Верховною Радою України шостого скликання протягом сьомої сесії було прийнято 114 законів, що на 4 закони менше, ніж за попередню сесію (аналіз законів не включає ратифікаційних законов та законів про внесення змін до Державного бюджету). Зі 114 ухвалених законів 22 ще не були підписані Президентом. Крім того, ще один прийнятий за цю сесію закон був відхилений за пропозицією Президента («Про внесення змін до Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу»).

Найбільше прийнятих протягом сьомої сесії законів стосувалися економічної та галузевої  політик; найменше – політики в галузях культури і освіти. В цілому за сферами регулювання прийняті протягом сьомої сесії закони можна поділити на такі основні групи:

• Економічна політика (31 законів);
• Галузева політика (28 закони);
• Соціальна політика (16 законів);
• Правова політика (15 законів);
• Державне будівництво (10 законів);
• Національна безпека і оборона (7 законів);
• Інформаційна політика (5 законів);
• Політика культури і освіти (2 закони).

Під час 7-ї сесії вирішилася доля ще 9-ти законопроектів, прийнятих Верховною Радою протягом минулої сесії. Так, були ухвалені з врахованими пропозиціями президента такі законопроекти:

• Проект № 3003 «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо посилення заходів з боротьби з браконьєрством)» (ухвалений парламентом 15.04.2010);
• Проект № 3190 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини» (ухвалений парламентом 11.05.2010);
• Проект №0937 «Про внесення змін до Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки”» (ухвалений парламентом 1.06.2010);
• Проект №4785 «Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про дипломатичну службу” (щодо регламентування правового статусу та порядку присвоєння дипломатичних рангів)» (ухвалений парламентом 1.06.2010);
• Проект № 2581 «Про внесення змін до Закону України “Про державне оборонне замовлення”» (ухвалений парламентом 1.07.2010);
• Проект № 4123 «Про внесення змін до Закону України “Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання”» (ухвалений парламентом 1.07.2010);
• Проект №5376 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування угод про розподіл продукції» (ухвалений парламентом 8.07.2010).
  Ще 2 законопроекти були відхилені за пропозицією президента:
• Проект № 2702 «Про внесення змін до Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” (щодо строку перебування на посаді)» (ухвалений парламентом 26.06.2010);
• Проект №2486 «Про внесення зміни до статті 18 Закону України “Про міський електричний транспорт”» (ухвалений парламентом 1.07.2010).

Як і під час попередніх сесій, найбільш продуктивним суб’єктом законодавчої ініціативи виявилися народні депутати України, які ініціювали 54 закони. Аналогічно до результатів 6-ї сесії, найбільш активно право законодавчої ініціативи реалізовували представники фракції Партії регіонів. Самостійно вони виступили ініціаторами 28-и законопроектів (більше половини від частки ініційованих народними депутатами законопроектів), 11 з яких стосуються економічної політики, по 5 законопроектів регулюють питання соціальної та галузевої політики, 3 закони спрямовані на вдосконалення правової політики, і по одному стосуються інформаційної політики та державного будівництва. Шість законів були ініційовані депутатами від фракцій НУНС, 3 яких стосуються галузевої політики, 2 спрямовані на вдосконалення правової політики, і один – соціальної політики. Також були прийняті 5 законів, самостійно ініційовані представниками фракції БЮТ-Батьківщина (2 закони у сфері правової політки, по 1 стосуються галузевої політики, державного будівництва та інформаційної політики). Найменше реалізували своє право законодавчої ініціативи представники фракцій КПУ (один економічний закон) та Народнох Партії (один галузевий закон). Значна кількість прийнятих депутатських законопроектів була ініційована міжфракційними депутатськими групами найрізноманітніших комбінацій (БЮТ-ПР-НУНС, ПР-НУНС, БЮТ-ПР, НУНС-КПУ, НП-КПУ, ПР-НП-КПУ, ПР-БЮТ,  ПР-БЮТ-НУНС-НП, ПР-НП, НП-НСНУ). З 13-ти таких законопроектів по 5 стосуються галузевої та правової політики, і по одному – правової та інформаційної політики, а також  державного будівництва. Крім того, Верховною радою був в цілому ухвалений Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності садівницьких товариств та дачних кооперативів», який ініціював наразі позафракційний Голова Верховної Ради України.

Також Верховна рада підтримала 51 законопроект, ініційований урядом. При цьому була прийнята значна кількість проектів, поданих ще попереднім урядом під керівництвом Юлії Тимошенко (10 законопроектів: 4 у сфері економічної політики, 3 стосуються національної безпеки і оборони, і по одному спрямовано на вдосконалення соціальної та правової політики, а також політики культури і освіти). Як і під час минулої сесії має місце ситуація, коли  значна кількість таких проектів була підтримана новою коаліцією, і не знайшла підтримки серед більшості представників фракції БЮТ-Батьківщина. Серед ініційованих урядом Азарова і підтриманих Верховною Радою України законів 12 стосуються економічної політики, 8 – галузевої політики, по 6 – правової і соціальної політика, 5 – державного будівництва, і по одному – інформаційної політики, національної безпеки і оборони , а також політики культури і освіти.

Крім того, було підтримано 8 ініціатив Президента України, з яких 4 стосувалися галузевої політики, 2 – національної безпеки та оборони, і по одному – правової і соціальної політики.

Також парламент підтримав в січні Закон «Про внесення змін до Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” (щодо скасування збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу безготівкових валют)», ініційований Національним банком України.

З 114 ухвалених протягом 7-ї сесії законів лише 3 були підтримані всіма парламентськими фракціями. Так були прийняті Закон «Про мораторій на видалення зелених насаджень на окремих об’єктах благоустрою зеленого господарства м. Києва» (ініційований представниками фракції НУНС), Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення доступу до публічної інформації)» (ініційований міжфракційною групою ПР-НУНС) та Закон «Про доступ до публічної інформації» (ініційований представником фракції БЮТ-Батьківщина).

Протягом 7-ї сесії представники фракції «Наша Україна – Народна самооборона» виступили «проти» 105-ти прийнятих в цілому законопроектів – це найбільший серед фракцій. Представники фракції БЮТ-Бютьківщина також виявили свою незгоду зі значною кількістю законопроектів (97 голосувань «проти» прийнятих в цілому законопроектів). 15 законопроектів не були підтримані фракцією КПУ і 1 законопроект – фракцією Народної Партії. Лише фракції Партії регіонів підтримала всі 114 ухвалених протягом 7-ї сесії законопроектів.

Враховуючи незначну кількість законів, підтриманих опозиційними фракціями, їх всі можна перелічити. Отже, закони, підтримані фракцією БЮТ-Батьківщина: Закон «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо посилення відповідальності за злочини проти дітей)», Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження державного регулювання господарської діяльності», Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо запровадження системи електронної державної реєстрації суб’єктів господарювання)», («Про схвалення рішення Президента України щодо участі миротворчого контингенту України в наданні оперативної підтримки Місії ООН у Кот-д’Івуарі», «Про внесення змін до статті 14 Закону України “Про інформацію” (щодо захисту інформації)», Закон «Про доступ до публічної інформації», Закон «Про внесення зміни до статті 24 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” (щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій)» (ініційований урядом Азарова), Закон «Про внесення змін до Закону України “Про дитяче харчування” (щодо посилення вимог до виробництва та обігу продуктів дитячого харчування)» та Закон «Про внесення змін до статті 9 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” (щодо слідчих підрозділів)» (ініційовані депутатом від фракції Партії регіонів), «Про про внесення змін до Закону України “Про жертви нацистських переслідувань” (щодо капітального ремонту квартир)», «Про внесення змін до деяких законів України щодо виконання військового обов’язку», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань міграції», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення доступу до публічної інформації)», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності садівницьких товариств та дачних кооперативів», «Про внесення змін до статті 32 Кримінально-процесуального кодексу України (щодо терміну “близькі родичі”)».

Закони, підтримані фракцією «Наша Україна» – Народно Самооборона: Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо факторингу», Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження державного регулювання господарської діяльності», Закон «Про підготовку та реалізацію інвестиційних проектів за принципом “єдиного вікна”», («Про схвалення рішення Президента України щодо участі миротворчого контингенту України в наданні оперативної підтримки Місії ООН у Кот-д’Івуарі», Закон «Про доступ до публічної інформації», Закон «Про доступ до публічної інформації», «Про культуру» (ініційований урядом Азарова) та Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо компетенції правоохоронних органів у питаннях охорони підводної культурної та археологічної спадщини» (ініційований представником фракції НУНС), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення доступу до публічної інформації)».

Найпродуктивнішим місяцем 7-ї сесії виявився грудень, протягом якого було ухвалено майже 47% всіх законопроектів сесії. Найменш продуктивними виявилися листопад та жовтень: в цей період було ухвалено лише 18 законопроектів.

Під час 7-ї сесії також відбулися зміни у фракційному складі парламенту. Голова Верховної Ради Володимир Литвин, його перший заступник Адам Мартинюк і заступник Микола Томенко з 16 жовтня стали позафракційними депутатами парламенту, у відповідності до вимог зміненого Регламенту Верховної Ради. Станом на 27 січня, до складу парламентської фракції Партії регіонів входить 180 депутатів, БЮТ- Батьківщина – 113, Блоку «Наша Україна – Народна самооборона» – 71, Комуністичної партії – 25, Блок Литвина – 20; кількість позафракційних депутатів – 41.

Наразі з 21 ухвалених у січні законів лише 2 набули чинності. Найбільше прийнятих законів стосуються галузевої політики (6 законів); 4 закони спрямовані на удосконалення економічної політики; по 3 закони було ухвалено у сферах економічної, соціальної та інформаційної політики регулюють питання економічної політики; по одному закону було прийнято у сфері державного будівництва та національно безпеки і обори.

Найпродуктивнішим суб’єктом законодавчої ініціативи виступили народні депутати України – за місяць було підтримано 15 законопроектів парламентарів. Як і попередні  місяці, найактивніше право законодавчої ініціативи вдалося використати депутатам від фракції Партія регіонів: парламент підтримав 8 ініційованих представниками цієї політичної сили законів, що стосуються соціальної, правової та економічної політики (по 2 законопроекти), а також регулюють питання у сфері державного будівництва та галузевої політики (по одному законопроекту). Також були прийнятий в цілому Закон «Про доступ до публічної інформації», ініційований представником фракції БЮТ – Батьківщина,  Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо компетенції правоохоронних органів у питаннях охорони підводної культурної та археологічної спадщини» (з пропозиціями Президента), ініційований депутатом від фракції НУНС, а також Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності садівницьких товариств та дачних кооперативів», який ініціював наразі позафракційний Голова Верховної Ради України. З ініціативи міжфракційних груп (ПР-БЮТ-НУНС-НП, ПР-НП, НП-НСНУ) було ухвалено ще 4 закони, які стосуються галузевої та інформаційної політики (по 2 закони). В січні Верховна Рада України ухвалила також 5 урядових законів, які спрямовані на вдосконалення економічної політики (2 закони), а також регулюють питання у сферах національної безпеки і оборони, галузевої та правової політики (по одному законопроекту). Крім того, парламент підтримав в січні Закон «Про внесення змін до Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” (щодо скасування збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу безготівкових валют)», ініційований Національним банком України.

Одностайно були підтримані два законопроекти щодо інформаційної політики: Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення доступу до публічної інформації)» (ініційований міжфракційною групою ПР-НУНС) та Закон «Про доступ до публічної інформації» (ініційований представником фракції БЮТ).

Найчастіше «проти» підтриманих в цілому Верховною Радою України висловлювалися представники фракції «Наша Україна – Народна Самооборона» (19 непідтриманих законопроектів з 21 ухвалених в цілому). Фракція БЮТ також не підтримала 14 прийнятих законопроектів, а фракція КПУ лише один: Закон «Про внесення змін до Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” (щодо скасування збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу безготівкових валют)».

Кадрових змін у складі парламентських фракцій протягом січня не відбувалось.

У цьому випуску:

1. Правове регулювання законодавчого процесу: досвід країн ЄС та пропозиції для України.
2. Результати моніторингу роботи Верховної Ради України шостого скликання протягом 6 та 7 сесій.
3. Інтерв`ю політолога Річарда Янгса: «Потрібно було чітко й недвозначно вказати Україні, що вона одного дня приєднається до ЄС».

Експерти Лабораторії законодавчих ініціатив підготували аналітичний огляд «Інформаційний супровід роботи сучасних парламентів». Метою цього дослідження є вивчення основних способів інформування громадськості про парламентську роботу, шляхів забезпечення зворотного зв’язку, а також особливостей і каналів внутрішньої парламентської комунікації з метою пошуку напрямів підвищення якості здійснення парламентом його функцій. В огляді розглядаються основні механізми парламентської комунікації в Україні та світі, прозорість роботи Верховної Ради України, бібліотечне та експертно-правове забезпечення діяльності українського парламенту. У дослідженні висвітлюються основні проблемні моменти, які існують в Україні в даному контексті, та наводяться пропозиції щодо їх можливого вирішення (з залученням міжнародного, зокрема – Британського, досвіду).

Дослідження здійснене за підтримки «Програми сприяння парламенту ІІ. Програми розвитку законотворчої політики».

Трансформація фундаментальних функцій національних парламентів, що виникла з огляду на європейську інтеграцію, змушує переосмислити роль, яку відіграє цей процес для національних представницьких демократій. Хоча аналіз процесу «європеїзації» протягом останнього десятиріччя значно розширився у географічному вимірі – від країн «старої Європи» до нових членів ЄС, країн-кандидатів, Норвегії, Швейцарії – досі він рідко поширюється на східних сусідів Європейського Союзу, зокрема, Україну.

Аналітичний звіт «Чому ‘Європа’ має значення. Європеїзація законодавчого процесу та парламентських практик в Україні» має на меті усунути цю прогалину, розглядаючи питання європеїзації українського парламенту. Ця публікація стала можливою завдяки підтримці Європейської програми Міжнародного Фонду «Відродження» та є результатом співпраці Лабораторії законодавчих ініціатив,Центру європейських реформ (Centre for European Reforms, Великобританія) та Фундації міжнародних відносин та зовнішнього діалогу (Foundation for International Relations and External Dialogue, Іспанія).

Аналіз охоплює три складові: (і) розвиток парламентських процедур та практик під впливом європейських парламентських традицій, (іі) інституційні та процедурні перетворення, що виникли у законодавчому процесі у зв’язку зі здійсненням адаптації українського законодавства до acquis communautaire, а також (ііі) «європеїзацію» процесу формування політики та роль «європейського аргументу» у законотворенні. З одного боку, Звіт відображає масштаб впливу «європейського фактору» на діяльність Парламенту України, законодавчий процес (зокрема, в роботі було проаналізовано майже півтори тисячі актуальних законопроектів на предмет наявності в їх пояснювальних записках т.зв. “європейського аргументу”) та моделювання внутрішніх реформ, а з іншого – проводить паралелі з досвідом країн-членів ЄС, що дає можливість своєчасного розуміння потреби розвитку інституційного потенціалу Верховної Ради України в питаннях європейської інтеграції, зокрема – в процесі здійснення адаптації національного законодавства України до acquis communautaire. Займаючи критичну позицію стосовно сучасного стану справ, Лабораторія законодавчих ініціатив пропонує низку парламентських реформ – аргументуючи, що у світлі переговорів стосовно Асоційованої угоди між ЄС та Україною (де питання адаптації законодавства є одним із основних пріоритетів) необхідність подальшого інституційного розвитку Парламенту постає особливо актуальною.

Членство в ЄС пов’язане зі значними змінами у політичній системі та методах урядування на національному рівні. Досвід нових членів ЄС, таких як, наприклад, Польща, Угорщина та Болгарія, свідчить, що обмеження діяльності національних парламентів є особливо відчутним на підготовчих етапах вступу з огляду на тиск, що здійснюється необхідністю імплементації acquis communautaire (норм права ЄС) у правовий простір окремої країни [96 – посилання тут і далі відсилають до повного тексту звіту]. Більше того, політичні та економічні критерії членства надають Європейському Союзу додаткові засоби впливу [97]. Посилюється роль уряду – він не лише контролює переговорний процес, але виступає основним ініціатором законодавчих актів, пов’язаних із вступом до ЄС, надаючи чіткі вказівки, а інколи й формулюючи часові рамки, для тих, хто мав би відігравати роль «законодавця». У схожому контексті дискусії стосовно Європейського економічного простору торкаються визначального впливу ЄС на рішення національних законодавців, критикуючи феномен «факсової демократії» («fax democracy») [98]. У той же час Швейцарія, перебуваючи поза межами процесу вступу та «прямої європеїзації», не демонструє очевидних ознак зміни у ролі парламенту [99].

У цьому контексті виникає питання: що відбувається з країнами, які менш тісно пов’язані з  ЄС? За загальним правилом очікується, що ці країни обирають власні варіанти політики та демонструють мінімальний вплив європеїзації [100]. Це твердження можна вважати доволі дискусійним у світлі українських реалій. Україна, будучи одним із найбільших «відкритих питань» у Європі в контексті її геополітичних пріоритетів та перспектив, знаходиться у  проміжному становищі. Так, політичні, економічні та соціальні виклики, що стоять перед Україною, а також внутрішні проблеми ЄС, ставлять серйозні перепони для прямого шляху від європейських прагнень до членства; однак протягом останніх п’ятнадцяти років низка правових та політичних інструментів були задіяні з тим, щоб сформулювати параметри співпраці Україна-ЄС, а також створити основу для європеїзації законодавчого процесу та парламентських практик. Переговори щодо нової асоційованої угоди передбачають подальший прогрес у  відносинах. Європейський Союз, з одного боку, пропагує інституційний розвиток Верховної Ради України, наголошуючи на необхідності посилення стабільності, незалежності та ефективності інституцій, які гарантують демократію та верховенство права у двосторонніх угодах з Україною. З іншого боку, ЄС стимулює правову інтеграцію, висуваючи пріоритети для внутрішніх реформ та гармонізації законодавства.

З огляду на це, Звіт робить спробу оцінити вплив ЄС на український парламент. Пов’язуючи процеси європеїзації всередині ЄС та поза його межами, він визначає характер тенденцій, що мають місце у законодавчому процесі Верховної Ради України та дискутує, чи має європеїзація трансформаційну (стимулюючу) чи обмежуючу силу поза межами європейських кордонів, чи відсутність чітких перспектив вступу дозволяє повністю зберегти автономність законодавчої гілки влади, а також з’ясовує як далеко «гармонізуючий» вплив ЄС може потенційно сягнути.

Для того, щоб пов’язати процеси в середині Європейського Союзу та у країнах Східного Партнерства, цей Звіт розпочинається аналізом європеїзаційних тенденцій у країнах-членах ЄС, пропонуючи стислу «матрицю» трансформацій, що мають місце «в межах кордонів». Такий огляд продемонстрував, що, звісно, членство в ЄС значно обмежує «законодавчу автономію» національних парламентів за допомогою правових та (або) політичних інструментів; однак, це не означає, що воно має односторонній де-парламентаризаційний характер. Наслідки європейської інтеграції варіюють від обмежень до переваг для національної законодавчої діяльності, де потенційні результати не є чітко визначеними: їх амплітуда значно залежить від вихідних місцевих умов та готовності й потенціалу національних парламентів до трансформацій.

Далі Звіт розглядає європеїзацію законодавчої діяльності та парламентських практик в  Україні. Найбільш очевидна паралель між результатами європеїзаційного впливу у межах ЄС та поза його кордонами перебуває в інституційному вимірі. В даному контексті європеїзація українського парламенту відображається у створенні Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції та посиленні парламентської участі у діалозі на європейській арені.

Проведений аналіз демонструє значну кількість проблем, пов’язаних із створенням інституційного механізму адаптації національного законодавства до права ЄС. Серед ключових висновків – недосконалість положень Закону щодо структури інституційного механізму, а також різна здатність Уряду та Парламенту вирішувати питання, пов’язані з європейською інтеграцією. Існуюча система відводить органам виконавчої влади, зокрема – Міністерству юстиції України, провідну роль у забезпеченні адаптації національного законодавства України до права ЄС. Число інституцій та обсяг людських ресурсів, залучених до європейських питань, є значно суттєвішим для виконавчої гілки влади. З огляду на більш детальні процедури, Уряд також має більш значний експертний потенціал, тоді як Парламент виглядає менш динамічним, менш інституційно здатним та менш досвідченим в питаннях ЄС.

Процедурна європеїзація проявляється у здійсненні оцінки проектів законів на їх відповідність acquis на урядовому та парламентському рівнях, що є частиною законодавчого процесу. Принципова різниця з процесами, що мають місце в країнах з визначеною європейською перспективою, полягає у рівні адаптаційного тиску. З формальної точки зору, ЄС обмежує законодавчу компетенцію українського парламенту з огляду на відповідні положення Загальнодержавної програми адаптації – законодавчі акти, котрі не відповідають acquis не повинні прийматись, за винятком ситуацій, коли вони супроводжуються належним обґрунтування та мають визначений термін дії. Однак проблеми з реалізацією цих положень роблять вплив ЄС значно менш очевидним – неузгодженість процедурних аспектів та відсутність налагодженої співпраці між органами державної влади призводять до значного зниження реальних результатів програми адаптації.

Вплив ЄС є найбільш значним на вихідних етапах законотворчого процесу – завдяки механізмам, що були створенні на урядовому рівні. Разом із тим, лише одиничні проекти законів, що були ініційовані народними депутатами або Президентом України, підлягають експертизі на їх acquis-відповідність у Комітеті Верховної Ради України з питань європейської інтеграції та (або) Міністерстві юстиції України. Отже, «acquis-тест» не охоплює всі проекти законів, що належать до сфер, котрі регулюються правом ЄС, а відповідні висновки не мають визначального впливу на етапі голосування. Більше того, немає гарантії, що  законопроекти, які стали предметом відповідної експертизи, не будуть змінені під час наступних стадій законодавчого розгляду, оскільки оцінка актів на всіх етапах законодавчого процесу, що передбачена Загальнодержавною програмою адаптації законодавства, на практиці не проводиться, а інструменти для ex post контролю обмежуються інститутом президентського вето.

В результаті, положення Загальнодержавної програми адаптації залишаються декларативними, а Верховна Рада України, фактично, не є обмеженою acquis під час реалізації своєї законодавчої компетенції. Комплексна система адаптації законодавства України продукує мінімальний результат, змушуючи визнати весь процес імітацією тієї діяльності, що насправді має мати місце. «Зобов’язуючий» вплив acquis, таким чином, переважно базується на «м’яких» методах  – політичних та економічних стимулах більш тісної співпраці з ЄС; а основним каналом європеїзації виступає соціальне навчання («social learning»), іншими словами – вибіркова орієнтація українських законодавців політичні стандарти ЄС.

Разом із тим, аналіз впливу Європейського Союзу на законотворення в Україні не можна звужувати до інституційних та процедурних аспектів адаптації законодавства до acquis, оскільки правова інтеграція є значно ширшою за офіційний план адаптації. Об’єктивна картина впливу не буде завершеною без аналізу практики розробки проектів законів.

З цією метою, у рамках підготовки звіту проаналізовано всі проекти законів (1305 актів), що перебували на розгляді Верховної Ради України станом на серпень 2010 року [229]. Методологія передбачала здійснення аналізу пояснювальних записок до проектів законів з метою визначення актів, що використовують «європейський аргумент», котрий відображає або «європеїзацію через адаптацію» або ж «європеїзацію через вивчення досвіду» [230]. У своїй першій формі «європейський аргумент»: (і) відсилає до багатосторонніх та двосторонніх правових та політичних інструментів співпраці України та ЄС, включно із зобов’язаннями, що виникають з таких домовленостей; та/або (іі) апелює до перспектив європейської інтеграції («європеїзація через адаптацію»). У своїй другій ролі, ЄС згадується як джерело кращих практик, нових правових принципів та інститутів. Законодавець звертається до (iii) права ЄС, як-от: регламентів, директив; та (iv) полісі практик поширених у ЄС або ж окремих країнах-членах («європеїзація через вивчення досвіду»). Кожен парламентський комітет було проаналізовано, виходячи із переліку законопроектів, що перебували на його розгляді у якості профільного комітету. І хоча такий аналіз потенційно не може охопити всіх аспектів, він є одним із небагатьох доступних індикаторів непрямого впливу європейської інтеграції на законодавчий процес в Україні.

Аналіз законотворчої практики Верховної Ради України демонструє, що тенденція домінування європейських зразків у законотворчій практиці є достатньо переконливою: близько 17,5  відсотків законопроектів, зареєстрованих у Верховній Раді України (іншими словами, кожен п’ятий або шостий акт), містить відсилання до ЄС або ідеї європейської інтеграції у пояснювальній записці (дивись Таблицю 3). У розрізі комітетів, результати свідчать, що 12 комітетів з 27, що діють у Верховній Раді України, мають середній рівень використання «європейського аргументу» вищим ніж 17 відсотків. У переважній більшості сфер, визначених у статті 51 УПС, рівень звернень до європейської практики перевищує середній показник (дивись Таблицю 4).

Показники значно варіюють залежно від сфери суспільних відносин. Найбільш вагомий вплив має місце у сфері транспорту та комунікацій (50 відсотків), охорони здоров’я (38 відсотків), регуляторної політики (33 відсотки),фінансів та банківської діяльності (32 відсотків) та прав людини (32 відсотків). У реальних числах, економічна та регуляторна політика домінують, оскільки самі ці сфери включають близько однієї третини всіх відсилань до ЄС. Найнижчий показник згадувань європейського досвіду знаходимо у сферах, що мають локальний вимір, як, наприклад, у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (3 відсотки). Значний вплив ЄС також знаходимо у сферах, що мають вагоме значення для розвитку демократії, як-от: права людини (32 відсотки), боротьба з організованою злочинністю (30 відсотків), правова політика (24 відсотки) та свобода слова (17 відсотків).

Низка законопроектів містить детальні посилання на окремі джерела права ЄС, найчастіше директиви, з поясненням «запозичених» положень. Загалом, близько 16 відсотків усіх законопроектів, що відсилають до європейського досвіду, містять перелік конкретних актів Європейського Союзу, 46 відсотків – посилаються на практику ЄС або окремих держав-членів і 38 відсотків – у загальних формулюваннях стверджують, що прийняття закону необхідне або ж сприятиме європейській інтеграції України (дивись Діаграму 6).

Оскільки європеїзація є лише однією із складових частин інтернаціоналізації процесу вироблення політики, певна кількість посилань спрямовує до досвіду інших країн чи міжнародних акторів. Контент-аналіз пояснювальних записок свідчить, що в більшості випадків українські законотворці посилаються на досвід ЄС та його країн-членів (52 відсотки від загальної кількості випадків), рідше вони описують практики країн СНД, включно з Російською Федерацією (23 відсотки), а  також інших країн світу (25 відсотків) (дивись Діаграму 7).

Більше того, ЄС також займає унікальну позицію з огляду на те, що його вплив можна знайти в усіх сферах політики. Лише в декількох сферах інші міжнародні актори займають домінуючу позицію, наприклад: Рада Європи  – відносно свободи слова, культури та правосуддя; ООН — у сфері боротьбі з корупцією та організованою злочинністю; а СОТ – щодо питань аграрної політики.

Вцілому, у світлі незначних результатів, задекларованих Міністерством юстиції України (зокрема, щодо імплементації щорічних планів адаптації законодавства України), а також його непродуктивної взаємодії з Комітетом з питань європейської інтеграції, такий непрямий вплив постає одним із ключових факторів «європеїзації» українського законодавства.

Звісно, ці результати також можуть бути свідченням «декларативної європеїзації». Низка прикладів, запропонованих у цьому Звіті, переконливо свідчать, що «використання» європейських стандартів та практик, як правило, має місце лише в діапазоні, який відповідає політичним інтересам автора. Однак навіть таке часткове врахування відіграє важливу роль. Європейський Союз домінує як джерело трансферу політичних стандартів, а також надсилає «імпульси» для національної програми законодавчої діяльності через офіційний план адаптації законодавства та непрямий тиск.

Аналіз законодавчих практик демонструє й інші позитиви європеїзації. Поступове запровадження більш демократичних парламентських практик, що мало місце протягом останнього десятиріччя, відбувалось під впливом європейських стандартів. Разом із тим, європейський досвід часто тлумачиться народними депутатами у світлі політичних інтересів (що стосується, наприклад, виборчих систем), а його відображення у проектах рішень носить вибірковий характер. Останнє особливо яскраво підтверджує досвід розгляду та ухвалення змін до Конституції України 2004 року, проектів, пов’язаних з врегулюванням статусу парламентської опозиції, тощо. Часто європейські практики впроваджуються в Україні без належного вивчення можливості їх застосування у  вітчизняних умовах або у спотвореному вигляді. Непоодинокими є і випадки ігнорування Парламентом загальновизнаних демократичних стандартів в інтересах політичної доцільності, зокрема – у законах про вибори. Такі підходи значно ускладнюють наближення до європейських стандартів законодавства, що регулює функціонування Парламенту, а також процедури прийняття ним рішень.

Аргументи, запропоновані у Звіті, виразно свідчать про необхідність посилення інституційного потенціалу Верховної Ради України. Така потреба набуває особливої актуальності у світлі підготовки Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, оскільки здійснення заходів із адаптації законодавства виступає одним із головних завдань, які стоять на шляху до посилення політичної асоціації та поглиблення економічної співпраці. Порядок денний асоціації Україна-ЄС визначає пріоритети на галузевій основі, які вимагають негайних дій до набуття чинності Угоди про асоціацію [238]. З позиції Кабінету Міністрів України, виникнення «великої кількості юридично обов’язкових зобов’язань України у сфері адаптації законодавства, невиконання яких може призвести до вжиття проти України відповідних економічних санкцій» вимагає «змінити підходи до реалізації адаптації» [239].

Попередженням, яке вимагає уваги, є те, що поступове посилення потенціалу Уряду у європейських питаннях, зокрема, з огляду на більш розроблені та ефективні інституційні та процедурні механізми, створює передумови для домінування виконавчої гілки влади у законодавчому процесі у майбутньому. Якщо на сьогодні система дозволяє прийняття законів, що не відповідають acquis, покращення у сфері реалізації вимог Загальнодержавної програми адаптації законодавства додасть ваги впливу ЄС і, як наслідок, також і Уряду. Як тільки такий розвиток подій матиме місце й існуючі положення закону будуть втіленні на практиці, Парламент може зіштовхнутись із відчутним де-парламентаризаційним ефектом.

Таким чином, український приклад чітко демонструє поворотний момент у процесі державного будівництва під впливом європейської інтеграції. Він відображає, як закладаються передумови для де-парламентаризаційного ефекту: коли Уряд методично вибудовує структури та процедури у відповідь на нові інтеграційні тенденції, Парламент залишається інертним та менш ефективним у своїх адаптаційних зусиллях. У результаті, будь-який поступ в інтеграції може послабити законодавчу роль Парламенту не лише через обмеження, що будуть встановлені acquis, але й через урядове домінування у законодавчому процесі, пов’язаному з ЄС.

Перш ніж це відбудеться, український парламент має зазирнути за межі кордонів та усвідомити, що він є частиною загальноєвропейських процесів. Національні парламенти ЄС зіштовхнулись із викликом втрати повноважень саме через таку реакцію: відсутність гнучкості та спроможності оперувати питаннями, пов’язаними з ЄС. Верховна Рада України потребує інституційного та процедурного розвитку, щоб перетворитись у більш ефективного гравця у відношенні питань європейської політики. В іншому разі, Парламент може піти тим же шляхом, що його колеги в Європі, котрі «значно, і дуже довго, недооцінювали, який вплив має еволюція ЄС на їх політичні функції» [237]. І, в результаті, мають проходити через процес адаптації, який настав після тривалого періоду де-парламентаризації.

Основною відповіддю на ризик подальшої маргіналізації парламентської ролі має стати адаптація до нових умов та розуміння тих переваг, які несе європеїзація. Реформи, які сьогодні необхідні Парламенту, перебувають у двох площинах. У першу чергу необхідно забезпечити послідовність демократичних перетворень на основі досвіду європейського парламентаризму та подальшу демократизацію законодавчого процесу (Пріоритет A). Наступне завдання має більш вузьке спрямування і передбачає посилення ролі Верховної Ради України у питаннях європейської інтеграції, зокрема – в процесі планування та здійснення адаптації національного законодавства до acquis ЄС (Пріоритет B).

Пріоритет А. Забезпечення подальшої демократизації базових засад діяльності Верховної Ради України та організації законодавчого процесу

Завдання 1: забезпечити налагодження зв’язку народних депутатів України з  виборцями [240] в умовах пропорційної виборчої системи та зменшення залежності партій від приватного фінансування.

Рекомендовані заходи: (1) передбачити перехід до такого типу пропорційної виборчої системи на парламентських виборах, який стимулюватиме розвиток внутрішньопартійної демократії; (2) у більш віддаленій перспективі – можливість самовисування кандидатів на парламентських виборах [241]; (3) запровадити державне фінансування та обмежити приватне фінансування політичних партій відповідно до європейських стандартів [242].

Завдання 2: передбачити ефективні механізми залучення громадськості до прийняття рішень та впливу на законодавчий процес.

Рекомендовані заходи: (1) закріпити право законодавчої ініціативи за певною кількістю виборців; (2) передбачити можливість звернення громадян до Конституційного Суду з конституційними скаргами щодо визнання законів неконституційними (у визначених Консти-туцією випадках); (3) ухвалити новий Закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», що відповідатиме міжнародним стандартам у відповідній сфері; (4) внести до законодавства зміни, спрямовані на підвищення ефективності слухань у Парламенті та комітетах; (5) передбачити обов’язкове утворення громадських рад при парламентських комітетах та визначити статус таких рад; (6) запровадити процедуру публічних консультацій щодо законопроектів перед їх розглядом у першому та наступних читаннях.

Завдання 3: удосконалити механізми забезпечення прозорості, підзвітності національного законодавчого органу, а також запобігання корупції у законодавчому процесі.

Рекомендовані заходи: (1) ухвалити закон про доступ до публічної інформації, який би враховував міжнародні стандарти; (2) розширити перелік документів та інформації, які підлягають оприлюдненню на веб-порталі Парламенту, передбачити обов’язкове створення комітетами власних веб-сторінок; (3) зробити інформацію про діяльність Парламенту (зокрема, щодо законодавчого процесу) більш доступною для пересічних громадян; (4) запровадити механізми запобігання корупції у законодавчому процесі, зокрема – обов’язкове декларування інтересів депутатів, оприлюднення декларацій про інтереси, доходи і витрати депутатів.

Завдання 4: оптимізувати організацію законодавчого процесу з метою усунення надмірного законодавчого навантаження [243] та впровадження кращих європейських практик.

Рекомендовані заходи: (1) закріпити за урядом провідну роль у формуванні планів законотворчої діяльності та більш чітко визначити механізми взаємодії між Урядом і Парламентом на етапах планування розгляду законопроектів; (2) посилити «законодавчу» роль парламентських комітетів, зокрема шляхом зменшення їх кількості та забезпечення відповідності політичної конфігурації комітетів політичному балансу у структурі Парламенту; (3) звузити можливості для перегляду планів роботи Парламенту; (4) обмежити можливість внесення депутатами законопроектів на заміну раніше поданих; (5) визначити вичерпний перелік підстав для обговорення законопроектів за скороченою процедурою; (6) звузити можливості для зміни регламентних процедур рішеннями ad hoc та можливості ухвалення законопроектів у першому читанні та в цілому.

Завдання 5: сприяти становленню традиції поваги до прав опозиції.

Рекомендовані заходи: розглянути доцільність доповнення Регламенту Верховної Ради України положеннями, які б передбачали додаткові механізми захисту прав опозиційних фракцій

Пріоритет B. Посилення контрольної функції Верховної Ради України стосовно процесу європейської інтеграції та інституційного потенціалу Парламенту в контексті забезпечення адаптації національного законодавства України до acquis ЄС

Завдання 6: удосконалити інституційний механізм адаптації національного законодавства України до права ЄС, зокрема в аспекті посилення ролі Верховної Ради України.

Рекомендовані заходи: (1) вичерпно визначити функції усіх державних органів, які de facto відіграють або потенційно можуть відігравати важливу роль в процесі адаптації національного законодавства, зокрема – Адміністрації Президента України, Бюро європейської інтеграції Секретаріату Кабінету Міністрів України тощо; (2) усунути дублювання функцій тих органів виконавчої влади, що здійснюють подібні завдання, зокрема – в частині планування, моніторингу, контролю за здійсненням адаптації тощо; (3) посилити роль Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції, насамперед шляхом уточнення засад його взаємодії з  іншими комітетами та підрозділами Апарату Верховної Ради України, а також Міністерством юстиції України при проведенні експертизи законопроектів на предмет їх відповідності acquis.

Завдання 7: забезпечити проведення обов’язкової експертизи законопроектів на предмет їх відповідності acquis на усіх етапах законодавчого розгляду та врахування її результатів під час прийняття рішень стосовно документу.

Рекомендовані заходи: (1) внести зміни до процедурних вимог щодо реєстрації проектів нормативно-правових актів у Верховній Раді України,244 передбачивши обов’язковість зазначення у пояснювальній записці інформації про належність проекту закону до сфер регулювання ЄС, відповідність тексту acquis або обґрунтування необхідності прийняття документу, що не відповідає праву ЄС; (2) узгодити Регламент Верховної Ради України та Положення про Комітет Верховної Ради України з питань європейської інтеграції з  положеннями Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» в частині процедури експертизи проектів законів на їх відповідність з acquis ЄС на всіх етапах розгляду; (3) сформувати механізми горизонтальної співпраці між Комітетом Верховної Ради України, іншими парламентськими комітетами та Головним юридичним управлінням Секретаріату Верховної Ради України з метою здійснення оцінки відповідності проектів законів вимогам ЄС, а також її врахування під час процесу прийняття рішень; та (4) передбачити необхідні ресурси для аналізу проектів законів, що реєструються у Парламенті, з метою виокремлення документів, що регулюються правом ЄС, для здійснення експертизи та супроводу їх розгляду профільним парламентським комітетом.

Завдання 8: сприяти більш активному використанню механізмів парламентського контролю за діями Уряду у сфері європейської інтеграції.

Рекомендовані заходи: (1) впровадити постійний парламентський моніторинг виконання щорічних планів адаптації законодавства України до права ЄС та практику прийняття рішень за результатами заслуховування звіту Уряду; (2) запровадити практику регулярних слухань відповідальних урядовців у Комітеті з питань європейської інтеграції.

24 листопада 2010 року у приміщенні офісу ОБСЄ в Україні представники Лабораторії законодавчих ініціатив презентували для представників іноземних посольств та міжнародних організацій національний репорт „Регулювання політичних партій в Україні: сучасний стан і напрями реформ”. Дослідження стало можливим завдяки спільному проекту, який реалізували Лабораторія законодавчих ініціатив та Бюро демократичних інститутів та прав людини ОБСЄ за підтримки Європейського Союзу.

Відкрив презентацію Ігор Когут, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, який коротко ознайомив присутніх з основними напрямами роботи організації, та розповів про процес громадських обговорень, які були проведені в різних регіонах України в процесі підготовки дослідження щодо партій.

Марчін Валєцкі, Керівник відділу з питань демократичного врядування Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини, відзначив, що „Регулювання політичних партій в Україні: сучасний стан і напрями реформ” є найбільш повним та фундаментальним профільним дослідженням, яке залишатиметься актуальним ще протягом кількох років. Характерними особливостями національного репорту Марчін Валєцкі назвав його цікавість та простоту у сприйнятті.

Після цього Денис Ковриженко, Директор з правових питань Лабораторії законодавчих ініціатив та автор дослідження, представив присутнім головні висновки національного репорту та ознайомив з основними його ідеями.

Завершилась презентація обговоренням презентованого аналітичного огляду.

Текст дослідження англійською:

Regulation of political parties: the current state and direction of reforms (eng.)

* * *

Національний репорт „Регулювання політичних партій в Україні: сучасний стан і напрями реформ” став результатом обговорень ключових проблем регулювання діяльності політичних партій в Україні, у тому числі, пов’язаних з участю партій у виборах, фінансуванням виборчих кампаній, забезпечення внутрішньопартійної демократії, гендерним балансом, ускладненими процедурами створення та припинення діяльності партій. Також в ньому наводяться рекомендації щодо шляхів і перспектив удосконалення українського законодавства, яке регулює діяльність політичних партій, на основі кращих європейських практик.

В останні місяці відбулось підвищення рівня довіри громадян до Верховної Ради України – про це свідчать результати соціологічних дослідженьЛабораторії законодавчих ініціатив (виконавець – TNS Україна). Крім того, соціологічні виміри стосувалися ставлення громадян України до обсягу депутатського імунітету, приєднання опозиційних депутатів до парламентської коаліції, комунікації народних обранців з виборцями а такожосновних причин недовіри до парламенту. Це вже друге дослідження щодо довіри громадян України жо свого парламенту. Перше проводилося у лютому 2010 року

1. Загальний рівень суспільної довіри до Верховної Ради України

Рейтинг довіри до українського парламенту за 7 останніх місяців виріс на 4,1%. Якщо у лютому цього року на питання «Наскільки ви довіряєте Верховній Раді України» лише  2,6% українців відповіли «повністю довіряю», то у вересні таких нараховується вже 6,7% громадян. Якщо ж об’єднати даний показник з кількістю тих респондентів, хто «скоріше довіряє, ніж не довіряє» парламенту, то підвищення рейтингу довіри стає ще більш суттєвим: з 12,1% у лютому до 21,4% у вересні. Скоріше не довіряють Верховній Раді 29,5% громадян, повністю не довіряють парламенту 40,8%, ще 8,4% не змогли відповісти.

Більше всього Верховній Раді довіряють (тобто, відповіли «повністю довіряю» або «скоріше довіряю, ніж ні») жителі Північного Заходу (39,1%),Південного Сходу (33,8), Сходу (26,4) та Криму (25%). Цікаво також подивитись на динаміку зростання рейтингу довіри до парламенту: на Південному Сході він за 7 місяців зріс з 9,4% до 33,8%, на Сході – з 6,9% до 26,4%, а у Криму – з 6,6% до 25%. Найменше довіряють парламенту в Києві (тут повністю або переважно довіряють Верховній Раді лише 7,5% жителів), на Заході (8,8%) та на Півночі України (10,1%). Якщо на Заході й Півночі країни спостерігається певна негативна динаміка рейтингу довіри до Верховної Ради – він знизився на кілька позицій – то в Києві цей рейтинг стабільний – й стабільно найменший по країні.

На довіру до парламенту практично не впливає рівень доходів українців – для кожної майнової групи він однаково низький. Єдину закономірність, яку тут варто відмітити – повністю довіряти Верховній Раді все ж більше схильні люди з низьким доходом – 8,7% т.зв. «бідного населення» засвідчили свою повну довіру до законодавчого органу, в той час як аналогічний показник серед громадян, що визначили свій рівень доходів як «високий», становить 3,4%.

Найбільше Верховній Раді України довіряють люди віком понад 60 років – 29,7% таких респондентів висловили повну або переважну довіру парламенту. Найменше довіряють громадяни вікової групи «40-59 років» – лише 17,1%.

2. Довіра громадян до суспільних інститутів

Традиційно для нашої країни, найбільше громадяни довіряють Церкві – 68,2% українців засвідчили повну або ж переважу довіру їй. Також значний рейтинг довіри мають вітчизняні ЗМІ – 50,8%, збройні сили – 43,5% та російські ЗМІ – 41,4%. Після ЗМІ Російської Федерації за рівнем суспільної довіри йде Президент України – 41,3%. Варто відзначити, що саме Президент має найвищий рейтинг серед усіх інших владних інститутів. Далі суспільні інститути за рівнем повної або переважної довіри громадян розподілились наступним чином: місцеві ради (35,4%), СБУ (35%), західні ЗМІ (33,6%), місцеві державні адміністрації (32,6%) та Уряд (29,7%). Найменше українці довіряють профспілкам (25,1%), міліції (25%), прокуратурі(22,7%), судам (21,6%) та, нарешті, Верховній Раді (21,4%).

Тож, незважаючи на ріст довіри громадян до парламенту протягом останніх 7 місяців, Верховна Рада залишається непопулярним суспільним інститутом. Баланс довіри-недовіри негативний: 21,4% респондентів повністю або переважно довіряють законодавчому органу, в той час як 70,3% наших співвітчизників повністю або ж переважно не довіряють йому.

Наскільки ви довіряєте кожному з цих соціальних інститутів та організацій?
(повна та переважна довіра)

3. Основні причини недовіри Верховній Раді України

Основною причиною респонденти назвали корумпованість депутатів – 34,6% опитаних відзначили цей пункт. Корумпованість була головною причиною недовіри до парламенту і в лютому, тобто проблема нікуди не зникла. Далі йдуть наступні фактори: непрозорість діяльності Верховної Ради – 13,2%, відсутність зв’язку з виборцями – 10,4%, некомпетентність депутатів – 9,7% і залежність депутатів від інших органів влади – 6,5%.

4. Відсутність комунікації між депутатами і виборцями

Проблемою залишається відсутність комунікації між депутатами та виборцями, яка була загострена внаслідок введення чистої по пропорційної виборчої системи. На питання «Чи   є   в   парламентi   депутати,   якi   пiдтримують   зв’язки   з   виборцями   Вашого   мiста/селища/села?» (яке в своєму дослідженні поставили респондентам наші партнери Фонд «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва та  соціологічна  служба  Центру  Разумкова  в червні  2010 року) лише понад 12% українців відповіли ствердно. Натомість 51,7% респондентів взагалі нічого не чули про таких депутатів, а 35,4% прямо стверджують, що таких депутатів немає взагалі.

5. Ставлення до обсягу депутатської недоторканості

На питання щодо обсягу імунітету народних обранців лише 3,4% українців відповіли, що він має залишатися в тому обсязі, в якому існує зараз. 31,9% респондентів висловилися за те, щоб обмежити депутатський імунітет, а 62,8% громадян вважають, що така недоторканість має бути скасованою взагалі. Все це свідчить про суспільний запит на реформу законодавства щодо статусу народних депутатів, а також очевидно корелює з рівнем довіри громадян до парламенту.

6. Ставлення до опозиційних депутатів, які приєднались до коаліції

На питання «Чи повинен окремий депутат мати право приєднуватися до парламентської коаліції всупереч волі керівництва політичної партії або блоку?» 32,8% респондентів відповіли ствердно, в той час як 63,1% висловилися проти. Таким чином, можемо стверджувати, що в українському суспільстві існує певне сумнівне ставлення до того способу, завдяки якому була утворена діюча у Верховній Раді коаліція.

PowerPoint презентація результатів соціологічного дослідження

Найбільше прийнятих протягом шостої сесії законів стосувалися галузевої, правової та економічної політик; найменше – культури і освіти. В цілому, за сферами регулювання прийняті протягом шостої сесії закони можна поділити на такі основні групи:

• Правова політика (30 законів);
• Галузева політика (30 законів);
• Економічна політика (25 законів);
• Соціальна політика (11 законів);
• Державне будівництво (8 законів);
• Національна безпека і оборона (6 законів);
• Інформаційна політика ( 5 законів);
• Політика культури і освіти (3 закони).

Як і під час попередніх сесій, найбільш продуктивним суб’єктом законодавчої ініціативи виявилися народні депутати України, які ініціювали 66 законів. Найбільш активно право законодавчої ініціативи реалізовували представники фракції Партії регіонів. Самостійно вони виступили ініціаторами 20-ти законопроектів, п’ять з яких стосуються економічної політики, по 4 законопроекти регулюють питання державного будівництва та галузевої політики, по 3 закони спрямовані на вдосконалення соціальної та правової політики і один стосується політики культури і освіти. Також були прийняті 12 законів, які були самостійно ініційовані представниками фракції БЮТ (6 законів у сфері правової політки, по 2 стосуються галузевої та соціальної політики і по одному законопроекту, що регулюють питання державного будівництва та економічної політики). Представники фракції “Наша Україна – Народна Самооборона” ініціювали 6 законів, з яких 2 стосуються правової політики, по одному – соціальної, інформаційної, галузевої політики, а також політики в сфері культури. Найменше реалізували своє право законодавчої ініціативи представники фракцій КПУ (по одному закону у сфері соціальної та правової політики) та Блоку Литвина (по одному закону у сфері соціальної, економічної та галузевої політики). Однак більшість прийнятих депутатських законопроектів була ініційована міжфракційними депутатськими групами найрізноманітніших комбінацій. З 21-го такого законопроекту 7 стосуються галузевої політики, 6 – правової, 3 – економічної, 2 – інформаційної політики, і по одному – соціальної політики, державного будівництва та культури і освіти.

Також Верховна рада підтримала 46 законопроектів, ініційованих урядом. При цьому була прийнята значна кількість проектів, поданих ще попереднім Кабінетом Міністрів під керівництвом Юлії Тимошенко. В цьому контексті вартий уваги той факт, що більшість таких проектів була підтримана новою коаліцією, і не знайшла підтримки серед більшості представників фракції БЮТ. Серед ініційованих урядом і підтриманих Верховною Радою України законів 14 стосуються галузевої політики, 9 – економічної політики, 9 – правової політика, 5 – національної безпеки і оборони, 4 – соціальної політики і 1 – інформаційної політики.

Крім того, було підтримано 6 ініціатив Президента України (3 законопроекти Віктора Ющенка і 3 – Віктора Януковича), з яких 3 стосувалися державного будівництва, 2 – галузевої політики, і 1 – національної безпеки та оборони.

З 118 ухвалених протягом шостої сесії законів лише 14 були підтримані всіма парламентськими фракціями. Найбільше таких законопроектів було ініційовано міжфракційними групами депутатів («Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо посилення відповідальності за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи)», «Про внесення змін до Закону України “Про молоко та молочні продукти” (щодо відповідності якості та безпеки молочних продуктів показникам, які встановлені законодавством і стандартами України)», «Про внесення змін до статті 11 Закону України “Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України»). Також всіма фракціями були підтримані такі законопроекти, ініційовані фракцією Партії Регіонів («Про внесення зміни до пункту 1 розділу ІI “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення охорони родючості грунтів”», «Про внесення змін до Закону України “Про кінематографію” (щодо державної підтримки виробництва національних фільмів)»), фракцією БЮТ («Про внесення змін до Сімейного кодексу України (щодо врегулювання порядку визначення розміру аліментів)», «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України (щодо права свідка на адвоката)»), фракцією НУНС («Про внесення зміни до статті 707 Цивільного кодексу України (щодо правового регулювання обміну товарів неналежної якості)», «Про внесення змін до переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України “Про Перелік пам’яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації”») та фракцією КПУ («Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок»). Крім того, всі парламентські фракції підтримали також 1 законопроект колишнього Президента України Віктора Ющенка («Про затвердження Указу Президента України “Про оголошення територій міста Калуш та сіл Кропивник і Сівка-Калуська Калуського району Івано-Франківської області зоною надзвичайної екологічної ситуації”») та 3 урядові законопроекти («Про внесення змін до статті 9 Закону України “Про участь України в міжнародних миротворчих операціях”» (Кабінет Міністрів Юлії Тимошенко), «Про внесення зміни до статті 5 Закону України “Про податок на додану вартість” (щодо оподаткування при проведенні в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу)», «Про засади функціонування ринку природного газу» (ініційовані діючим Кабінетом Міністрів)).

Протягом шостої сесії представники фракції «Наша Україна – Народна Самооборона» виступили «проти» 99-ти прийнятих в цілому законопроектів. При цьому від 10% до 50%  від складу фракції підтримували той чи інший законопроект, а у багатьох випадках не вистачало кілька голосів для того, щоб віднести фракцію до таких, що підтримали законопроект (більшість від складу фракції). Представники фракції БЮТ також виявили свою незгоду зі значною кількістю законопроектів (65 голосувань «проти» прийнятих в цілому законопроектів). Варто зауважити, що серед непідтриманих більшістю складу фракції БЮТ законопроектів було чимало таких, які ініціював Кабінет Міністрів під керівництвом Юлії Тимошенко або які були ініційовані представниками фракції БЮТ. 12 законопроектів не були підтримані фракцією КПУ і 3 законопроекти – фракцією Блока Литвина. Лише фракція Партії регіонів підтримала всі 118 ухвалених протягом 6-ї сесії законопроектів. При цьому, можна стверджувати, що принципові позиції «проти» займали лише фракції КПУ та Блок Литвина, в той час як невизначена позиція фракції НУНС (коливається в межах 10-60% від складу фракції) зумовлена проблемами внутрішньофракційної дисципліни. Крім того, позиція фракції БЮТ швидше покликана відображати її новий опозиційний статус. Також варто звернути увагу, що при загальній позиції фракції БЮТ «проти», до 40% її депутатів підтримували той чи інший проект разом з Партією регіонів.

Найпродуктивнішим місяцем шостої сесії виявився червень, протягом якого було ухвалено майже 40% всіх законопроектів, ухвалених за сесію. Найменш продуктивними виявилися березень та квітень: в цей період було ухвалено лише 12 законопроектів. Це пояснюється тим, що в цей час відбувалася зміна політичного керівництва держави (зокрема – уряду), тому основним напрямком роботи парламенту було звільнення та призначення посадовців.

З 44 ухвалених у липні законів 33 вже набули чинності, а також вступили в дію ще 4 закони, ухвалені у червні цього року. Найбільше прийнятих законів стосуються галузевої, правової та економічної політики (по 9 законів); 6 законів спрямовані на удосконалення соціальної політики; по 4 закони було прийнято у сфері державного будівництва та національної безпеки й оборони; 2 стосується інформаційної політики; 1 закон регулює питання у сфері науки і освіти.

Найпродуктивнішим суб’єктом законодавчої ініціативи виступили народні депутати України – за місяць було підтримано 24 законопроекти парламентарів. Найактивніше право законодавчої ініціативи реалізовували представники фракції Партії регіонів – ними було ініційовано 9 прийнятих у липні законів (по 3 закони, які стосуються економічної та соціальної політки, та по одному закон у сфері галузевої та правової політики, а також державного будівництва). Було підтримано 6 законів, ініційованих фракцією Блоку Юлії Тимошенко (3 закони стосуються правової політики, та по одному закону у сфері економічної та галузевої політики, а також державного будівництва). Також було прийнято по одному закону від фракції Комуністичної партії України (правова політка), фракції «Блоку Литвина» (економічна політка). З ініціативи міжфракційних депутатських груп було прийнято ще 7 законів, з яких 4 стосуються галузевої політики, і по одному – галузевої та інформаційної політики, а також політики у сфері науки і освіти. Міжфракційні групи мали наступний формат: «ПР – БЮТ» (ініційовано 3 законопроекти), «ПР – БЮТ – НУНС» (2 законопроекти) та «ПР – КПУ – Блок Литвина» й «ПР – БЮТ – НУНС – КПУ – Блок Литвина» -(по одному законопроекту).

Також Верховна Рада України ухвалила 17 урядових законів, з яких 13 були ініційовані ще урядом Юлії Тимошенко (4 закони у сфері національної безпеки і оборони, по 2 закони, що регулюють галузеву, соціальну і правову політику, та один закон щодо сфери інформації) і 4 – урядом Миколи Азарова (2 стосуються економічної політики, 1 – соціальної і 1 – галузевої політики). Крім того, було ухвалено 3 президентські законопроекти: «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», «Про судоустрій і статус суддів» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Національного банку України».

Одностайність прийняття рішень парламентські фракції продемонстрували під час голосування за такі закони: «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України (щодо права свідка на адвоката)» (ініційований представником фракції БЮТ) та «Про засади функціонування ринку природного газу» (ініційований діючим Кабінетом Міністрів).

Як і в попередні місяці, найчастіше «проти» підтриманих в цілому Верховною Радою України висловлювалися представники фракції «Наша Україна – Народна Самооборона». Ця фракція підтримала лише 4 законопроекти з 44 (при чому за 2 з цих законопроекти проголосувала рівно половина фракції). В більшості випадків депутати фракції НУНС голосували солідарно з представниками фракції БЮТ, які також виявили свою незгоду при голосуванні за переважну більшість законопроектів (30 голосувань «проти»). Як і в червні, серед не підтриманих більшістю складу фракції БЮТ законопроектів було багато таких, які ініціював минулий Кабінет Міністрів під керівництвом Юлії Тимошенко: «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення вимог до статутного капіталу професійних учасників фондового ринку», «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», «Про внесення змін до Закону України “Про державне оборонне замовлення”», «Про внесення змін до Закону України “Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання”», «Про доповнення Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (щодо безкоштовної стоянки транспортних засобів)»,  «Про внесення змін до Закону України “Про державну таємницю”», «Про внесення змін до деяких законів України щодо видачі експлуатаційних дозволів». Представники фракції Комуністичної партії України не підтримали лише 4 законопроекти: «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об’єктів», «Про внесення змін до Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” щодо здійснення господарської діяльності на підставі подання декларації», «Про внесення змін до Закону України “Про радіочастотний ресурс України” (щодо повноважень Національної комісії з питань регулювання зв’язку (НКРЗ)» та «Про основні засади взаємодії держави з приватними партнерами».