Цього тижня минає 3 роки, як Президент України своїм Указом № 273 затвердив Комплексний стратегічний план реформування органів правопорядку (КСП). Чи стало українське суспільство безпечнішим, а кримінальна юстиція — більш справедливою? Яким є стан реформування системи правопорядку?
Керівник напряму «Правопорядок» ЛЗІ Євген Крапивін пропонує спиратися на державну політику в сфері правопорядку та розглядати динаміку змін через стратегічні цілі. Адже план розрахований до 2027 року, отже — справедливо оцінити з позиції «helicopter view», де наразі перебуває Україна, але з урахуванням Розпорядження Уряду № 792-р щодо деталей виконання Плану.
Що ми маємо отримати наприкінці 2027 року з огляду на змістовні розділи Комплексного стратегічного плану?
1. Дієві та ефективні органів правопорядку та прокуратури
Проєкт Закону «Про органи правопорядку» — досі в розробці, а без його ухвалення складно говорити про уніфікацію цих органів. Проблеми військової юстиції теж не вирішені (ухваленого у 2024 році в першому читанні законопроєкту «Про військову поліцію» очевидно недостатньо). Підходи до призначення та звільнення керівників органів правопорядку атакують з усіх сторін: то немає конкурсу, то бракує міжнародних експертів для проведення конкурсних процедур. Єдиного підходу до статусу цих органів, їх функцій і повноважень з урахуванням спеціалізації немає.
2. Послідовна кримінальна політика
Комплекс заходів до кримінальної політики як стратегічного планування у сфері протидії злочинності не впроваджений. Сама ідея — популярна, втім будь-які кроки до реалізації натикаються на нерозуміння й опір. Національні стратегії протидії злочинності, кримінологічна експертиза законодавчих ініціатив, реформа кримінальної статистики, впровадження crime та victimology survey — перспективні, проте наразі вузькофахові історії. Нам потрібне альтернативне джерело знання про злочинність, а не спиратися лише на кримінальну статистику, яка недосконала за визначенням і деформована внаслідок багаторічних маніпуляцій відомств з нею.
3. Оперативне кримінальне провадження
Комплексного бачення оновлення кримінального процесуального законодавства дійсно бракує. Станом на сьогодні зміни до КПК України — це біль всього євроінтеграційного процесу. Є антикорупційний блок, є контраверсійні зміни щодо зловживання процесуальними правами чи вдосконалення податкового компромісу, а є революційні зміни на кшталт перегляду дискреційних повноважень прокурора у кримінальному провадженні. КСП відповідає за останні, втім їх підтримка з боку органів влади та професійних спільнот — мінімальна.
У контексті судової експертизи існує велика конкуренція бачень — і Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), і Державне бюро розслідувань (ДБР) мають свої ідеї. З іншого боку постає питання, наскільки український Парламент готовий змінювати КПК України та при цьому не розбалансувати його.
4. Система управління, орієнтована на результат
По цьому пункту більшість заходів винано просто тому, що вони стосуються конкретних відомств та міжвідомчої співпраці. Є певні вдосконалення на рівні кадрової роботи, внутрішнього контролю, включно з антикорупційним. У ДБР впроваджується система оцінювання ефективності, втім поки що єдиний орган, де вона реально працює — НАБУ. На думку Євгена Крапивіна, Міністерство внутрішніх справ України (МВС) найбільше вкладається у цей блок. Тому вже можна говорити про окремі результати серед органів, які входять до системи МВС чи координуються за участі цього міністерства.
5. Комплексна цифрова трансформація
Нині спостерігаємо ситуацію, коли маємо щось одне — або «комплексну трансформацію, але не цифрову», або «цифрову трансформацію, але не комплексну».
Багато де цифровізація працює на рівні оцифрування — тобто на початковому рівні. Якщо в антикорупційній сфері з проблемами, але поступово запрацювала система електронного кримінального провадження eCаse (для НАБУ, САП і ВАКС), то впровадження системи «СМЕРЕКА» для всіх інших органів правопорядку, прокуратури лише розпочалося. Вона передбачає управління досудовими розслідуваннями для всієї системи правопорядку та буде інтегрована з Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системою (ЄСІКС).
6. Відкритість, прозорість, підзвітність і незалежність системи органів правопорядку
Побудувати повністю відкриту, прозору й підзвітну систему в умовах воєнного стану неможливо. Однак певні форми громадського контролю, наприклад, Ради громадського контролю, працюють за замовчуванням. Із ситуації з Міністерством оборони видно, що вони мають функціонувати, водночас — складно сказати про їх результати і роль таких рад при ДБР, НАБУ чи БЕБ. З іншого боку — в поліції діяльність комісій громадського контролю зупинена.
Найбільше досягнення — цього року органи правопорядку почали готувати більш якісні щорічні звіти. Тепер це наративний формат із поясненням стану злочинності, її динаміки та внеску правоохоронної роботи цих органів.
Євген Крапивін зауважує: як з будь-яким циклом публічної політики в усіх сферах — перехід від документу до результатів потребує кропіткої щоденної роботи.
