13 грудня Лабораторія законодавчих ініціатив взяла участь у Майстерні майбутнього «Державна політика сприяння розвитку громадянського суспільства: досвід реалізації та наступні кроки».

На заході були присутні більше 100 представників громадського сектору та органів виконавчої влади.

На початку Майстерні майбутнього учасники ознайомилися зі стандартами Ради Європи у сфері розвитку громадянського суспільства та громадської участі.

Зокрема, Мері-Енн Хеннесі, голова відділу громадянського суспільства Ради Європи зазначила: «Право участі громадян у процесі прийняття державних рішень – це одне із першочергових та невід’ємних прав людини! Запорукою ефективності такого процесу може бути лише відкрита та чесна комунікація між усіма учасниками. Тому основною метою сьогоднішнього заходу стане систематизація форм участі громадян, де буде відчутна роль та відповідальність кожного. Адже лише стратегія зможе привести до системних, динамічних та інноваційних змін!»

У свою чергу, Анна Рурка, президентка Конференції міжнародних неурядових організацій при Раді Європи, привітала учасників із нагодою попрацювати разом та наголосила: «Участь – це завжди процес двостороннього навчання, де кожен учасник вчиться чомусь від іншого. Лише за умови поваги до відкритості – як влади, так і громадського сектору, доступності – використання мови, яка зрозуміла для громадян, інклюзивності – включеності усіх груп до процесу прийняття рішень ми зможемо побудувати чесний та прозорий діалог усіх зацікавлених стейкхолдерів. Devil is in the details – основне правило успіху під час побудови такого діалогу!»

Також під час Майстерні були презентовані результати моніторингового дослідження реалізації Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства на 2016 – 2020 роки.

«Насправді це не кінець роботи. Ми маємо ще цілий рік. За цей час можна ще багато встигнути зробити, якщо якісно це обговорити, презентувати і донести до стейкхолдерів. Тут є величезна роль місцевих організацій, тому що не всі великі справи завжди робляться в центрі. Досвід багатьох країн світу показує, що саме локальні ініціативи задають вектор розвитку на майбутнє», – сказала Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Світлана Матвієнко.

Звіт підготувала Лабораторія законодавчих ініціатив на запит Секретаріату Кабінету Міністрів України та за фінансової підтримки Ради Європи в рамках її проекту «Сприяння участі громадян у демократичному процесі прийняття рішень в Україні».

Після презентації розпочалася практична частина Майстерні. Учасники, розділені на групи, пройшли три етапи обговорення. Під час першого – фази критики – вони дискутували щодо перешкод для розвитку громадянського суспільства в Україні. Разом представники громадянського суспільства і влади виокремили 97 проблем.

На другому, візійному, етапі учасники напрацьовували ідеальний варіант розвитку громадянського суспільства в Україні. А під час останнього етапу – фази реалізації – вони разом обговорювали реальні кроки для подолання проблем та подальшої державної політики у цьому напрямку. Спільно було запропоновано 60 заходів та активностей.

Далі залишається тільки усе заплановане виконати у 2020 році, а також у майбутній Стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства.

https://www.facebook.com/AgencyforLegislativeInitiatives/videos/2649272585138169/

Дослідження присвячено моніторингу імплементації Національної Стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016 – 2020 роки.

Моніторингове дослідження здійснювалося на запит Секретаріату Кабінету Міністрів України, як частина проекту Ради Європи «Cприяння участі громадян у демократичному процесі прийняття рішень в Україні». Метою дослідження була оцінка прогресу та досягнень в імплементації Стратегії та вивчення ролі органів виконавчої влади й Координаційних рад в імплементації Стратегії. У рамках дослідження були проаналізовані основні документи Стратегії, пов’язані нормативно-правові акти, проведено низку інтерв’ю з особами, залученими до імплементації Стратегії, та експертами.

Резюме дослідження

У переддень позачергових парламентських виборів експерти Лабораторії законодавчих ініціатив здійснили оцінку парламентської реформи, проаналізували ключові досягнення та недоліки в імплементації, а також запропонували свій порядок денний парламентської реформи для нової влади.

На сьогодні Верховна Рада України користується найменшим рівнем довіри громадян серед усіх публічних інституцій. Така ситуація безумовно пов’язана з цілим комплексом проблем, які так і не були вирішені в рамках парламентської реформи за останні три роки. У 2016 році представлення Оціночною Місією Європейського Парламенту Доповіді та Дорожньої карти щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України ознаменувало початок комплексної реформи Верховної Ради України.

І хоча чимало було зроблено для підвищення інституційної спроможності парламенту та забезпечення прозорості його діяльності, так і не була вирішена проблема «законодавчого спаму», не були врегульовані статуси опозиції та коаліції, не було розроблено та ухвалено кодекс депутатської етики, а також не закріплені ефективні внутрішні процедури задля наближення українського законодавства до права ЄС.

У порядку денному реформи Верховної Ради для нової влади експерти Лабораторії законодавчих ініціатив запропонували 7 першочергових кроків, які необхідно здійснити для реалізації парламентської реформи.

Відкриття Хабу розпочалося із виступів програмної директорки Української школи політичних студій Уляни Полтавець, програмного директора в Україні Міжнародного інститут демократії та сприяння виборам (International IDEA) Олександра Якименка та заступниці Голови Офісу Ради Європи в Україні Олени Литвиненко. 

«Згідно зі стандартами Ради Європи, збалансована участь жінок та чоловіків у політичному та суспільному житті визначається як мінімальний рівень представництва кожної статі на рівні 4️0%. Це також є однією з цілей Стратегії Ради Європи з ґендерної рівності на 2018 – 2023 роки, для досягнення якої держави-члени Ради Європи мають вживати необхідні заходи на законодавчому та практичному рівнях», – зазначила Олена Литвиненко. 

Співголова МФО «Рівні можливості» Марина Бардіна упевнена, що Україні, в першу чергу, потрібні зміни на законодавчому рівні. Зокрема, одним із інструментів заохочення вона вважає виборчі квоти. Наразі парламентарка працює над тим, аби ці зміни таки були впроваджені.

«Вже зараз є впевненість, що квоти обов’язково стануть складовою нового Виборчого кодексу», – зазначила вона.

У суспільстві побутує думка, що тільки жінка в родині має бути обтяжена справами по домогосподарству або вихованням дітей. Через це жінки-професіонали часто зазнають дискримінації – їх не призначають на керівні посади або навіть платять менше грошей.

Зруйнувати стереотипне мислення, яке укорінилося в українців протягом століть, потрібно через освіту і просвіту. Зміна цінностей – найважливіший крок. Про під час Хабу партійних інновацій говорила співголова МФО «Рівні можливості» Інна Совсун. 

Уляна Супрун, виконуюча обов‘язки Міністра охорони здоров‘я у 2016-2019 роках, поділилася своїми порадами з учасницями Хабу: 

• уміти казати «ні» пропозиціям, якщо вони суперечать цінностям лідера;
• виокремити для себе червоні лінії і не переходити за них, бути принциповою і чесною, в першу чергу, перед самою собою;
• мати візію, стратегію розвитку – «бути не пожежником, а архітектором» (не вирішувати проблеми точково, а будувати майбутнє);
• бути поводирем (guide) для своєї команди, розподіляти обов‘язки і йти разом до мети.

Євген Радченко, заступник голови Центральної виборчої комісії (2018-2019) розповів про строки, етапи та нюанси місцевої виборчої кампанії.

Євген наголосив для жінок-політикинь, що проведення місцевих виборів обмежене у часі – кампанія є короткою, тому треба готуватися до жорсткої боротьби за голоси.

Крім того, важливо знати, які прийоми може використати опонент і вибудувати власну виборчу кампанію максимально ефективно.

Політичний технолог і випускник УШПС Андрій Прокопенко поділився із учасницями Хабу секретами перемоги на виборах: 

• на місцевих виборах найефективніше спрацьовують особисті зустрічі з виборцями;
• правильне використання соціальних мереж – ключ до успіху. Кандидат на виборах має ставати персональною медійною машиною;
• треба детально продумувати кампанію: визначати зміст меседжів і цільову аудиторію, пропрацьовувати покроковий план із визначеним бюджетом, а потім дотримуватися плану.

Про теоретичну частину політичних процесів жінки-політикині говорили з професором кафедри політології Львівського національного університету імені І. Франка Анатолієм Романюком. 

Зокрема, він розказав учасницям, як функціонують сучасні політичні партії та на які ідеології вони спираються. 

«Партія – це інститут демократичної держави. Без демократії партій не існує. Партії завжди висловлюють і захищають інтереси певних конкретних суспільних груп. А тому їхня поява неминуче призводить до розділення суспільства», – пояснив спікер.

Завершився перший день політичного інтенсиву надихаючою промовою народної депутатки та віце-прем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України у 2016-2019 роках Іванни Клипуш-Цинцадзе. 

За словами спікерки, жінки-керівники здатні задовільнити потреби сталого розвитку. Адже вони враховують більше різних думок і факторів, їх рішення зважені і мають довготривалий ефект. У світі взагалі зростає запит на «жіночий тип» керівництва.

Це не означає, що чоловіки гірше. Ідеться про те, що ґендерний баланс і співпраця між жінками й чоловіками, у тому числі, у політичній галузі може давати сталий і позитивний результат.

Ґендерна рівність – те, до чого ми в Україні маємо прагнути. Самостійно і за допомоги держави. 

Другий день Хабу партійних інновацій – Жінки був присвячений конкретним інструментам побудови іміджу та заохочення електорату. 

Про ефективну комунікаційну кампанію учасницям розповів засновник і керівник цифрової агенції Postmen Ярослав Ведмідь.

За словами фахівця, окремі політики і партії загалом мають враховувати потреби аудиторії. А електорат зараз – у смартфоні. Майбутнє вже тут.

«Блогери стануть політиками або політикам доведеться ставати блогерами, щоб мати контакт із виборцями», – зауважив Ярослав.

Вести соціальні мережі – це must для політика сьогодні. Як саме – порадила директорка з нового бізнесу у Postmen Ольга Ситник. Бізнес вже активно використовує ці інструменти, політикам варто теж звернути на них увагу. Адже усе буде digital.

Інший тренінг для жінок провів програмний координатор Міжнародного інституту демократії та сприяння виборам в Україні (International IDEA Ukraine) Олександр Якименко. 

Він пояснив, які інструменти можна використовувати політику, аби залучитися підтримкою електорату. Зокрема, за його словами, актуальні інструменти зараз – це мікротаргетування, пряма розсилка, телевізійна реклама і залучення агітаторів.

Третій день Хабу розпочала Ольга Айвазовська, голова правління та координаторка виборчих і політичних програм Громадянської мережі ОПОРА.

З Ольгою політикині говорили про порушення під час виборчих кампаній і покарання за них, а також новий Виборчий кодекс, який має залишити у минулому «вічні атрибути» українських виборів – гречку, чорний піар і безіменні біг-борди. 

Водночас існують і такі злочини, проти яких поки не діють покарання. Це – фейки. Єдиний спосіб протистояти їм – це обізнаність у проблемі й критичне мислення. 

Усе про те, як створюються фейки, чому вони приваблюють нашу увагу і як розрізняти їх в інформаційному просторі розповів старший викладач в університеті Седертерн у Стокгольмі та постдок студій з медіа та комунікації університету Умео Роман Горбик. 

Експерт наголосив: важливо пам’ятати, що фейк імітує справжню новину і створюється за оповідними стандартами журналістики. Крім того, в основі фейка – глибинна історія, яка може нагадувати сюжет відомих казок з героями, лиходіями і драматичними перипетіями. Фейки завжди емоційно насичені та провокативні, у них приваблює розважальний елемент, як-от гумор чи несподіванка.

І вдала промоція фейка з боку опонентів, і власні хиби можуть стати ударом по репутації політика. Для того, щоб запобігти негативним наслідкам, варто вчитися антикризовій комунікації. 

Поради з політичних комунікацій учасницям Хабу дали керівник спецпроектів диджитал-агенції RMA Олександр Бондаренко та комунікаційна менеджерка RMA Світлана Чепуренко. 

Зокрема, фахівці порадили: швидко реагувати на факапи; визнавати свої помилки; з гумором поставитися до ситуації; знаходити «крайнього» і карати (якщо, наприклад, помилки припустився хтось із команди); ігнорувати  але тільки у крайніх випадках і якщо факап не наніс значної репутаційної шкоди.

Детальніше про Хаб партійних інновацій – на сторінці програми.  

У липні 2018 року у ВРУ було зареєстровано законопроект 8602 «Про публічні електронні реєстри». Цей законопроект був розроблений експертами на замовлення Державного агентства з питань електронного урядування України за підтримки Фонду «Євразія» (проект міжнародної технічної допомоги «Прозорість та підзвітність у державному управлінні та послугах»/TAPAS). Незважаючи на те, що розробником законопроекту був орган державної влади, зареєстрований він був групою народних депутатів.Данченко Олександр Іванович, Опанасенко Олександр Валерійович, Матузко Олена Олександрівна та інші А в жовтні 2019 року цей законопроект з незначними змінамиПоняття “інформаційно-телекомунікаційні” було замінено на “електронні комунікаційні”. було знову зареєстровано вже іншою групою народних депутатівКрячко М.В., Соха Р.В., Федієнко О.П., Чернєв Є.В. з реєстраційним номером 2110. Головне науково-експертне управління (ГНЕУ) надало негативний висновок на ці законопроекти з рекомендацією повернути на доопрацювання.

У першу чергу, викликає занепокоєння, що законопроекти, які розробляються центральними органами виконавчої влади (ЦОВВ) подаються не як урядові ініціативи, а як ініціативи народних депутатів. Намагання уникнути узгодження внутрішньо урядових процедур грає проти кінцевих бенефіціарів – громадян України. Необхідність погодження цього законопроекту всередині Уряду надзвичайно важливе, з огляду на те, що закопроект претендує утворити єдину інтероперабельну систему публічних електронних реєстрів. Зважаючи на це, позиція держателів реєстрів є необхідною для того, щоб системно охопити проблему функціонування публічних реєстрів. Зміст законопроекту вимагає внесення змін ледь не в усі законодавчі акти, які регулюють діяльність конкретних реєстрів.

Схожа ситуація прослідковується з альтернативним законопроектом, який розроблявся ЦОВВ, але також був зареєстрований як ініціатива народних депутатів.Фролов Павло Валерійович, Монастирський Денис Анатолійович Власне виникла ситуація, коли два урядові проекти закону конкурують між собою не всередині Уряду, а безпосередньо в залі пленарних засідань.

Законопроект викликає низку критичних зауважень.

Відсутність перехідних положень та системного внесення змін до чинних законів. З одного боку, це пряме порушення Регламенту: відповідно до ч.8 ст. 90 Регламенту «якщо для реалізації положень поданого законопроекту після його прийняття необхідні зміни до інших законів, такі зміни мають викладатися в розділі «Перехідні положення» цього законопроекту або в одночасно внесеному його ініціатором окремому законопроекті. До законопроекту додається перелік законів та інших нормативних актів, прийняття або перегляд яких необхідно здійснити для реалізації положень законопроекту в разі його прийняття».

З іншого боку, у цьому випадку відсутність змін до чинних законів фактично означає, що реформування системи реєстрів може затягнутися надовго, адже мова йде про несистематичне внесення змін до чинних законів в майбутньому. У найгіршому випадку, Закон «Про публічні електронні реєстри» буде працювати лише для тих реєстрів, які будуть створені після прийняття закону.

Через це законопроект не вирішує проблему термінологічної неоднорідності, оскільки єдиний термінологічний апарат використовується лише в межах цього законопроекту. З точки зору вирішення проблеми термінологічної неоднорідності, ефективнішим був би законопроект про внесення змін до чинних законів, які регулюють функціонування конкретних реєстрів. Варто ще раз зазначити, що проблема використання різної термінології не постала б, якби законопроекти розроблялися та погоджувалися в Уряді відповідно до Регламентних процедур.

Виникає питання доцільності прийняття цього законопроекту. Цей законопроект за своєю природою є рамковим та мав би «на основі єдиного термінологічного апарату визначити систему публічних електронних реєстрів, законодавчі вимоги до публічних електронних реєстрів, реєстрової інформації, а також принципи, організаційні, інституціональні, процесуальні та фінансові засади їх існування й взаємодії». З одного боку, законопроект встановлює низку важливих правових норм, наприклад, принципи функціонування публічних електронних реєстрів, визначає систему органів, систему реєстрів. Утім, більшість норм мають скоріш рекомендаційний характер, оскільки вони встановлюють можливість відмінного від закладеного в ньому регулювання іншими законами про конкретні реєстри. Це не така велика проблема, однак, якщо законопроект не може сформулювати свої положення уніфіковано для всіх реєстрів, то корисність такого закону сумнівна.

Іншим питанням є доцільність регулювання частини правових відносин на законодавчому рівні. Наприклад, технічні питання створення, реорганізації, ліквідації реєстрів (які, в свою чергу, ще й дублюються в законопроекті стосовно Реєстру Реєстрів).

Проблеми у системності використання запропонованих понять та термінів. Законопроект пропонує створення нової термінологічної рамки, і в той же час не надає вичерпного правового регулювання створених ним термінів, тим самим порушуючи принцип правової визначеності. Зокрема, це стосується таких понять, як «користувач реєстрової інформації», «отримувач реєстрової інформації», «посередник», «постачальник реєстрової інформації», «створювач реєстрової інформації». Важливим у законопроекті є закріплення на рівні закону поняття пов’язуючого ідентифікатора, у відсутності якого і полягає основна проблема інтероперабельності реєстрів. Законопроект не деталізує це поняття правовими нормами, через що залишається незрозумілим, як саме буде використовуватися пов’язуючий ідентифікатор на практиці.

Окремі поняття не мають свого правового визначення. Це, зокрема, такі поняття, як «метадані»,  «нетипові, ексклюзивні матеріальні форми документів», «регістри», «валідація», «певні конклюдентні дії».  У самому тексті законопроекту терміни використовуються несистемно. Наприклад, незрозуміло чи поняття «Інформація про об’єкти реєстрів» еквівалентне поняттю «реєстрова інформація». Така сама ситуація з поняттями «реєстрація» та «державна реєстрація». Потребує доопрацювання положення проекту статті «Статус реєстрової інформації», оскільки незрозуміло, в якому сенсі вживається поняття «офіційна інформація» і які правові наслідки це створює.

У законопроекті не приділено достатньо уваги забезпеченню безпеки функціонування електронної інформаційної взаємодії. Створення інтероперабельної системи електронних реєстрів несе в собі великі ризики незаконного втручання в таку систему. І хоча це невідворотний крок в сучасному світі, держава має надавати гарантії того, що права особи не будуть порушені, а у випадку порушень шкода буде відшкодована.

Необхідність утворення єдиної інтероперабельної системи публічних електронних реєстрів, визначення уніфікованої інституціональної структури функціонування публічних електронних реєстрів та єдиних вимог є безперечною. Однак спосіб та форма, у який пропонується врегулювати це питання є невдалою. Величезна кількість зауважень, змістовних та технічних, унеможливлює стабільне, безпечне та передбачуване функціонування системи публічних реєстрів у разі прийняття цього законопроекту. Розробникам необхідно удосконалити законопроект, зробити його системним і викласти основні вимоги до публічних реєстрів у вигляді принципів. Критичним є проведення роботи зі систематизації змін, які необхідно внести до чинних законів. Особливу увагу слід приділити дотриманню юридичної техніки, зв’язності використання понять. Такі системні законопроекти потребують детального обговорення в державних органах. З одного боку, для того щоб зрозуміти, з якими проблемами державний орган може зіткнутися під час застосування закону. А з іншого – для того, щоб на момент прийняття закону державні органи розуміли, яка їх роль у реалізації закону, адже велика частина положень, що регулюють функціонування реєстрів, знаходиться на рівні підзаконних нормативно-правових актів, тож подальша доля інтероперабельності багато в чому буде залежати від подальших дій міністерств, ЦОВВ та інших держателів реєстрів.

Верховна Рада України ІХ скликання ухвалила законопроект №1029, який передбачає скасування державного фінансування партій, які набрали 2% голосів на останніх парламентських виборах.

Необхідно нагадати, що запровадження державного фінансування політичних партій було однією з умов введення безвізового режиму між Україною та ЄС. Відповідні зміни (які набули чинності з 1 липня 2016 року) були складовою антикорупційного пакету законопроектів, і, власне, вводилися в дію Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання і протидії політичній корупції». Серед іншого, логіка цих змін полягала в тому, щоб:

• зменшити вплив великого капіталу (тобто окремих приватних донорів та промислово-фінансових груп) на політичні парті і, відповідно, на ухвалення політичних рішень;
• зробити фінансування політичних партій прозорим та посилити контроль за партійними фінансами з боку держави (контролює НАЗК);
• забезпечити умови для розвитку нових політичних партій, чесної та прозорої міжпартійної конкуренції.

Останнє, як наслідок, мало надати виборцям можливість ширшого вибору під час місцевих та загальнонаціональних виборів. Також це повинно було сприяти більш активному залученню громадян до суспільно-політичного життя через партії, які краще відображають інтереси тих чи інших верств населення. Власне, саме для цього і була запроваджена норма про державну підтримку не тільки партій, які потрапили до парламенту (набрали більше 5% голосів), але й подолали встановлений законом бар’єр у 2% голосів виборців.

Варто відзначити, що на момент ухвалення зазначеного Закону у жовтні 2015 року він отримав схвальні відгуки ОБСЄ, Венеційської комісії та GRECO. Зокрема, цей закон враховував позиції ряду ключових міжнародних документів у сфері регулювання фінансування політичних партій та боротьби з корупцією: 

• «Керівні принципи та доповідь щодо фінансування політичних партій», прийняті Венеціанською Комісією (2001 р.);
• Рекомендації ПАРЄ «Фінансування політичних партій» (2001 р.);
• Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи «Про загальні правила боротьби з корупцією при фінансуванні політичних партій та виборчих кампаній» (2003 р.).

У 64 із 173 держав світу політичні партії отримують державні кошти на виконання своїх статутних цілей, у 14 країнах відшкодовуються витрати (або частина витрат) на ведення виборчої кампанії і у 40 країнах регулювання передбачає і перше, і друге. При цьому в багатьох країнах державну підтримку отримують не тільки парламентські партії, але й ті учасники виборчих змагань, які здобули певний рівень підтримки виборців. Наприклад, у Німеччині це 0,5% голосів на загальнонаціональних виборах або 1% голосів під час виборів на рівні федеральних одиниць – земель).

Яка ж логіка стояла за рішенням Президента та парламентської більшості відрізати від державного фінансування непарламентські політичні партії, які подолали бар’єр у 2%? Офіційно Президент України посилається на «несприйняття значною частиною громадян державного фінансування діяльності політичних партій». Це несприйняття знайшло свій вияв у електронній петиції «Скасувати бюджетне фінансування політичних партій в Україні», у відповідь на яку Президент і ініціював відповідні зміни. Власне, і на момент ухвалення цих змін у 2015 р. 76,9% громадян не підтримували запровадження державної підтримки політичних партій (при тому, що лише 29% опитаних знали щось про цю тему). То чому зараз і чому саме так? Адже між скасуванням державного фінансування політичних партій і відрізанням від фінансової підтримки партій, які не пройшли до парламенту, є невелика різниця у кількасот мільйонів гривень бюджетних коштів на рік.

Вочевидь зіграв свою роль дискурс щодо неможливості підтримки за рахунок коштів платників податків тих політичних сил, які обіймають відверто або приховано антиукраїнську позицію. Принаймні, дискусії навколо цього точилися з моменту оголошення перших екзит-полів під час позачергових виборів до Верховної Ради. Крім того, в умовах відсутності визначеності щодо характеру подальшої співпраці з МВФ додаткові кошти можуть бути затребувані на більш нагальні речі. Можна припустити, що враховуючи всі фактори (неможливість повного скасування державного фінансування політичних партій через зобов’язання перед європейськими партнерами, загроза спричинити суспільний розкол у випадку фінансової підтримки політичних сил з сумнівною репутацією, публічний запит на скасування державного фінансування загалом, а також можливі фінансові труднощі у найближчий час) Президент і парламентська більшість обрали варіант, який видався найбільш оптимальним. Показово, що зазначені зміни були включені в законопроект, який загалом стосується перезавантаження НАЗК і тільки в частині скасування державного фінансування стосуються закону «Про політичні партії». У висновку Головного науково-експертного управління та зауваженнях Головного юридчного управління до другого читання не згадано про загрози та наслідки цих змін. У результаті дискусія здебільшого велася навколо інших аспектів законопроекту, а пропозиції деяких народних депутатів прибрати відповідні норми (або винести ці зміни в окремий законопроект) не знайшли підтримки ані у комітеті, ані в сесійній залі.

Принагідно варто нагадати, що аналогічна ситуація була і під час першої спроби запровадити державне фінансування політичних партій. Так, згідно із Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв’язку з запровадження державного фінансування політичних партій» (27 листопада 2003 р.) фінансування статутної діяльності партій мало розпочатися з 1 січня 2007 року, а за результатами виборів 2006 року держава мала відшкодувати витрати на проведення передвиборної агітації. Однак Закон «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинив дію цих положень на 2007 рік, а Закон «Про Державний бюджет України на 2008 рік» взагалі скасував їх. І хоча у 2008 році Конституційний Суд України визнав положення відповідних законів неконституційними, дію цих норм так і не було відновлено. 

Друга спроба також виявилася не дуже вдалою. Адже на сьогоднішній день державну підтримку на свою статутну діяльність отримали лише парламентські партії 8-го скликання. При цьому більшість цих коштів партії спрямували, в першу чергу, на політичну рекламу (менше частина коштів була витрачена на забезпечення діяльності центрального апарату та місцевих осередків партій; зарплату працівників статутних органів та місцевих організацій партій). І хоча ці витрати в цілому відповідають визначеній законодавством статутній діяльності, такий розподіл коштів неодноразово критикувався в експертному середовищі. Зокрема, про це йдеться в Аналітичній записці Національного інституту стратегічних досліджень: «практично відсутні видатки партій на активну політико-освітню діяльність, розвиток власних наукових і дослідницьких інституцій, орієнтованих на розробку державних політик».

Таким чином, з невеликого досвіду державного фінансування саме парламентських політичних партій можна зробити висновок, що такий підхід не виконує поставлених перед цим механізмом цілей. У той же час, світова практика свідчить, що запровадження державного фінансування політичних партій (і, зокрема, позапарламентських) може дійсно призводити як до обмеження впливу великого капіталу на партії, так і до збільшення партійного плюралізму, формування більш конкурентного партійного середовища із більшим залученням громадян до суспільно-політичного життя (Канада, Фінляндія, Ізраїль, Мексика, Італія).

Що стосується можливих наслідків відрізання від фінансової підтримки непарламентських політичних партій, то така ініціатива може суттєво зменшити спроможність нових політичних партій. Безумовно, треба враховувати факт відсутності в Україні сталості у функціонуванні політичних партій, мається на увазі перед усім тенденція до створення політичних проектів безпосередньо перед виборами, основна діяльність яких припадає на конкретний політичний період. За таких умов відрізання від фінансової підтримки непарламентських політичних партій може ще надовго залишити України у ситуації, коли політичні партії виникають навколо великого капіталу (або медійних особистостей), а не навколо інтересу широких груп громадян чи політичних програм. Проблема політичних партій – це не та проблема, яка вирішується за рік чи два, її вирішення потребує цілеспрямованої освітньої політики, політики з забезпечення неупередженості ЗМІ та багатьох інших елементів. Державне фінансування політичних партій – це один з механізмів, який створює умови для забезпечення сталості політичних партій, в українських реаліях фінансування непарламентських політичних партій – це можливість створити сталі політичні партії у майбутньому.

Занепокоєння викликає швидкість, з якою приймається рішення про відрізання від фінансування, а також відсутність валідної аргументації. Враховуючи, що фінансування політичних партій було запроваджено не так давно з огляду на довжину політичних циклів, необхідно провести відповідні дослідження, які дали б відповідь на те, як впливає фінансування (не)парламентських політичних партій на виборчий процес в Україні. Без відповіді на це запитання будь-які зміни в питанні державного фінансування політичних партій є інфантильними витівками, а не законотворчою діяльністю.

Лабораторія законодавчих ініціатив представила результати функціонального звіту щодо функціонування ґендерного механізму на усіх функціональних рівнях.

Розпочала презентацію Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Світлана Матвієнко.

У заході взяв участь Дмитро Кулеба, Віце-прем’єр-міністр України з питань європейської і євроатлантичної інтеграції. Він зазначив, що новий Уряд надалі продовжить реалізувати політику ґендерної рівності в Україні, започатковану попередніми урядовцями.

У свою чергу, Іванна Климпуш-Цинцадзе – наразі Голова Комітету Верховної Ради з питань інтеграції України до Європейського Союзу, а в 2016-2019 роках Віце-прем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, відповіла, що для досягнення ґендерної рівності в Україні потрібно ще багато працювати.

«Незважаючи на чималу кількість постанов і змін до законодавства, які нам вдалося ухвалити протягом останніх років, велике поле роботи ще залишається, щоб можна було сказати, що наша країна забезпечує рівність, унеможливлює дискримінацію за ознакою статі та прояви сексизму на суспільному рівні», – сказала Іванна Климпуш-Цинцадзе.

Вона також зауважила, що політика, яка формується на центральному рівні, може залишитися тільки на папері, якщо її не впроваджувати на місцях. Потрібно працювати з регіонами, готувати кадри на місцевому рівні, щоб національний механізм функціонував в цілому, щоб він не був виключно бюрократичним, а забезпечував рівні права чоловіків і жінок.

«Ми і далі лишаємося з великою кількістю стереотипів стосовно несприйняття норм забезпечення рівності. Ми бачили з вами, який ажіотаж викликало запровадження в українському правописі фемінітивів. Це означає, що в суспільстві потрібно пояснювати, в чому полягає рівність і чому вона важлива», – наголосила політикиня.

Голова офісу ООН Жінки в Україні Анастасія Дівінська погодилася з Іванною Климпуш-Цинцадзе. Вона відзначила, що, згідно з Пекінською платформою дій, національний механізм може бути успішним тільки тоді, коли він є складовою Кабінету Міністрів. Але також він має виконуватися на усіх рівнях країни. Важливо взаємодіяти з організаціями громадянського суспільства.

«Останнім ключовим критерієм є забезпечення можливості національного механізму впливати на всі політики, які розробляються державою, щоб усі закони неминуче несли позитивний результат, рівний для чоловіків і жінок, хлопчиків і дівчаток, які живуть в цій країні», – резюмувала пані Дівінська.

Андрій Вишневський, Юрист та експерт з державного управління, підкреслив, що Лабораторія представила проект звіту, який потребує подальшого громадського обговорення. Він розповів про методологію проведення дослідження, яке відбувалося у три етапи.

Зокрема, на першому етапі було проаналізовано весь масив нормативно-правових актів – близько 20 законів та всі підзаконні акти – у цій сфері. Також експерти проаналізували міжнародний досвід. На другому етапі було проведено анкетування представників державних органів на кожному інституціональному рівні. На третьому етапі – сформовано висновки і пропозиції.

«Головний висновок – ґендерний механізм у нас є, і достатньо розвинений. Але це не означає, що немає чого удосконалювати. Є цілий ряд серйозних проблем», – сказав Андрій Вишневський.

Зокрема, в Україні взагалі відсутній спеціальний наглядовий орган, відповідальний за дотримання рівності та протидію дискримінації. Так само відсутній незалежний колегіальний чи іншого типу орган з функціями арбітражу для розгляду спорів, пов’язаних з ґендерною дискримінацією, та з повноваженнями застосування санкцій за порушення відповідного законодавства. Більше того, у Міністерстві соціальної політики немає структурного підрозділу, відповідального за ґендерну політику. А це означає, що Міністерство не може виконувати повноваження, які покладені на нього законом.

Наостанок слово взяла Олена Кондратюк, Заступниця Голови Верховної Ради України. Вона підсумувала попередні виступи, зауваживши, що впровадження політики ґендерної рівності вимагає злагодженої роботи урядових структур, громадського і законодавчого секторів.

Також Ви можете переглянути відеотрансляцію презентації.

Коментарі щодо дослідження надсилайте до 4 жовтня 2019 року на пошту: info@laboratory.kiev.ua

Аналіз проведено на запит Віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України та виконано ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив» при фінансовій та технічній підтримці проекту ООН Жінки «Ґендерна рівність у центрі реформ, миру та безпеки», що здійснюється за фінансової підтримки Швеції.

Лабораторія законодавчих ініціатив презентувала результати функціонального аналізу обсягу та розподілу повноважень на загальнодержавному, регіональному та місцевому інституціональних рівнях для реалізації ґендерної політики.

У презентації взяли участь:

• Світлана Матвієнко, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив;
• Іванна Климпуш-Цинцадзе, Голова Комітету Верховної Ради з питань інтеграції України до Європейсього Союзу, Віце-прем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України (2016-2019 рр.);
• Анастасія Дівінська, Голова офісу ООН Жінки в Україні;
• Андрій Вишневський, Юрист, експерт з державного управління;
• Дмитро Кулеба, Віце-прем’єр-міністр України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

У своєму дослідженні Лабораторія законодавчих ініціатив проаналізувала світовий досвід побудови ґендерних механізмів на державному рівні та порівняла практики інших країн з українськими реаліями. Лабораторія також детально вивчила, як працюють механізми забезпечення ґендерної політики в України. Дослідження проводилося у декілька етапів, серед яких – аналіз законодавства та анкетування представників державних органів, які є відповідальними за реалізацію політики ґендерної рівності.

Наприкінці дослідження Лабораторія сформувала низку рекомендацій щодо покращення організації механізму в Україні – ефективнішого впровадження ґендерної політики.

Дослідження відбулось на запит Віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України у рамках проекту ООН Жінки «Посилення підзвітності щодо забезпечення ґендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок у сфері національних реформ, миру та безпеки», що спрямований на підтримку спільних зусиль уряду, парламенту, жіночих груп та громадських організацій у виконанні державних зобов’язань щодо ґендерної рівності та прав жінок в рамках процесів реформування та забезпечення миру і безпеки.

Коментарі щодо дослідження надсилайте до 4 жовтня 2019 року на пошту: info@laboratory.kiev.ua.

Участь громадян у процесах прийняття рішень є основоположною складовою функціонування та розвитку демократичного суспільства. Громадяни частіше сприймають рішення і довіряють представникам влади й інституціям, якщо знають, що мають змогу висловити свою думку і бути почутими під час політичних обговорень щодо важливих питань та рішень.

Для залучення громадян у процес побудови сильної демократичної держави було розроблено Національну стратегію сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016-2020 роки.

У свою чергу, щоб допомогти державам-членам забезпечити реальний вплив громадської участі на процеси прийняття рі­шень, Комітет міністрів Ради Європи ухвалив стандарти у формі керівних принципів та рекомендацій. Крім того, було розроблено проект Ради Європи «Сприяння участі громадян у демократичному процесі прийняття рішень в Україні», щоб допомогти державі впровадити ці стандарти і зміцнити співпрацю між органами публічної влади та громадянським суспільством у процесі прийняття рішень.

Наближається останній рік імплементації Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні. Тому Лабораторія законодавчих ініціатив в рамках проекту Ради Європи «Сприяння участі громадян у демократичному процесі прийняття рішень в Україні» здійснює моніторингове дослідження щодо реалізації Стратегії.

Метою дослідження є оцінка прогресу імплементації Стратегії за 2016-2019 роки та підготовка рекомендацій щодо Плану Заходів на 2020 рік.

Просимо організації громадянського суспільства пройти онлайн-опитування до 5 жовтня 2019 року.

Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Світлана Матвієнко взяла участь у дискусії в програмі «Свобода слова» на телеканалі ICTV. Вона поставила Голові Верховної Ради України митру Разумкову питання, які хвилюють сьогодні громадянське суспільство.

Зокрема, чи будуть надалі виконуватися рекомендації Дорожньої карти Пета Кокса щодо реформи парламенту? Адже за Верховної Ради попереднього скликання реформа просунулася на 41,8%.

«Я знаю, що раніше було напрацьовано велика кількість слушних, на мій погляд, пропозицій, але ми втратили час і їх в роботі парламенту до сьогодні. Я думаю, що буде коректно повернутися до них (рекомендацій, – Лабораторія). Частину з них можна буде імплементувати, тому що всі прекрасно розуміють, що Регламент не відповідає тим викликам, які стоять перед Верховною Радою України», – відповів Дмитро Разумков.

Інше питання стосувалося річниці «Ночі на Банковій» – акції, присвяченій нападам на активістів. Винних у більше ніж 55 злочинах досі не покарано. Тож громадянське суспільство цікавить, як надалі працюватиме тимчасова слідча комісія, якщо до неї буде делегований Ілля Кива – людина, яка має прямий конфлікт інтересів у цій справі.

«Думаю, що правильно, коли в діяльності слідчих комісій не беруть участь ті чи інші учасники, в яких є конфлікт інтересів», – зазначив Голова ВРУ.

Про Крим дедалі менше згадують у публічній комунікації Офісу президента. Від представників влади транслюються меседжі про повернення Криму – колись. Однак яким чином і в якій перспективі це має відбутися?

Із цим питанням Голова Ради Лабораторії звернулася до Міністра закордонних справ Вадима Пристайка.

«Відбуваються комунікації, що стосується прав кримських татар. Відбуваються дискусії, яким чином ми маємо змінити склад держави – чи це (Крим, – Лабораторія) має бути автономна територія чи все-таки ми перейдемо до етнічної автономії. Безумовно, ідуть розмови про статус санкцій, про те, яким чином ми захищаємо свої економічні інтереси. Але я з Вами згодний. Певна проблема є в тому, що миротворчий процес на Сході із самого початку був відокремлений від Криму, тому, приділяючи більше уваги процесу на Сході, ми тим самим менше по часу говоримо про Крим», – сказав Вадим Пристайко.

Подивитися ефір програми повністю: