Захід складався з пленарного засідання, на якому обговорювалися: (1) теорія і поняття демократії; (2) суспільне очікування і ставлення до демократії; (3) фактори сприяння активній громадській та політичній діяльності громадян; двох  паралельних секційних дискусій та  роботи в малих групах, які було сфокусовано на аналізі демократичних процесів в Україні (1990 – 2008 рр.).

Дискусію було зосереджено навколо наступних питань: Що означає «демократія» у ХХІ столітті? Здавалося б, що розпад Радянського Союзу створив умови для зміцнення традиційних західноєвропейських ліберальних цінностей – чи не єдиної перспективи розвитку для «країн, що розвиваються». Чим же є демократія для України? Як можна оцінити політичні процеси, що відбуваються в державі, якщо проаналізувати їх з точки зору віддаленої перспективи? Чи можна говорити про ефективність демократії в глобальному вимірі?

Модераторами та доповідачами виступали: Михайло Мінаков, Голова Ради Асоціації випускників УШПС; Ніко Ланге, Керівник Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні; Франсуа Фрідріх, Координатор Мережі шкіл політичних студій Ради Європи; Анатолій Гриценко, Голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони; Євген Бистрицький, Виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження»; Ігор Когут, Директор Української школи політичних студій, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив.

У рамках роботи конференції також проведено Урочисту церемонію вручення дипломів учасникам УШПС-2008 та презентацію фільму про УШПС, обрано нову Раду випускників та обговорено План діяльності Школи на 2009 рік.

За вересень 2009 р. Верховна Рада ухвалила лише один закон (№ 3080 «Про внесення змін до Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування»), який був ініційований Кабінетом Міністрів України, і який підтримали 249 депутатів з чотирьох фракцій (БЮТ, НУНС, КПУ, Блок Литвина). Закон передбачає підвищення рівня відповідальності посадових осіб місцевого самоврядування за порушення вимог Закону України “Про боротьбу з корупцією” та Присяги посадової особи місцевого самоврядування.

Така низька продуктивність Верховної Ради України пояснюється внутрішньо парламентським конфліктом навколо законопроекту про внесення змін до державного бюджету на 2009 рік (щодо підвищення розміру прожиткового мінімуму та розміру мінімальної заробітної плати), який парламент відмовився ухвалити в другому читанні і в цілому. За законопроект, на ухваленні якого наполягала фракція Партії регіонів, проголосували 200 народних депутатів із 385, зареєстрованих у сесійній залі. Відповідно до законопроекту, пропонується затвердити прожитковий мінімум з 1 липня у розмірі 808 грн., а з 1 жовтня 848 грн. При цьому розмір мінімальної заробітної плати з 1 липня мав становити 825 грн., з 1 жовтня 864 грн., з 1 грудня 900 грн. Після нерезультативного голосування Партії регіонів заблокувала трибуну і президію Верховної Ради.

4 вересня відбулося позачергове пленарне засідання Верховної Ради України шостого скликання. Під час засідання був ратифікований Протокол про збереження і стале використання біологічного та ландшафтного різноманіття до Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат, підписаної у м. Києві 22 травня 2003 року, 256-ма голосами “за”. Також був прийнятий закон № 3080 «Про внесення змін до Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування”».

Під час перерви представники фракції Партії регіонів заблокували президію і трибуну для виступів. Представники Партії регіонів висунули таку вимогу: Верховна Рада повинна ухвалити законопроект про соціальні стандарти. В разі, якщо Верховна Рада не ухвалить цей законопроект, вони проти того, щоб розглядалися інші законопроекти.

Наступного разу депутати зібралися в сесійній залі лише 22-го вересня, коли за результатами обговорення можливих варіантів законопроекту про підвищення соціальних стандартів на засіданні Погоджувальної ради один із проектів було включено до порядку денного, а інші були рекомендовані до розгляду. Погоджувальна рада також рекомендувала ухвалити рішення, згідно з яким під час голосування за зазначені законопроекти народні депутати голосуватимуть персонально, знаходячись у сесійній залі, а не картками. Народні депутати 240-ма голосами підтримали Постанову про зміну способу голосування щодо цих законопроектів. Представники фракції Партії регіонів не підтримали це рішення і черговий раз заблокували президію і трибуну для виступів.

Врешті-решт, за вересень був прийнятий лише один закон. Якщо звернутися до Закону України «Про державний бюджет на 2009 рік», то можна побачити, що на здійснення законотворчої діяльності верховної ради передбачено видатки у розмірі 413 314, 2 тис. грн.; відповідно, на один місяць передбачені видатки у розмірі 34 442,85 тис. гривень. Це означає, що один закон, прийнятий Верховною Радою у вересні місяці коштує громадянам України більше 34 мільйонів гривень.  

Протягом жовтня 2009 року Верховна Рада України прийняла 11 законів, 2 з яких вже набули чинності. Найбільше прийнятих законів спрямовані на удосконалення галузевої політики (5 законів); по 2 стосуються державного будівництва, соціальної та правової політик.

Найпродуктивнішим суб’єктом законодавчої ініціативи виступили народні депутати України – за місяць було підтримано 7 законопроектів парламентарів. Також Верховна Рада України ухвалила 2 урядових закони і 2 президентських.

Жодний з запропонованих на розгляд Верховної Ради законопроектів не був одностайно підтриманий всіма фракціями парламенту.

Самостійно по одному галузевому закону запропонували депутати від Партії регіонів та від фракції Блоку Юлії Тимошенко, та по одному соціальному закону депутати від Комуністичної партії України та від Блоку Литвина. З ініціативи міжфракційних депутатських груп (БЮТ – Партія Регіонів, НУНС – Партія регіонів – КПУ, Партія регіонів – БЮТ – НУНС – Блок Литвина – КПУ) було прийнято ще 3 закони, з яких 2 стосуються державного будівництва, один – правової політики.

Фракція Блоку Юлії Тимошенко виступила опонентом двох соціальних законів: «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» та «Про мораторій на підвищення цін і тарифів на лікарські засоби і вироби медичного призначення»; фракція Блоку «Наша Україна – Народна Самооборона» окрім вже зазначених соціальних законів не підтримала Закони  «Про доповнення статті 3 Закону України “Про фермерське господарство” (щодо уточнення родинних стосунків, що дають право бути членами господарства)», «Про внесення змін до статті 1 Закону України “Про державну підтримку та особливості функціонування дитячих центрів “Артек” і “Молода гвардія” (щодо державної власності)», «Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами)», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення організаційно-правових основ виявлення, попередження та припинення діяльності організованої злочинності та корупції»; представники фракції Комуністичної партій України не проголосували за законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо символіки)»; фракція Блоку Литвина не підтримали закони «Про внесення змін до Закону України “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації” (щодо Мінпаливенерго)», «Про внесення змін до статті 101 Кримінально-процесуального кодексу України (щодо участі органів охорони державного кордону у кримінальному судочинстві)», «Про затвердження загальнодержавної програми імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2009-2015р.», «Про доповнення статті 3 Закону України “Про фермерське господарство” (щодо уточнення родинних стосунків, що дають право бути членами господарства)».

Конференція відбулася у форматі двох панельних дискусій, під час яких учасники мали змогу почути виступи представників експертних кіл і, звісно, активно долучитися до дискусійного обговорення запропонованих питань:

1. «Україна перед вибором: пошук гідної альтернативи»;
2. «Пошук механізмів зміни політичних еліт в українських реаліях».

З вітальним словом на відкритті заходу виступили Ігор КОГУТ, Директор Української школи політичних студій, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив та Аке ПЕТЕРСОН, Представник Генерального Секретаря Ради Європи в Україні з координації програм співробітництва з Україною.

Після привітання учасників заходу почалася робота першої панельної дискусії : «Україна перед вибором: пошук гідної альтернативи», модератором якої виступив Тарас ШЕВЧЕНКО, Директор Інституту Медіа Права, випускник УШПС; експертами – Олександр ЧАЛИЙ, Надзвичайний і Повноважний Посол України; Михайло МІНАКОВ, Старший менеджер програм з питань демократичного управління, ПРООН Україна, доцент Національного Університету “Києво-Могилянська Академія”, д.ф.н.; Наталія АМЕЛЬЧЕНКО, Завідувач кафедрою політології Національного Університету «Києво-Могилянська Академія», к.ф.н., доцент; Андрій ЄРМОЛАЄВ, Директор Центру соціальних досліджень «Софія», к.ф.н.

Учасникам конференції були запропоновані короткі виступи, які слугували поштовхом до обговорення, що сфокусувалося на обговоренні таких ключових “месиджів”, як “Нація… Держава… Країна… Україна… Європа… Євразія… Історія… Демократія… Криза… Глобалізація… Модернізація… Пріоритети… Суверенітет… Безпека… Нейтралітет… Регіональне лідерство… Вибори… Дебати… Інформація… Дискусії… Міфи… Раціональність… Ефективність… Якість… Виклики…”

Рапортером цієї панелі виступила Ірина ФЕДОРІВ, Керівник інформаційно-аналітичного відділу ЗАТ «ММЦ-СТБ» («Вікна-новини»).

Після закінчення панелі учасники та експерти мали змогу ознайомитися зі слайд-шоу “Щоденник”, яке проілюструвало фотоісторію, якою жила Школа чотири роки – від самого моменту створення і до сьогодні.

Другу панель «Пошук механізмів зміни політичних еліт в українських реаліях» модерувала Іванна КОБЕРНИК, Журналіст і телеведуча, випускниця УШПС. До обговорення було запрошено наступних експертів: Володимир ФЕСЕНКО, Голова Правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента», к.c.н.; Костянтин БОНДАРЕНКО, політолог, Директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна; Сергій ГАЙДАЙ, Директор зі стратегічного планування соціально-інжинірингового агентства «Гайдай.Ком»; Роман КОБЕЦЬ, Аналітичний директор ГО «Ідеальна країна», к.ф.н.

Дискусія відбувалася навколо наступних понять: “Еліти… Трансформація … Вибори… Помаранчева революція…  Соціальні ліфти… Політичні партії… Внутрішньопартійна демократія… Виборчі системи… Відкриті списки… Громадянське суспільство… Відповідальність… Політичні лідери… Ідеологія… Засоби масової комунікації… Соціальні мережі… Державотворення… Політичні декларації… Популізм… Політична культура… Мораль… Етика… Цінності… ”

Підсумки обговорення підвела Юлія ТИЩЕНКО, Керівник Ради, Керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень.

У рамках роботи конференції відбулась Урочиста церемонія вручення дипломів учасникам УШПС-2009, у якій взяли участь Ігор КОГУТ, Директор Української школи політичних студій, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, Аке ПЕТЕРСОН, Представник Генерального Секретаря Ради Європи в Україні з координації програм співробітництва з Україною та Катерина МАКСИМ, Голова Ради Асоціації випускників УШПС.

Метою проведення заходу було обговорення міжнародних стандартів демократичних виборів у контексті майбутніх виборів президента України, забезпечення якісних суспільних змін через дотримання виборчого законодавства, прозоре фінансування виборчої кампанії, зрілий політичний діалог та дебати. Дана конференція була завершальним заходом серії публічних обговорень, проведених Лабораторією законодавчих ініціатив спільно з Радою Європи напередодні президентських виборів в Україні та Форуму Ради Європи «За майбутнє демократії». Аналогічні заходи пройшли в Одесі (2-3 липня 2009 року), Донецьку (23-24 липня 2009 року) та Львові (24-25 вересня 2009 року) з метою залучення якнайширшого кола зацікавлених осіб з різних регіонів України до обговорення питань щодо належного виконання виборчого законодавства та міжнародних стандартів, проблеми фінансування виборів, громадського моніторингу перебігу виборчої кампанії (формування комісій, процесу агітації та висвітлення перебігу виборів, перебігу голосування та підрахунку голосів) тощо. У конференції взяли участь представники органів державної влади (Центральної виборчої комісії, Верховної Ради України, Вищого адміністративного суду України), місцевого самоврядування та політичних партій, провідних аналітичних центрів та громадських організацій, наукових інституцій, засобів масової інформації  з усієї України (більше 100 учасників).

Результатом конференції стали рекомендації, направлені до Верховної Ради, кандидатів у президенти України, Центральної виборчої комісії, засобів масової інформації та громадських організацій, що спрямовані на удосконалення виборчого процесу, забезпечення його прозорості та відповідності міжнародним стандартам. Зокрема, в зверненні до парламенту відзначається необхідність внесення змін до закону «Про вибори Президента України», які б надали право голосу тим громадянам, які не перебувають на консульському обліку, заборонили внесення змін до списків виборців у день голосування, зробили можливим контроль за виборчим процесом зі сторони офіційних спостерігачів від громадських організацій. Від кандидатів у Президенти України, партій та виборчих блоків учасники конференції вимагають відмовитися від використання популістських гасел та утриматися від порушень виборчого законодавства, забезпечити реальне втілення в життя стандартів демократичних, чесних та прозорих виборів. Центральній виборчій комісії України запропоновано створити постійно діючий дорадчий громадський орган, діяльність якого сприяла б посиленню ролі ЦВК у забезпеченні демократичних, чесних та прозорих виборів, підвищенню рівня політичної та правової культури виборців. Засобам масової інформації – посилити взаємодію з організаціями громадянського суспільства, забезпечити проведення якісних політичних дебатів між кандидатами у президенти, предметом яких стануть стратегії  подальшого розвитку України, конкретні шляхи втілення цих стратегій в життя, а кінцевою метою – вироблення спільних позицій кандидатів щодо основних питань внутрішньої та зовнішньої політики. Нарешті громадським організаціям учасники конференції запропонували підготувати Декларацію про демократичні, чесні та прозорі  вибори, й запропонувати підписати її кандидатам у президенти, а також активізувати взаємодію, як між собою, так і з засобами масової інформації з метою забезпечення якісних політичних дебатів в ході президентської виборчої кампанії.

Почався захід з вітального слова Голови Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Ігоря КОГУТА, який відмітив, що серія обговорень теми якості виборів в Україні відбувалося одночасно з процесом ухвалення парламентом нової редакції закону «Про вибори Президента України». Втім, на жаль, більшість пересторог, які висловлювало експертне середовище щодо даного нормативно-правового акту не була почута законодавцями (хоча певні зауваження все ж були враховані при голосуванні за закон в цілому). Також Ігор Когут відмітив, що якість виборів залежить не лише від законодавства, а й від якості політичної еліти, її здатності вести дискусію з опонентами, від активної позиції громадськості та ЗМІ. Ці аспекти також стали предметом обговорення під час проведених зустрічах.

Після цього до учасників звернулася Заступник Представника Генерального Секретаря Ради Європи в Україні з питань координації програм співпраці з Україною Наталія ВУТОВА, яка наголосила на важливості дискусій в Україні щодо якості виборів для міжнародних організацій, що просувають демократію. Зокрема вона нагадала, що новообраний Генеральний секретар Ради Європи, свій перший іноземний візит здійснює саме в Україну.

З вітальним словом виступив і Володимир ШАПОВАЛ, Голова Центральної виборчої комісії України. В контексті теми конференції він відзначив, що проблема, на його думку, полягає в тому, що на кожні вибори приймається новий закон. Також він відзначив, що наразі існує певна істерія щодо нової редакції закону про вибори. Положення, які обмежують конституційні права, на думку голови ЦВК, там дійсно є, але їх дуже мало. А юридично, в законі все достатньо чисто. Майбутні вибори, на його думку, стануть школою і для суб’єктів влади, і для виборців.

Срджан ДАРМАНОВИЧ, Професор факультету права Університету Чорногорії,  член Венеціанської комісії від Чорногорії, наголосив на тому, що  Венеціанська комісія лише нагадує про стандарти демократії. Іноді їх можна застосувати в конкретних умовах, іноді – ні. В жодному випадку мова не йде про примус до прийняття тих чи інших стандартів.

Розпочав засідання вступною доповіддю Денис КОВРИЖЕНКО, Директор з правових питань Лабораторії законодавчих ініціатив. Він представив підсумки та рекомендації, напрацьовані внаслідок регіональних обговорень проблем якості українських виборів.

Срджан ДАРМАНОВИЧ, член Венеціанської комісії від Чорногорії, висловив позицію своєї організації про нову редакцію закону «Про вибори Президента України», яка була деталізована у Спільному висновку Венеціанської комісії та ОБСЄ/БДІПЛ щодо відповідного нормативно-правового акту.

Михайло ЦУРКАН, Заступник Голови Вищого адміністративного суду України, висловився від імені судової гілки влади щодо теми конференції. Він запевнив, що система адміністративних судів загартувалась під час попередніх виборчих кампаній і готова до майбутніх виборів. Висновок Місії зі спостереження за виборами Бюро демократичних інститутів та прав людини ОБСЄ відзначив спроможність вітчизняних адміністративних судів вирішувати справи, пов’язані з виборчим процесом. Також він висловив сподівання на те, що законодавець встигне усунути недоречності у новій редакції закону «Про вибори Президента України», на які вказано у відповідному рішенні Конституційного Суду України.

Андрій ШЕВЧЕНКО, Перший заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, висловив впевненість у тому, що новий закон про президентські вибори загалом дозволяє провести вибори чесно і створює можливості для цього. Хоча він, звичайно, не ідеальний, й існує багато стимулів до того, щоб його удосконалювати. Депутат відзначив, що відповідний настрій існує в сесійній залі українського парламенту – поправки до закону будуть зареєстровані вже найближчим часом. Також Андрій Шевченко зосередив увагу на необхідності забезпечення більшої редакційної свободи преси під час виборчого процесу.

Андрій МАГЕРА, Заступник Голови Центральної виборчої комісії України, розповів про роботу ЦВК за умов виборчої кампанії, що вже почалася. Визнав, що зміни виборчого закону викликали багато проблем в практичній площині організації відповідного процесу. Разом з тим відмітив й позитивні сторони змін (скорочення строків кампанії, зміну принципу формування виборчих комісій під час другого туру). Втім, й суттєві проблеми є, як то нерівномірність розмірів виборчих округів в контексті кількості дільничних комісій, з якими їм доведеться працювати. Ще одна проблема – тіньові виборчі фонди кандидатів. Немає юридичних механізмів і для обмеження передчасної агітації. В кінці свого виступу Андрій Магера висловив впевненість у тому, що всі проблеми вдасться подолати спільними зусиллями.

Юрій КЛЮЧКОВСЬКИЙ, Заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, Президент Інституту виборчого права, прокоментував рішення Конституційного Суду щодо змін до закону «Про вибори Президента України», яке було оприлюднене в день конференції. На думку депутата, в цілому, це рішення можна оцінювати, як позитивне, хоча воно й не може задовольняти на 100%. Принципово для виборів – визнання неконституційним обмеження права голосу за кордоном. Кількісно це не надто вплине на результати виборів, але право виборців не буде обмежене. Унеможливлення розгляду скарг у зв’язку з закінченням встановленого строку – позитив. Це дещо поліпшить умови виборів, але не до кінця. З деякими питаннями вже запізнилися (формування виборчих округів).  Висловив впевненість, що висновок міжнародних організацій щодо виборчого закону відіграв певну роль у рішенні Конституційного Суду.

Володимир КОВТУНЕЦЬ, Експерт Інституту виборчого права, відзначив, що зміни 2009 року дійсно збільшили недоліки виборчого законодавства. Зокрема, наголосив на суперечностях щодо мінімальної кількості ДВК – певні норми встановлюють її на рівні 12 членів, тоді як інші дозволять створювати ДВК у складі 9 членів. Акцентував увагу на відсутності заборони ведення агітації державними та комунальними ЗМІ. До недоліків Володимир Ковтунець відніс недостатнє забезпечення контролю за уточненням списків виборців при надмірно великій кількості органів, яким надано право вносити такі зміни. Формування виборчих комісій у другому турі лише з представників двох кандидатів створює можливість зриву виборів.

Євген РАДЧЕНКО, Директор з розвитку Міжнародної громадської організації «Інтерньюз-Україна», наголосив на тому, що кандидати своїми прогнозами щодо «брудності» кампанії занижують планку суспільних очікувань з приводу виборів та всього, що з ними пов’язане. Разом з тим поки що все не настільки негативно. Зокрема, не використовуються теми, які в попередні роки розколювали українське суспільство (НАТО, двомовність, статус УПА).

Юлія ТИЩЕНКО, Керівник Ради, керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень, висловила думку про те, що Україна не стала консолідованою демократією – електоральною демократією чи країною «безпомічного плюралізму». Розчарування в політиках, в політиці та собі, як силі, яка впливає на ситуацію. Вихід, серед іншого, в сферах політичної культури, в проблемі ротації політичних еліт, ефективності політичних партій, необхідності персоніфікації пропорційної системи виборів.  Це повязане й з якістю самого суспільтва та його цінностями.

Михайло МІНАКОВ, Старший програмний менеджер ПРООН, доцент кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА, доктор філософських наук, висупив з презентацією щодо проблеми якості еліт та критеріїв її оцінування. В даному аспекті він на голосив на важливості освіти населення та забезпечення досвідченості еліти,що дозволить провести ефективні інституційні реформи.

Наталія АМЕЛЬЧЕНКО, Завідувач кафедри політології Національного Університету «Києво-Могилянська Академія», кандидат філософських наук, доцент, в своєму виступі зосередилась на ціннісному аспекті в проблемі якості виборів. На її думку, демократія існує не лише у формі відповідних інституцій та правових норм, але і у формі цінностей. Саме з орієнтаціями людей у владі й виборців існує сьогодні проблема в Україні. Є відповідні інституції, є демократична конституція, але вона не виконується. Головна проблема в тому, що цінності змінюються не так швидко, як інституції. Слід відзначити, що в історії демократії все відбувалося навпаки – спочатку змінювалися цінності, що призводило до зміни інституцій. Україні ж ще доведеться вибудувати свої цінності, що потребує часу. В даному аспекті не можна недооцінювати культурну політику, що має  місце, зокрема, зараз, в програмах кандидатів у президенти, які позиціонують себе перш за все як ефективні антикризові менеджери, без достатньої уваги до гуманітарного виміру. А це несе з собою загрози.

Михайло ПОГРЕБИНСЬКИЙ, Директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології, відзначив, що якість української політичної еліти в культурному сенсі нижча, ніж у суспільстві в цілому. Крім того, на думку політолога, українське суспільство зберегло цінності в більшій мірі, ніж суспільства європейських країн. Також експерт акцентував увагу на загрозі, яка полягає у відсутності контролю та непрогнозованості дій політичних лідерів (навіть для їх соратників та партій).

Ірина БЕКЕШКІНА, Науковий керівник Фонду «Демократичні ініціативи», висловилася про те, що ключові проблеми щодо середовища політичної еліти, які хвилювали українське суспільство в 2004 році (корумпованість, закритість, олігархічність) не змінилися за 5 років й продовжують надалі хвилювати громадян в першу чергу. Крім того, зараз переважна більшість кандидатів у президенти будують свої кампанії на обіцянках, які неможливо виконати з огляду на існуючі повноваження глави держави. Соціолог закликала виховувати політиків та змушувати їх використовувати в своїх кампаніях лозунги не про те, що вони збираються змінити на посту президента, а як конкретно реалізувати ці реформи.

Мирослав МАРИНОВИЧ, Віце-ректор Українського католицького університету, звернув увагу на те, що критерієм визначення політичної еліти має бути здатність державних діячів ставити національні інтереси понад особисті. Поки що таким критеріям більшість українських політиків не відповідає. Мирослав Маринович висловив впевненість у тому, що нова політична еліта, яка продемонструє справжню духовність своїми діями, за таких умов має шанс отримати повну підтримку громадян.

Володимир ФЕСЕНКО, Голова Правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента», в своєму виступі висловив точку зору про те, що політичні лідери насправді не мають бути моральними авторитетами – їм достатньо відповідати певним моральним стандартам. Крім того, для успіху у політиці необхідна воля, активність, комунікативність та організаторські здібності. Політолог звернув також увагу на важливість механізму добору адміністративної еліти. Покращити ситуацію з українською політичною елітою має запровадження реальної внутрішньопартійної демократії (зокрема – партійних «праймаріз»).

Сергій ГАЙДАЙ, Директор зі стратегічного планування соціально-інжинірингового агентства «Гайдай.Ком», виступив з тезою про те, що в Україні насправді взагалі немає політичної еліти. Згідно запропонованих ним критеріїв, «еліта» – це діячі, які забезпечують виживання та конкурентноздатність нації. Таким критеріям жоден український політик при владі наразі не відповідає. Ця проблема погіршується тим, що вибори перестали бути механізмом реальної зміни людей при владі. Вихід, на думку Сергія Гайдая, полягає у тому, щоб легітимно вибудувати таку систему, в якій нинішні можновладці не змогли б політично існувати. Це виклик для молодого покоління.

Дискусію відкрив Олександр ЧЕРНЕНКО, Голова правління Комітету виборців України. На його думку в Україні відбувся «відкат» громадянської політичної участі з 2004 року. Існують загрозливі тенденції і до того, щоб ЗМІ повернулися до умов, в яких вони працювали напередодні попередніх президентських виборів. Втім, зарадити в даній ситуації має вже отриманий досвід громадського протесту та самоорганізації.

Роман КОБЕЦЬ, Керівник Інформаційного центру незалежного оцінювання, Аналітичний директор ГО «Ідеальна країна», кандидат філософських наук, розповів про власне дослідження «Усвідомлений вибір-2006», яке продемонструвало відсутність політичної відповідальності українських партій, а також відсутність внутрішньопартійної комунікації щодо стратегічних питань власних програм. Така ситуація стала можливою внаслідок того, що переважна більшість виборців керується ірраціональними мотивами на виборах.

Вікторія СЮМАР, Виконавчий директор Інституту масової інформації, погодилась з тим, що громадське суспільство з 2004 року не прогресувало, а в деяких аспектах навіть здійснило регрес. Зокрема, українські НУО так і залишились невпливовими, політики підтримують їх лише у випадку власної користі. Крім того, неурядовим організаціям так і не вдалося налагодити ефективної комунікації як між собою, так і зі ЗМІ. Останні також не здійснили корінних якісних змін у принципах власної діяльності. Журналісти так і не стали посередниками між суспільством та політиками, а залишилися ретрансляторами. Саме над вирішенням цих проблем і слід зосередитися громадським організаціям та ЗМІ – при чому покращення ситуації може відбутися як еволюційно, так і революційно (відповідний досвід вже є).

Ольга АЙВАЗОВСЬКА, Голова Правління ВГО «Громадянська мережа ОПОРА», відзначила, що згідно соціологічних опитувань, довіра до громадських організацій та ЗМІ значна в порівнянні з державними та правоохоронними органами. Це свідчить про те, що насправді вплив НУО та мас-медіа в українському суспільстві досить високий. Крім того, Ольга Айвазовська акцентувала увагу на тому, що абсолютна більшість українців вважають себе не відповідальними за стан країни. Це свідчить про те, що українське суспільство перетворюється на суспільство споживачів, що в свою чергу ставить на порядок денний питання не тільки про якість політичної еліти, а й про якість виборців.

В кінці конференції до учасників звернулися представники організацій, які виступили ініціаторами проведення обговорень вищезазначених тем:Сергій КУЗНЄЦОВ, Експерт з правових питань Відділу виборів та референдумів Венеціанської Комісії та Миртія МУРДЖІЯ, представник Директорату політичного консультування та співробітництва Секретаріату Ради Європи.

Рекомендації учасників конференції для Верховної Ради України, кандидатів у президенти, ЦВК, засобів масової інформації та організацій громадянського суспільства.

Recommendations of the international conference “Quality of elections: making democracy strong”.

Спільний висновок Венеціанської комісії та ОБСЄ/БДІПЛ щодо закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань виборів Президента України», прийнятого Верховною Радою України 24-го липня 2009 року. Неофіційний переклад надано Лабораторії законодавчих ініціатив секретаріатом Венеціанської комісії у зв’язку з міжнародною конференцією «Якість виборів як основа зміцнення демократії».

Аналітичні матеріали до конференції.

Materials of the Conference (eng).

В контексті ухвалення Верховною Радою України в першому читанні закону про зміни до Конституції щодо скасування недоторканності депутатів та президента Лабораторія законодавчих ініціатив підготувала аналітичний огляд європейского та вітчизняного законодавства щодо імунітетів виборних посадових осіб, а також розробила ряд пропозицій щодо удосконалення відповідної сфери в Україні.

Зміст дослідження:

1. Огляд національного законодавства в частині імунітетів виборних посадових осіб.
2. Міжнародні стандарти у сфері імунітетів.
3. Практика країн Європи в частині імунітетів виборних осіб.
4. Огляд та аналіз законопроектів з питань обмежень імунітетів.
5. Пропозиції щодо удосконалення.

13 та 14 жовтня 2009 року у Дніпропетровську і Донецьку Лабораторія законодавчих ініціатив провела презентацію власного дослідження, присвяченого проблемам українського парламентаризму. Також у рамках заходів відбулося обговорення презентованого дослідження, у яких взяли участь політики, експерти, науковці, представники громадськості та медіа. абораторію законодавчих ініціатив представляли Денис КОВРИЖЕНКО, Директор з правових питань Лабораторії законодавчих ініціатив, та Олена ЧЕБАНЕНКО, Програмний координатор Відділу політичного аналізу Лабораторії законодавчих ініціатив.

Основна мета обговорень – окреслення кола реальних проблем українського парламентаризму, а також вироблення рекомендацій щодо  їх вирішення (зокрема – тих, які були порушені у презентованому дослідженні).

Тематика обговорення стосувалася:

1. Статусу народного депутата України;
2. Контрольних функцій парламенту;
3. Участі громадськості у законотворчому процесі;
4. Реформи Апарату Верховної Ради України.

Громадські консультації у Дніпропетровську і Донецьку проведені в рамках реалізації спільного проекту Лабораторії законодавчих ініціатив і Вестмінстерської фундації за демократію «Підвищення ефективності українського парламентаризму». Вони є п’ятим і шостим у серії із 9-ти заходів, які відбудуться у різних областях України.

Під час консультації 13 жовтня 2009 року у Дніпропетровську активно обговорювалися питання участі громадськості у законодавчому процесі, зокрема – роботи експертних і громадських рад при представницьких органах влади. Крім того, були порушені дотичні до функціонування парламенту питання, а саме – прозорості місцевих бюджетів у частині відсутності контролю за їхньою видатковою частиною, підвищення правової та політичної грамотності населення, необхідності підключення віддалених куточків України до мережі Інтернет тощо.

Була підтримана ідея скасування зниження або повного скасування прохідного бар’єру на парламентських виборах, оскільки Верховна Рада повинна представляти весь український народ, а не лише його частину. Учасники наголосили, що законодавство не містить норми, відповідно до якої виключно політичні партії мають можливість формувати органи державної влади, однак на практиці відбувається саме так. Тому необхідним є запровадження системи громадського контролю за діяльністю народних депутатів України, а також їх звітності з метою забезпечення належного представництва інтересів усього населення. Оскільки весь народ не може бути представлений у сесійній залі парламенту, активну роль посередника між пересічним громадянином та органами влади повинні виконувати громадські організації. Вони повинні забезпечити постійний тиск на місцеві осередки політичних партій.

Було наголошено на необхідності удосконалення роботи парламентських комітетів, а також важливості врахування результатів комітетських слухань під час прийняття рішень парламентом. Учасники погодилися, що необхідно змінювати механізми роботи комітетів Верховної Ради України. Висловлювалася теза про створення другої палати парламенту з метою забезпечення ефективного представництва регіонів.

Активно дебатувалася під час обговорення ідея створення електронного парламенту. Зокрема, йшлося про забезпечення доступу всіх зацікавлених осіб до пов’язаної із законодавчим процесом документації, створення для кожного громадянина можливості висловитися щодо того чи іншого законопроекту, запровадження електронного документообігу тощо.

У парламентських комітетах і радах усіх рівнів має бути запроваджений механізм громадської експертизи, який передбачатиме залучення профільних галузевих фахівців для дачі висновків із їхньою подальшою юридичною відповідальністю за надані оцінки. В цьому контексті, актуальності набуває питання виділення критеріїв, на підставі яких можуть бути визначені фахові експерти у певній галузі, висновки яких позитивно вплинуть на законодавчий процес. Важливим кроком може стати створення загального реєстру громадських експертів із тих чи інших питань. До того ж, варто передбачити, ким і на підставі чого надаватимуться повноваження членам громадських рад. У цілому, як перешкода на шляху до запровадження відповідного механізму була визнана відсутність політичної волі залучати незалежних експертів до законодавчого процесу.

Основним лейтмотивом обговорення 14 жовтня 2009 року у Донецьку стала дискусія навколо можливих змін системи парламентських виборів в Україні, а також того, яким чином це може вплинути на підвищення ефективності роботи вітчизняного парламенту. Висловлювалися думки щодо необхідності запровадження прохідного виборчого бар’єру для політичних партій на рівні 4-5 відсотків, оскільки наразі чимало партій із подібними програмними положеннями. Крім того, дебатувалося питання відсутності в Україні ідеологічних партій, що негативно впливає на якість законодавчого процесу.

Наголошувалося на необхідності розуміння суспільного контексту при оцінці ефективності вітчизняного парламенту, оскільки об’єктивно колегіальний орган має менший ресурс легітимності, ніж одноособові органи влади. Наразі політики, медіа та суспільство активно обговорюють питання, пов’язані із реформою представницького органу, однак існує необхідність звести їх усі у єдине цілісне бачення заради стратегічних змін.

Було звернено увагу на ряд цікавих фактів українського парламентаризму: по-перше, більшість підтриманим Верховною Радою законодавчих ініціатив – це постанови, які загалом не змінюють правового простору держави; по-друге, протягом перших дев’яти місяців 2009 року парламент прийняв 170 законів, у той час як Конституційний Суд України розглянув 130 подань щодо конституційності нових норм, що ставить під сумнів ефективність законотворчої роботи парламенту; по-третє, надзвичайно низьким є коефіцієнт корисної дій від обговорень законопроектів на веб-сторінці Кабінету Міністрів України – на 22 оприлюднені документи був наданий лише один коментар; по-четверте, Президент наразі отримує більше звернень щодо порушень прав людини, ніж Уповноважений Верховної Ради з прав людини.

Наразі актуальною проблемою вітчизняного парламентаризму було визнано неналежне висвітлення його діяльності у засобах масової інформації. Більшість публічних виступів і повідомлень спрямовані на завоювання популярності, а не на змістовне інформування громадян. Саме тому роль медіа у забезпеченні належної роботи Верховної Ради України має бути простимульована. Зокрема, більш активно мають висвітлюватися парламентські та комітетські слухання.

Учасники погодилися, що основними напрямками парламентської реформи в Україні має стати удосконалення парламентських процедур, а також активізація ролі громадянського суспільства як контролера влади. Успішність законодавчої роботи залежить або від належного представництва інтересів населення, або від внутрішніх мотивів політичних партій. Відповідно, виховання ж потужного експертного середовища дозволить не лише виробити рекомендації щодо відповідних реформ, а й забезпечити їх імплементацію.

Дослідження:

Статус народного депутата України: проблеми та шляхи удосконалення

Парламентський контроль: проблеми та шляхи підвищення ефективності

Участь громадськості у законодавчому процесі: проблеми та шляхи підвищення ефективності

Діяльність парламентського апарату: проблеми та шляхи підвищення ефективності

Відеоролики:

Сесія була присвячена наступним питанням: регіональній політиці, місцевому самоврядуванню, адміністративній реформі та низці інших питань.

В рамках Третьої сесії учасники прослухали ряд лекцій: Михайла БАЙМУРАТОВА, Завідувача кафедрою конституційного, адміністративного та міжнародного права Маріупольського державного гуманітарного університету («Питання регіональної політики та місцевого самоврядування в українській політичній дискусії»), Ігора КОЛІУШКА, Голови Центру політико-правових реформ («Виклики та перспективи адміністративної реформи»), Володимира ІГНАЩЕНКА, Члена Ради директорів «Київської інвестиційної групи» («Інвестиційний клімат та політичний процес: виклики і потреби часу»), Юрія ДЖИГИРА, Директора компанії «FICKOInform», випускника УШПС та Олени МАСЛЮКІВСЬКОЇ, Старшого викладача кафедри екології Національного університету «Києво-Могилянська академія», Члена Ради Асоціації випускників УШПС («Глобальна зміна клімату: наслідки та можливості для України»).

Окрім лекційних занять проводилися практичні заняття, зокрема, тренінг «Аналіз політики та ухвалення рішень: main points», який провів Роман КОБЕЦЬ, Керівник Інформаційного центру незалежного оцінювання, Аналітичний директор ГО «Ідеальна країна», к.ф.н., та групова робота «Україна 2020: розробка сценаріїв розвитку», модератором якої виступив Володимир ФАДЄЄВ, Завідувач сектором філософських проблем етносу і нації Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, випускник УШПС.

Основна мета обговорень – окреслення кола  реальних проблем українського парламентаризму, а також вироблення рекомендацій щодо  їх вирішення (зокрема – тих, які були порушені у презентованому дослідженні).

Тематика обговорення стосувалася:

1. Статусу народного депутата України;
2. Контрольних функцій парламенту;
3. Участі громадськості у законотворчому процесі;
4. Реформи Апарату Верховної Ради України.

Громадська консультаця у Чернігові проведені в рамках реалізації спільного проекту Лабораторії законодавчих ініціатив і Вестмінстерської фундації за демократію «Підвищення ефективності українського парламентаризму». Вона стала сьомою у серії із 9-ти заходів, які відбудуться у різних областях України.

Під час обговорення у ЧЕРНІГОВІ були порушені питання фінансування політичних партій, зв’язку депутатів з виборцями, зміни виборчої системи, імперативного мандату, участі громадськості у законодавчому процесу, ефективності контрольних функцій парламенту тощо. Основними проблемними моментами у контексті функціонування українського парламенту були визнані відсутність контролю за використанням коштів державного бюджету, неналежне врахування інтересів регіонів у законодавчому процесі та неефективність механізмів впливу громадськості на прийняття державно владних рішень. Учасники наголосили на зв’язку парламентської реформи з іншими реформами, зокрема – конституційною.

У контексті реформи виборчої системи, була підтримана ідея про неможливість повернення до мажоритарного представництва та необхідність запровадження системи відкритих списків. Зокрема, говорилося про збільшення кількості виборчих округів до 450-ти при тому, що кандидати висуватимуться партіями. Дебатувалося питання прохідного бар’єру для політичних партій, а також важливість врахування голосів, поданих проти всіх кандидатів, під час визначення складу законодавчого органу.

Учасники звернули увагу на проблему взаємодії депутатів з виборцями на місцях. Зокрема, обговорювалися питання лобіювання законодавчих ініціатив на рівні регіонів, Крім того, була озвучена теза про необхідність підвищення впливу фракцій на партійну, а також запровадження механізмів впливу на окремого народного депутата.

Неоднозначно розглядалося питання імперативного мандату народного депутату. З одного боку, лунали тези про важливість цього інституту в умовах пропорційної виборчої системи, за якої виборець делегує управлінські повноваження партії із програмою, а не окремій особі; відповідно, рішення повинні прийматися фракцією, яка у сесійній залі голосує одностайно. З іншого боку, посилання на досвід зарубіжних держав і українську практику змусили деяких учасників визнати інститут імперативного мандату недемократичним і таким, що обмежує право народного обранця на самовираження.

Що стосується контрольних функцій і повноважень парламенту, то, на думку учасників обговорення, їх наразі є досить. Однак існує проблема нечіткого визначення умов і механізмів взаємодії Верховної Ради України з іншими органами влади. Тому актуальним питанням є забезпечення на законодавчому рівні більш чіткого розподілу повноважень між владними органами з метою забезпечення відповідальності.

Неефективними були визнані чимало механізмів залучення громадськості до законодавчого процесу. Так, наприклад, це стосується парламентських слухань, оскільки їхні результати не реалізують навіть у системі виконавчої влади, не кажучи вже про парламент.

Було висловлено застереження щодо перспектив реформи парламентського Апарату, оскільки, зазвичай, реформа подібних структур призводить до їх збільшення і бюрократизації. Тим не менше, учасники погодилися, що необхідно зменшувати кількість внесених до Верховної Ради України законопроектів з метою зниження навантаження на Головне науково-експертне управління та Головне юридичне управління Апарату парламенту.

Дослідження:

Статус народного депутата України: проблеми та шляхи удосконалення

Парламентський контроль: проблеми та шляхи підвищення ефективності

Участь громадськості у законодавчому процесі: проблеми та шляхи підвищення ефективності

Діяльність парламентського апарату: проблеми та шляхи підвищення ефективності

1 жовтня 2009 року у містах Суми та Харків Лабораторія законодавчих ініціатив провела презентацію власного дослідження, присвяченого проблемам українського парламентаризму. Також у рамках заходів відбулося обговорення презентованого дослідження, у яких взяли участь політики, експерти, науковці, представники громадськості та медіа. Лабораторію законодавчих ініціатив представляли Денис КОВРИЖЕНКО, Директор з правових питань Лабораторії законодавчих ініціатив, та Олена ЧЕБАНЕНКО, Програмний координатор Відділу політичного аналізу Лабораторії законодавчих ініціатив.

Основна мета обговорень – окреслення кола  реальних проблем українського парламентаризму, а також вироблення рекомендацій щодо  їх вирішення (зокрема – тих, які були порушені у презентованому дослідженні).

Тематика обговорення стосувалася:

1. Статусу народного депутата України;
2. Контрольних функцій парламенту;
3. Участі громадськості у законотворчому процесі;
4. Реформи Апарату Верховної Ради України.

Громадські консультації у Сумах і Харкові проведені в рамках реалізації спільного проекту Лабораторії законодавчих ініціатив і Вестмінстерської фундації за демократію «ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ». Вони є п’ятим і шостим у серії із 9-ти заходів, які відбудуться у різних областях України.

Під час обговорення в СУМАХ активно обговорювалися питання статусу народного депутата, реформи виборчої системи та її зв’язку із партійним будівництвом, доцільності обмеження депутатської недоторканості та запровадження імперативного мандату народних обранців, особливостей складання виборчих списків тощо.

Учасники обговорення погодилися, що реформи варто проводити у межах наявної системи. Тим не менше, належного розуміння того, які моделі певних парламентських інститутів можуть ефективно функціонувати в Україні, немає. Була висловлена теза про надто широкий спектр повноважень народного депутата України поза законодавчою діяльністю. Можливість впливу парламенту на інші органи влади наразі призводить до надмірної політизації його роботи. Що стосується перспектив запровадження двопалатного парламенту, то реальні механізми представництва регіонів у законодавчому органі наразі обговорюються дуже спрощено. Необдумані ж кроки у цьому напрямку призведуть до ускладнення парламентських процедур, а, отже, корупції.

Як і під час попередніх консультацій, значну увагу було приділено питанню зміни виборчої системи. Незважаючи на впевненості у тому, що наступні парламентські вибори пройдуть за закритими списками, запровадження пропорційної виборчої системи з відкритими списками розглядалося як значний крок уперед, хоча й не панацея від усіх проблем державного будівництва. Дискусії ж про можливе повернення до мажоритарної системи є проявом небезпечної тенденції. У контексті вдосконалення пропорційного представництва, була висловлена пропозиція щодо необхідності законодавчого визначення статусу безпартійних народних депутатів, що стимулюватиме структуризацію політичних партій.

Важливий момент, на який було звернуто увагу, – «декомерціалізація» виборчих списків з метою уникнення ситуації купівля місць у них. Це, зокрема, потребує реформи законодавства про політичні партії, спрямоване на перетворення місцеві партійні осередки на «ліфти», які дозволять потрапляння місцевих політиків до парламенту. Була підтримана висловлена під час обговорення пропозиція щодо запровадження виборчих цензів: потрапляння до виборчих списків повинно залежать від реального членства кандидата в партії та реальної роботи у ній. Загалом, партійне будівництво, базоване на принципах ідеологічності та активної роботи, було визнане основним шляхом підвищення ефективності Українського парламенту.

Ще одне питання, щодо якого буда досягнута згода аудиторії, – необхідність обмеження депутатської недоторканості. Так, наприклад, можуть бути встановлені особливі правила поводження з народними депутатами під час попереднього слідства (забезпечений позачерговий доступ до обмудстмана та контроль з боку Генерального прокурора за перебігом слідчих дій) – тобто уникнення політичних провокацій можливе за рахунок відповідних процесуальних норм. Однак, в цілому, парламентар має притягатися до відповідальності на загальних підставах.

Активна дискусія точилася навколо питання імперативного мандату народного депутата України. Наразі в Україні механізми відкликання відсутні. Тим не менше, досвід інших держав (наприклад, США) передбачає такого відкликання, зокрема, у разі порушення правил депутатської етики (невідвідування засідань парламенту, особиста неучасть у голосуваннях, неналежне поводження у сесійній залі тощо). Тому в українських реаліях потрібним кроком могло б стати прийняття Кодексу депутатської етики із паралельним закріпленням на рівні Регламенту Верховної Ради України підстав припинення повноважень того чи іншого депутата безпосередньо парламентом. Крім того, запровадження імперативного мандату потребує зміни законодавства про місцевмй референдум.

Щодо підстав дострокового припинення повноважень парламенту Президентом України, учасники погодилися із тим, що до наразі закріпленого у Конституції переліку підстав варто додати формулювання «із політичних мотивів». Однак у такому випадку, нові парламентські вибори повинні проводитися разом із референдумом про довіру Президентові із можливістю його відставки за результатами такого референдуму. Це зніме проблему політичних спекуляцій навколо питання дострокового припинення повноважень Верховної Ради України.

Конфлікт інтересів у парламенті був розглянутий крізь призму невідповідності приватного інтересу народного депутата та колегіального способу прийняття рішень у законодавчому органі. Колегіальність обмежує можливість контролю за діяльністю окремого парламентаря, а тому необхідно запровадити механізми такого контролю (зокрема, за роботою в комітетах, тимчасових слідчих комісіях тощо).

У контексті переведення лобіювання у легальне русло, наголошувалося на необхідності посилити роль громадянського суспільства, а також асоціацій всеукраїнського рівня за умов чіткого визначення їхнього законодавчого статусу. Порушувалося питання можливості надання права законодавчої ініціативи таким асоціаціям. Крім того, удосконалення потребують механізми висвітлення діяльності Верховної Ради України.

Основні питання, порушені під час обговорення у ХАРКОВІ, стосувалися удосконалення системи фінансування політичних партій, критеріїв визначення ефективності роботи народних депутатів, обмеження термінів перебування на посаді представників деяких парламентських інституцій, ролі громадянського суспільства у процесі реформування тощо.

Методологічні рамки обговорення передбачали подолання межі між теорією та практикою державного будівництва, а також між політикою та правом. Тобто концепція реформ повинна розроблятися з урахуванням особливостей вітчизняного політичного процесу та мати на меті підвищення ефективності політичного процесу в цілому, а не окремих інститутів.

В якості пропозиції щодо забезпечення присутності народних депутатів на засіданнях парламенту, була висловлена ідея про «плаваючу» більшість: якщо народний обранець пропускає певну кількість засідань, це є підставою для позбавлення його права брати участь у голосуваннях ще на певний час; при цьому, рішення приймаються більшістю від присутніх на засіданні депутатів. Крім того, варто дотримуватися принципу жорсткої партійної приналежності: якщо депутат не голосує як його політична партія, це має бути підставою для його виведення зі складу Верховної Ради України, оскільки народ делегує свій суверенітет партіям, а не конкретним особам. Активно обговорювалися механізми забезпечення особистого голосування депутатів.

Учасники обговорення погодилися, що кількість зареєстрованих і розглянутих законопроектів не є мірилом якості законодавчого процесу. Кожен поданий проект закону повинен бути результатом консолідації позицій різних депутатів і політичних сил. До того ж, зважаючи на те, що порядок денний роботи Верховної Ради України є предметом політичних спекуляцій, на початку кожного року варто визначати законодавчі пріоритети на цілий рік. Крім того, мають бути запроваджені санкції не лише за блокування роботи парламенту, а й встановлена юридична відповідальність за прийнятий закон у разі його негативного впливу. Було висловлено припущення про те, що помічники народних депутатів та Апарат Верховної Ради України мають фінансуватися політичними партіями.

На думку учасників, особлива роль у лобіюванні тих чи інших реформ має належати громадянському суспільстві, оскільки самі народні депутати дбають, здебільшого, про власні інтереси. Представники громадськості мають забезпечувати контроль за діяльністю парламентарів, а також інформаційно супроводжувати законодавчий процес.

Систематизовані пропозиції щодо усунення проблем українського парламентаризму, зібрані в результаті регіональних консультацій, будуть узагальнені у „Білій книзі українського парламентаризму”. Її презентація буде супроводжуватись міжнародною конференцією щодо парламентської реформи,  а також прес-конференцією на одному з загальнонаціональних телеканалів.

За поданими посиланнями можна знайти тексти чотирьох тематичних досліджень, підготовлених експертами лабораторії законодавчих ініціатив, а також зняті в рамках реалізації проекту відеоролики, присвячені проблемам українського парламентаризму.

Дослідження:

Статус народного депутата України: проблеми та шляхи удосконалення

Парламентський контроль: проблеми та шляхи підвищення ефективності

Участь громадськості у законодавчому процесі: проблеми та шляхи підвищення ефективності

Діяльність парламентського апарату: проблеми та шляхи підвищення ефективності

Відеоролики: