Впровадження громадянської освіти в середній школі є необхідною умовою успішної демократизації суспільства.

Громадянська освіта вводить особистість в систему прав і обов’язків, формує досвід діяльності в рамках правової держави і демократичних суспільних інститутів. Громадянська освіта виховує у людини моральну відповідальність за життєвий простір інших людей, чутливість до порушень прав і свобод громадян, тобто формує те, що називається громадянськістю.

Громадянськість — не просто пасивна приналежність до певної держави, і не лише знання прав і свобод індивіда, принципів побудови демократичних політичних інститутів тощо. Насамперед, це вміння діяти за демократичними законами, відстоювати права і свободи громадян, вибудовувати суспільні відносини на основі демократичних прав і свобод в умовах розбудови громадянського суспільства, тобто бути активним громадянином.

У процесі громадянської освіти важливо формувати не тільки усвідомлення своєї єдності з певною нацією, національною історією, державою, а, насамперед, активну демократичну громадянську ідентичність. Тобто — участь у розбудові громадянського суспільства і демократичних інститутів.

На основі проведеного дослідження присвяченого аналізу навчальних програм та підручників, затверджених МОН на предмет висвітлення тематики громадянського суспільства та політичної системи України розроблені 4 модулі з курсу «Громадянська освіта»: «Виборчий процес», «Політична система в Україні: участь громадян», «Законодавство для молоді» і «Молодь в урядових програмах» та запропоновані інтерактивні методи навчання у громадянській освіті такі як «мозковий штурм», дискусія, рольові ігри, дебати, метод акваріуму.

Від проблеми «законодавчого спаму» найбільше потерпають самі народні депутати та Апарат Верховної Ради України. З-поміж кількох можливих варіантів вирішення проблеми найбільш прийнятним в поточних умовах є удосконалення механізму підготовки супровідних документів, зокрема, пояснювальної записки. Наразі вона відіграє суто формальну роль і практично не впливає ні на процес процедурного проходження законопроекту, ні на оцінку документу з боку різних груп стейкголдерів. Але якщо змінити роль супровідної записки і формалізувати її структуру, а в практику апаратної роботи ввести контрольні списки (чек-лист), то це може як покращити ситуацію із великим обсягом законопроектів, так і оптимізувати роботу управлінь. Для імплементації цього варіанту потрібно лише внести зміни в методологічні рекомендації до законодавчої техніки, в яких означити роль та структуру пояснювальної записки.

Підготовка та презентація аналітичних матеріалів у форматі Policy Paper є частиною проекту, який реалізує Лабораторія законодавчих ініціатив у рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

Випуск Часопису «Парламент» присвячено основі роботи Верховної Ради України як інституції – її адмініструванню. Ефективне, професійне та політично незаангажоване адміністрування роботи парламентарів є необхідною умовою і для ефективного функціонування парламенту в цілому.

Як і будь-який інший парламент світу, Верховна Рада України не може бути зведена до депутатського корпусу, парламент як інституція – це внутрішньопарламентскі органи, роботу яких становлять не лише обрані представниками народу, але й призначені за конкурсом державні службовці. Незважаючи на те, що в цілому Апарат не є відповідальним політично за дії та рішення ухвалювані в комітетах та на пленарних засіданнях, його роль є далеко не останньою, адже саме Апарат готує проекти рішень (висновки комітетів, порядки денні сесій, план законодавчих робіт та ін.). Окрім розробки проектів рішень, спеціальні підрозділи Апарату беруть безпосередню участь у законодавчому процесі (Головне експертно-аналітичне та Головне юридичне управління), видаючи висновки до законопроектів на предмет відповідності Контитуції та законам України. З огляду на це, неможливо вести мову про якість роботи ВРУ як інституції не порушуючи питання якості її служби, яка є основою внутрішньої організації ВРУ, її інституційної пам’яті та навіть законності ухвалюваних нею законів.

Видання та розповсюдження Часопису «Парламент» є частиною проекту, що його реалізує Лабораторія законодавчих ініціатив в рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

Думки і твердження, висловлені в цій публікації, відображають особисту позицію авторів і можуть не співпадати з позицією USAID.

Реалізація урядової програми без прийняття запланованих урядом законопроектів майже неможлива. Через що постає питання про співпрацю між парламентом та урядом у зв’язку з ухваленням законопроектів. Така комунікація здебільшого здійснюється у комітетах, що зумовлено особливою роллю комітетів у сучасному законодавчому процесі. Документ присвячено вивченню міжнародного досвіду щодо співвідношення кількості комітетів та міністерств, а також містить огляд форм взаємодії між ними. Окрім цього зібрана узагальнювальна інформація щодо різновидів парламентських комітетів.

Видання та розповсюдження Часопису «Парламент» є частиною проекту, що його реалізує Лабораторія законодавчих ініціатив в рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

Думки і твердження, висловлені в цій публікації, відображають особисту позицію авторів і можуть не співпадати з позицією USAID.

Конференцію організовано Лабораторією законодавчих ініціатив у партнерстві з Факультетом правничих наук, Факультетом соціальних наук та соціальних технологій, Студентським науковим товариством правників «Scholaris» Національного університету «Києво-Могилянська академія», а також Кафедрою парламентаризму та політичного менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України.

Конференція «Парламентські читання» покликана сформувати якісно вищий рівень експертного та академічного дискурсу в Україні та залучити молодих науковців і представників академічних кіл до проведення досліджень щодо еволюції становлення та тенденцій розвитку парламентаризму в Україні, якісних та кількісних методів дослідження внутрішньо парламентських процесів, методології дослідження поведінки парламентарів.

За результатами конференції підготовлено збірку вибраних робіт учасників.

Конференція є частиною проекту, що реалізує Лабораторія законодавчих ініціатив за підтримки Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське преставництво», що виконується Фондом Східна Європа.

В налагодженні ефективної співпраці між громадськістю та Верховною Радою велике значення мають навички експертів громадських організацій, громадян у використанні офіційних інформаційних ресурсів. Електронна сторінка Верховної Ради України містить всю інформацію, необхідну для ефективної співпраці між ініціативною громадськістю та народними депутатами України, комітетами парламенту, тільки необхідно грамотно подати інформацію та знайти точки доступу, а також розуміти тонкощі законотворчого процесу.

Положення про веб-сайт Верховної Ради України у глобальній інформаційній мережі Інтернет із адресою www.rada.gov.ua було затверджено у травні 2001 року. Згідно із цим документом, “веб-сайт Верховної Ради України є офіційним джерелом інформації Верховної Ради України, який утворюється для висвітлення діяльності Верховної Ради України, її органів та апарату, взаємообміну інформацією з органами державної влади України та органами місцевого самоврядування з питань, пов`язаних з діяльністю Верховної Ради України, інформаційної взаємодії з урядовими і неурядовими організаціями країн світового співтовариства, громадськістю.” Веб-сайт Верховної Ради України вважається одним з кращих у світі серед інформаційних електронних ресурсів парламентів світу.

Правовим базисом регіональної системи захисту прав людини Ради Європи (далі — РЄ) є Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (далі — ЄКПЛ). Втім, з розвитком Ради Європи та системи захисту прав людини під її егідою, а також з поглибленням діяльності Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) на перший план у досягненні цілей Конвенції почали виходити рішення цього Суду, правові принципи та стандарти, вироблені ним на основі зазначеної Конвенції.

ЄСПЛ вже декілька десятиліть розглядає ЄКПЛ як «живий інструмент», керуючись у своїх рішеннях не статичними, одного разу прийнятими нормами, а реально наявними правовідносинами, особливостями правових систем, культур, правосвідомості різних держав-членів РЄ. Тому можна говорити про «вирівнювання» ролі і місця у цій системі захисту прав людини норм власне Конвенції та рішень, стандартів і принципів, вироблених Судом.

Еволюційний підхід до ЄКПЛ (тлумачення її положень в еволюції та у відповідності до змінних правовідносин) було викладено у рішеннях «Тайрер проти Сполученого Королівства» від 25 квітня 1978 р., «Маркс проти Бельгії » від 13 червня 1979 р. та багатьох інших: «Суд звертає увагу на те, що Конвенція є живим інструментом і …повинна тлумачитися з точки зору умов сьогоднішнього дня» (в подальшому такий підхід отримав назву «методу еволюційного тлумачення Конвенції», а сама Конвенція — «живого інструмента»).

Відтак практика ЄСПЛ із застосування Конвенції, тлумачення норм та стандартів, закладених в ній, як і діяльність інших органів РЄ із застосування і реалізації цих рішень, зробили рішення цього Суду ключовими в усій системі правозахисту РЄ.

З іншого боку, в сучасному міжнародному праві в цілому значно зростає роль рішень міжнародних судів, як джерела права. Цей процес багато в чому двосторонній. Так, за висновком професора І.І. Лукашука, ще з кінця минулого століття «тенденція до зростання ролі судів держав у функціонуванні міжнародного права стає все більш очевидною. Від цієї ролі значною мірою залежить дія як міжнародної, так і національних правових систем».

Тому роль рішень і практики ЄСПЛ виходить далеко за межі ординарних міжнародно-правових зобов’язань держави.

Декомунізація стала однією з тих реформ в Україні, яка відбулась завдяки спільній роботі громадськості та законодавчої й виконавчої гілок влади. Ініціатори і прихильники закону провели чимало громадських обговорень та круглих столів у профільних комітетах Верховної Ради, працювали з висновками експертних комісій, які складали історики, краєзнавці, архівісти, соціологи та інші дослідники. Програми «Відкриті архіви» та «Покидаючи СССР» (вивчення досвіду країн Центральної і Східної Європи), які Центр досліджень визвольного руху розпочав ще в 2010 році, змогли сформувати пропозиції до політики та зрештою стати її основою. Питання національної пам’яті були включені до одного з розділів Коаліційної угоди, підписаної парламентарями VІІІ скликання, а також до «Плану заходів з виконання Програми діяльності Кабміну та Коаліційної угоди в 2015 році», «Плану законодавчого забезпечення реформи в Україні» і «Плану дій Кабінету Міністрів на 2016 рік».

Український інститут національної пам’яті, центральний орган виконавчої влади з реалізації політики у сфері нацпам’яті, наприкінці 2016 року оприлюднив перші результати процесу декомунізації в Україні. Верховна Рада ухвалила 13 постанов про перейменування населених пунктів та об’єктів топоніміки в населених пунктах. Всього провели 52 480 перейменувань (51 493 вулиці, 987 населених пунктів (з них 32 міста), 25 районів), демонтували 2 389 пам’ятників (із них 1 320 «ленінів»). Залишаються неперейменованими ще 2 області та один район. Дати нові назви областям можливо лише через зміни до Конституції України.

Shadow Report «Реформа у сфері політики пам’яті: проміжні підсумки виконання “декомунізаційних законів”» підбиває проміжні підсумки декомунізаційної реформи та виокремлює ті проблемні моменти, які слід доопрацювати. Документ аналізує цілі реформи (що планувалось і що вдалось проадвокувати на законодавчому рівні); розглядає планування реформи на рівні парламенту й Уряду; досліджує принципи перейменування топонімів та демонтажу пам’яток; розглядає етапи та виконавців проведення декомунізації в Україні; аналізує офіційну статистику виконання завдань декомунізаційного пакету законів; досліджує стейкголдерів реформи, суспільне сприйняття політики та судові процеси; пропонує кроки, які необхідно зробити для завершення реформи.

Протягом 4-ї та 5-ї сесій Верховної Ради України VIII скликання було зареєстровано 1506 законопроектів, з яких ухвалено в цілому лише 12%. Це свідчить про те, що парламент перебуває в полоні «законодавчого цунамі» – ситуації, коли зареєстрованих законопроектів настільки багато, що депутати просто фізично не в змозі їх розглянути.

Легкість, з якою народні депутати України можуть реєструвати законопроекти, регулярне порушення парламентських процедур, відсутність усталеної практики довгострокового планування і налагодженої комунікації між суб’єктами законодавчої гілки влади формують загальний хаотичний характер вироблення політики, що стоїть на заваді сталому та поступовому розвиткові України.

Таким чином, розробка дієвої системи вироблення, узгодження, ухвалення, оцінки та перегляду політики залишається вкрай актуальним завданням як для політичного керівництва, так і для українського суспільства загалом.

Пропонований документ містить аналіз наявних практик, огляд міжнародного досвіду, а також пропозиції до концепції реформи законодавчого процесу «від початку до кінця» з акцентом на посилення координації між суб’єктами законодавчої ініціативи. Саме про це йдеться в першій рекомендації Дорожньої карти щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України, підготовленої Місією Європейського Парламенту з оцінки потреб під головуванням Пета Кокса.

ДОДАТОК 1: Франція «Урядоцентрична» модель вироблення політики та ДОДАТОК 2: США «Парламентоцентрична» модель вироблення політики

У пропонованому дослідженні проаналізовано спроможність системи реабілітації відповідати подальшій імплементації Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю та Міжнародної класифікації функціонування обмежень життєдіяльності та здоров’я (МКФ). Констатовано, що чинна система реабілітації, на жаль, не має змоги відповідати нагальним викликам та забезпечити отримання послуг особам з інвалідністю якнайближче до місця проживання. Крім того, особи з порушенням здоров’я, яким інвалідність не встановлено є із цієї системи виключеними.

Метою аналітичного документу є вироблення пропозицій для формування державної політики у сфері реабілітації осіб з порушеннями здоров’я на основі імплементації Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю та просування їх максимальної незалежності. Висвітлено міжнародні та національні норми щодо реабілітації осіб з інвалідністю, проаналізовано прогалини в українському законодавстві та правозастосовній практиці щодо доступу до реабілітаційних послуг та допоміжних засобів.

Приділено увагу міжнародному досвіду в цій сфері, зокрема аналізу політики окремих країн в частині забезпечення реабілітаційними послугами осіб з порушеннями здоров’я. Зокрема, взяті до уваги питання соціальної підтримки страхової медицини. Окреслено можливості отримання реабілітаційних послуг за місцем проживання.

Аналізуючи участь зацікавлених сторін у формуванні політики привернуто увагу до реформ у дотичних сферах, зокрема охорони здоров’я та сфері соціальних послуг.

На основі аналізу запропоновано можливі шляхи поліпшення державної політики у визначеній сфері, окреслено перспективи запровадження альтернативи, яка базуватиметься на імплементації МКФ.