Денис Ковриженко: “Війна з корупцією триває” (газета «Известия в Украине», 13 квітня 2011 р.)

У квітні 2011 року Верховна Рада України ухвалила довгоочікуваний антикорупційний закон. Проте реальне його втілення в життя неможливе без системних реформ, спрямованих на протидію корупції. Крім того, прийнятий закон почне діяти лише з другого півріччя нинішнього року, а деякі його положення (наприклад, стосовно декларування доходів та видатків чиновників) – з 1 квітня 2012 року.Наразі жодна з ключових державних інституцій та секторів не спроможні ефективно протидіяти корупції, яка в нашій країні фактично стала загрозою національній безпеці. Це засвідчили результати незалежного оцінювання системи боротьби з корупцією (так званої «системи доброчесності»). Здійснене воно було виключно по методології Transparency International  – організації, яка моніторить ефективність протидії корупції в усьому світі. Для аналізу було виділено 13 інститутів та секторів, які тим чи іншим чином залучені до антикорупційної сфери. Починаючи від тих, які безпосередньо займаються боротьбою з корупцію (перш за все, це правоохоронні органи, суди і т.д.), політичних органів (парламент, уряд), публічного сектору й закінчуючи інституціями, які хоча й на перший погляд не задіяні в протидії корупції, але все ж роблять свій внесок в антикорупційну систему (громадянське суспільство, бізнес-структури, засоби масової інформації). Самі ці інститути порівнювалися за трьома основними параметрами: перший – загальна здатність інституту працювати (тобто наявність ресурсів, в тому числі – і фінансових), другий – це внутрішнє керування (прозорість та підзвітність), і третій – роль інституту в загальній системі боротьби з корупцією. Ефективність діяльності цих інститутів залежить від більш глобальних чинників, на яких побудована вся система протидії корупції: рівня довіри громадян один до одного та органів влади, ступеня їх нетерпимості до корупційних проявів, стабільності та ефективності політичної системи, рівня розвитку економіки, рівня бідності населення тощо.

Аналізуючи стан справ у системі протидії корупції в Україні, можна дійти кількох висновків. Перший – на діяльність всієї системи доброчесності негативно впливають згадані щойно фундаментальні чинники – недовіра громадян до влади, терпимість до корупції, значна кількість населення, що проживає за офіційною межею бідності тощо. Якщо говорити по конкретним органам, то жоден з них не працює на повну потужність в контексті протидії корупції – їх потенціал використано, як правило, на половину чи навіть третину. Найсильнішим елементом системи доброчесності в Україні виявилась Рахункова палата, оскільки законодавство гарантує достатньо високий рівень її незалежності, порівняно високий рівень прозорості роботи, достатні ресурси. А найменш успішними в даному контексті є політичні партії, публічний сектор (органи влади або ж установи, які безпосередньо надають адміністративні послуги). Недорозвиненим в цьому плані є і бізнес-сектор, який внаслідок існуючого регуляторного режиму та власної корумпованості зсередини бере у протидії корупції пасивну роль.

Можна виділити чотири головні фактори, які стоять на заваді посиленню інститутів боротьби з корупцією в Україні. Перший – проблема з ресурсним забезпеченням відповідних інституцій – більшість з них належним чином не фінансується. Другий фактор – проблема недосконалого законодавчого забезпечення. Новий антикорупційний закон – лише крапля в морі порівняно з тим масивом законодавчої роботи, яку мають виконати депутати для створення належної правової бази протидії корупції в Україні. Наприклад, необхідно посилювати незалежність судів та правоохоронних органів від політичного втручання, прозорість всіх без винятку органів влади, врегульовувати конфлікт інтересів у роботі службовців, реформувати державну службу, запроваджувати електронне врядування та детально прописувати принципи відносин між чиновниками і громадянами. Третій фактор – невиконання існуючих законів. Хоча відповідальність за корупцію і передбачена, положення законодавства не застосовуються на практиці. Чиновники високого рангу притягаються до відповідальності у поодиноких випадках. Нарешті, четвертий фактор – неефективність взаємодії елементів системи доброчесності в Україні. Більше того, можна говорити про їх негативний вплив одне на одного. Так, втручання парламенту чи уряду в діяльність судів, наприклад, дуже негативно впливає на роль судової системи у боротьбі з корупцією. Всі ці негативні впливи подібні до ланцюгової реакції – політичне втручання одних органів послаблює незалежність інших, роль останніх у протидії корупції падає, що призводить до процвітання корупції і безкарності в решті інституцій.Звісно, повністю викорінити корупцію у тій чи іншій державі повністю неможливо, оскільки жага до збагачення і влади  у певній мірі притаманна кожній людині. Але рівень корупції в країні, як свідчить успішний досвід деяких країн, можна суттєво знизити. А для цього потрібно підвищити роль і ефективність роботи тих органів та секторів, які задіяні у боротьбі з цим злом. Оскільки в Україні саме партії є основними інструментами потрапляння людей в політику та владу, саме з них і треба починати реформування системи боротьби з корупцією. Це принаймні дозволить оновити і омолодити обличчя української політики та влади, зменшити зв’язок політики і капіталу. Другий напрям реформ – подальше реформування судів, прокуратури та правоохоронних органів, у тому числі шляхом посилення їх незалежності від політичного та іншого зовнішнього втручання. Необхідним є і реформування публічного сектору, який є найслабшим інститутом в системі і, водночас, найбільше пов’язаний з простими громадянами. Також потрібне просування адміністративної реформи, кардинальне удосконалення законодавства про державну службу, впровадження антикорупційної експертизи рішень органів влади та правил, які б забезпечували ефективний контроль за діяльністю державних службовців, невідворотність притягнення порушників до юридичної відповідальності. Нарешті, необхідно запровадити відповідні правила поведінки та етики всередині відповідних секторів, в тому числі – й в бізнес-сфері. Таким чином, у законодавчій сфері – значний пласт роботи. А підняти його можна лише за умови існування реальної політичної волі протидіяти корупції.

 

Денис Ковриженко,
Директор правових програм
Лабораторії законодавчих ініціатив