Відбулось експертне обговорення проблеми вдосконалення статусу народного депутата

Експертна зустріч проходитиме в рамках реалізації Проекту Лабораторії законодавчих ініціатив і Вестмінстерської фундації за демократію «ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ» («Developing Recommendations for the Improvement of Ukrainian Parliamentarism»). Головна мета Проекту – реальне підвищення ефективності українського парламентаризму. Задля її досягнення Проект передбачає виокремлення основних недоліки у функціонуванні Верховної Ради України (підготовка так званої «Зеленої книги українського парламентаризму», яка систематизуватиме наявні проблеми у відповідній сфері) та розробку пропозиціїй щодо їх усунення (вироблення так званої «Білої книги українського парламентаризму», яка узагальнить рекомендації, спрямовані на подолання вад у роботі вітчизняного парламенту). Реалізація цілей Проекту включає аналіз та широке обговорення (в Києві та в регіонах) найбільш актуальних проблем функціонування парламенту в Україні, а також висвітлення поточних проблем і перспектив їх усунення у ЗМІ.

Ця експертна зустріч стала початком серії з чотирьох заходів, присвячених обговоренню найактуальніших проблем українського парламентаризму, а саме:

• статусу народного депутата України;
• контрольних функцій парламенту;
• функціонування парламентських служб;
• участі громадськості у законотворчому процесі.

Обговорення розпочав Денис КОВРИЖЕНКО, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив, представивши презентацію аналітичного огляду «Статус народного депутата України: проблеми та шляхи удосконалення». Чи не найбільше дебатів викликало питання про механізм імперативного мандату в тому вигляді, в якому він наразі існує в Україні. Всі учасники зійшлися на необхідності відмовитися від подібної практики, яка покликана, з одного боку, ліквідувати переходи депутатів із фракції у фракцію (особливо з опозиційних в провладні), але з іншого – зробити члена парламенту залежним від керівництва фракцій. Юрій КЛЮЧКОВСЬКИЙ, народний депутат України, в цьому контексті звернув увагу на досвід європейських країн, де члени парламенту несуть відповідальність за зміну політичного табору на чергових виборах через втрату підтримки виборців. Однак, за словами депутата, є приклади й суто формальних механізмів обмеження депутатської мобільності, які, втім, не призводять до узалежнення членів парламенту від політичного керівництва.

Багато говорилося також про виборчу систему, та її вплив на зв’язок депутатів з виборцями. На думку Юрія ЯСЕНЧУКА, заступника Керівника Апарату Верховної Ради України, наразі не варто повертатися до мажоритарної виборчої системи, а слід вдосконалювати діючу пропорційну.

Микола КОЗЮБРА, завідувач кафедри загальнополітичних і державно-правових наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», суддя Конституційного Суду України у відставці, відмітив, що механізм не стане ефективним каналом зв’язку депутатів із виборцями доки в цьому не будуть зацікавленими партії та самі депутати. А це можливо лише у випадку усвідомлення політичної відповідальності на чергових виборах. Також в даному контексті Юрій КЛЮЧКОВСЬКИЙ згадав, як за мажоритарної та «змішаної» виборчих систем деякі депутати, що обиралися по мажоритарним округам, після виборів реально не співпрацювали з місцевими виборцями. Однак на наступних виборах їм вдавалося знову пройти в парламент, але вже від іншого округу. Тобто навіть за мажоритарної системи немає гарантій існування зв’язку між депутатами та виборцями.

Щодо депутатських пільг та зарплат Микола КОЗЮБРА відмітив, що в світі члени парламентів дійсно мають певні преференції (хоч єдиного «світового» чи «європейського» стандарту для цього немає). Втім в українських умовах дане питання має свої характерні відмінності. Проблема не у високих зарплатах депутатів чи їх численних пільгах, а у тому, що переважна більшість українських депутатів живуть не з депутатських зарплат, а мають інші джерела доходу. В цьому контексті, обговорювалась також доцільність бюджетного фінансування 4-х помічників для кожного народного депутата (в той час, як в деяких країнах діяльності одного помічника вистачає для забезпечення нормальної роботи двох членів парламенту).

Звернули увагу учасники обговорення також і на проблему якості законотворення. Зокрема Ігор КОГУТ, Голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив, відзначив, що проблемою є надто велика кількість законопроектів, які зареєстровані в парламенті, більша частина яких дублює один одного або ж реально не виконують покладених на них завдань. З цим погодився Микола КОЗЮБРА, який відзначив, що у Верховній Раді дійсно зареєстровано багато «сирих» законопроектів, які пишуться лише для того, щоб депутат міг потім апелювати до кількості власних проектів законів. Як варіант вирішення даної проблеми, Юрій ЯСЕНЧУК запропонував врахувати досвід вже згадуваної Німеччини, де суб’єктом законодавчої ініціативи може бути не 1 окремий депутат, а 27 членів парламенту.

Едуард РАХІМКУЛОВ, співдиректор Програми сприяння Парламенту України Університету Індіани, додав, що серйозною проблемою є відсутність належного економічно-фінансового аналізу законопроектів. А Юрій КЛЮЧКОВСЬКИЙ відзначив вкрай низький рівень експертизи проектів законів у Головному науково-експертному управлінні Апарату Верховної Ради України. Крім того, депутат звернув увагу на те, що переважна більшість законопроектів нині приймається за скороченою процедурою (яка відповідно до Регламенту Верховною Ради України мала застосовуватись лише у виняткових випадках), часто – у першому читанні та в цілому. Такий підхід до розгляду питань, віднесених до компетенції парламенту, фактично позбавляє народних депутатів України можливості взяти участь у дискусії щодо змісту проектів, що, у свою чергу, призводить до прийняття змістовно недосконалих законів. Підвищення якості прийнятих парламентом законів потребує відновлення практики повного обговорення законопроектів, а також запровадження громадської експертизи останніх.

Презентація «Статус народного депутата України: проблеми та шляхи удосконалення»