіра, системність – це те, що може витягнути нас у майбутнє. Як об’єднуватись не для того, щоб зруйнувати, а для того, щоб створити? Як перестати імітувати? – розмовляла з  учасниками УШПС Юлія Мостова, Головна редакторка газети «Дзеркало тижня», членкиня Наглядової Ради УШПС.

Чому потрібно дивитися телевізор? Що треба робити, щоб змінити світ на краще? Чому в Україні так багато новинних телеканалів? Чому потрібно комунікувати з медіа? Якими є переваги радіо перед іншими медіа? Як забезпечити фінансування суспільного мовлення? Свідками яких революцій у сфері медіа ми стали? Чи може суспільне мовлення змінити медійну канву України? – з учасниками УШПС дискутували Олександр Богуцький, Директор-президент телеканалу ICTV, член правління інвестиційно-консалтингової групи EastOne, випускник УШПС, Андрій Куликов, Голова правління ГО «Громадське радіо», та Юрій Макаров, Член правління з просвітницьких питань ПАТ «НСТУ».

Модерувала дискусію Ольга Сєдова, Координаторка національних програм Посольства Швеції в Україні.

Які об’єктивні закономірності та обставини керують світом? Які фактори допомагають нам стати європейською країною? Що заважає реалізації європейського вибору України? Які стратегії виживання практикують українці? Які причини незрілості революційної меншості? Що собою являє нова етика? Яким є прогноз стосовно майбутнього розвитку України? – розповів учасникам УШПС Олександр Пасхавер, к. е.н., Президент Центру економічного розвитку, член-кореспондент Академії  технологічних наук України, Заслужений економіст України.

Модерувала Катерина Венжик, Редакторка та ведуча проекту Простономіка, випускниця УШПС.

Анексія Криму ознаменувала початок зламу в усталеній системі глобальної безпеки. Кинувши виклик міжнародному праву, Росія не отримала належного опору, і сотні тисяч українців перебувають у «сірій зоні» як з точки зору права, так і безпеки. На третьому році окупації відсутні бодай якісь цілісно сформульовані стратегії щодо повернення Криму. Як зробити питання Криму ключовим? Як повернути у фокус не території, а людей? Як привернути світову увагу до Криму? – розмовляв з учасникам УШПС Рефат Чубаров, Народний депутат України, Голова Меджлісу Кримськотатарського народу.

Модерував розмову Алім Алієв, Програмний директор CrimeanHouseKyiv.

Як ми сприймаємо Іншого? Що таке стереотипи та як вони впливають на наше сприйняття? Чому не можна покладатися на перше враження? Чому стереотипи є такими стійкими та переконливими? Що таке толерантність? З чого починається ненависть до інакшості? Що таке hate speech? Як можливо подолати упередженість? – розмірковував разом з учасникам УШПС Ларрі Оломофе, колишній радник БДІПЛ ОБСЄ з питань боротьби з расизмом та ксенофобією.

Що таке цінності та яку роль вони відіграють у суспільстві? Що таке комунікативний код культури? Чи є цінності сталими та незмінними? Що таке ідентичність? Що таке історична пам’ять і як вона працює? Як відбувається формування традиції? Яких ідеологічних настанов потребує воєнний час? Якими є ціннісні орієнтації українського суспільства в минулому та сьогодні? Чи ми повторюємо свою історію? – розповіла учасникам УШПС Наталя Яковенко, д.і.н., Професорка кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Модерував розмову Андрій Вишневський, адвокат, виконавчий директор ГО Адвокат Майбутнього, випускник УШПС.

Чи потрібен закон “Про закони і законодавчу діяльність”?», організованій Програмою USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

Парламентську дискусію проведено з метою визначення позицій ключових стейкґолдерів щодо підвищення якості законодавчого процесу та з’ясування предмету регулювання закону «Про закони та законодавчу діяльність».

Олександр Заславський, Заступник Голови Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, підводячи підсумки дискусії, наголосив, що на можливий законопроект «Про закони та законодавчу діяльність» можна дивитися з двох точок зору. З правової точки зору цей документ постає, як елемент системи права; водночас, беручи до увагу елементи аналізу циклу політики, на обговорюваний законопроект можна дивитися з точки зору інструменту вирішення певних конкретних проблем.

Розглядаючи можливий законопроект «Про закони та законодавчу діяльність» з точки зору аналізу політики, Олександр зосередив особливу увагу на питанні, що саме визначає якість законопроекту? Чи це є питанням відповідного рівня техніко-юридичного проектування; чи це є питанням відповідності законопроекту чинним нормативно-правовим актам, в першу чергу Конституції України; чи це є дотриманням принципу правової визначеності.

Звертаючись до аналітичного дослідження «Концепція законодавчого процесу “від початку до кінця”», Олександр також виокремив наступні проблеми законодавчої діяльності: проблему розмежування повноважень суб’єктів законодавчої ініціативи; проблему комунікації суб’єктів законодавчої ініціативи; проблему планування в законодавчому процесі і проблему моніторингу й оцінки.

Олександр наголосив, що зараз на комітети покладено певну контрольну функцію, однак ресурсне забезпечення й об’єктивні обставини завантаження комітетів законопроектами не дозволяють забезпечити повноцінний контроль.

Якщо говорити про ідею такого законопроекту, як елементу системи права, то тут варто зазначити, що дискусія з цього приводу в наукових колах велася ще з кінця вісімдесятих років, і за часів незалежності України ідея вперше була озвучена 1993 року. Сам законопроект «Про закони і законодавчу діяльність» був розроблено в 1994 році й з того моменту та до моменту спроб його ухвалення і, відповідного ветування Президентом, яке відбулось у 2000 році, пройшло фактично 7 років. Це свідчить, що цей процес, якщо його починати з початку, може тривати не один рік. Ключовим, з правової точки зору, є питання, по-перше, чи є відповідна сфера, яку треба регулювати, і, по-друге, чи не можна її врегулювати в рамках чинних законів, на кшталт Регламенту Верховної Ради України.

Крім того, є проблема, яку варто було б вирішити, і яка виходить за межі підходу закону «Про закони та законодавчу діяльність». Це проблема розмежування повноважень суб’єктів законодавчої ініціативи, або функціональне розведення меж законодавчого і підзаконного регулювання, що є дуже важливим. Зокрема, йдеться про статус актів Президента, але не тільки це. Тут, крім іншого, також важливо зазначити підстави застосування Президентом права вето. І в даному конкретному випадку можна навести приклад вже згадуваного неодноразового ветування Президентом законопроекту «Про закони та законодавчу діяльність» у 2000 році. Одним з ключових аргументів Президента тоді звучала «недоцільність» ухвалення такого закону. Тут виникає питання, чи має право Президент застосовувати право вето, аргументуючи це «недоцільністю». Вочевидь, застосування такого права, як і межі правотворчості Президента, мали б витікати з його конституційного статусу, і водночас цим же статусом обмежуватися (наприклад, такими підставами можуть бути: невідповідність Конституції України та/або міжнародним угодам, або невідповідність нормо-проектувальної техніки).  Ці питання могли би бути врегульовані як раз в законопроекті «Про нормативно-правові акти».

Насамкінець, Олександр зазначив, що на його думку, законопроект «Про нормативно-правові акти» (а не законопроект «Про закони та законодавчу діяльність») мав би бути одним з елементів конституційної реформи вироблення рішень в системі влади. Тут треба було б врахувати рекомендацію Дорожньої карти щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України про голосування за звичайні закони простою більшістю за наявності відповідного кворуму. Цього досягнути неможливо без внесення відповідних змін до Конституції.

Підсумовуючи, можна виділити три ключові меседжі:

• Законопроект як потрібен з точки зору аналізу політики, так і має право на життя з правової точки зору;
• Законопроект має регулювати ширше коло питань, ніж закони та законодавча діяльність, це має бути законопроект «Про нормативно-правові акти»;
• Законопроект має бути одним з елементів ширшої (в першу чергу конституційної) реформи системи вироблення рішень в Україні.

28 березня 2018 року в офісі Реанімаційного Пакету Реформ відбулася презентація Керівних принципів на тему «Адвокаційна діяльність та її особливості у роботі з парламентом».

Захід організовано Лабораторією законодавчих ініціатив спільно з Реанімаційним Пакетом Реформ та Ярославом Юрчишиним, виконавчим директором Transparency International Ukraine, в рамках реалізації Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

Олександр Заславський, заступник Голови Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, розповів про передумови появи Керівних принципів на тему «Адвокаційна діяльність та її особливості у роботі з парламентом».

Керівні принципи підготовлено в рамках проекту Лабораторії законодавчих ініціатив у рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа. ЛЗІ, в рамках цієї програми, намагається зробити парламент більш відповідальним, підзвітним та більш аналітично орієнтованим. Поміж іншим, в рамках цієї програми ЛЗІ співпрацювала з трьома групами РПР, супроводжуючи і спільно координуючи адвокаційні кампанії. Мова йде про адвокаційну кампанію спрямовану на розширення прав жертв політичних репресій радянської доби, адвокаційну групу з податкової реформи та адвокаційну групу з податкової реформи. Лабораторії законодавчих ініціатив запропонувала експертам цих груп підготувати аналітичні документи – Policy Papers, які є своєрідними аналогами Білих книг; у розвинених демократіях такі документи готуються до всіх законопроектів і є невід’ємною частиною законотворчого процесу.

Найбільш успішною, поміж цих трьох, була кампанія, спрямована на розширення прав жертв політичних репресій радянської доби. Результатом її стало ухвалення законопроекту в цілому «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 – 1991 років», який ґрунтується на підготовленому Лабораторією законодавчих ініціатив аналітичному документі (Policy Paper) «Відновлення прав жертв політичних репресій». З початку кампанії пройшло три роки, тому треба бути готовими до того, що адвокаційна кампанія може тривати досить довго.

Підсумком адвокаційної діяльності Лабораторії законодавчих ініціатив стала ідея підготовки Керівних принципів, які міститимуть як теоретичну частину, так і систематизований досвід Реанімаційного Пакету Реформ та ЛЗІ.

Ярослав Юрчишин, виконавчий директор Transparency International Ukraine, зауважив, що термін «адвокація» з’явився достатньо недавно й прийшов із правозахисного руху. Навіть розвинені демократії потребують механізмів максимального представництва суспільного інтересу. Одним з найбільш ефективних механізмів, за умови активності громадянського суспільства, є громадська адвокація.

Адвокація – це діяльність, спрямована на переконання та мотивацію влади вирішувати суспільні проблеми відповідно до пропозицій та із залученням громади.

Часто наголошують на тому, що адвокація перегукується з лобізмом. Лобіювання є оплачуваною діяльністю, спрямованою на просування приватних інтересів; у той час, як адвокація опікується вирішенням суспільних проблем.

Цикл політики:

• Виявлення проблеми;
• Сприйняття проблеми групами інтересів;
• Формування порядку денного;
• Вироблення рішення;
• Впровадження політики;
• Моніторинг та оцінка політики.

Участь громадськості, представлення наших інтересів за допомогою різноманітних методів адвокації, є однією з гарантій не лише якості політичного процесу, а й розуміння всіх його етапів суспільством.

Найкращих результатів у цьому процесі можна досягти детально спланувавши адвокаційні кампанії з чіткою прив’язкою плану до всіх етапів циклу політики та виходячи з розуміння інтересів усіх учасників процесу його здійснення.

Планування адвокаційних кампаній

Для складання ефективної стратегії адвокаційної кампанії необхідно відповісти на два блоки запитань стосовно зовнішнього середовища (оточення, в якому потрібно буде здійснювати кампанію) та внутрішніх аспектів (нашої спроможності її втілити).

Фактори оцінки зовнішнього середовища:

1. Цілі і завдання кампанії.
2. Поточна політична ситуація.
3. Ключові стейкґолдери.
4. Ключове повідомлення кампанії.
5. Канал донесення ключового повідомлення.

Фактори оцінки внутрішнього середовища:

1. Сильні та слабкі сторони, виклики та можливості.
2. Послідовність кроків здійснення кампанії, складання поетапного плану.
3. Механізм оцінки втілення кампанії.

Також пан Ярослав розповів про побудову коаліції та взаємодію з партнерами в адвокаційних кампаніях; інформаційний супровід адвокаційної кампанії та роботу з традиційними і соціальними медіа; про акції прямої дії та розробку плану виходу з них.

Парламентська адвокація суттєво залежить від процедури законотворчості і на різних її етапах потребує різних підходів – підсумував Ярослав Юрчишин.

27 березня 2018 року в стінах Верховної Ради України відбувся Круглий стіл «Виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах “Юрій Миколайович Іванов проти України” та “Бурмич та інші проти України”: вимоги щодо заходів загального характеру», організований Підкомітетом з питань виконання рішень Європейського суду з прав людини Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя, Міністерством юстиції України та проектом Ради Європи «Підтримка виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини».

Під час Круглого столу Світлана Матвієнко, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, презентувала Тіньовий звіт «Щодо стану виконання урядом України рішення Європейського суду з прав людини у справі Бурмич та інші проти України», підготовлений експертом Лабораторії законодавчих ініціатив.

Проблема невиконання рішень національних судів вперше була констатована Європейським судом 2004 року в справах «Жовнер проти України» та «Войтенко проти України». На жаль, впродовж 5 років Урядом України не було вжито ефективних заходів для вирішення даної проблеми, що спричинило значне збільшення кількості скарг до Європейського суду, як наслідок, Судом було вирішено застосувати процедуру пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України». У цій справі Суд вказує на існування структурних проблеми, які мають широкомасштабний і комплексний характер і вимагають здійснення всебічних і комплексних заходів законодавчого та адміністративного характеру, із залученням різних національних органів. Європейський суд постановив, що порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  (ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997) практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв’язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту.

12 жовтня 2017 рішенням Великої Палати Європейського суду з прав людини у справі «Бурмич та інші проти України», Європейський суд передав 12,148 справ під контроль Комітету міністрів Ради Європи. А також прийняв рішення про передачу всіх подібних справ, які знаходяться на розгляді, а також майбутніх подібних справ, до Комітету Міністрів для розгляду в рамках загальних заходів щодо виконання пілотного рішення у справі Іванова, включаючи положення щодо відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання національних судових рішень та сплати боргу, присудженого судовим рішенням. Таким чином державні органи мають бути закликані запровадити на національному рівні цільовий механізм для забезпечення відшкодування всім фактичним та потенційним заявникам, які мають дійсні скарги відповідно до Конвенції. У відповідь на рішення у справі Бурмича 17 листопада 2017 року у Страсбурзі відбулась зустріч високого рівня за участю Міністерства юстиції, Адміністрації Президента та Парламенту, на якій обговорювалось створення ad hoc механізму цільового відшкодування для всіх зазначених у рішенні заявників, що має відбуватись паралельно з зусиллями, спрямованими на досягнення довгострокового вирішення першопричин цих проблем.

Світлана Матвієнко, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, презентуючи Тіньовий звіт, підготовлений експертом Лабораторії законодавчих ініціатив, зазначила, що джерелом інформації для Звіту стали щорічний звіт про результати діяльності Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у 2017 р., відповіді на запит пана Ліщини народному депутату України Сидоровичу Р. М., інформація, надана Міністерством юстиції̈ Уповноваженому ВРУ з прав людини, щорічна доповіді Уповноваженного ВРУ з прав людини про стан додержання та захисту прав та свобод людини і громадянина в Україні за 2017 р. та інформація, отримана від заявників у справі Бурмич.

Перша позиція – вжиття заходів щодо виконання рішень національних судів винесених на користь заявників у справі Бурмич та виплати компенсацій; друга позиція – вжиття заходів щодо запровадження ефективної системи виконання рішень національних судів.

Якщо говорити про вжиття заходів щодо виконання рішень національних судів, то варто наголосити на механізмі, виявленому нашими експертами, і який полягає у роботі з Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов’язаних з використанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України» № 408 від 7.03.2017.

Постанова КМУ № 408 може бути покращена наступним чином: найперше має бути проведений масштабний збір інформації щодо рішень, які підлягають виконанню та стан їхнього виконання. Внесення змін до Постанови КМУ № 408 дозволить здійснювати витрати для вжиття заходів загального характеру. Після цього з’явиться можливість здійснити розрахунок суми індексації та компенсації за тривале невиконання рішень судів. І найголовніший крок – забезпечити достатнє фінансування цих виплат. Саме на цьому етапі потрібна злагоджена робота Верховної Ради України та підняття цього питання не тільки в межах професійного кола юристів, а масштабне інформування громадськості.

Другим важливим пунктом, на якому акцентує увагу Тіньовий звіт, є вжиття заходів щодо запровадження ефективної системи виконання рішень національних судів.

Основними недоліками запропонованого Урядом механізму, на нашу думку, є:

• погашення заборгованості векселями здійснюється за згодою стягувача, при цьому відсутні альтернативні механізми погашення заборгованості;
• відсутність індексації за період з моменту винесення рішення і до моменту видачі векселів, а також відшкодування немайнової шкоди;
• строк погашення заборгованості є надто довгим (про що зазначалось Українською Гельсінською Спілкою з прав людини п. 125 Бурмич), окрім того, він може бути в будь-який̆ момент продовжений̆ рішенням Уряду, так само як змінена відсоткова ставка;
• моментом виконання рішення суду вважається не момент повної оплати векселя, а момент видачі векселя стягувачу.

Захід організовано Лабораторією законодавчих ініціатив спільно з Інститутом лідерства та управління Українського католицького університету та Ярославом Юрчишиним, виконавчим директором Transparency International Ukraine, в рамках реалізації Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

Лектор: Ярослав Юрчишин, виконавчий директор Transparency International Ukraine.

Під час лекції було використано матеріали Керівних принципів на тему «Адвокаційна діяльність та її особливості у роботі з парламентом». Це перше видання, яке систематизувало теоретичні знання процесу здійснення політики та адвокації та наявний досвід реалізації парламентських адвокаційних кампаній, набутого громадською коаліцією Реанімаційний Пакет Реформ у співпраці з Лабораторією законодавчих ініціатив протягом 2015-2016 років, з метою надати громадським активістам, керівникам організацій, працівникам адвокаційних та комунікаційних напрямків ГО, представникам влади та спеціалістам з бізнесу, які працюють у сфері налагодження стосунків з урядовими структурами (government relation) розуміння як ефективно може взаємодіяти суспільство та влада за допомогою адвокації.

Наталя Бордун, директорка Інституту лідерства та управління Українського католицького університету, привітавши учасників у стінах Українського католицького університету, запросила їх до розмови про те, як спільно будувати майбутнє України. Пані Наталя наголосила на необхідності спільної роботи громадського сектору та влади.

Ярослав Юрчишин, виконавчий директор Transparency International Ukraine, презентуючи Керівні принципи адвокаційної діяльності, зосередив особливу увагу необхідності розбудови власних інституцій та механізмів взаємодії з ними.

Що таке адвокація?

Адвокація – це діяльність, спрямована на переконання та мотивацію влади вирішувати суспільні проблеми відповідно до пропозицій та із залученням громади.

З чого складається цикл політики?

Складові циклу політики:

• Виявлення проблеми;
• Сприйняття проблеми групами інтересів;
• Формування порядку денного;
• Вироблення рішення;
• Впровадження політики;
• Моніторинг та оцінка політики.

Участь громадськості при визначенні та пріоритизації проблем, обранні оптимальних шляхів її вирішення, прийнятті рішень, розробці планів їх реалізації та контролю результатів, робить процес втілення політичних рішень відкритим та підзвітним, що є необхідним атрибутом ефективності державного управління.

Як планується адвокаційна кампанія?

Для складання ефективної стратегії адвокаційної кампанії необхідно відповісти на два блоки запитань стосовно зовнішнього середовища (оточення, в якому потрібно буде здійснювати кампанію) та внутрішніх аспектів (нашої спроможності її втілити).

Фактори оцінки зовнішнього середовища:

1. Цілі і завдання кампанії.
2. Поточна політична ситуація.
3. Ключові стейкґолдери.
4. Ключове повідомлення кампанії.
5. Канал донесення ключового повідомлення.

 Фактори оцінки внутрішнього середовища:

1. Сильні та слабкі сторони, виклики та можливості.
2. Послідовність кроків здійснення кампанії, складання поетапного плану.
3. Механізм оцінки втілення кампанії.

Парламентська адвокація суттєво залежить від процедури законотворчості і на різних її етапах потребує різних підходів – підсумував Ярослав Юрчишин.

Олександр Заславський, заступник Голови Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, окреслив витоки ідеї підготовки Керівних принципів з адвокаційної діяльності, а також розповів про діяльність Лабораторії законодавчих ініціатив у рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

Зокрема, Олександр розповів про досвід Лабораторії законодавчих ініціатив у підтримці низки адвокаційних кампаній протягом 2015 – 2016 рр. Так, ЛЗІ підтримувала адвокаційну кампанію спрямовану на розширення прав жертв політичних репресій радянської доби, адвокаційну групу з податкової реформи та адвокаційну групу з податкової реформи. Лабораторія законодавчих ініціатив запропонувала експертам цих трьох груп підготувати аналітичні документи – Policy Papers, які є певними аналогами Білих книг, й запровадити визначені елементи циклу політики в законодавчий процес.

Одним з результатів підтримки цих адвокаційних кампаній є ухвалення законопроекту в цілому «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 – 1991 років», який ґрунтується на підготовленому Лабораторією законодавчих ініціатив аналітичному документі (Policy Paper) «Відновлення прав жертв політичних репресій». Варто зауважити, що цей закон ухвалили через три роки після того, як розпочалася адвокаційна кампанія. Тому, треба бути готовими до того, що результати проведення адвокаційної кампанії можуть бути відтерміновані у часі.

Про перебіг адвокаційної кампанії, присвяченої підготовці законопроекту про забезпечення прав жертв політичних репресій докладно розповідається у презентованих Керівних принципах.

21 вересня 2018 року пройшла презентація Керівних принципів з оцінки та моніторингу державної політики через альтернативні звіти (Shadow Report).

Керівні принципи презентували:

• Олександр Заславський, Заступник Голови Ради Лабораторії законодавчих ініціатив;
• Любомир Гультай, Старший програмний спеціаліст Програми USAID РАДА;
• Михайло Кольцов, автор посібника, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив.

Олександр Заславський, Заступник Голови Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, детально розповів про досвід Лабораторії законодавчих ініціатив у підготовці альтернативних звітів від громадськості.

Лабораторія законодавчих ініціатив вже 18 років працює з парламентом, намагаючись зробити його більш ефективним, прозорим і наблизити його до стандартів розвинених демократичних країн. Останні 5 років ЛЗІ працює в рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа. Одним з напрямків співпраці є посилення контрольної функції парламенту шляхом популяризації такого механізму, як підготовка альтернативних звітів.

Олександр наголосив, що альтернативні звіти є аналітичними документами, що пропонують обґрунтований альтернативний підхід щодо стану імплементації державної політики, оцінки її впливів під час реалізації, перегляду чинних підходів та пошуку шляхів вдосконалення державної політики.

Чому такий звіт є альтернативним? Тому що зазвичай він готується на запит комітетів третіми сторонами – незалежними громадськими організаціями, науковими експертними установами – для того, щоб донести до суб’єктів ухвалення рішень обґрунтовану позицію, яка буде альтернативною до урядової.

У міжнародній практиці формат альтернативних звітів є досить популярним і має різні форми. Зокрема, в Німеччині такі звіти замовляють не парламентські комітети, а сам уряд, який надає його разом зі своїм офіційним звітом до парламенту.

Лабораторія законодавчих ініціатив в рамках Програми РАДА за останні три роки підготувала 10 альтернативних звітів з різними комітетами Верховної Ради та презентувала їх спільно. Найбільша цінність презентованого сьогодні документу полягає в тому, що він містить не просто адаптацію міжнародної практики, а безпосередній досвід роботи Лабораторії законодавчих ініціатив з комітетами: як це відбувалося, які можуть бути перепони, як їх обходити, про це все можна дізнатись з цього документу.

Олександр наголосив, що ЛЗІ багато зусиль доклала для того, щоб сформувати у комітетів ВРУ розуміння потреби в таких документах. Один з перших звітів, підготовлених Лабораторією законодавчих ініціатив, стосувався річного терміну функціонування майнових реєстрів, його було представлено на засіданні Комітету з питань запобігання та протидії корупції. За результатами обговорення було надіслано листи з рекомендаціями до центральних органів виконавчої влади, відповідальних за функціонування реєстрів, які врахували частину цих рекомендацій. 

Читати Альтернативний звіт «Аналіз виконання закону щодо відкриття майнових реєстрів».

Ще одним з перших таких прикладів є звіт про реалізацію закону про вищу освіту. Читати Альтернативний звіт «Реформа вищої освіти України: реалізація профільного закону в 2014–2016 рр.» Цей звіт було представлено на розширеному засіданні Комітету з питань науки і освіти, де було також представлено також і офіційний урядовий звіт. 

Олександр наголосив, що однією з проблем в Україні є те, що альтернативні звіти часто можуть бути єдиним джерелом інформації для комітетів через відсутність урядових звітів.

У процесі підготовки звіту з реалізації декомунізаційних законів у Комітеті Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя був створений спеціальний підкомітет з питань з питань декомунізації. І на першому курглому столі цього підкомітету на тему «Законодавство про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні: стан виконання» був представлений альтернативний звіт, підготовлений Лабораторією законодавчих ініціатив. Читати Альтернативний звіт «Реформа у сфері політики пам’яті: проміжні підсумки виконання “декомунізаційних законів”».

Ще один приклад. SIGMA у своєму останньому звіті послалась на альтернативний звіт ЛЗІ про реалізацію реформи держуправління за 2015-2016 рр. Це ще один приклад, коли за відсутності відповідної інформації міжнародним організаціям вдається отримати необхідну інформацію з альтернативних джерел. Читати Альтернативний звіт «Реформа державної служби України: Реалізація профільного закону 2016-2017».

Любомир Гультай, Старший програмний спеціаліст Програми USAID РАДА, розповів учасникам презентації про Програму USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво». Зокрема, він наголосив, що Програма РАДА працює за трьома напрямками: контрольна функція парламенту, залучення громадян до законодавчого процесу, моніторингові інструменти роботи парламенту та громадянська освіта.

Михайло Кольцов, автор посібника, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив, зазначив, що у підготовлених ним керівних принципах він намагався не тільки узагальнити міжнародний досвід, але й детально дослідити український контекст підготовки таких документів.

Хто готує альтернативні звіти?

• Громадські організації та аналітично-експертні центри;
• Окремі експерти;
• Експертні групи;
• Наукові установи та університети.

Основні завдання альтернативного звіту:

• Надати надійну та адекватну інформацію про функціонування політики;
• Сприяти з’ясуванню та критиці обраних підходів , які лежать в основі виконання політики;
• Сприяти визначенню нових альтернативних варіантів формулювання проблеми, цілей та інструментів державної політики, або їх перегляду.

Яку роль виконують альтернативні звіти у роботі парламентського комітету?

• Здійснюють вплив на формування державної політики;
• Надають рекомендації, ґрунтовані на доказах;
• Демонструють прозорість діяльності.

Основні перешкоди:

• На етапі розробки політики відсутні критерії успішності пропонованої державної політики;
• Немає ані документів планування, ані індикаторів успішності;
• Низька якість кількісної та статистичної інформації.

Основні рекомендації:

• Чи відома вам процедура прийняття рішень в чинній політиці?
• Якщо в планах заходів вказаний доволі широкий хронологічний період — оцінюйте темп;
• Оцініть цільову аудиторію;
• Найкращий альтернативний звіт представляє собою консенсус більшості;
• Плануйте процес підготовки альтернативного звіту;
• Дослідницький підхід: правоцентричний або потребоцентричний;
• Основні дані ви отримуєте з двох джерел: урядові звіти та організовані опитування груп стейкголдерів;
• При формулюванні основних положень звіту орієнтуйтесь на схему «теза — аргумент — доказ».

Розробка та презентація Керівних принципів для громадських організацій щодо підготовки альтернативних звітів є частиною проекту Лабораторія законодавчих ініціатив у рамках реалізації Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.