Парламентська реформа була почата у далекому 2016 році з Дорожньої карти щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України. Ця реформа досі не завершена і втілена менше, ніж на половину. Тому можна вітати заяви керівництва Верховної Ради щодо необхідності виконання цієї реформи хоча б на 70-80%. Наскільки ж реформа імплементована наразі?

За нашою методологією ми оцінюємо її виконання на 45,7% (95 балів з 208 можливих) станом на липень 2021 р.З того часу не проводився системний моніторинг. Однак поверхневий моніторинг показує відсутність помітного прогресу щодо впровадження реформи. За деякими пунктами спостерігається регрес, наприклад, Верховна Рада наприкінці 6 сесії вкотре відтермінувала перехід на електронний документообіг. Порівняно з березнем 2019 року, прогрес просунувся лише на 4%. Слідуючи українській традиції, це можна назвати «тупцюванням на місці». Тому рекомендації, надані у 2019 р., актуальні і зараз:

1. Формування єдиного координаційного центру парламентської реформи.
2. Запровадження систематичної роботи над реалізацією рекомендацій: оновлення Дорожньої карти та плану пріоритетних дій із її імплементації.
3. Схвалення концепції законодавчого процесу «від початку до кінця» (узгоджену з усіма суб’єктами законодавчої ініціативи), яка б показувала цільову систему вироблення та ухвалення рішень, визначала б ключові етапи реалізації реформи та окреслювала б ефективні шляхи впровадження окремих компонентів реформи задля забезпечення когерентності зусиль всіх суб’єктів законодавчої ініціативи.
4. Забезпечення ефективної комунікації щодо парламентської реформи як всередині парламентських фракцій та груп, так і між діалоговими майданчиками.
5. Налагодження комунікації з Кабінетом Міністрів України задля кращої координації реформаційних процесів у парламенті та уряді.
6. Приведення Регламенту ВРУ у відповідність до Конституції України.
7. Прийняття Закону «Про парламентську службу» в цілому.
8. Ухвалення кодексу депутатської етики.

Головною проблемою є відсутність системності у реформуванні Верховної Ради. Особливо це стосується самих депутатів. Якщо реформи, які стосуються Апарату ВРУ і залежали від рішення керівництва Апарату (а також від політичного керівництва ВРУ), просувалися більш-менш комплексно та з урахуванням рекомендацій Дорожньої карти, то напрями, які стосуються правил та форматів роботи самих народних депутатів, або погіршилися в порівнянні з 2019 р., або залишилися приблизно на тому ж рівні. А там, де відбувалися покращення, вони були радше реакцією на поточні виклики та не надто засновувалися на рекомендаціях Дорожньої карти.

Основні покращення щодо стану виконання рекомендацій Дорожньої карти стосувалися Апарату ВРУ. Тут можна відзначити:

1. затвердження Стратегії розбудови Кадрового потенціалу,
2. впровадження електронного документообігу (хоча все ще паралельно із паперовим),
3. аудит діяльності, здійснений Рахунковою палатою,
4. діяльність з імплементації Комунікаційної стратегії,
5. прийняття в першому читанні законопроєкту «Про парламентську службу».

Деякі позитивні зміни стосувалися і роботи парламентарів: внесення змін до Регламенту та впровадження практики підготовки Плану законопроєктних робіт, оприлюднення депутатських запитів, зменшення кількості комітетів (хоча є проблеми зі сферами їхньої відповідальності), спроби покращення контрольної функції.

Варто памʼятати, що наша методологія враховує процес імплементації рекомендацій, тому реформа оцінюється аж на 45,7%.

Повністю виконаних рекомендацій всього п’ять (тобто менше ніж 10% від 52 рекомендацій), і всі вони стосуються Апарату Верховної Ради. Це рекомендації №

• 23 (Впровадження стратегії Інформаційних та Комунікаційних технологій);
• 26 (Верховна Рада України повинна розробити та схвалити «цифрову» стратегію);
• 35 (проведення аудиту Рахунковою палатою);
• 39 (Впровадження у ВРУ стратегії розбудови кадрового потенціалу);
• 40 (Короткострокове стажування з огляду на умови працевлаштування слід відокремити від стажування державних службовців).

Ресурс для збільшення оцінки виконання рекомендацій Дорожньої карти, за сприяння дотичних до Апарату ВРУ сфер, значною мірою вичерпано (оскільки більшість рекомендацій втілено або майже втілено).  Тому, задля збільшення частки виконаних рекомендацій при наступному оцінюванні, потрібно буде імплементувати інші рекомендації Дорожньої карти. Зокрема, значний потенціал для імплементації мають блоки «Законодавча спроможність та законотворчий процес», «Коаліція, опозиція та діалог», «Дотримання етичних норм та стандартів поведінки», адже рекомендації в них виконані менше, ніж на третину.

У першу чергу потрібно впроваджувати основні рекомендації, які стосуються головної для Верховної Ради функції – законотворчого процесу. Звісно, легше виконати рекомендації, які стосуються форми роботи Верховної Ради, як-от електронна, замість паперової, форма документообігу.

Протягом останніх 20 років Лабораторія законодавчих ініціатив проводить детальні моніторинги роботи Парламенту. 5 сесія чинного скликання не стала винятком.

Наші аналітики підготували моніторинг сесії, який виявив багато цікавих речей: від позитивних зрушень до грубих порушень та ігнорування норм Регламенту.

Спочатку декілька основних цифр:

1. За 5 сесію зареєстрували 852 законопроєкти (кількість зменшилася).
2. Прийняли 161 закон (кількість збільшилася).
3. Найбільшу кількість законопроєктів внесли групи депутатів від 8 до 22 людей.
4. Найбільше законопроєктів зареєструвала фракція «Слуга народу».

Перш за все, ми можемо говорити про зменшення законодавчого спаму. Кількість зареєстрованих законопроєктів падає, а кількість прийнятих законів зростає.

Лабораторія не втомлюється повторювати:

Пояснюємо: усі зареєстровані законопроєкти мають проходити однакові процедури розгляду, що є ресурсозатратним і часоємним процесом. Парламент не встигає опрацьовувати великий масив законопроєктів, тож має пріоретизувати законопроєкти, а це – завжди політичне рішення. Врешті до розгляду можуть ніколи не доходити багато якісних і потрібних проєктів законів – вони губляться у цьому масиві «законодавчого спаму». Тож зменшення зловживанням правом законодавчої ініціативи – це справді позитивний момент.

Законопроєкти реєструють у більшій мірі групи депутатів, а не парламентарі поодинці. Така тенденція може свідчити про збільшення рівня взаємопорозуміння депутатів, кращу пропрацьованість законопроєктів та зменшення законодавчого спаму.

Також до позитиву можна віднести збільшення частки законопроєктів, які приймалися в другому читанні. Це покращує якість законопроєктів, адже дає більше часу на підготовку, виправлення помилок та усунення недоліків, наявних при першому читанні. Втім, третє читання залишається «мертвою» нормою. Жоден законопроєкт цієї сесії не дійшов до цього етапу. Взагалі, востаннє про цю норму згадували ще в 2015 році.

141 ухвалений на цій сесії закон був ініційований цією тріадою (це 88% від усіх ухвалених законів). При цьому урядом був ініційований лише кожен 5-й закон . Цей показник кращий, ніж на минулих сесіях, але позиції уряду в системі підготовки та ухвалення рішень все одно залишаються слабкими. Ще одна проблема в тому, що законопроєкти, прийняті у першому читанні, вибувають з порядку денного «до кращих часів», а отже, немає сили, що веде цілеспрямовану державну політику в тій чи іншій сфері. Цю функцію мав би виконувати якраз уряд, але зараз порядок денний формується хаотично.

Крім тотального домінування у кількості прийнятих законів, владна тріада забрала майже 94% всього пленарного часу для розгляду своїх законопроєктів.

Якщо «рекордсменом» цієї сесії можна назвати Слугу Народу, то найменш плідно попрацювала друга за величиною фракція – ОПЗЖ. За 5 сесію, як і за всю 4 сесію, Рада не прийняла жодного законопроєкту, ініціатором якого був депутат від ОПЗЖ. Водночас за 5-ту сесію прийняли два закони, які зареєстрували ще минулого скликання: один ініційований БПП і один Народним Фронтом. Серед міноритарних фракцій та груп виділилася лише група «Довіра», що була ініціатором 7 ухвалених законів.

Час проходження від реєстрації до прийняття зростає. Законопроєкти, зареєстровані ще протягом попередніх сесій накопичуються, тому цієї сесії середній час проходження законопроєктів, ухвалених у другому читанні, – 259 днів. Це найдовше за всі 5 сесій. Натомість розглядають законопроєкти у сесійній залі депутати набагато швидше. Середній час розгляду прийнятих законопроєктів у першому читанні за цю сесію склав 6,5 хвилин, а половину таких законопроєктів взагалі розглядали менше 2 хвилин. Половина законопроєктів, що приймалися у другому читанні, розглядалися менше, ніж за 15 хвилин, якщо враховувати час на обидва читання.

Цієї сесії ми також зафіксували зменшення кількості законопроєктів, які приймали з порушенням Регламенту. Хоча порушення все-таки є. У частині ухвалених законів відсутні або подані з порушенням терміну висновки головного комітету та Головного науково-експертного управління (ГНЕУ) до першого читання. Схожа ситуація і з висновками головних комітетів, ГНЕУ та Головного юридичного управління (ГЮУ) до другого читання. Це звісно не позитивна ситуація, але, порівнюючи з попередніми сесіями, кількість таких порушень зменшилась.

Для того, щоб дати відповідь на це питання, треба звернути увагу на логіку встановлення строків ознайомлення з тим чи іншим документом. Верховна Рада – єдиний законодавчий орган в Україні, тож дуже бажано, аби усі документи, які вона ухвалює, були щонайкраще підготовлені. Однак депутати не є (і не повинні бути) спеціалістами з усіх питань, хоча голосують вони за будь-які галузеві законопроєкти в незалежності від своїх професійних знань. І для того, щоб депутати могли голосувати виважено та обґрунтовано, їм потрібно встигнути ознайомитися з висновками експертів – ГНЕУ, ГЮУ, головних комітетів.

Під час моніторингу нашу увагу зачепила дивна ситуація, яка склалася щодо законопроєктів, до яких надавалися пропозиції президента. До жодного з них на сайті парламенту немає висновків ГНЕУ до першого читання. Водночас у відповідних висновках головних комітетів до першого читання є посилання на висновки ГНЕУ. Висновки ж ГНЕУ до пропозицій президента на сайті є. Таким чином, виникає враження, що висновки ГНЕУ до першого читання видаляються під час підготовки пропозицій президента до розгляду в сесійній залі. Причини цього нам невідомі.

Поясненням можуть бути як технічні причини (тоді виникають питання до структурного підрозділу, відповідального за роботу електронної системи), так і цілеспрямаване видалення. Цілеспрямовано висновок може видалятися, на наш погляд, у тому разі, коли ГНЕУ надає достатньо критичний висновок до законопроєкту у першому читанні, але Верховна Рада, не вносячи відповідних коректив, все одно приймає законопроєкт. Президент ветує прийнятий у такій редакції закон і у своїх пропозиціях вказує саме на ті зауваження, які перед цим відзначило ГНЕУ. У такому разі насамперед головний комітет може бути зацікавлений у приховуванні висновку ГНЕУ. Адже він мав на стадії першого читання запропонувати відправити законопроєкт на повторне перше читання, отримавши негативне резюме цього експертного підрозділу Апарату. І вже, отримавши пропозиції президента, комітет, вочевидь, вдався до вилучення первісного висновку ГНЕУ з тим, щоби приховати свою помилку.

Це стосується як вже згаданого третього читання, так і реєстрації альтернативних законопроєктів, прийняття рішень щодо включення законопроєктів до порядку денного та більшої частини строків. Натомість жива парламентська практика створює гібридні процедури та механізми, що не передбачені Регламентом. Тож видається логічним переосмислювати законодавчий процес та впровадити концепцію «законодавчого процесу від початку до кінця» шляхом внесення змін до Регламенту та Конституції.

Прочитати повне дослідження зі всіма знахідками 5 сесії та детальними поясненнями того чи іншого процесу в роботі Парламенту можна за посиланням.

Минулого тижня прем’єр-міністр України Денис Шмигаль заявив, що Кабінет Міністрів України робить важливі кроки для завершення реформи держуправління.

Крок 1. Зменшити кількість держслужбовців на 10%.

Крок 2. Законопроєкт щодо реформування системи оплати праці держслужбовців на основі класифікації посад. При цьому концепцію реформи заробітної плати Уряд затвердив ще в 2020 році.

Ми слідкуємо за цією реформою з самого початку та підготували декілька звітів. Реформування системи оплати праці справді було однією з рекомендацій, внесених до Стратегії реформування державного управління, проте питання кадрів дещо важче.

Основними проблемами у реалізації реформи державного управління є, скоріше, не кількість держслужбовців, а невідповідна потребам часу та реальним задачам система підготовки кадрів. Зміни в цьому напрямі відбуваються, але занадто повільно. У нашому останньому звіті 2019 року ми наголошували на тому, що фахівці, які не мали досвіду роботи на державній службі, оцінювали навчальні програми як відносно корисні, хоча навіть базове навчання відбувається зі значною затримкою (6-8 місяців). Це часто нівелювало освітню цінність тренінгів, адже фахівці вже встигали набути необхідні знання на робочому місці. Досвідчені державні службовці, у свою чергу, критично ставилися як до викладачів, так і до наповнення тренінгів.

Окрім того, є проблема «кадрового голоду» на ринку державних службовців. Хоча варто відмітити і позитивні зрушення. НАДС (Національне агентство України з питань державної служби) вдалося забезпечити прозорі та професійні конкурси на певні посади, що створило соціальний ліфт у міністерствах. НАДС також почало розробляти унікальні навчальні програми для держслужбовців і навіть запустило онлайн-курс «Управління персоналом на державній службі» на Prometheus.

Тому важливо створити систему та програми для підвищення кваліфікації державних службовців без відриву від служби та скоротити, а краще зовсім нівелювати, розрив між наявними програмами та реальними потребами державного управління та державної служби.

Зменшення кількості держслужбовців також важливий крок, але паралельно потрібно пришвидшити зміни, які стосуються підвищення кваліфікації «старих» кадрів та збільшити привабливість державної служби для «нових».

Лабораторія законодавчих ініціатив постійно відслідковує прогрес (і регрес) парламентської реформи в Україні. Наразі маємо для вас апдейт щодо 2020 року. Директор Аналітичного відділу Лабораторії Олександр Заславськийу ‌рамках‌ ‌Ukraine‌ ‌Reform‌ ‌Conference‌ ‌2020/2021‌ (#URC2020) розповів, що ж відбулося з парламентською реформою за останній рік.

Маємо підсумки: з 2016 по 2019 рік було виконано менше 42% реформи і рекомендацій Дорожньої карти. Коли повноваження отримала ВРУ ІХ скликання, ми запропонували нардепам для продовження імплементації реформи:

• переглянути 52 рекомендації Дорожньої карти.
• ухвалити Закон «Про особливості проходження державної служби в Апараті Верховної Ради України».
• розробити та ухвалити Кодекс депутатської етики.

З цих трьох рекомендацій за рік не виконано нічого. Але все ж реформа у деяких аспектах продовжилася.

1. Наприклад, було зменшено кількість комітетів до 23, що було однією з рекомендацій.
2. Продовжилися зустрічі представників депутатських фракцій та груп у форматі Діалогів Жана Моне.
3. Розпочалася робота над законопроектом «Про нормативно-правові акти» і законопроектом про опозицію та взаємовідносини коаліції й опозиції.
4. Відбувся перший аудит Рахункової палати щодо діяльності ВРУ. Радимо переглянути, там багато цікавого. Звісно, результати аудиту не дуже позитивні, але сам факт його проведення – це виконання рекомендації Дорожньої карти.

Одна з основних проблем, яка впливає на процес імплементації парламентської реформи, – дисбаланс влади. При задекларованій парламентсько-президентській формі правління реальний вплив на формування Уряду і його політику має не Верховна Рада України, а президент. Як далі втілювати парламентську реформу і які помилки варто виправити?

Детальніше про це читайте в нашому брифі.

Лабораторія законодавчих ініціатив продовжує пильно слідкувати за роботою Верховної Ради. Поки виходить так, що кожна сесія ІХ скликання особлива, як сезони хорошого серіалу: перша тривала трохи більше 13 годин; друга була початковою точкою роботи (а початок для кожної сесії – особливий на рівні даних); третя сесія припала на пандемію коронавірусу та карантинні обмеження, що привнесло свої корективи у плани Верховної Ради. Зважаючи на це, ми намагались не зосереджуватися на порівняльному аналізі сесій (зокрема за аналогічний період роботи Верховної Ради VIII скликання), але в окремих випадках, де це було доречним, ми зробили висновки щодо можливої динаміки. 

За третю сесію було зареєстровано 946 законопроектів. Прийнято – 105 законів.

За цей час було зареєстровано на 13% менше законопроектів, ніж протягом перших двох сесій. Нагадаємо, що протягом перших двох сесій ІХ скликання було зареєстровано майже на третину менше законопроектів, ніж протягом аналогічного періоду VIII скликання. Тож виникає бажання говорити про тенденцію до зменшення потоку законопроектів («законодавчого цунамі»).  Однак прикметно, що, поряд зі зменшенням кількості депутатських законопроектів, за останні півроку зменшилась і кількість зареєстрованих урядових та президентських законопроектів. А таке синхронне зменшення швидше можна пояснити досить тривалим суспільно-політичним локдауном під час суворого карантину.

Єдина політична фракція, яка суттєво збільшила кількість своїх зареєстрованих законопроектів – це Голос.  Можливо, така стратегія має певні результати, адже на розгляд їхніх законопроектів в сесійній залі загалом було витрачено 3 години. А це – втричі більше за час, витрачений на законопроекти інших парламентських фракцій та груп, які не є фракцією «Слуга Народу».

Розгляд законопроектів в сесійній залі в основному сконцентровано навколо депутатських законопроектів, при цьому 107 зі 115 годин тривав розгляд законопроектів фракції «Слуга Народу». На урядові законопроекти було витрачено ледь більше п’яти годин.

Верховна Рада уникає розгляду непрохідних законопроектів. За 3 сесію було відхилено лише один законопроект через неподолання вето Президента. З точки зору ефективності, у сенсі прийняття законопроектів, – це має сенс. Водночас є і ризики, пов’язані з ослабленням політичної дискусії. Профільні комітети підготували 86 висновків про відхилення законопроектів (2 з них на урядові законопроекти). З’являється тенденція: рішення комітету про відхилення стають достатньою підставою для зупинки подальшого розгляду законопроекту. І якщо у випадках з депутатськими законопроектами, це – додатковий фільтр законодавчого спаму, то розгляд урядових законопроектів не має припинятися навіть через незадовільний висновок комітету.

Зменшилась частка законопроектів, які розглядаються у двох читаннях. Одним з позитивних моментів попередніх сесій було збільшення частки законопроектів, які проходили два читання – протягом перших двох сесій таких законопроектів було 74% від прийнятих (порівняно з 38% у VIII скликанні за аналогічний календарний період). На жаль, під час 3 сесії їхня кількість впала до 49%. Сподіваємось, що це тимчасовий захід, пов’язаний з особливостями роботи ВРУ під час карантинних обмежень.

Законопроекти, які приймаються за основу і в цілому, повільніше проходять процедуру ухвалення. Якщо законопроект, який приймався за основу і в цілому, у попередніх сесіях в середньому приймався за 22 дні з моменту реєстрації, то в третій сесії цей показник склав 32 дні. Така тенденція є закономірною, оскільки народні депутати збиралися в сесійній залі з великими перервами. Впливає і той фактор, що у Верховній Раді часто накопичуються законопроекти, і їхній розгляд відбувається далеко не завжди протягом однієї чергової сесії.

Законопроекти, які приймаються за два читання, ухвалюють набагато повільніше. Середня швидкість прийняття таких законопроектів – 173 дні. Але причина не в тому, що вони «провисають» після першого читання (тут якраз все непогано – між першим читанням та ухваленням, у середньому, проходить трохи більше 40 днів), а в тому, що у два читання частіше розглядають законопроекти, які були зареєстровані раніше. Тож, якщо підсумувати, «свіжі» зареєстровані законопроекти радше будуть прийматися в першому читанні в цілому. А законопроекти, які трохи вже «полежали», скоріш за все, будуть розглядатися у двох читаннях, що зумовлено необхідністю актуалізувати законопроект під політичний порядок денний.

Уряд втрачає свої позиції у виробленні політики. Частка прийнятих урядових проектів незначна. Зі 105 прийнятих лише 7 законів – урядові. Чи стається це через те, що уряд дійсно має слабкі позиції у виробленні політики, повністю підпорядковуючись Офісу Президента? Чи через те, що уряд не вбачає необхідності грати, як самостійний гравець, доручаючи реєструвати необхідні законопроекти народним депутатам? Обидва можливі пояснення – невтішні. Прикметно, що і протягом перших двох сесій роботи парламенту частка ухвалених урядових законопроектів суттєво зменшилася порівняно з аналогічним періодом роботи попереднього скликання Верховної Ради. В Україні відбувається очевидне викривлення конституційно закладеної системи запобіжників проти концентрації повноважень в одного владного суб’єкта. Хоча тенденції до послаблення уряду в системі вироблення рішень суперечать світовим трендам. Детальніше про це можна прочитати в нашому матеріалі «Концепція законодавчого процесу «від початку до кінця».

Окрім зазначених тенденцій, варто звернути увагу на вкрай важливу зміну у роботі парламенту протягом 3 сесії. Зокрема, ідеться про появу у Регламенті особливої процедури розгляду законопроектів у другому читанні, що позиціонується як механізм «протидії зловживанням прав народних депутатів у ході законодавчої процедури». Детальніше про ці зміни, їхні наслідки, «підводні камені»  та й загалом про проблему парламентської обструкції можна почитати в інших аналітичних матеріалах ЛЗІ.

Мета цього моніторингового дослідження – надати опис законотворчого процесу першої та другої сесії Верховної Ради IX скликання, ґрунтуючись на даних щодо зареєстрованих законопроектів та етапів їх проходження. Намагаючись комплексно охопити законотворчий процес у Верховній Раді, але розуміючи важкість створення всеохопного моніторингу, Лабораторія вирішила сфокусуватися на окремих питаннях законотворчого процесу:

1. загальна характеристика законодавчого процесу IX скликання (типи проектів, кількість зареєстрованих та прийнятих законопроектів);
2. середня швидкість проходження законопроектів по читаннях;
3. кількість порушень норм Регламенту при прийнятті законопроектів щодо наявності необхідних документів та строків ознайомлення з ними;
4. зареєстровані та прийняті проекти законів у розрізі суб’єктів законодавчої ініціативи;
5. навантаження на комітети, які були визначені головними, та їхня взаємодія зі структурними підрозділами, що здійснюють експертизу законопроектів; а також діяльність допоміжних комітетів;
6. особливості співавторства.

У межах цього моніторингового дослідження дані за 1-у та 2-у сесії IX скликання (з 29.08.2019 по 17.01.2020) будуть порівнюватися з даними за аналогічний календарний період VIII скликання (27.11.2014 по 24.04.2015). Таким чином, кількість пленарних тижнів і пленарних засідань в обох скликаннях приблизно рівні. Даний методологічний підхід був обраний для забезпечення релевантності даних і дотримання принципів порівняльного аналізу, адже перша та друга сесії VIII скликання сукупно мали значно більшу кількість робочого часу (на 3 місяці більше).

Утім, треба мати на увазі, що кожне скликання має свої особливості. У IX скликанні це – наявність монобільшості. На відміну від VIII каденції, народним депутатам не потрібно було приділяти час для узгодження позицій і формування коаліції, і, відповідно, «розкачка» зайняла значно менше часу.

Для першої сесії будь-якого скликання також важливо диференціювати законопроекти, які зареєстровано в межах аналізованого скликання, з законопроектами, що були прийняті за основу в попередніх скликаннях та автоматично перенесені в поточне скликання.  В межах цього моніторингу така диференціація має значення для аналізу тенденцій законодавчого спаму у парламенті. Для позначення законопроектів, що були зареєстровані у попередньому скликанні, використано поняття «перенесені законопроекти».

При збереженні загальних тенденцій можна буде говорити про зменшення обсягів законодавчого спаму у Верховній Раді. Всього було зареєстровано 1178 проектів законів (або 1049 законопроектів без врахування перенесених проектів з попереднього скликання) за період роботи 1–2 сесії Верховної Ради IX скликання. Відповідно, кількість зареєстрованих законопроектів зменшилися майже на третину порівняно з VIII скликанням.

Всього було прийнято 155 законів або 13% від зареєстрованих. У VIII скликанні було прийнято 140 законів або 9% від зареєстрованих.

125 зі 132 прийнятих законів було прийнято хоча б з одним порушенням строків ознайомлення. Ця цифра – без урахування перенесених законопроектів.

Законопроекти почали прийматися довше у першому читанні і швидше у другому. У середньому, законопроекти, які проходять лише перше читання, ухвалюються в цілому за 26 днів, що більше на 5 днів для аналогічних законопроектів у VIII скликанні. Законопроекти, які проходять два читання, ухвалюються в цілому за 47 днів, що менше на 9 днів для аналогічних законопроектів у VIII скликанні.

Суттєво збільшилась частка законопроектів, що приймаються у другому читанні (з 38% у VIII скликанні до 74% у IX скликанні). Утім, скоротилась швидкість їх прийняття.

Зменшився відсоток прийнятих законів, суб’єктом законодавчої ініціативи яких є Уряд (17% проти 35% в VIII скликанні). Така тенденція може свідчити про послаблення ролі уряду у формуванні державних політик. Вона також негативно позначається на принципі єдності вироблення рішень. З іншого боку, ця ситуація може означати, що політичні актори (у цьому випадку – урядова монобільшість) намагаються подавати урядові законопроекти через народних депутатів, щоб уникнути довгих процедур узгодження в уряді.

Комітети мають різну кількість законопроектів, щодо яких вони визначені головними: число коливається від 0 до 233 законопроектів на комітет. Середнє навантаження на членів комітетів дуже різниться – від 1 законопроекту на двох депутатів до 12 законопроектів на одного депутата.  Питання обґрунтованості кількісного складу комітетів залишається відкритим.Крім того, комітети з великим навантаженням не можуть якісно виконувати контрольну функцію.

Комітет з питань фінансів, податкової та митної політики став головним для 233 законопроектів або 20% усіх зареєстрованих. Найбільша кількість прийнятих законопроектів також належить цьому комітету – 17% від усіх прийнятих законів. Велика кількість законопроектів з фінансово-податкової тематики традиційна для Верховної Ради. У зв’язку з цим видається необхідним створити жорсткіші вимоги для реєстрації народними депутатами проектів законів фінансового спрямування (або взагалі усіх законопроектів, реалізація яких потребує додаткового фінансування з бюджету).

Продовжується неформальна співпраця ГНЕУ та комітетів з метою фільтрації законодавчого спаму. Комітети як політичний орган мають можливість визначати пріоритети своєї роботи. Це можна вважати неформальним фільтром законодавчого спаму в парламенті. ГНЕУ не має інструментів фільтрації законодавчого спаму, тому неформальна співпраця ГНЕУ та комітетів важлива.

Зросла активність допоміжних комітетів. Комітет з питань бюджету, Комітет з питань інтеграції України з Європейським Союзом, Комітет з питань антикорупційної політики почали активніше надавати свої висновки щодо законопроектів.Утім, їхня роль у підготовці законопроектів до першого читання  потребує переосмислення. Важливою для законодавчого процесу є співпраця головного комітету і допоміжних, та чи існує вона зараз – невідомо.  

Необхідно інституалізувати неформальну співпраці між комітетами та ГНЕУ, а також збільшити чисельність та матеріальну базу ГНЕУ. Це буде позитивним кроком для покращення законодавчого процесу в парламенті. Ефективна робота ГНЕУ передбачає відсутність порушення регламентних строків, та через перманентні порушення ГНЕУ не може ефективно планувати свою роботу. Іншими словами, має бути встановлено певний мінімум часу з моменту реєстрації, коли законопроект не може бути розглянуто в залі (крім випадків невідкладних законопроектів).

Постає питання збільшення повноважень комітетів у підготовці законопроектів до читань. Ідеться про надання прав комітету редагувати текст законопроектів, які він розглядає.

Враховуючи курс України на євроінтеграцію, постає питання про створення окремого підрозділу, який відповідав би за аналіз проектів законів з точки зору інтеграції європейського законодавства. Цей окремий підрозділ мав би стати майданчиком, який би забезпечував комітет з питань європейської інтеграції незалежним аналізом.

Необхідність висновків антикорупційного комітету на етапі першого читання сумнівна. Антикорупційний комітет мав би надавати свій висновок щодо фінальної версії законопроекту у другому читанні. І в IX скликанні це видається логічним, якщо збережеться тенденція прийняття законопроектів у двох читаннях.

За 1-2 сесії IX скликання було зареєстровано1710 проектів нормативно-правових актів, з яких 532 проекти постанов, 1168 проектів законів та 10 пропозицій Президента до Закону. Оскільки пропозиції Президента реєструються як проекти законів, то загальна кількість зареєстрованих проектів законів – 1178.

У той же час треба враховувати, що у IX скликання було перенесено 129 проектів законів, прийнятих попереднім скликанням у першому читанні.В порядку ч. 4 ст. 16 та ч.1 ст.22 Регламенту Верховної Ради. Тобто суб’єктами законодавчої ініціативи IX скликання було зареєстровано 1049 «оригінальних» проектів законів (у VIII скликанні – 152057 законопроектів у VIII скликанні було перенесено з попередніх скликань.). Таким чином, кількість зареєстрованих законопроектів порівняно з VIII скликанням менша майже на третину. Якщо така тенденція збережеться, можна буде говорити про зменшення обсягів законодавчого спаму у Верховній Раді IX скликання.

Постанови. Порівняно з обраним періодом VIII скликання, кількість проектів постанов значно менша (532 проекти постанов IX скликання проти 948 проектів VIII скликання). Така різниця в обраному періоді VIII скликання пояснюється великою кількістю кадрових призначень, які мала зробити ВРУ після Революції Гідності.

За період 1-2 сесій парламенту IX скликання було прийнято 155 законівЗ них 23 перенесені законопроекти. Тобто 9% законопроектів, що були зареєстровані суб’єктами законодавчої ініціативи IX скликання, було прийнято., що складає близько 13% від зареєстрованих. У VIII скликанні було прийнято 140 законів або 9% від зареєстрованих. На графіку видно, що, порівняно з VIII скликанням, кількість прийнятих законопроектів суттєво не збільшилась, незважаючи на голосні заяви щодо турборежиму. Як буде видно з наступних розділів, турборежим торкнувся саме швидкості проходження, але не вплинув на загальну кількість опрацьованих законопроектів.

Важливо, що 23 закони, прийнятих у IX скликанні, було зареєстровано у попередньому скликанні. Отже, з зареєстрованих у IX скликанні законами стали 132 законопроекти. Для мінімізації впливу показників попереднього скликання, саме це число (132 закони) буде використано в цьому моніторинговому дослідженні для визначення середньої швидкості проходження законопроектів та фактів порушення Регламенту.

При аналізі роботи ВРУ часто вказують на відсоток прийнятих законопроектів від зареєстрованих як на показник ефективності роботи Верховної Ради. Та це є сумнівним показником, особливо з огляду на те, що аналізований період  – це лише початок роботи парламенту. На практиці це може означати, що велика кількість законопроектів було прийнято без належного опрацювання і з порушенням Регламенту. Цей показник не може бути використаний як оцінка ефективності також з огляду на існування феномену законодавчого спаму. 

Відповідно до положень Регламенту, законопроекти за загальним правилом мають проходити два читання. Та на практиці частина законопроектів приймається одразу в першому читанні. У IX скликанні 26% прийнятих законопроектів пройшли лише одне читання. Порівняно з VIII скликанням суттєво збільшилась частка законопроектів, що приймаються у другому читанні (з 38% у VIII скликанні до 74% у IX скликанні).  Тенденція збільшення кількості законопроектів, що проходять два читання, замість одного, може мати позитивний вплив. Виділення хоч і невеликого, однак все ж якогось часу для додаткового опрацювання законопроектів дає можливість врахувати зауваження, висловлені як Головним науково-експертним управлінням, так і іншими парламентськими стейкхолдерами.

У середньому, законопроекти, які ухвалювали у першому читанні і в цілому (41 законопроект), приймалися за 26 днів, що більше на 5 днів для аналогічних законопроектів у VIII скликанні. В IX скликанні розмах вибірки складає від 2 днів до 78. Це означає, що найшвидший час прийняття законопроекту з моменту реєстрації – 2 дні, а найбільший – 78 днів. При цьому медіана вибірки 21.5, тобто половину законопроектів було прийнято у першому читанні менше, ніж за 22 дні.

У IX скликанні за два дні з моменту реєстрації було прийнято законопроект № 2569 про внесення зміни до статті 1 Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей».

Та у VIII скликанні було два випадки, коли законопроекти було прийнято в день їх реєстрації :

• про внесення змін до Бюджетного кодексу України (щодо уточнення та приведення окремих положень у відповідність до норм діючого законодавства) № 1766.
• про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо невідворотності покарання осіб, які переховуються на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції № 1767.

Такі випадки є дуже симптоматичними і свідчать про неспроможність Верховної Ради до планування своєї діяльності. Ухвалення законопроектів у настільки короткі строки говорить або про критичну необхідність їх прийняття, або про бажання швидкого піару для більшості в кризових ситуаціях. За умов планування діяльності та ефективної комунікації з урядом можливо було б опрацьовувати ці законопроекти заздалегідь.

У середньому, законопроекти, які ухвалювали у другому читанні (114 законопроектів), приймалися за 47 днів, що менше на 9 днів для аналогічних законопроектів у VIII скликанні. В IX скликанні розмах вибірки складає від 14 днів до 139. Тобто, найшвидший час прийняття законопроекту з моменту реєстрації – 14 днів, а найбільший – 139 днів. При цьому медіана вибірки 36.5 днів, тобто половину законопроектів було прийнято у другому читанні менше, ніж за 37 днів.

Для прийнятих законопроектів (132 законопроекти без врахування перенесених) Лабораторія прослідкувала кількість порушень, які допускалися під час прийняття законопроектів. Норми Регламенту та встановлені в них обмеження мають на меті забезпечення якості законотворчого процесу, тож порушення регламентних норм може опосередковано впливати на якість фінального продукту і тому потребує моніторингу. У межах цього дослідження ми виділили низку потенційних порушень регламенту (однак це не всі можливі порушення регламенту в процесі прийняття законів). Їх умовно можна поділити на два види: наявність необхідних документів для розгляду та дотримання строків ознайомлення з ними. 

Висновок ГНЕУ та комітету є необхідним для розгляду в першому читанні. Крім того, Регламент встановлює мінімальний строк, необхідний для ознайомлення з цими документами, – 7 днів. Для другого читання необхідні: висновок ГЮУ (Головного юридичного управління), комітету та порівняльна таблиця. Мінімальний строк на ознайомлення з цими документами становить 10 днів (або 5 днів у випадку скорочених строків підготовки). 

Якщо з порівняльної таблицею до другого читання все більш-менш зрозуміло, адже це, по суті, – текст законопроекту, за який голосує народний депутат, то наявність інших документів та можливість ознайомлення з ними потребує пояснень.

Відповідно до ст. 84 Конституції України народний депутат голосує особисто та повинен виконувати свої обов’язки (у цьому випадку голосувати) в інтересах усіх співвітчизників. Ознайомлення з висновками комітету (як політичного органу) та висновками ГНЕУ та ГЮУ (як експертних підрозділів) є правом народного депутата. Це допомагає йому приймати рішення, ґрунтуючись на експертній думці. Це опосередковано сприяє підвищенню якості проголосованих законопроектів. Водночас потребує додаткового дослідження сприйняття депутатами висновків комітетів і ГНЕУ та ступеню їх впливу на рішення депутатів.

У IX скликанні в цілому задовільні результати щодо наявності необхідних документів. Утім, наприклад, один з законопроектів не мав порівняльної таблиці до другого читання. Це означає, що депутати не бачили текст законопроекту, за який вони голосували.

Перше читання:

Ознайомлення з висновком комітету та висновком ГНЕУ – 7 днів відповідно до ст.112 Регламенту. Зі 132 законопроектів, що проходили перше читання, строк ознайомлення з висновком комітету був менший за встановлені 7 днів для 84 законопроектів, а з висновком ГНЕУ – для 59 законопроектів.

Друге читання:

Строк подання поправок – 14 днів з моменту прийняття законопроекту за основу (7 днів у випадку скорочених строків підготовки) відповідно до ст. 116 Регламенту. В 6 випадках були порушені строки надання поправокСтрок розраховувався від прийняття у першому читанні до моменту оприлюднення порівняльної таблиці..

Строки ознайомлення з висновками комітетів до другого читання та ГЮУ – відповідно до ст.117 Регламенту, 10 днів або 5 днів у випадку скорочених строків підготовки. Ці строки були порушені:

• в 68 випадках щодо висновку комітету до другого читання;
• в 75 випадках щодо висновку ГЮУ;
• в 76 випадках щодо ознайомлення з порівняльною таблицею, яка містить текст законопроекту.

Загалом, зі 132 прийнятих законів 125 були прийняті хоча б з одним порушенням строків ознайомлення.

У розрізі суб’єктів законодавчої ініціативи маємо типову для українського парламенту ситуацію, коли більшість законопроектів, а саме 87% від загальної кількості, було зареєстровано народними депутатами.Ситуація аналогічна і без врахування законопроектів, зареєстрованих в попередньому скликанні. Урядом було подано 9%, Президентом – 4%.

Утім, урядові та президентські закони мають більший відсоток прийняття, тому у розрізі прийнятих законів співвідношення дещо інше: 67% – законів депутатські, 17% – урядові, 16% – президентські.

Розподіл зареєстрованих законопроектів у VIII скликанні в цілому відповідає такому розподілу у IX скликанні. Та у VIII скликанні значно більший відсоток прийнятих законів, суб’єктом законодавчої ініціативи яких був Уряд (35% проти 17% в IX скликанні). Така тенденція може свідчити про послаблення ролі нового уряду у формуванні державних політик. З іншого боку, така ситуація може мати місце, коли політичні актори (у цьому випадку – урядова монобільшість) намагаються подавати урядові законопроекти через народних депутатів для того, щоб уникнути довгих процедур узгодження в уряді.Втім практика реєстрації урядових законопроектів через депутатів простежувалася і у VIII скликанні. Це може негативно впливати на якість законопроекту та на процес його реалізації.

Загалом, велика кількість зареєстрованих та прийнятих депутатських законопроектів є приводом ще раз подумати про роль парламенту та окремого депутата у сучасному законодавчому процесі. Ідеться про перенесення центру вироблення політик з Верховної Ради до Кабінету Міністрів, як до структури, яка має більше можливостей та ресурсів на підготовку та узгодження положень політики на етапі її розробки. Утім, це потребує суттєвого доопрацювання урядових регламентних процедур. Тож основним питанням все ж залишається питання співвідношення ролі уряду та Верховної Ради у процесі вироблення державних політик.

Представлені дані щодо комітетів мають на меті продемонструвати основні тенденції, але не претендують на комплексний опис роботи комітетів. Лабораторія робить низку припущень, які потребують додаткових досліджень.

Комітети мають різну кількість законопроектів, щодо яких вони визначені головними: число коливається від 0 до 233 законопроектів на комітет. З інтенсивності наповнення комітетів законопроектами можна робити припущення про поточні сфери зацікавлення політичних акторів, а також про уявлення народними депутатами своєї ролі у законодавчому процесі.

Найбільш популярним комітетом став Комітет з питань фінансів, податкової та митної політики.  Цей комітетСекретаріат комітету складається з 16 осіб. був головним для 233 законопроектів або 20% усіх зареєстрованих. Комітет з питань правоохоронної діяльності та Комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів були визначені як головні для 11% та 10% законопроектів відповідно. Найбільша кількість прийнятих законопроектів належить Комітету з питань фінансів, податкової та митної політикиЯкщо не враховувати Комітет з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва (10 законів з 20 зареєстрованих) та з питань інтеграції України з Європейським Союзом (8 законів з 13 зареєстрованих), де здебільшого опрацьовуються двосторонні або багатосторонні договори. З комітетів, на розгляді яких знаходяться законопроекти, найбільш ефективним умовно можна назвати Комітет з питань антикорупційної політики, де було прийнято 5 з 22 зареєстрованих законопроектів. – 17% від всіх прийнятих законів. Зацікавленість народних депутатів регулюванням фінансових питань традиційна для Верховної Ради, у зв’язку з чим видається необхідним створити жорсткіші вимоги для реєстрації проектів законів фінансового спрямування (або взагалі усіх законопроектів, реалізація яких потребує додаткового фінансування з бюджетуНаприклад, у Франції народні депутати зовсім не мають право подавати проекти законів, реалізація яких вимагає додаткового фінансування, такі проекти законів є прерогативою уряду. В українському контексті така практика могла б сприяти налагодженню комунікації між Урядом та ВРУ.).

Найменш популярний комітет, на розгляд якого не було направлено жодного законопроекту, – Комітет з питань свободи слова. Можна зробити припущення, що від самого початку цей комітет створювався як контрольний.Здійснення комітетами контрольної функції потребує додаткового моніторингу. Комітет з питань молоді і спорту було визначено головним для 4 законопроектів, з яких жоден не було прийнято за час 1 та 2 сесії. В Комітет з питань цифрової трансформації та Комітет з питань інтеграції України з Європейським Союзом було направлено на розгляд всього 14 та 13 законопроектів відповідно.

Середнє навантаження на членів комітетів дуже різниться: від 1 законопроекту на двох депутатів до 12 законопроектів на одного депутата. Тож питання обґрунтованості кількісного складу комітетів залишається відкритим. Крім того, варто відзначити, що в умовах незмінного «законодавчого цунамі» комітети з великим навантаженням не можуть якісно виконувати свої контрольні функції.

Комітет з питань соціальної політики. Найбільш завантаженим став Комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранівСекретаріат комітету складається з 11 осіб., де на одного депутата прийшлося близько 12 законопроектів.9,5 законопроектів на депутата, якщо не враховувати повернуті суб’єктам законодавчої ініціативи. Цікавим є те, що найбільша кількість повернутих законопроектів саме в цьому комітеті – 29 законопроектів. Тому залишається незрозумілою невелика чисельність комітету – 9 осіб.У VIII скликанні комітет складався з 7 осіб. Крім цього, дивує розподіл законопроектів по суб’єктах законодавчої ініціативи, лише 7 з 113 законопроектів було зареєстровано Урядом. Прослідковується нерозуміння депутатами важливості соціальної політики та основних принципів її функціонування. Але така ситуація аналогічна і для інших комітетів.

Висновки комітетів. З 1049 зареєстрованих законопроектівБез врахування перенесених з попереднього скликання. висновок комітетів досі не мають 690. Швидкість надання висновків комітетів дуже різниться: від надання висновку народним депутатам у  день реєстрації до 140 днів. Комітети як політичний орган мають можливість визначати пріоритети своєї роботи, це можна вважати неформальним фільтром законодавчого спаму в парламенті. ГНЕУ не має інструментів фільтрації законодавчого спаму, але ГНЕУ не дало висновків на 522 законопроекти, що може свідчити про неформальну співпрацю комітетів та ГНЕУ з питань визначення пріоритетів роботи над законопроектами.

Висновки ГНЕУ. Висновки ГНЕУ з’являються раніше за висновки комітетів в більшій частині випадків. Ці дані, зокрема, ілюструють високий запит комітетів на висновки ГНЕУ та його авторитетність для комітетів. Хоча Регламент і не містить норми, яка б зобов’язувала комітети орієнтуватися на висновки ГНЕУ.Регламент прямо не визначає висновки ГНЕУ та ГЮУ як обов’язкові. Така ситуація потребує перегляду ролі експертних підрозділів у Верховній Раді та оновлення положень Регламенту в цій частині.

Збільшення та можлива інституалізація неформальної співпраці між комітетами та ГНЕУ, а також збільшення чисельності та матеріальної бази ГНЕУ буде позитивним кроком для покращення законодавчого процесу в парламенті. Ефективна робота ГНЕУ передбачає відсутність порушення регламентних строків, оскільки через перманентні порушення ГНЕУ не може ефективно планувати свою роботу. Іншими словами, має бути встановлено якийсь мінімум часу з моменту реєстрації, коли законопроект не може бути розглянуто в залі (крім випадків невідкладних законопроектів).

Про авторитетність висновків ГНЕУ свідчить нова практика реєстрації альтернативних законопроектів, функція яких надати оригінальний законопроект з врахуванням зауважень, викладених у висновках ГНЕУ.  Такий спосіб врахування висновків ГНЕУ є дещо нетривіальним для українського законодавчого процесу, проте його поява є цілком закономірною з огляду на те, що роль комітетів у ВРУ невиправдано невелика. Збільшення повноважень комітетів у підготовці законопроектів до читань значно б спростило законодавчий процес та покращило б якість прийнятих законів. Ідеться про збільшення прав комітету щодо редагування тексту законопроектів, що знаходяться на розгляді відповідного комітету. На сьогодні комітет не має повноважень редагувати текст законопроекту до першого читання. У другому читанні комітет лише може формувати свою редакцію на базі поданих поправок, по суті право редагування тексту законопроекту замінюється поданням поправок членами комітету, що не є досконалим механізмом. Тож питання розширення повноважень комітету щодо підготовки законопроектів до першого та другого читання потребує подальших обговорень.

Відповідно до ст. 93 Регламенту законопроекти потребують висновків трьох допоміжних комітетів:

• комітету, до предмета відання якого належать питання бюджету, для проведення експертизи щодо його впливу на показники бюджету та відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини;
• комітету, до предмета відання якого належать питання боротьби з корупцією, для підготовки експертного висновку щодо його відповідності вимогам антикорупційного законодавства;
• комітету, до предмета відання якого належить оцінка відповідності законопроектів міжнародно-правовим зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції для підготовки експертного висновку.

У VIII скликанні ця практика не була поширена або ж була неформалізована, як, наприклад, у випадку з бюджетним комітетом, коли рішення комітету приймалися щодо законопроектів, але в публічному доступі були відсутні. У IX скликанні відбулось невелике зрушення щодо надання висновків допоміжних комітетів. Так, 39% законопроектів мають висновок комітету з питань бюджету, 27% законопроектів висновки комітету з питань європейської інтеграції та 27% – висновки комітету з питань запобігання корупції.Враховані лише законопроекти, які зареєстровані суб’єктами законодавчої ініціативи поточного скликання.

Треба наголосити на тому, що через законодавчий спам велике значення має співпраця головного комітету з цими допоміжними комітетами (далеко не всі прийняті закони мають висновки допоміжних комітетів).

Враховуючи курс України на євроінтеграцію, постає питання створення окремого підрозділу, який відповідав би за аналіз проектів законів з точки зору інтеграції європейського законодавства. Цей окремий підрозділ мав би бути майданчиком, який забезпечував комітет з питань європейської інтеграції незалежним аналізом.

А ось необхідність висновків антикорупційного комітету на етапі першого читання є досить сумнівною. На думку Лабораторії, антикорупційний комітет в обов’язковому порядку мав би надавати свій висновок щодо фінальної версії законопроекту у другому читанні. І в IX скликанні це видається логічним, якщо збережеться тенденція прийняття законопроектів у двох читаннях.

З законопроектів, що були зареєстровані депутатами IX скликання 33% законопроектів мають одного ініціатора, що на 11% менше ніж у попередньому скликанні. Зменшення кількості законопроектів з одним ініціатором – ознака руху українського парламенту в бік більшої структуризації парламенту і обмеження тенденції ультраактивного використання народними обранцями права законодавчої ініціативи одноособово.

З 919 депутатських законопроектів половина була зареєстрована представниками Фракції Політичної партії Слуга народу. Монобільшість має і найбільшу кількість прийнятих законопроектів з числа депутатських (75 законів або 84%). В опозиційних партій дуже мала частка прийнятих законів. 

Більшість законопроектів було зареєстровано членами однієї і тієї ж фракції – 724 з 919 законопроектів.

Міжфракційні законопроекти – скоріше, виняток. 117 законопроектів було зареєстровано представниками двох фракцій, і в 78 законопроектах ініціатори належать до 3 та більше фракцій.

Дослідження присвячено моніторингу імплементації Національної Стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016 – 2020 роки.

Моніторингове дослідження здійснювалося на запит Секретаріату Кабінету Міністрів України, як частина проекту Ради Європи «Cприяння участі громадян у демократичному процесі прийняття рішень в Україні». Метою дослідження була оцінка прогресу та досягнень в імплементації Стратегії та вивчення ролі органів виконавчої влади й Координаційних рад в імплементації Стратегії. У рамках дослідження були проаналізовані основні документи Стратегії, пов’язані нормативно-правові акти, проведено низку інтерв’ю з особами, залученими до імплементації Стратегії, та експертами.

Резюме дослідження

У переддень позачергових парламентських виборів експерти Лабораторії законодавчих ініціатив здійснили оцінку парламентської реформи, проаналізували ключові досягнення та недоліки в імплементації, а також запропонували свій порядок денний парламентської реформи для нової влади.

На сьогодні Верховна Рада України користується найменшим рівнем довіри громадян серед усіх публічних інституцій. Така ситуація безумовно пов’язана з цілим комплексом проблем, які так і не були вирішені в рамках парламентської реформи за останні три роки. У 2016 році представлення Оціночною Місією Європейського Парламенту Доповіді та Дорожньої карти щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України ознаменувало початок комплексної реформи Верховної Ради України.

І хоча чимало було зроблено для підвищення інституційної спроможності парламенту та забезпечення прозорості його діяльності, так і не була вирішена проблема «законодавчого спаму», не були врегульовані статуси опозиції та коаліції, не було розроблено та ухвалено кодекс депутатської етики, а також не закріплені ефективні внутрішні процедури задля наближення українського законодавства до права ЄС.

У порядку денному реформи Верховної Ради для нової влади експерти Лабораторії законодавчих ініціатив запропонували 7 першочергових кроків, які необхідно здійснити для реалізації парламентської реформи.

Лабораторія законодавчих ініціатив презентувала результати функціонального аналізу обсягу та розподілу повноважень на загальнодержавному, регіональному та місцевому інституціональних рівнях для реалізації ґендерної політики.

У презентації взяли участь:

• Світлана Матвієнко, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив;
• Іванна Климпуш-Цинцадзе, Голова Комітету Верховної Ради з питань інтеграції України до Європейсього Союзу, Віце-прем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України (2016-2019 рр.);
• Анастасія Дівінська, Голова офісу ООН Жінки в Україні;
• Андрій Вишневський, Юрист, експерт з державного управління;
• Дмитро Кулеба, Віце-прем’єр-міністр України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

У своєму дослідженні Лабораторія законодавчих ініціатив проаналізувала світовий досвід побудови ґендерних механізмів на державному рівні та порівняла практики інших країн з українськими реаліями. Лабораторія також детально вивчила, як працюють механізми забезпечення ґендерної політики в України. Дослідження проводилося у декілька етапів, серед яких – аналіз законодавства та анкетування представників державних органів, які є відповідальними за реалізацію політики ґендерної рівності.

Наприкінці дослідження Лабораторія сформувала низку рекомендацій щодо покращення організації механізму в Україні – ефективнішого впровадження ґендерної політики.

Дослідження відбулось на запит Віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України у рамках проекту ООН Жінки «Посилення підзвітності щодо забезпечення ґендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок у сфері національних реформ, миру та безпеки», що спрямований на підтримку спільних зусиль уряду, парламенту, жіночих груп та громадських організацій у виконанні державних зобов’язань щодо ґендерної рівності та прав жінок в рамках процесів реформування та забезпечення миру і безпеки.

Коментарі щодо дослідження надсилайте до 4 жовтня 2019 року на пошту: info@laboratory.kiev.ua.

Звіт присвячено оцінці результатів впровадження реформи державного управління в пілотних міністерствах (зокрема йдеться про запровадження, наповнення та інтеграцію директоратів). Метою звіту було визначити ключові причини проблем, з якими зіткнулися відповідальні за реформу особи та інституції у процесі її реалізації, та розробити рекомендації для подальшого впровадження. В рамках підготовки цього звіту був здійснений порівняльний аналіз оновленої версії Стратегії реформи державного управління в Україні в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 р. № 1102-р. зі старою редакцією в контексті врахування рекомендацій та зауважень експертів SIGMA та Лабораторії законодавчих ініціатив, проаналізовані відповідні нормативно-правові акти, проведені глибинні інтерв’ю (з Генеральними директорами, керівниками експертних груп та державними експертами 6-ти пілотних міністерств та СКМУ) та експертні інтерв’ю (з керівниками структурних підрозділів НАДС).