Реалізація політики рівних прав та можливостей для жінок та чоловіків, завжди виступає індикатором етичності, прозорості, а також готовності до демократичних перетворень, і Верховна Рада України робить важливі кроки у цьому напрямку відповідно до вимог міжнародних стандартів та часу.

Верховна Рада України 8-го скликання відрізняється від попередніх скликань не тільки найбільшою кількістю жінок серед парламентарів за весь час існування Парламенту, але й активним просуванням «ґендерних інтересів» в сфері розбудови державної політики. Недаремно ґендерна сенситивність Верховної Ради стоїть на порядку денному, як один з основних компонентів реформи Парламенту, відповідно до Рекомендацій Пета Кокса та Діалогів Жана Моне.

Ґендерно-сенситивний парламент можна визначити як парламент, який відповідає потребам та інтересам як чоловіків, так і жінок у його структурі, операціях, методах і у роботі загалом. Метою ґендерно-сенситивного парламенту є подолання перешкод на шляху жінок щодо повної участі у політиці, а також демонстрації позитивного прикладу та виокремлення моделі можливостей для суспільства в цілому.

В документі проаналізовано основні аспекти інтеграції ґендерного компоненту в діяльності Верховної Ради України. Дослідження містить пропозиції щодо запровадження обов’язкового проведення ґендерно-правової експертизи законопроектів Верховною Радою України; пропозиції щодо подолання сексизму і дискримінації в поведінці парламентарів, відповідно до норм етики; пропозиції щодо покращення ситуації збалансованого представництва жінок і чоловіків у Верховній Раді України.

Робота присвячена функціонуванню та організації програм стажування у Парламентах світу. Розглянуто 20 країн з різним рівнем політичного та економічного розвитку та Європейський Парламент. Спільним у всіх програм є те, що стажування націлено переважно на молодь віком до 30 років, випускників вищих навчальних закладів та молодих фахівців. Аналіз програм стажування показав, що основними цілями їх роботи є створення можливостей для кар’єрного зростання талановитої молоді та формування кадрового потенціалу для апаратів парламентів і загалом органів державної влади. Програми стажування також слугують фактором підвищення престижності та привабливості державної служби для молоді.

Окремий розділ присвячено програмам, які діють у Верховній Раді України. Розглянуто неофіційні програми (комерційні, безкоштовні) та офіційну Програму стажування в Апараті Верховної Ради, що функціонує з 1995 року.

Проведений у дослідженні аналіз та висновки можуть бути використані для впровадження кращого світового досвіду для розвитку Програми стажування в українському Парламенті.

Видання та розповсюдження Часопису «Парламент» є частиною проекту, що його реалізує Лабораторія законодавчих ініціатив в рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

Думки і твердження, висловлені в цій публікації, відображають особисту позицію авторів і можуть не співпадати з позицією USAID.

В роботі проаналізовано потенціал ресурсу колишніх депутатів та здійснено оцінку діяльності асоціацій (колишніх) депутатів як інструменту управління цим ресурсом. Також досліджено міжнародну практику функціонування таких асоціацій та український досвід Асоціації народних депутатів України. Окрему увагу приділено особливостям післяпарламентського життя колишніх депутатів, зокрема, проблемам працевлаштування. Автор доходить висновку, що асоціації колишніх депутатів можуть мати істотний вплив на процес прийняття рішень в державі, популяризувати демократичні практики та поширювати знання про представницьку демократію, допомагати колишнім депутатам пристосовуватися до післяпарламентського життя та підтримувати комунікацію один з одним, сприяти відкритості парламенту, підвищенню престижності депутатської роботи та довіри суспільства до парламенту.

Видання та розповсюдження Часопису «Парламент» є частиною проекту, що його реалізує Лабораторія законодавчих ініціатив в рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

Думки і твердження, висловлені в цій публікації, відображають особисту позицію авторів і можуть не співпадати з позицією USAID.

Робота присвячена аналізу проблем у сфері кібербезпеки України та пошукам шляхів їхнього вирішення. Увагу авторів було зосереджено на вдосконаленні нормативно-правової бази, створенні належної інфраструктури, розвитку індустрії кібербезпеки, забезпеченні умов для плідної співпраці всіх українських та міжнародних стейкголдерів, розвитком культури мережевої та інформаційної безпеки. На думку авторів, побудова ефективної державної політики у сфері кібербезпеки можлива лише за наявності єдиного центру управління, чіткої узгодженої програми дій та підвищенні рівня довіри між основними стейкголдерами.

Дослідження присвячено аналізу навчальних програм та підручників, затверджених МОН на предмет висвітлення тематики громадянського суспільства та політичної системи України з метою надання рекомендацій щодо імплементації в загальноосвітній школі таких компонентів освіти як «Законодавство для молоді», «Молодь в урядових програмах» і «Політична система в Україні» для старшої школи (саме такий термін використовується в офіційних документах МОН, що відповідає англомовному терміну «high school» і охоплює 10-11 класи) та «Виборчий процес» для основної школи ( відповідає терміну «secondary school» та охоплює 5-9 класи).

В Україні проблематика громадянського суспільства та політичної системи і такі її компоненти (теми, модулі) як «Законодавство для молоді», «Молодь в урядових програмах», «Політична система в Україні» і «Виборчий процес» мала б зайняти важливе місце в навчальному процесі в українських загальноосвітніх школах. Освітні державні інститути, насамперед, Міністерство освіти та науки, демонструє розуміння необхідності посилення суспільствознавчої, правової і політичної підготовки школярів. Про це свідчать впровадження базових предметів з суспільствознавства і правознавства («Основи правознавства», «Правознавство. Практичний курс», «Людина і світ»), курсів за вибором та факультативів для профільного навчання : «Права людини», «Права людини в Україні», «Основи демократії», «Ми – громадяни України», «Вчимося бути громадянами» тощо. Останній проект громадянської освіти МОН України вписують ці курси в концепцію громадянської освіти.

Дослідження підготовлено в рамках проекту, який реалізує Лабораторія законодавчих ініціатив в рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

Протистояння на Донбасі є одним з ключових викликів національній безпеці України. Незважаючи на оголошений режим припинення вогню, щодня українські військові зазнають втрат. Крім того, українське суспільство вкрай негативно ставиться до виконання окремих положень Мінських угод, які зобов’язують Україну надати «особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» (ОРДЛО), провести місцеві вибори в ОРДЛО та амністувати бойовиків ДНР/ЛНР. Майже кожне питання, пов’язане з війною на Донбасі та мирним врегулюванням, викликає чутливу реакцію українського суспільства.

Хоча збройний конфлікт формально ведеться між українськими військами та бойовиками ДНР/ЛНР навколо майбутніх зв’язків ОРДЛО з Україною, він має набагато глибшу та складнішу структуру. Зокрема, війна на Донбасі є гарячою фазою українсько-російського конфлікту, який стосується комплексу протиріч, які накопичилися у двосторонніх відносинах після розпаду СРСР: зовнішньополітична орієнтація Києва, енергетика, економічні зв’язки, військово-політична сфера та гуманітарна політика. Крім того, Україна є однією з арен глобального протистояння між Росією та США, яке значною мірою впливає на еволюцію світового порядку. Тим не менш, локальний конфлікт на Донбасі навряд чи сягнув би рівня міжнародної кризи, якби всередині України не було структурних дестабілізуючих чинників.

У цьому документі проаналізовано явище конфлікту інтересів в українському парламенті та запропоновано можливі варіанти управління конфліктами інтересів та розробки політики щодо конфлікту інтересів. В результаті проведеного аналізу виявлено, що 9% депутатів мають ознаки наявності конфлікту інтересів. Проте, розпорошеність законодавства, відсутність цілісної політики щодо конфлікту інтересів, недостатність санкцій та інертність контролюючих органів не дозволяють не тільки розв‘язати існуючі, але й попередити потенційні конфлікти інтересів. Природа представницької функції парламентаря передбачає наявність певних конфліктів інтересів, тому надзвичайно важливо попереджувати конфлікти інтересів та забезпечити невідворотність покарання за порушення існуючих норм та заходів щодо конфлікту інтересів за допомоги цілісної політики щодо конфлікту інтересів.

Ефективна співпраця уряду та парламенту є вагомим аспектом у роботі державного апарату вцілому, оскільки парламент відповідає за формування уряду та ухвалення законодавчих актів, а уряд – за їхню реалізацію. Слабка комунікація між урядом і парламентом породжує надзвичнайно великі ризики у виконанні Плану Уряду може бути паралізована, а парламент зав’язнути у законодавчому спамі. Після Революції гідності Україна повернулася до парламентсько-президенської форми правління, а формування і контроль над Урядом стали відповідальністю парламенту. Оскільки уряди у переважній більшості країн формуються правлячою партією (або коаліцією партій), то великого значення набуває саме політичний, а не формальний аспект взаємодії цих гілок влади. Можливості для реалізації законотворчих стратегій окремими міністрами та членами парламенту суттєво залежать від внутрішньої партійної організації та динаміки коаліційної політики.

Після Революції Гідності українські політичні сили пішли на ряд політичних компромісів, які є умовою для формування ліберальної демократії. Більш важливо, що українські регіональні та політичні зсуви спровокували утворення нових політичних партій. Крім того, нові політичні альянси вибудовувалися не лише довкола регіональних та групових інтересів, але вже й довкола ідеологій. З цієї точки зору Україа мала цілком реальні шанси вибудувати представницьку демократію напередодні виборів 2014 року. Посилення ролі Верховної Рада додало політичним акторам стумулів для того, аби докласти всіх можливих зусиль, щоб мати сильне представництво в парламенті. Відповідно, нам важливо відповісти на два питання щодо дієвості цього конституційного дизайну: 1. наскільки інституційне облаштування дозволило створити баланс сил між ключовими гілками влади; 2. Чи створила Україна достатні умови для стабільної роботи парламентської більшості?

Аналіз конституційного законодавства, що регулює діяльність Верховної Ради України у сфері парламентського контролю, показав, що конституційна й законодавча регламентація контрольних повноважень парламенту України вимагає подальшого розвитку й вдосконалення. У порівнянні з правовими основами інституту законодавчої діяльності, які є досить детально розробленими у науці і поступово формуються на практиці, правові основи інституту парламентського контролю не можна визнати достатньо теоретично розробленими та нормативно врегульованими. З інституційної точки зору, аналіз потрібно почати з Конституції. Виборче законодавство, законодавство, якими регулюється діяльність політичних партій, Регламент ВРУ, повинен бути узгодженим з інституційним дизайном, представленим Конституцією, принаймні теоретично.

Даний звіт створений у рамках проекту Лабораторії законодавчих ініціатив «Підтримка демократичної політичної культури у Верховній Раді через політичний діалог та етичні стандарти», що виконується за підтримки Програми Матра (Посольство Королівства Нідерланди) та у партнерстві з проектом БДІПЛ ОБСЄ «Зміцнення діалогу між громадянським суспільством і ключовими державними установами в Україні в сфері людського виміру», Нідерландським інститутом багатопартійної демократії та за сприяння Програми USAID «РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво».

Проект Лабораторії законодавчих ініціатив спрямований на підвищення якості парламентського процесу через підтримку міжпартійного діалогу і просування етичних стандартів у парламенті і передбачає:

• Створення міжпартійного діалогового майданчику для обговорення етичних дилем;
• Дискусії у форматі світових кафе за участі провідних експертів БДІПЛ ОБСЄ та Нідерландського інституту багатопартійної демократії для фасилітації діалогу;
• Інклюзивний процес напрацювання Кодексу парламентської етики або іншого механізму регулювання, “власниками” якого є самі депутати;
• Проведення інтерактивних тренінгів на теми парламентської етики та політичних партій, консультації із заінтересованими сторонами та громадськістю;
• Формування аналітичних звітів за результатами дискусій, що стануть основою проекту Кодексу парламентської етики.

Результатом проекту стане підвищення рівня культури політичного діалогу, посилення міжпартійної співпраці, наближення до міжнародних стандартів відповідно до рекомендацій Місії Кокса та поновлення довіри до Верховної Ради.

Даний документ має на меті узагальнення дискусій народних депутатів України, міжнародних експертів, експертів БДІПЛ ОБСЄ та заінтересованих сторін на базі діалогового майданчика. Крім того, документ пропонує кодифікацію наявного законодавства у сферах, що входять у поле відання Кодексу.

Звіти на основі дискусій у рамках діалогового майданчика ляжуть в основу майбутнього Кодексу парламентської етики та підлягають широкому обговоренню.

Протягом 2015 – 2016 років Лабораторія законодавчих ініціатив підтримувала кампанії адвокасі груп Реанімаційного пакету реформ, зокрема, груп: «Пенсійна реформа», «Податкова реформа», «Реформа охорони здоров’я», та «Політика національної пам’яті».

В рамках підтримки було проведено низку тренінгів та консультацій з аналізу політики та надано сприяння у налагодженні комунікації з парламентом завдяки таким інструментам, як підготовка та презентація тіньових звітів і пропозицій до політики, а також обговорення ініціатив адвокасі груп у регіонах.

Керівні принципи мають на меті систематизувати та презентувати наявний досвід із планування та проведення адвокаційних кампаній. Запропонована публікація містить покрокові інструкції та стратегії для інститутів громадянського суспільства, як вибудовувати ефективну комунікацію із публічною владою.

Керівні принципи мають на меті посилити навики громадських об’єднань у плануванні та здійсненні адвокаційних кампаній. Аби досягти цієї мети, роз’яснюється, що таке адвокація та чим вона відрізняється від лобізму; розглядаються адвокаційний супровід здійснення публічної політики; вивчаються техніки побудови коаліцій та взаємодії з партнерами в адвокаційних кампаніях; досліджуються основні стратегії інформаційного супроводу адвокаційних кампаній, роботи з медіа, соціальними мережами, широкими колами громадськості та організації акцій прямої дії; розглядаються особливості парламентської адвокації та приклади успішних парламентських адвокаційних кампаній.