До Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності надійшли пропозиції щодо суттєвого розширення змісту проєкту Закону № 12414 від 16.01.2025. Первинною метою запропонованого закону є встановлення особливих умов проведення досудового розслідування, які дозволяють оперативно та ефективно реагувати на заяви про зникнення осіб і забезпечити доступ заявників (потерпілих), які є близькими родичами та членами сім’ї зниклої особи, до правових механізмів в умовах воєнного часу. Ним просто пропонується спростити порядок визначення місця досудового розслідування з метою підвищення ефективності організації досудового розслідування в умовах воєнного стану.
Пропозиції внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України, які надійшли до Комітету, передбачають:
- Суттєве посилення ролі Генерального прокурора (насамперед зміни до п. 2 ст. 36 КПК України) — Генеральний прокурор отримує повноваження витребовувати будь-яке кримінальне провадження для перевірки додержання законності, включно з можливістю передавати такі провадження іншим прокурорам для вивчення. Такий крок ставить під загрозу процесуальну незалежність прокурорів, які здійснюють процесуальне керівництво у цих провадженнях, блокує подальше розслідування і дозволяє «вручну» керувати всіма резонансними провадженнями. Фактично реалізується доктринальне положення про те, що «Генеральний прокурор є вищестоящим до будь-якого прокурора», що не відповідає волі законодавця, який послідовно протягом десяти років надавав керівнику САП високий рівень гарантій процесуальної незалежності, а САП як спеціалізованій прокуратурі — інституційної незалежності.
- Скасування т.зв. «виняткової підслідності» у кримінальних провадженнях, віднесених до підслідності НАБУ і САП. Наразі прокурор відповідного рівня має право передати провадження з підслідності одного органу досудового розслідування до іншого за неефективністю розслідування (п. 5 ч. 36 КПК України). Проте для НАБУ існує виняток — ці провадження неможливо віддати умовній Нацполіції чи ДБР. Це одна з ключових гарантій незалежності цього органу. Її скасовують повністю — Генеральний прокурор зможе передавати будь-які провадження в будь-якому напрямі. До того ж йому надається повноваження надавати будь-які письмові вказівки у кримінальних провадженнях НАБУ, що підлягають обовʼязковому виконанню. Вони можуть як нашкодити загальній логіці кримінального переслідування, так і просто «заблокувати» провадження шляхом надання беззмістовних вказівок, виконання яких потребуватиме значного часу і ресурсів.
- Скасування більшості положень, що надають САП процесуальну незалежність у топ-корупційних справах для забезпечення неупереджених та результативних розслідувань. Наприклад, будь-які виняткові процесуальні повноваження — погодження повідомлення про підозру спеціальним субʼєктам, вирішення спорів про підслідність, внесення змін до апеляційних і касаційних скарг тощо. До того ж повноваження заступника Генерального прокурора-керівника САП можуть бути покладені на інших прокурорів (доповнення ст. 37 КПК України). Фактично роль керівника САП стане «перехідною» і буде визначатись в межах розподілу обов’язків між заступниками Генерального прокурора в загальному порядку.
- Закриття кримінального провадження щодо підозрюваного (наприклад, після анонсованого аудиту проваджень) щодо інших осіб стане предметом «торгу». Наразі рішення прокурора про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного не є перешкодою для продовження досудового розслідування щодо відповідного кримінального правопорушення (ч. 5 ст. 284 КПК України). Пропонується надати право підозрюваному спецсубʼєкту — посадовцю категорії «А», депутату, судді, керівнику великого підприємства з великою часткою державної чи комунальної власності тощо — заявляти клопотання про закриття провадження і стосовно себе. Проте таке клопотання йтиме напряму до Генерального прокурора. Фактично підозрюваному необхідно буде «просто домовитись» з Генеральним прокурором, адже саме він відтепер вирішуватиме долю топ-корупційних та всіх інших справ від їх початку і до завершення.
- Продовження дії на строк 3 роки після припинення чи скасування воєнного стану всіх додаткових інструментів, передбачених ст. 615 КПК України (особливості розслідування в умовах воєнного стану). При цьому, зважаючи на зміну практики досудового розслідування, не виключено, що будуть застосовуватись «мертві» наразі норми щодо проведення обшуків чи продовження запобіжних заходів самими прокурорами, без звернення до слідчого судді, який обʼєктивно не може здійснювати повноваження на певній території.
Також пропонується внести зміни до Закону України «Про прокуратуру», якими спрощується порядок переведення з прокуратури нижчого рівня до ОГП (поза конкурсом) на період воєнного стану, при цьому надається можливість взяти людину з-поза системи прокуратури. Крім того, пропонується розвʼязати проблему з прокурорами «поза штатом», які опинились там внаслідок рішень керівництва щодо ліквідації, реорганізації, зміни структури або штатної чисельності прокуратури.
Ймовірно метою цих положень є необхідність перевести прокурорів з окружних та обласних прокуратур, адже для аудиту проваджень НАБУ необхідно багато ресурсів. Це не відповідає меритократичним засадам призначення і переведення в органах прокуратури й продовжує невдалу політику розвʼязання кадрових питань поза зусиллями попереднього керівництва ОГП на євроінтеграційному треку.
Загальний висновок: посилення ролі Генерального прокурора шляхом скасування більшості положень щодо процесуальної незалежності й самостійності НАБУ і САП не відповідає антикорупційній політиці держави, що реалізовувалась після Революції Гідності. Заборона передання кримінальних проваджень НАБУ і САП до підслідності інших органів, а також особливий порядок погодження процесуальних рішень керівником САП впроваджувались з метою мінімізації тиску на топ-корупційні кримінальні провадження, субʼєктами вчинення яких є публічні службовці високого рангу, міністри, президенти, судді тощо. Результативність такого кроку неодноразово підкреслювалась міжнародними партнерами України, зокрема в межах євроінтеграційного процесу в межах антикорупційної частини Розділу 23 права ЄС.
На відміну від прокурорів Офісу Генерального прокурора прокурори САП пройшли ретельні процедури відбору із залученням представників міжнародних партнерів, а керівник САП був обраний за результатами конкурсу. Публічні скандали минулих років, пов’язані із «блокуванням» проваджень з боку органів досудового розслідування та ОГП свідчать про бажання «вручну» керувати кримінальними провадженнями, що матиме негативний вплив на реалізацію принципу невідворотності відповідальності у топ-корупційних справах. Події останніх днів щодо дискредитації НАБУ і САП в інформаційному полі лише посилюють це переконання.
